Суспільства

Структура Згідно з загальною теорією систем еле-
політичної системи ментами системи вважаються її не-
від'ємні і взаємозв'язані складові. На-
явність кожної з них необхідна для існування і функціону-
вання системи, досягнення її цілей. Такі елементи системи
називаються підсистемами, кожна з яких водночас є й
окремою системою. Оскільки кожна підсистема, у свою
чергу, має складні внутрішні зв'язки й будову, то стосовно її
власних складових використовується термін «елементи
системи».

У політичній системі суспільства зазвичай розрізняють
чотири основних групи елементів: політичні інститути;
політичні відносини; політичні норми; політичну свідомість
і політичну культуру³. Відповідно до цих елементів виокрем-
люються інституціональна (або організаційно-інституціо-
нальна), регулятивна, функціональна і комунікативна під-
системи політичної системи.

Інституціонольну підсистему політичної системи склада-
ють політичні інститути — формалізовані явища і процеси
політичного життя суспільства, до яких належать як самі
політичні установи — держава та її структурні елементи
(парламент, уряд тощо), політичні партії, громадсько-полі-
тичні організації, органи місцевого самоврядування тощо,
так і процеси їх упорядкованого функціонування.

' Див.: Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А. Современньш Левиафан: Очерки
политической социологии капитализма. М., 1985. С. 32; Фарукшин М. X.
Политическая система общества // Социально-полит. науки. 1991. № 5.
^•- 68.

15»

Політика як суспільне явище

Системний вимір політики

Інституціональна підсистема виступає основоположною
як щодо політичної системи суспільства в цілому, так і
стосовно її окремих складових. Це зумовлено тим, що саме
вона є джерелом усіх найважливіших зв'язків, які виникають
в межах політичної системи. Інституціональна підсистема
визначає характер норм, які регулюють ці зв'язки. Саме сто-
совно неї політичні ідеї, погляди, уявлення, теорії виконують
службові функції.

Оскільки політичні інститути є основними елементами
політичної системи, то вона іноді визначається як «система
інститутів (державних установ, політичних партій, громад-
ських організацій), у межах якої відбувається політичне
життя суспільства і здійснюється державна влада»⁴. Проте
таке визначення, наголошуючи на структурному аспекті по-
літичної системи суспільства, залишає поза увагою її функ-
ціональний аспект.

У своїй сукупності і взаємозв'язках політичні інститути
утворюють політичну організацію суспільства, організаційну
основу політичної системи. Деякі дослідники ототожнюють
поняття «політична система суспільства» та «політична
організація суспільства», однак при цьому затушовується
організаційний аспект політичної системи, позначуваний
поняттям «політична організація суспільства», а саме це
поняття втрачає своє методологічне значення.

До політичної системи як її інститути входять не всі
наявні в суспільстві громадські організації, а лише ті, що
пов'язані з функціонуванням політичної влади. Залежно від
ступеня залученості до політичного життя, здійснення влади
розрізняють три види організацій: власне політичні, невлас-
не політичні і неполітичні⁵.

Власне політичні організації прямо й безпосередньо
здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у край-
ньому разі, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба
за неї є головним у їхній діяльності. Власне політичними
організаціями виступають держава й політичні партії.

Невласне політичними організаціями є ті, участь у здій-
сненні політичної влади для яких є лише одним із аспектів
їх функціонування. Це громадсько-політичні організації —

⁴ Краткий политический словарь / Под общ. ред. Л. А. Оникова й
Н. В. Шишкина. М, 1988. С. 324.

⁵ Див.: Фарукшин М. X. Политическая система общества. С. 68.

професійні спілки, об'єднання підприємців, творчі, моло-
діжні, жіночі, ветеранські об'єднання тощо.

Нарешті, неполітичні організації, якими є, наприклад,
науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єд-
нання — товариства філателістів, рибалок, мисливців тощо,
за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної
влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає
політичної функції, проте за певних умов, ситуативно вони
можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи
тиску.

Завдяки функціональним особливостям організацій пер-
шого і другого виду їх іноді називають відповідно монофунк-
ціональними і поліфункціональними⁶. Однак незалежно від
назви очевидно, що інститутами політичної системи сус-
пільства є лише ті організації та установи, які беруть активну
участь у здійсненні політичної влади і для яких така діяль-
ність є істотною характеристикою.

Центральна роль у політичній системі належить державі.
Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства,
надаючи політичній системі цілісності і стійкості, орієнтую-
чи її на найважливіші суспільні цілі.

Особливе місце серед діючих у політичній системі
суспільства організацій посідають партії. Політичні партії є
виразниками певних соціальних інтересів. Вони ідеологічно
та організаційно об'єднують людей з метою здобуття,
використання й утримання державної влади для задоволення
цих інтересів. Кожна партія прагне зайняти таке становище
в політичній системі, яке надасть їй можливість визначати
політику держави або хоча б впливати на неї.

