Розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі в країнах східної цивілізації

Перші вогнища цивілізації виникли в далекій давнині, на те­ри­то­ріях спекотного клімату і благородних ґрунтів, на берегах великих річок. Це були такі перші держави, як Давній Єгипет, Давня Індія, Давній Китай та ін.

Стародавні держави процвітали на основі землеробства, розвивалося ремесло, гончарне, ювелірне, скляне, текстильне мистецтво.

Стародавній Єгипет мав вигідне стратегічне та географічне положення. В країні розвивалося землеробство на поливних землях долини Нілу. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд, найбільшим господарським досягненням була зрошувальна система землеробства. Її побудували, підтримували та вирощували сільськогосподарську продукцію великі вільні сільські громади.

Поступово общинні землі стали належати фараонам, жрецям храмів та державним чиновникам, вільні селяни перетворились на залежних виробників.

Культура землеробства в Давньому Єгипті була примітивною. Ірига­цій­не землеробство характерне в основному для розвитку зернового гос­по­дар­ства (у Верхньому Єгипті), тоді як на землях Дельти (Нижнього Єгип­ту) були пасовиська, розвивалось тваринництво (конярство). У IV тис. до н. е. винайшли ніломір, за допомогою якого прогнозували час розливу Нілу та розміри паводку. Було винайдено шадуф у середині II тис. до н. е., використовуючи який лише два робітника могли полити до півгектара землі за один світловий день. Шадуф – це давньоєгипетський "лелека", який протягом однієї години піднімав на шість метрів до двох тон води. Цей винахід сприяв також розвитку садівництва. Шадуф використовують у Єгипті і досі. Для поливу землі у I тис. до н. е. почали використовувати водоналивне колесо сакіє, яке також використовують і досі. Вирощували зернові культури: пшеницю, ячмінь, сорго; огородні – огірки, часник; технічні – льон. Розвивалось також виноградарство та вирощування пальм, займалися бджільництвом, рибальством та мисливством. Важливе значення отримало тваринництво.

Основним багатством Давнього Єгипту була худоба і домашня птиця, адже культура тваринництва та птахівництва була також ще дуже примітивною. З домашньої птиці розводили курей, качок, гусей.

Розвивалося ремесло, гончарне, ювелірне, скляне, текстильне мистецтво.

У стародавньому Єгипті навчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке льняне полотно, прикраси з золота і срібла, обробляти камінь та будувати величні і таємні єгипетські піраміди. Перша піраміда була споруджена близько 2700 р. до н. е., це була перша кам’яна спо­руда у світі. У 2500 р. до н. е. протягом двадцяти років була споруджена піраміда Хеопса.

Між північчю Єгипту, де більш було розвинене тваринництво, та півднем, де переважало землеробство, існувала жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Синайський півострів, Нубія та Лівія, які були завойовані Єгиптом, торгували металами: золотом, сріблом, міддю, оловом; шкірами, слоновою кісткою, деревиною. Існували також ринки рабів, де продавали та купували полонених. Найбільшими рабовласниками в Єгипті були фараони. Головна продуктивна сила – селяни – члени громад. Рабів також використовували як слуг, однак великої різниці між селянами-общинниками та рабами не було. Селяни могли потрапити в боргове рабство, а рабам дозволяли мати сім’ї.

У Межиріччі (Месопотамії) займалися хліборобством, Тигр і Євфрат, розливаючись, удобрювали поля. Для цього зводили могутні протиповіневі греблі та інші іригаційні споруди. Вирощували ячмінь, просо, льон, горох, цибулю, часник, огірки, виноград, фігові, фінікові дерева, яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел: каменярство, теслярство, ковальство, пекарство, металургію та торгівлю. Основним населенням були селяни, які працювали за частку врожаю на храмові господарства.

Найвищого розвитку отримали держави Межиріччя в IV – III тис. до н. е.: Шумер, Ур, Ніппур, Урук та ін.

