Лекція 6. Об'єкти цивільних правовідносин

Тема 7. Об'єкти цивільних правовідносин

1. Поняття і види об'єктів цивільних правовідносин.

2. Речі як об'єкти цивільних правовідносин.

3. Цінні папери.

1.Поняття і види об'єктів цивільних правовідносин

В літературі зустрічаються терміни «об'єкти цивільних прав» і «об'єкти цивільних правовідносин». Але аналіз цих понять дозволяє дійти висновку, що вони є тотожніми категоріями. Це дозволяє рівною мірою користуватися як тією, так і іншою тер­мінологією.

З урахуванням сказаного, об'єкти цивільних прав (право­відносин) - це матеріальні та (або) нематеріальні блага, з при­воду яких складаються цивільні відносини.

Зокрема, у ЦК пропонуються класифікації об'єктів цивіль­них прав за двома критеріями: 1) у залежності від характеру благ (ст. 177 ЦК України) і 2) у залежності від оборотоздатно-сті об'єктів цивільних прав (ст. 178 ЦК України).

Оборотоздатність об'єктів цивільних прав - це можливість здійснення стосовно них правочинів та інших юридичних дій.

У залежності від ступеня оборотоздатності об'єкти цивіль­них прав поділяються на три групи:

1) об'єкти, що перебувають у вільному цивільному обороті (обігу). За загальним правилом, об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадку­вання або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивіль­ного обігу, або не обмежені в обігу, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи;

2) об'єкти, обмежені у цивільному обігу (обмежено оборото-здатні). Суть обмеження оборотоздатності полягає у тому, що певні об'єкти можуть належати лише учасникам ци­вільного обороту, які відповідають встановленим законо­давством вимогам, або їхнє придбання (відчуження) допу­скається тільки на підставі спеціальних дозволів. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише пев­ним учасникам обороту або перебування яких у цивіль­ному обороті допускається за спеціальним дозволом, вста­новлюються законом;

3) об'єкти, вилучені з цивільного обігу (обороту). Вилучени­ми з цивільного обороту вважаються об'єкти, які не мо­жуть бути предметом правочинів. Види об'єктів цивіль­них прав, перебування яких у цивільному обороті не до­пускається, мають бути прямо встановлені у законі.

Усі інші класифікації об'єктів цивільних прав мають про­водитися з врахуванням тієї обставини, чи є «цивільно оборо-тоздатним» той чи інший об'єкт. Так, якщо об'єкт є вилученим з цивільного обігу, то стосовно нього цивільні відносини не виникають взагалі. Він не є об'єктом цивільних прав, а його правовий режим визначається нормами публічного права.

З врахуванням сказаного має бути проведена і класифіка­ція об'єктів цивільних прав у залежності від характеру благ. За цим критерієм об'єкти цивільних прав поділяються на такі види:

1) речі, щодо яких можуть виникати цивільні права і обо­в'язки.

2) дії (послуги), що здійснюються у сфері цивільних відно­син;

3) результати дій (роботи), які мають правове значення;

4) результати інтелектуальної, творчої діяльності;

5) інформація - задокументовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі;

6) особисті нематеріальні (немайнові) блага: життя і здоро­в'я фізичної особи, честь, гідність, ділова репутація, ім'я тощо;

7) інші матеріальні і нематеріальні блага.

У деяких цивільних відносинах (наприклад, у договорах) може мати місце комплексний предмет, який стосується речей і дій або дій і результатів дій. Наприклад, укладено договір найму квартири, - об'єктом цього правовідношення є житло (річ). Але в процесі користування житлом наймачеві надають­ся різні послуги (скажімо, провадиться ремонт житлового при­міщення). У цьому випадку об'єктом відповідних правовідно­син необхідно визнати також дії (послуги), здійснення яких наймач може вимагати від наймодавця.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності тільки тоді стають об'єктами цивільних прав, коли вони отримують мате­ріальне втілення (рукопис, картина, книга, креслення), тобто виражаються в об'єктивній формі, стають доступними для сприй­няття. Разом з тим, не можна ототожнювати результати інте­лектуальної, творчої діяльності й речі, як об'єкти цивільних прав. Твори літератури, науки і мистецтва стають об'єктами цивільних прав з моменту їх створення; винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції - із моменту кваліфіка­ції їх як результатів інтелектуальної праці у встановленому порядку відповідними компетентними органами.

