За структурою бувають: 1) однофонемні, багатофонемні; 2) вокалічні, консонантні, змішані

За значенням: 1) семантичні (корінь); 2) лексико-граматичні (вказують на лексичне і граматичне значення – суфікси, префікси); 3) граматичні (флексія).

За обсягом семантики: 1) однозначні; 2) багатозначні (- ник- — багатозначний: 1) особа; 2) предмет; 3) абстрактне поняття; 4) зменшено-пестливість).

За ступенем подібності семантики: 1) синонімічні (утворюють одне й те саме слово: полтавч анин, полтав ець; а логічний, не логічний); 2) антонімічні (виражають протилежні поняття; тотожні за будовою, різні за значенням: вод а – вод ити).

За місцем у слові відповідно до кореня: 1) префіксальні; 2) постфіксальні.

За місцем у слові стосовно твірних морфем: інтерфікси – знаходяться між твірною основою і суфіксом (кіно ш ник, вуз ів ський, театр аль ний), між твірним префіксом і твірною основою (від і брати), між коренями у складних словах (земл е роб).

За походженням: 1) питомі (споконвічні морфеми: індоєвропейські, праслов'янські, давньогрецькі; власне українські); 2) запозичені (корені, суфікси, префікси; незапозичені - флексії).

Позначені (субстанціальні) афікси – морфеми, план змісту яких в усній мові позначаються звуками, в писемній – буквами (повні, позитивні, матеріально виражені).

Нульові афікси – морфеми, план змісту яких фактично наявний, але не виражений в писемній і усній мові (нульові - флексії, суфікси, префікси, інтерфікси в певних позиціях).

Регулярні афікси – постійно вживаються у великій кількості слів одного лексико-граматичного розряду. Утворюють модель, складають словотвірний ряд, утворюють лексико-семантичні групи.

Нерегулярні афікси – поодинокі афікси, трапляються в мові періодично, не утворюють словотвірних рядів.

Продуктивні афікси – утворюють нові слова і форми слів.

Непродуктивні афікси – не утворюють нові слова і форми слів.

17. Історичні зміни у морфемній будові слова (опрощення, перерозклад, ускладнення). Морфологічні явища (елізія, нарощення твірної основи, накладання морфем)

Опрощення (акад. Богородицький) – це процес, який перетворює похідну основу в непохідну. Похідне слово втрачає значення окремих первісних морфем і на сучасному етапі морфемного аналізу кілька колишніх морфем сприймаються як одна, оскільки межі між словами заростають і слово набуває цілісного немотивованого значення.

Колишній морфемний склад слів, що зазнали опрощення, може бути виявлений за допомогою етимологічних словників.

Нові гнізда можуть з'являтися у мові внаслідок переродження старих. Поштовхом для цього стає зрощення морфем. Дві морфеми переходять в одну, слово втрачає здатність членуватися на морфеми, сприймається як непохідне.

Наприклад:

Жир – жи ръ – жи ти; знак - зна къ – зна ти; мило - ми лъ – ми ти (колишні суфікси ръ, къ, лъ злилися з коренем).

Закон (загальне правило) – конъ (край, початок) – zа конъ (початкове рішення) (раніше це слово було похідним).

Кубок – кубъ – куб окъ.

Причини опрощення:

1. Вихід з ужитку тих слів, від яких утворилися опрощення слова. Таким чином, зникає семантичний зв'язок між твірним і похідним словами

Балк а – бала (болото) – бал ка; батіг – бат (палка) – бат іг; загашник – гакі (штани) – за гаш ник.

2. Втрата внутрішньої форми слова і семантичних зв'язків з колись спорідненими словами

Мішок – від мех (матеріал, з якого його робили) – міш ок; лапоть – від лапа – лап оть.

3. Опрощене слово зазнало певних фонетичних змін

Область – раніше було вобласть.

Наслідки опрощення: поява нових кореневих морфем, на базі яких формуються нові словотвірні гнізда.

Наприклад:

Мило (мильний, намилитися); мити (перемити, митися).

Народ (народний, народознавець); рід (рідний, народження).

Ускладнення – непохідна основа перетворюється на похідну (починає членуватися на морфеми). Найчастіше піддаються іншомовні слова.

Причини ускладнення:

1. Подібність кінцевих сегментів запозичених слів до службових частин української мови. Дія закону аналогії на цій основі

Зонтик – від голандського zonnedek – зонт ик; фляжка – від польського flaszka – фляж ка.

2. Наявність поряд із неподільним запозиченим словом споріднених, між якими встановлені словотвірні відношення

Плен ум - plenum – плен арний.

Перерозклад (Б. де Куртене, в кінці ХІХ ст.) – вивчав історію індоєвропейського відмінювання, відкрив закон скорочення основ на користь закінчення. У процессі історичного розвитку кінцеві тематичні голосні основи а відійшли до відмінкових закінчень, тобто змінилася межа між морфемами із збереженням загальної кількості морфем.