На відміну від політичних партій громадські організації
не прагнуть до завоювання державної влади, а обмежуються
лише здійсненням впливу на неї. Вони є виразниками
багатоманітних суспільних інтересів, і з метою захисту цих
інтересів їхні представництва на державному рівні вступають
У взаємодію з іншими політичними інститутами, насамперед
із державою.

Важливий структурний компонент політичної системи
суспільства складає її регулятивна (або нормативна) підсис-
тема. Цю підсистему утворює сукупність політичних норм,

'Див.: Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А. Современньш Левиафан. С. 32—

33.

Політика як суспільне явище

Системний вимір політики

за допомогою яких здійснюється регулювання політичних
відносин. Соціально-політичні норми є різновидом соціаль-
них норм і вирізняються тим, що спрямовані на регулювання
політичних відносин. Одні політичні норми безпосередньо
цілеспрямовано створюються державою (правові норми),
політичними партіями і громадськими організаціями (кор-
поративні норми), інші складаються й розвиваються посту-
пово, під впливом як політичних, так і економічних,
соціальних, духовних чинників. До них належать норми
моралі, звичаї і традиції.

Головною складовою регулятивної підсистеми політичної
системи суспільства є норми національного права. Норми
права — це встановлені або санкціоновані державою і
спрямовані на регулювання суспільних відносин загально-
обов'язкові для всіх громадян і юридичних осіб правила
поведінки. Особи, що порушують правові норми, притягу-
ються до кримінальної або адміністративної відповідальності.

За допомогою норм права регулюються суспільні відно-
сини в цілому. Ті з відносин, які виникають у процесі або у
зв'язку зі здійсненням державної влади, регламентуються
нормами особливої галузі права — державним, або конститу-
ційним, правом. Саме йому належить провідна роль у
національній системі права. Зумовлено це тим, що в нормах
державного права знаходять своє закріплення основні засади
суспільства, форми, механізми і принципи здійснення дер-
жавної влади, правовий статус особи. Найважливіші норми
державного права містяться в конституції.

Поряд із нормами права як регулятори політичних
відносин діють також норми партійного життя та правила,
встановлені різними громадськими організаціями. Такі
норми не мають правового, загальнообов'язкового характеру.
Вони обов'язкові лише для членів відповідних партій і
громадських організацій. Однак програмні настанови,
сформульовані партією, можуть справляти істотний вплив на
політику держави, політичну систему в цілому, особливо
тоді, коли партія стає правлячою.

У суспільстві діють також інші правила й настанови,
яким слідують люди та їхні об'єднання в політичному житті.
Різновидом соціальних норм є мораль як вияв духовного
життя суспільства. Норми моралі надають змогу формувати
моральну свідомість і оцінювати вчинки людей, забезпечуючи

__—*—»»«™^^ 230

рівновагу суспільства та орієнтуючи громадян на дотриман-
ня спільних інтересів. Моральні норми не оформлені з тим
ступенем урегульованості, як правові, вони більшою мірою
розраховані на розвиток здатності індивіда до саморегулю-
вання, на самостійність і самоконтроль. Найбільший вплив
на політичну поведінку справляють норми політичної етики,
які стосуються саме політичного спілкування.

Істотний вплив на політичну систему країни справляють
звичаї і традиції її політичного життя. Звичай — це правило,
що склалося на основі постійного, одноманітного повторення
даних фактичних відносин. Звичаї і норми, що передаються
від покоління до покоління, є традиціями. Хоча політичні
звичаї не є формалізованими і не мають юридичного
значення, вони можуть справляти значний вплив на реальні
дії політичних інститутів. Так, порядок, за яким уряд
утворюється лідером партії чи партійної коаліції, що
перемогла на парламентських виборах, застосовується і в тих
країнах з парламентарною формою правління, де він законо-
давством не передбачений. В останніх цей порядок утвер-
дився як політичний звичай. Роль звичаїв у загальній системі
регулювання оцінюється по-різному. Корисним, вигідним
звичаям у необхідних випадках надається юридичне оформ-
лення.

Політична система суспільства є неперервно функціону-
ючим соціальним утворенням. Складний і багатоплановий
характер її не може бути розкритий без з'ясування основних
форм і напрямів діяльності, способів і засобів впливу на
суспільно-політичне життя. Конкретне вираження і вияв
функціональна підсистема політичної системи знаходить у
політичному процесі й політичному режимі.

У загальному вигляді політичний процес визначається як
«форма функціонування політичної системи суспільства, яка
еволюціонує у просторі і часі»⁷. Конкретніше він може бути
охарактеризований як сукупність дій, спрямованих на збере-
ження або зміну певної політичної ситуації.

Політичний процес є практичною діяльністю, метою якої
виступає досягнення певного політичного результату.
Найважливіший елемент політичного процесу — прийняття

⁷ Политология: Знциклопедический словарь / Общ. ред. й сост.
КХ Й. Аверьянов. М., 1993. С. 294; Політологічний енциклопедичний
словник / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. К., 1997. С. 271.