У кінці III тис. до н. е. утворилася Вавилонія. Найбільшого розквіту Вавилонське царство досягло за царя Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н. е.). Головною галуззю господарства стало землеробство, будувалися гран­діозні канали. Існувало рабство, однак переважну частку сільськогосподарської продукції виробляли вільні селянські общини. Власність на землю була общинною і приватною.

У Вавилонії, крім вільних селян (общинників) і рабів, існували напіввільні – "мушкенум" (схиляються ниць), які могли мати майно, у тому числі і рабів. Вони працювали у царському господарстві, виконуючи всі необхідні повинності, але мали обмежені цивільні права. Рабська праця не мала великого значення. Для економіки була характерна стагнація.

Торгівля набула значного розвитку. У Вавилон ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь, а вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, ремісничі вироби. Існувало лихварство.

Важливе місце у господарчій діяльності народів Давнього Сходу займало ремесло. Було розвинене ткацтво, гончарство, ювелірне вироб­ництво, обробка деревини, каміння, шкіри та слонової кістки, будівництво, суднобудування.

У Єгипті в III тисячолітті до н. е. були споруджені піраміди, в яких давні будівельники пробивали тунелі і кімнати, стіни гробниць та храмів прикрашали рельєфними зображеннями. Єгиптяни використовували кам’яні та мідні інструменти, які були доволі примітивні. Величезні споруди давності: єгипетські піраміди, вавилонська вежа, висячі сади, велика китайська стіна мають назву "дива світу".

Цікаво знати Писемність – засіб передачі людської мови за допомогою знаків. Раніше за всіх її створили шумери в IV тисячолітті до н. е. Вважається, що клинописні записи знайдені в Месопотамії у 3200 рр. до н. е. Спочатку з’явилося малюнкове письмо – піктографія. Поступово окремими знаками почали позначати вже не слово, а склади і звуки, малюнки змінили свій вигляд. Для письма використовували глину – найпо­ширеніший природний матеріал у Дворіччі: з ретельно очищеної глини виготовляли табличку, напис наносили паличкою або металевим стержнем. За формою клино­по­дібних рисок писемність отримала свою назву – клинопис. Готову табличку обпалювали у спеціальних печах. Від шумерської писемності походять клинописні системи Аккади, Ассирії та Вавілонії. На табличках були царські накази, господарські записи, учнівські зошити, наукові трактати, релігійні гімни, художні твори. В Ассиріі була створена перша в історії людства бібліотека. На глиняних табличках були вказані повна назва книги і номер "сторінки", ящики розміщалися на полицях відпо­відно до тем, у кожної полиці був номер. У бібліотеці збереглася перша з відомих у світовій літературі епічна поема. Вона була створена шумерами про царя міста Урук, героя Гільгамеша. Давні єгиптяни розробили ще на початку III тис. до н. е. технологію виготовлення папірусу як матеріалу для письма. Найдавніша індійська писемність склалась в III тис. до н. е. Цим письмом було виконано досі не прочитані написи на більш як тисячі печаток та амулетів. Протоіндійська писемність припинила своє існування разом із загибеллю хараппської цивілізації, тому історію індійського письма відкривають пізніші тексти, датовані серединою І тис. до н. е. Вони складені санскритом – мовою індоаріїв. Найдавнішими такими текстами були едикти царя Ашоки, де використані два різні алфавіти староіндійського письма: кхароштхі (названий іменем свого творця – Кхароштха) та брахмі (його автором традиція називає бога Брахму). Точно невідомо, коли вперше виникли китайські ієрогліфи. Є легенда, що це сталося у період з 1401 по 1122 рр. до н. е., але існує легенда про те, що китайські ієрогліфи винайшов історіограф небесного імператора Хуанді на ім’я Цан Цзе чотири тисячі років тому. У легенді йдеться також про те, що китайські ієрогліфи дозволили людям пізна­вати принципи й основні закони будови Всесвіту. Кількість китайських ієрогліфів, як і самі ієрогліфи, постійно змінювалася. Вони були зібрані у збірці "Цзі юнь", їх кількість нараховувала 53 525 ієрогліфів.   Джерело: Юхименко П. І. Економічна історія: підручник / П. І. Юхименко, П. М. Лео­ненко. – К.: Знання-Пресс, 2008. – 567 с.