Наприклад: голов ами (голов – корінь, ами - закінчення) – голова ми (голов – корінь, а – кінцевий тематичний голосний, ми - закінчення).

Найчастіше відбувається між твірною основою і твірним суфіксом при словотворенні (ліс ник – від лісн ик).

Перерозклад між твірним префіксом і твірною основою зустрічається рідше (недо бачати – від не добачати).

Наслідки спостерігаються частіше при утворенні складних суфіксів, префіксів під впливом аналогії.

Елі́зія (від лат. elisio - виштовхування, вижимання) у лінгвістиці - випадання звуку (голосна, приголосна або склад) у слові або фразі з метою полегшення вимови для мовця. Іноді звуки можуть бути опущені з метою поліпшення благозвучності. Як правило елізія незумисна, але може бути зумисною. Суб'єктивно елізія сприймається як невиразна вимова або як пропущений звук.

Приклади осмисленої елізії можна знайти в давньоримській поезії, де вона використовувалася як стилістичний засіб. У деяких випадках, наприклад коли одне слово закінчується на голосну, а наступне починається таож з голосної, слова можуть об'єднуватися. До елізії часто вдавався Катул. Наприклад, перший рядок з Catullus 3: Lugete, O Veneres Cupidinesque читається як Luget o Veneres Cupidinesque.

Якщо скорочена в результаті елізії форма вживається досить часто, вона може стати заміною для первинної (повної) форми. В англійській мові це явище називається стягненням (англ. соntrасtіоn), наприклад саn't від cannot. Стягнення відрізняється від елізії тим, що стягнені форми, на відміну від елізії, морфологічно описані.

Синонімом елізії є синкопа (лінгвістика), але синкопа — це, насамперед, випадання голосної між приголосними. Іншою формою елізії є афереза, тобто випадання початкової голосної в слові (як правило, ненаголошеної).

Протилежним до елізії явищем є епентеза, тобто введення додаткового звуку для зручності вимови.

Нарощення – це процес, протилежний усіченню, який виникає, якщо неможливе усічення твірного слова, тоді при творенні похідного слова актуалізується нарощення суфікса або до твірної основи додається звук чи сполучення звуків. Ці структурні елементи, що з'являються між морфемами і виконують з'єднувальну функцію, називаються інтерфіксами.

Основи на голосний не характерні для української мови, тому після твірної основи іншомовного невідмінюваного іменника перед суфіксом вживається інтерфікс-приголосний.

Наприклад: арготизм (арго + т + изм), кіношник (кіно + ш + ник).

Такого процесу не оминають і українські слова.

Наприклад: вчорашній (вчора + ш + ній), домашній (дома + ш + ній).

У похідних словах від твірної основи, що закінчується на приголосний (чи групу приголосних), з'являється інтерфікс-голосний, щоб уникнути збігу приголосних.

Наприклад: вузівський (вуз + ів + ський), ялтинський (ялт + ин + ський).

У більшості досліджень ці компоненти розглядають як складний суфікс, що не членується окремо на елементи морфемного аналізу.

Наприклад: африк анськ ий, соч инськ ий, куп ейн ий.

Морфемна фузія – морфонологічне явище, що призводить до стирання меж між морфемами і ускладнює й виділення. Може бути незакріпленим, а відбуватися у вимові (смієшся - смієсся).

Одним із різновидів морфемної фузії є накладення (інтерференція) морфем, коли твірне слово та дериватор мають спільні звуки і звукосполучення.

Інтерференція (аплікація) може бути повною або частковою.

Повна настає тоді, коли структура форманта повністю збігається з структурою кінця твірного слова

(Курськ+ськ+ий курський

Морфо+фоногія морфонологія

Трагіко+комедія трагікомедія).

Подібні зміни відбуваються, щоб уникнути повторів одних складів, полегшити вимову (фонетичне явище гаплологія).

Часткове накладення настає тоді, коли у структурі твірного і похідного слів спільним є 1 або кілька звуків

(Одеса+ськ+ий Одеський

Черкаси+ськ+ий Черкаський

Регбі+іст Регбіст

Пальто+ов+ий Пальтовий).

Специфічним для української мови є накладання звуків при творенні прикметників і абстрактних іменників за допомогою суфіксів ськ, ств, коли твірна основа закінчується на

Г ж з -зьк-, -зтв-

К ц с -ськ-, -ств- -цьк-, -цтв-

Х ш с -ськ-, -ств-

(Рига+ськ+ий ризький

Козак+ств+о козацтво)

Накладання морфем буває при збігові дієслів суфіксів -ува-, -ва-, -а- з іменниковим суфіксом -ач- (позивач, відвідувач).

При морфемному розборі варто членувати на дієслівні суфікси і іменні.

Труднощі. Відмінність між відрізками –цтв-, -ств- зумовлена чергуванням на морфемній основі та приєднуванням до неї -ств- (лісництво, учительство).

Функціонує -ач- і -ч- (як його аломорф), що виникає з кінцевого тематичного твірного суфікса -а- і початкового голосного суфікса (тягач, тяга+ач).