Загальні положення цивільного права. Застосування положень актів цивільного законодавства залежить, перш за все, від характеру диспозиції норми

застосування положень актів цивільного законодавства залежить, перш за все, від характеру диспозиції норми, яка буде застосовувати­ся - диспозитивна вона чи імперативна.

До категорії диспозитивних відносять цивільно-правові норми, які дозволяють особам домовитись щодо правила їх взаємної поведінки шляхом укладення договору і, навіть, відступити від положень, що встановлені законодавством, але передбачають ще й «резервне» пра­вило поведінки на той випадок, якщо вони не скористаються зазначе­ним дозволом. Зокрема, прикладами диспозитивних норм є положен­ня, якими встановлюється загальна можливість для сторін: укласти договір, котрий не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам (ч. 1 ст. 6 ЦК); врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами (ч. 2 ст. 6 ЦК); відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. 3 ст. б ЦК); збільшити за домовленіс­тю строк, позовної давності, встановленої законом (ч. 1 ст. 259 ЦК) тощо. На диспозитивний характер цивільно-правових норм вказують певні словосполучення, що містяться у них і мають невизначений ха­рактер (наприклад, «може бути», «мають право», «законом допуска­ється» тощо).

У імперативній нормі диспозиція формулюється законодавцем, і тому учасники цивільних відносин не мають права при здійсненні цивільних прав та обов'язків, у тому числі при укладенні договорів, виходити за межі, встановлені положеннями акта цивільного законо­давства. Зокрема, імперативною є норма, закріплена: у ч. 2 ст. 259 ЦК, якою забороняється скорочувати за домовленістю сторін позов­ну давність, встановлену законом; у ст.520 ЦК, відповідно до якої боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переве­дення боргу) лише за згодою кредитора. Імперативність цивільно-правових норм, як правило, виражена у вигляді тих чи інших заборон (наприклад, «не має права», «не може бути», «лише» тощо).

Безумовно, цивільному праву притаманний диспозитивний метод цивільно-правового регулювання. Але це не означає, що акти цивіль­ного законодавства не містять імперативних норм, що зумовлено об'єктивними причинами. Для регулювання деяких суспільних від­носин диспозитивні норми непридатні, оскільки не завжди доцільно і можливо покладатися тільки на власний розсуд учасників цивільних відносин. Коли мова йде, наприклад, про договори, пов'язані з оборо­том цінних паперів, чи відносини, пов'язані з використанням чекової форми розрахунків, їх регулювання потребує максимальної визначе­ності у законі.

Між тим при застосуванні тієї чи іншої норми в ряді випадків не завжди можна чітко уявити її зміст, бо норми за правилом формують­ся і виражаються за допомогою загальних, абстрактних понять, тер­мінів, які за неоднакових умов різні суб'єкти можуть розуміти досить

44

Розділ І

неоднозначно¹. Тому в праві застосовується такий прийом як тлума­чення актів цивільного законодавства, що надає можливість забезпе­чити правильне застосування закріплених у них положень, тобто спроектувати норми права на рівень конкретних суспільних відно­син, конкретної життєвої ситуації².

Тлумачення правової норми (включаючи й цивільно-правову) - це діяльність із з'ясування або роз'яснення (інтерпретації") її змісту з ме­тою правильного застосування і реалізації останньої³.

Тлумачення здійснюється за допомогою певних прийомів та спо­собів. Спосіб тлумачення - це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів⁴. Існує багато класифікацій спеціальних прийомів (способів, методів) тлумачення⁵, у відповідності з якими вони поділяються залежно від: способу тлумачення, суб'єктів тлума­чення, обсягу тлумачення, за сферою дії.

За способом тлумачення виділяють філологічний (лексичний і гра­матичний) спосіб, при якому встановлюється зміст правової норми на основі використання законів філології; систематичний, за котрого зміст норми права з'ясовується на підставі виявлення її системних зв'яз­ків з іншими правовими нормами. Найчастіше це відбувається при зіставленні загальних та спеціальних норм, посилальних і бланкетних норм тощо; логічний, який припускає застосування правил та аргумен­тів логіки (логічне перетворення, порівняння, аналіз і синтез, абстрагу­вання, аналогія тощо); історичний, котрий здійснюється на підставі ознайомлення з історією появи та прийняття норм, врахування факторів, якими обумовлюється набрання ними чинності, їх зміни чи доповнення; цільовий (телеологічний), за допомогою котрого встановлюється зміст правової норми на основі виявлення її цілей.