Найвищого розквіту господарська діяльності на Давньому Сході досягла у II тис. до н. е.: навчилися виготовляти вироби із заліза, бронзи, винайшли нові засоби обробки золота, виробляли фаянс, вироби із скла. Найвищого розквіту набуло мистецтво бальзамування.

Заняття землеробством та ремеслом стало основою розвитку торгівлі. Майже весь період існування Давнього Єгипту господарство було натуральне. Купували та продавали надлишок продукції, виготовлений для власних потреб, тому загальний єгипетський ринок почав формуватися у кінці II тис. до н. е. У Стародавньому Єгипті була розроблена система, в якій вартість товару оцінювалася у вагових одиницях, але монетної системи ще не було. Лише у I тис. до н. е. почали розвиватися товарно-грошові відносини. Виникли перші металеві гроші у формі зливків та монет, існувало лихварство. Почало розвиватися мореплавство.

У Стародавньої Індії у IV тис. до н. е. в долині Інду зародилося зрошуване землеробство, розвивалося тваринництво. Виникли ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовлялися як з металу (міді, бронзи), так і з каменю. Гончарі славилися своїми глиняними виробами, ткачі – бавовняними тканинами.

Використовуючи залізні знаряддя праці, землероби на зрошуваних полях збирали два врожаї на рік цукрової тростини, пшениці, проса, льону, бавовнику, рису. Розвивалося ремесло: ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа.

В Індії існувала обмінна торгівля: Кашмір торгував вовною, Гімалаї – золотом, Пенджаб – кіньми, південь – дорогоцінним камінням, схід – слонами. З’явилися купці-професіонали, в тому числі лихварі. Грошовий обіг був ще нерозвинений, справжні монети з’явилися у формі шматочків срібла з печаткою лише у V ст. до н. е. Рабство мало патріархальний характер, сільська община зберігала панівне становище в економіці країни.

Розвиток приватновласницьких відносин, товарно-грошових зв’язків і особливо лихварства в 20 – 30 % річних вели до швидкого розорення об­щин­ників і збагачення за їхній рахунок приватних власників. Новим було й те, що держава, спираючись на давню основу – невідчужені общинні і царсько-храмові землі, допускала під своїм контролем існування приватної влас­но­сті. Саме ця політика знайшла своє відображення в законах Хаммурапі.

Важливою рисою східного суспільства було прагнення стабільності та незмінності в економіці, соціальному, культурному та політичному житті. Цьому сприяли закони, звичаї та релігія.

У країнах Стародавнього Сходу основними джерелами рабства були війни та піратство.

До особливостей східного рабства відносять те, що:

· раби не були зайняті у суспільному виробництві. Праця рабів вико­ристовувалася в обробці землі у царському та храмовому господарстві;

· раби були власністю держави. Головні джерела рабства – війни, піратство, боргове рабство;

· рабська праця була непродуктивною. У східному рабстві перепліталися громадські та рабовласницькі елементи.

Рабовласницьке господарство досягло свого вищого розвитку у період стародавніх цивілізацій у країнах Стародавнього Сходу і античного світу, пройшло шлях від східного патріархального до класичного античного рабства.

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть та охарактеризуйте типи стародавніх цивілізацій.

2. У чому полягають сутність поняття "осьовий час" (К. Ясперс) та його характерні риси?

3. Скільки етапів розрізняє К. Ясперс у розвитку людства?

4. З якою датою пов’язується вісь світової історії?

5. Які загальні закономірності економічного розвитку держав Стародавнього Сходу?

6. Які типи власності були притаманні державам східної цивілізації?

7. Назвіть основні техніко-економічні досягнення стародавніх цивілізацій.

8. Які характерні риси притаманні ремеслу та торгівлі в країнах Дав­нього Сходу?

Проблемні запитання

1. Які типи стародавніх цивілізацій виникли та формувалися у країнах Стародавнього Сходу?

2. Назвіть етапи розвитку людського суспільства. Розкрийте сутність поняття "осьовий час"(К. Ясперс).

