Особливості економічного розвитку Франції в XVII-XVIII ст. і їх відображення в поглядах П.Буагільбера

Франція наприкінці XVII ст. за рівнем економічного розвитку значно мірою відставала від Англії, залишаючись напівфеодальною державою до кінця XVIII ст. Головна галузь економіки Франції – сільське господарство – знаходилось в занепаді. За таких умов формувалась класична школа політичної економії у Франції, засновником якої став П’єр Буагільбер (1646-1714).

Головна праця П.Буагільбера „Трактат про природу багатства” (1707). Він сформулював положення про об’єктивність законів господарського життя, підкреслив, що ці закони не можна безкарно порушувати. На відміну від меркантилістів Буагільбер вважав джерелом багатства виробництво, а не обмін. Торгівлю ж він розглядав, як умову розвитку виробництва.

Вважається, що П.Буагільбер, незалежно від У.Петті, в буржуазній політекономії поклав початок теорії трудової вартості. Він розрізняв „істинну вартість”, яку визначав витратами праці, і ринкову ціну.

Бугальбер вважав метою капіталістичного виробництва – споживання. А обмін він розглядав як механізм, за допомогою якого й відбувається задоволення потреб, що вплинуло на його трактування грошей. Оскільки для задоволення потреб, на думку Буагільбера, достатньо обміну продукту на продукт, то обмін можна здійснювати без грошей. Гроші ж порушують природну рівновагу товарного обміну, тобто обміну за „істинною вартістю”. Вони полегшують обмін, але він з успіхом може відбуватись без участі золота і срібла.