Автономна Республіка Крим

Історико-літературний музей, м. Ялта

Будинок-музей С. Бекетова, м. Алушта

Художній музей, м. Сімферополь

Картинна галерея, м. Феодосія Картинна галерея, м. Керч

Державний історико-культурний заповідник. Бахчисарай

Регіональні центри народних промислів і ремесел. Етнорегіональний фольклор (музичний, танцювальний). Малювання писанки з урахуванням регіональних художніх традицій

Пам'ятки декоративно-ужиткового мистецтва, що розвивалося в гущі на­родного життя, дійшли до нас з глибини віків. Такі вироби супроводжують щоденне життя людини, роблять її побут зручним. Це найбільш поширений вид мистецтва, бо його зразки є в кожному домі. Майстри з народу створю­вали предмети побуту з найрізноманітніших матеріалів: дерева, глини, пря­жі, шкіри, металу, каменю тощо. Споконвіку народне декоративне мистецтво розвивалося у двох напрямах: домашні ремесла для потреб своєї родини і як організовані промисли, що створювали товари для продажу. Художні про­мисли виникали на основі домашніх ремесел.

Ремесло — це дрібне виробництво ужиткових та мистецьких товарів,

Навички в народних ремеслах, як правило, передавалося від батька до сина з покоління в покоління. Тому часто саме в народному мистецтві збереже­ні найдавніші традиції, художні стилі, віками нагромаджений ремісничий і художній досвід. Народне мистецтво протягом багатьох віків живило націо­нальну культуру, додавало наснаги професійним митцям.

Народні художні промисли — явище, характерне майже для всіх областей України. Найбільшої ж популярності в XX ст. досягли такі художні центри, як Опішня, Решетилівка на Полтавщині; Ічня, Дігтярі на Чернігівщині; Петриків-ка на Дніпропетровщині; Кролевець на Сумщині; Уламбівка на Вінниччині; Яворів та Пістинь на Івано-Франківщині та ін.

З другої половини XIX ст. народні промисли і ремесла почали занепадати, не витримуючи конкуренції з промисловими підприємствами, хоча в Карпа­тах і на Поділлі окремі елементи зберігаються й досі, які з повним правом можна вважати заповідником української етнографії.

Етнографія (від грец. етнос — "народ" і графо — "пишу") — це наука, яка вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв’язки.

Безпосереднє спостереження й опис звичаїв побуту, світогляд народу – це основний метод етнографії.

Музична культура українців надзвичайно багата жанрами, стилями, ритмомелодикою. Кожен регіон має свої особливості пісенної й танцювальної музики.. Музичні діалекти переважно збігаються з територіальними діалек­тами української мови. їх поділяють на дві групи: східну і західну. На Наддні­прянщині й Наддонеччині переважають новіші пісні й музичні ритми. Зате у північних областях краще збереглися старовинні обрядові мелодії з архаїч­ними ознаками, що вказує на дуже давні витоки української музичної культу­ри. Національна культура, діючи як природний фактор, зберігає і накопичує енергію своєї нації. Відрив же від своєї геокультури не тільки сприяє прилу­ченню до чужої культури, а й призводить до відтоку національної енергії на користь іншого етносу.

Зразки дитячих робіт.

Пам'ятні місця краю, пов'язані з життям і творчістю відомих митців. Складання карти туристичного маршруту "Пам'ятки художньої культури рідного краю"