2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин)

Приступаючи до характеристики речей як об'єктів цивіль­них прав, передусім, варто звернути увагу на такі обставини:

1) традиційно речі розглядаються як головний об'єкт ци­вільних прав. У розділі III книги 1 ЦК «Об'єкти цивіль­них прав» речам присвячено 20 статей (статті 179-198) із двадцяти п'яти, що містяться у цьому розділі;

2) існують труднощі визначення речей, як об'єктів право­відносин. Наприклад, ст. 179 ЦК визначає річ як предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати циві­льні права та обов'язки. Проте таке визначення, очевид­но, потребує поширювального тлумачення. Адже ст. 177 ЦК поміж різновидів речей називає майно та майнові права, а ст. 190 ЦК вказує, що поняттям «майно» охоплюються також майнові права та обов'язки. Цілком очевидно, що ні «майнові права», ні «майнові права та обов'язки» не мо­жуть бути віднесені до «предметів матеріального світу», як на те орієнтує визначення речі, запропоноване у ст. 179 ЦК; 3) об'єктами цивільних правможуть бути лише оборотоздатні речі. Тобто, у разі, коди йдеться про речі, як об'єкти цивільних прав, то при цьому маємо враховувати, що від­носно речей, вилучених з цивільного обігу, цивільні права і обов'язки виникати не можуть, (це сфера дії не приват­ного, а публічного права), а отже вони не можуть бути й об'єктами цивільних правовідносин. Якщо ж іноді мо­виться про те, що якесь майно знаходиться у «винятковій власності держави», то це ще не означає, що ми маємо справу з приватноправовою (цивільно-правовою) катего­рією «право власності». Адже саме поняття «виняткова власність», є категорією публічно правовою, а не приват­ноправовою і знаходиться за межами сфери дії цивільно­го права. З цих міркувань речі, що вилучені з обігу, і зна­ходяться у власності (винятковому володінні або розпо­рядженні) держави, не можуть бути визнані об'єктами цивільних прав (правовідносин).

Таким чином, об'єктами цивільних прав можуть бути тіль­ки речі, що знаходяться у цивільному обігу (повністю або част­ково оборотоздатні). Логічно буде іменувати їх «речами прива­тного права» на відміну від вилучених із цивільного обігу «ре­чей публічного права».

Отже, визначивши речі приватного права як предмети, вла­стивості та відносини, що мають матеріальний зміст і охоп­люються сферою дії цивільного права, доповнимо це визна­чення характеристикою окремих видів речей.

1) Важливим критерієм поділу речей є їхній правовий ре­жим. Його значення пояснюється тим, що закон, встанов­люючи правила поведінки суб'єктів цивільного права при використанні тієї або іншої речі, тим самим визначає цивільно-правові межі та умови використання речі, тобто її «правовий режим». Отже, цей термін є умовним і озна­чає не властивості речі, а визначає, якою має бути поведін­ка людей щодо речі. Правовий режим речей слугує одні­єю з головних підстав їх класифікацій, необхідних при визначенні обсягу і змісту прав та обов'язків учасників цивільних відносин.

За правовим режимом речі приватного права поділяють­ся на:

а) речі, які вільно перебувають у цивільному обігу. Такі речі можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої. Вони можуть бути об'єктами різноманітних абсолютних і відносних цивільних пра­вовідносин і належати будь-яким суб'єктам цивіль­ного права;

б) речі, обмежені у обігу (обороті). До них належать речі,

що перераховані у затвердженому постановою Верхов­ної Ради України від 17 червня 1992 р. Спеціальному порядку набуття права власності на окремі види май­на (вогнепальна зброя, газові пістолети, радіоактивні речовини, пам'ятки мистецтва і культури тощо). Пра­во власності на ці речі фізичні особи можуть набувати лише з відповідного дозволу органів МВС, Мінкультури тощо.

2) У залежності від можливості переміщення речей у про­сторі, вони можуть бути поділені на рухомі та нерухомі. До нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) нале­жать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на зе­мельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знеці­нення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Особливостями правового режиму нерухомості є: 1) держав­на реєстрація речових прав на нерухомість, обмеження цих прав, їх виникнення, переходу та припинення; 2) встановлення зобо­в'язань, предметом яких є нерухомість, за місцем знаходження цього майна; 3) набуття права власності на новостворене майно або права власності за договором з моменту державної реєст­рації цієї нерухомості; 4) особливий порядок набуття права власності на безхазяйну річ; 5) більш тривалі строки набуваль-ної давності на нерухоме майно; 6) спеціальні правила укла­дення правочинів з нерухомістю (нотаріальна форма, державна реєстрація тощо).

Рухомими речами визнаються речі, які можна вільно пере­міщувати у просторі. Зокрема, рухомим майном визнаються речі, включаючи гроші та цінні папери, які прямо не віднесені законом до нерухомості. Рухомі речі, як правило, можуть від­чужуватися без дотримання будь-яких ускладнених формаль ностей. Права на рухомі речі, за загальним правилом, не підля­гають державній реєстрації. Винятки можуть бути встановлені законом для окремих видів рухомого майна (наприклад, реєст­рація автотранспорту).