3. Охарактеризуйте техніко-економічні досягнення цивілізацій Стародавнього Сходу.

Тести

1. Хто будував піраміди Єгипту:

а) раби;

б) наймані робітники;

в) вільні селяни;

г) воїни?

2. Іригаційні системи виникли на базі техніки:

а) дерев’яної;

б) мідної;

в) залізної

г) кам’яної.

3. Найбільш рідкий метал Давнього Єгипту:

а) золото;

б) срібло;

в) мідь;

г) залізо.

4. Скільки етапів розрізняє К. Ясперс у розвитку людства:

а) три;

б) чотири;

в) два;

г) правильна відповідь відсутня?

5. З яким роком пов’язує К. Ясперс ось світової історії:

а) 400 р. до н. е.;

б) 800 р. до н. е.;

в) 300 р. до н. е.;

г) 500 р. до н. е.?

6. Найважливіша форма власності в державах Стародавнього Сходу:

а) общинна;

б) державна;

в) храмова;

г) селянська.

7. Яка ознака не характеризує цивілізацію:

а) письменність;

б) міста;

в) держава;

г) землеробство?

8. Коли була побудована перша кам’яна споруда у світі:

а) 3200 р. до н. е.;

б) 2700 р. до н. е.;

в) 2500 р. до н. е.;

г) 2200 р. до н. е.?

9. У якій країні Стародавнього Сходу виникла писемність:

а) Давньому Єгипті;

б) Давньому Вавилоні;

в) Месопотамії;

г) Давньому Китаї?

10. У якому році була побудована піраміда Хеопса:

а) 3200 р. до н. е.;

б) 2700 р. до н. е.;

в) 2500 р. до н. е.;

г) 2200 р. до н. е.

Резюме

Стародавні цивілізації виникли на Давньому Сході у середині IV тис. до н. е. у Стародавньому Єгипті, Месопотамії, Шумері, Аккаді, Давньому Вавилоні, Стародавній Індії та Китаї.

Історія давньої цивілізації – це період з середини IV тис. до н. е. до середини V ст. до н. е.

Розрізняють східний тип цивілізації – історично перший тип цивілізації, який сформувався до III тис. до н. е. у країнах Давнього Сходу та західний (європейський) тип цивілізації – особливий тип цивілізаційного розвитку, який вбирає в себе етапи історико-культурного розвитку.

Головною ознакою цивілізації є поява писемності, міст, класів та держави.

Виникнення перших цивілізацій (шумерської, єгипетської) здійснюється у III – I тис. до н. е. на другому етапі розвитку людської історії. Культурні цінності виникли у I тис. до н. е. у "осьовий час". У цей час у Давньої Індії, Китаї та Японії відбулися релігійно-філософські революції, виникли різні релігії, які у подальшому стали основою розвитку суспільства.

У країнах Давнього Сходу для цивілізації людства був притаманним роз­виток землеробства, тваринництва, ремесла, виникли перші форми обміну продуктами між общинами. Все це призвело до соціальної диференціації суспільства, до виникнення держави у Межиріччі, Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї.

У стародавніх східних країнах співіснували елементи товарного господарства з елементами натурального, первісної економіки – з рабовласництвом. Основним виробником були вільні общинники. Рабство носило патріархальний характер.

Основою життя у стародавніх країнах було іригаційне землеробство. Важливу роль у господарчій діяльності мало храмове господарство, державна та общинна власність. Східне рабство представлено різноманітними видами господарської діяльності, основним було іригаційне земле­робство, розвивалося садівництво, скотарство; важливе значення мали ремесла: металургія, гончарство, склоробство, ювелірна справа, суднобудування, текстильна справа, будівництво та ін.

Були споруджені "дива світу" – величезні споруди давності: єгипетські піраміди, вавилонська вежа, висячі сади, велика китайська стіна.

Таким чином, країни Давнього Сходу досягли достатньо високого для того часу рівня економічного розвитку на основі іригаційного землеробства. Здійснився значний культурний та соціальний прогрес, важливу роль в організації господарства відігравала держава.