За суб'єктами тлумачення виділяють такі види: офіційне та неофі­ційне. Неофіційне тлумачення - це тлумачення правової норми, що здійснюється будь-яким суб'єктом права, а його результати не є фор­мально-обов'язковими. Цей вид тлумачення поділяється на буденне (тлумачення особами, котрі не є фахівцями-юристами, яке за своєю сутністю є тлумаченням з метою з'ясування, усвідомлення норматив­них положень); професійне (тлумачення юристів-практиків); доктри-

1 Рабінович П. М. Основи загальної теорії права і держави: Навч. посіб. - Вид. 3-е, зі
змін, й доп. - К.: ІСДО, 1995. - С. 140.

² Див.: Загальна теорія держави і права: Підруч. //За ред проф. М. В. Цвіка, доп.
В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - С 373.

³ Рабінович ТІ. М. Вказ. праця. - С 141.

4 Див.: Загальна теорія держави і права. - С 374.

⁵ Див.: Васьковский Е. В. Цивилистическая методология. Учение о толковании и
применении гражданских законов. - М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002; Поляков А. В.
Общая теория права: Феноменолого-коммунгасативный подход: Курс лекций. - 2-е изд.,
доп. - СПб.: Изд. «Юридический центр Пресс», 2003. - С. 783-797; Рабінович П. М.
Вказ. праця. - С. 140-143; Загальна теорія держави і права: Підруч. / За ред. проф.
М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина. Харків: Право, 2002. -
С 374-384 та ін.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

45

нальне (науково обґрунтоване тлумачення вчених, висвітлене у юри­дичній літературі, коментарях до законів, матеріалах наукових чи на­уково-практичних конференцій або усних виступах у межах участі у них тощо). Хоча доктринальне тлумачення не є обов'язковим, однак його вплив на з'ясування суті і змісту правових норм органами, що встановлюють або застосовують норми права, досить вагомий.

Офіційне тлумачення - це тлумачення правової норми, яке здійс­нюється компетентними органами і є формально обов'язковим для всіх суб'єктів її застосування та реалізації. Це тлумачення поєднує в собі і тлумачення-з'ясування, і тлумачення-роз'яснення. Між тим ре­зультат офіційного тлумачення не призводить до появи нового нор­мативного акта, оскільки акти тлумачення мають особливу правову природу і діють у єдності з нормами права, не маючи самостійного значення. Слід погодитися з тим, що дані акти, які мають назву інтер-претаційних, є обов'язковими лише в тому розумінні, що містять офіційну державно-владну позицію щодо розуміння змісту правових норм і зобов'язують суб'єктів адекватно сприймати зміст норми¹.

Офіційне тлумачення поділяється на автентичне² та легальне. Автентичне (власне, «авторське») тлумачення - це тлумачення ци­вільно-правової норми тим самим органом, що видав акт цивільного законодавства, у якому вона встановлена. Суб'єктами такого виду тлумачення є всі правотворчі органи.

Легальне (делеговане) тлумачення - це тлумачення, засноване на спеціальному повноваженні, яким закон наділяє певний орган, що не приймав акт цивільного законодавства. Відповідно до ст. 147 Консти­туції органом, якому делеговане право давати офіційне тлумачення Конституції та законів, є Конституційний Суд України (далі - Кон­ституційний Суд). Окрім цього, він вирішує питання щодо відповід­ності законів й інших правових актів Конституції. Таким чином, хоча Конституційний Суд не належить до правотворчих органів, але його повноваження можуть відчутно впливати на регулювання цивіль­но-правових відносин, оскільки його рішення та висновки є обов'яз­ковими до виконання, як і всі інші судові рішення, що ухвалюються іменем України³.

Автентичне та легальне тлумачення за сферою дії поділяються на нормативне, розраховане на всі випадки застосування та реалізації норми, що тлумачиться (наприклад, Пленум Верховного Суду Украї­ни має право давати роз'яснення з питань судової практики, яке є

¹ Див.: Загальна теорія держави і права. - С 381.

² У науковій літературі існує інша точка зору стосовно того, що не можна автентич­
не тлумачення відносити до офіційного тлумачення (див., напр.: Нерсесянц В. С. Общая
теория права и государства. - М., 1999. - С. 500-507.

³ Рішення Конституційного Суду України від 9 червня 1998 р. (справа щодо внесен­
ня змін до Конституції України) / Чаюн М. Г., Кириченко Ю М., Кидисюк Р. А. та ін.
Правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях та висновках (1997-
2003 рр.). - К., 2003. - С 300.

46