3) У залежності від здатності речей зберігати при подріб­ненні свою сутність вони поділяються на подільні й не­подільні.

Згідно ст. 183 ЦК подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення: її частини відповідають тому ж призначенню, що і сама річ у цілому до її поділу.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її ці­льового призначення. Іншими словами, неподільними вважаються речі, які внаслідок їх поділу втрачають своє колишнє призначен­ня, або неадекватно втрачають свою цінність. Неподільними слід також вважати складні речі, що являють собою комплекс нібито самостійних предметів, але пов'язаних загальним господарсь­ким або іншим призначенням (меблевий гарнітур, сервіз тощо). До складних речей належать і всі парні речі: взуття, рукавички, лижі і т.п. Крім того, учасники конкретного правочину можуть за згодою розглядати будь-яку сукупність речей як складну річ - окремий об'єкт цивільних прав.

4) У залежності від можливості індивідуалізації речей, вони поділяються на індивідуально-визначені і визначені ро­довими ознаками.

Індивідуально-визначені речі - це речі, які мають тільки їм властиві ознаки, що дозволяють відмежувати їх від всіх ін­ших речей (схожих і несхожих на них). Індивідуально-визна­чені речі є незамінними. До родових речей належать речі, що мають ознаки, властиві усім речам того ж роду. Родові речі в цивільному обігові характеризуються такими ознаками, як кіль­кість, міра, вага тощо. При цьому вони не виділяються з низки подібних їм речей якимись специфічними ознаками. Коли сто­рони договору визначають предмет родовими ознаками, то вони не надають значення тому, які саме однотипні речі будуть пе­редаватися при виконанні зобов'язання.

5) У залежності від характеру використання споживчих якостей речей, їх можна розділити на «споживні» та «неспоживні».

Речі споживні - це такі речі, які в процесі їх використання втрачають свою фізичну сутність повністю або по частинах, а також речі, які в процесі використання перетворюються в іншу річ (наприклад, випічка хліба з борошна). Разом із тим, «речі, що споживаються», не слід ототожнювати з «предметами спо­живання», під якими розуміють речі, призначені задовольняти споживчий попит.

До неспоживних належать речі, які при їх використанні втра­чають свої споживчі властивості поступово, протягом порівня­но тривалого часу (наприклад, машини, обладнання, житлові будинки). Іншими словами, неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій пер­вісний вигляд протягом тривалого часу.

6) У залежності від господарського значення, речі можуть бути поділені на головні і другорядні.

Головна річ являє основний інтерес як об'єкт цивільних прав, другорядна - виконує допоміжні, обслуговуючі функції.

З урахуванням характеру зв'язку між головною річчю і речами другорядними, останні можуть мати різні позначення.

Так, якщо головна річ і другорядна пов'язані фізично, то другорядні речі іменуються складовими частинами головної речі і визначаються як «все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення». При переході права на річ, її складові частини не підлягають відо­кремленню.

Якщо між головною річчю і другорядною існує юридичний зв'язок,тобто, другорядна річ призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначен­ням, то вона є її приналежністю. Приналежність слідує за голов­ною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо ж між головною і другорядними речами є економіч­ний зв'язок, то останні іменуються продукцією, плодами і дохо­дами.

Плоди - це природний результат органічного розвитку тва­рин і рослин. До них слід віднести фрукти, приплід худоби та птиці та продукти, які вони надають (молоко). Продукція - це майно, отримане в результаті цілеспрямованого використання речі (виготовлені товари). Доходи - це грошові та інші надхо­дження, яке дає майно від використання в цивільному обігу (орендна плата, проценти на вклад).

Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особливим різновидом речей є гроші (грошові кошти).

Гроші являють собою особливий різновид рухомого майна. Вони найчастіше виступають як законний платіжний засіб у оплатних договорах, але можуть бути також предметом деяких цивільно-правових правочинів (заповіту, договорів позики, дару­вання, кредитних договорів тощо). Законним платіжним засо­бом на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Вона може слугувати засобом платежу у зобов"язаннях незалежно від згоди кредитора.

3. Цінні папери

У ст. 194 ЦК України цінний папір визначено як документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовід­носини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Папери, в яких не виражене будь-яке право (поштові марки, грошові знаки), не є цінними паперами.

Для цінних паперів характерними є: 1) цивільна оборото-здатність; 2) нерозривний зв'язок із закріпленим у цьому па­пері майновим правом: реалізувати це право можна лише шля­хом використання самого паперу; 3) формальність і наявність обов'язкових реквізитів: недотримання цих вимог тягне неви­знання документа цінним папером; 4) «формальна легітима­ція», яка полягає в тому, що дотримання формальних вимог до цінного паперу забезпечує перевагу в останніх форми над зміс­том права, вираженого у цьому папері; 5) незалежність прав добросовісного володільця цінного паперу від прав попередніх володільців цього паперу.

Згідно ст. 195 ЦК в Україні в цивільному обігу можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управ­лінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначе­ний строк кошти відповідно до зобов'язання;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому дер­жателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих доку­ментах.

У залежності від способу легітимації правомочного суб'єк­тацінні папери поділяються на:

- папери на пред'явника (права належать пред'явникові);

- іменні папери (складені на ім'я певної особи). Іменний цінний папір легітимує свого держателя у якості суб'єкта вираженого в ньому права. Іменний цінний папір харак­теризується, передусім, тим, що ім'я власника зафіксоване на його бланку і (або) в реєстрі власників, що може вести­ся у звичайній документарній і (або) бездокументарній електронній формах;

- ордерні папери (права належать особі, вказаній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням іншу уповноважену особу). Пра­ва за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індо­саменту). Індосант відповідає за існування та здійснення цього права. За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному папері, до особи, якій або у розпо­рядження якої передаються права за цінним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним папе­ром. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник.

Цінні папери поділяютьтакож:

- за строком існування на строкові та безстрокові;

- за формою на документарні та бездокументарні (електрон­ні). Власне кажучи, бездокументарний (електронний) па­пір — це вже не традиційний цінний папір, а електронна форма обліку власників капіталу, що володіють заздале­гідь визначеними правами і мають відповідні зобов'язан­ня щодо користувача цим капіталом;

- у залежності від походження на вітчизняні та іноземні;

- за типом використання на інвестиційні (капітальні) та неінвестиційні;

- за формою власності на державні та недержавні;

- за оборотоздатністю на ринкові (вільно оборотні) та нерин-кові;

- за рівнем ризику на безризикові, малоризикові та ризи­кові;

- у залежності від наявності прибутку на прибуткові та неприбуткові.

Важливе практичне значення має перелік видів цінних па­перів, які можуть випускатися і бути в обігу в Україні, встанов­лений ст. З Закону України «Про цінні папери і фондову бір­жу» (в редакції від 3 червня 1999 р.) названо такі цінні папе­ри: 1) акції - цінний папір без встановленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, членство в акціонерному товаристві і право на участь в управлінні ним. Дає право її власнику на отримання частки прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства; 2) облігації - цінний папір, що посвідчує внесення грошових коштів і підтве­рджує зобов'язання відшкодувати його власнику номінальну вартість цього паперу в передбачений у ньому термін з вимо­гою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску); 3) казначейські зобов'язання держави - цінні па­пери, що розміщуються на добровільних засадах серед населен­ня, підтверджують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету, і дають право на отримання прибутку; 4) ощадні сертифікати - письмове свідчення банку про депонування гро­шових коштів, що посвідчує право вкладника на отримання пі­сля закінчення встановленого терміну депозиту і процентів по ньому; 5) інвестиційні сертифікати - цінні папери, які випу­скаються інвестиційним фондом або інвестиційною компані­єю і дають їх власнику право на отримання прибутку у вигляді дивідендів. Можуть бути: іменними та на пред'явника; 6) век­селі - цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобо­в'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей володільцю векселя (векселедержателю). В Укра­їні можуть бути в обігу простий і перевідний вексель. Прос­тим векселем називається вексель, по якому зобов'язання без­умовної сплати вказаної в ньому суми бере на себе особа, що видала вексель (векселедавець). Перевідним векселем (трат­тою) називається вексель, за допомогою якого зобов'язання спла ти вказаної суми перекладається на третю особу, якій векселе­давець дає просту і нічим не зумовлену пропозицію сплатити цю суму кредитору (векселедержателю); 7) приватизаційні па­перипосвідчують право власника на безоплатне отримання у процесі приватизації частини майна державних підприємств, державного житлового фонду і земельного фонду. Можуть бути трьох видів: майнові сертифікати; житлові чеки; земельні бони.

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р. передбачає також існування «похідних» цінних паперів, до яких належать: деривативи, форвардний контракт, ф'ючерсний контракт, опціон.

Крім того, існують такі види цінних паперів, не згадані в Законі України «Про цінні папери та фондову біржу»: коноса­мент (передбачений Кодексом торговельного мореплавства України), чеки (передбачені Інструкцією Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національ­ній валюті»), бони в іноземній валюті: короткострокові боргові зобов'язання, що емітуються казначейством, муніципальними органами та приватними фірмами та використовуються їх утри­мувачами в якості покупного чи платіжного засобу (передбаче­ні Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), варанти, або ж складські свідоцтва (передбачені Законом Укра­їни «Про заставу»).