Предмет та метод цивільного права

У радянській юридичній науці критеріями поділу галузей права всередині єдиної системи права вважались предмет правового регу­лювання, як головний, основний критерій, і метод правового регулю­вання, як додатковий, похідний¹, хоча деякі з науковців вважали, що достатньо і одного з цих (наприклад, предмета правового регулюван­ня² або метода правового регулювання³).

Під предметом правового регулювання розуміють суспільні відно­сини певного типу, які зазнають правового впливу. їх природа обу­мовлює і вибір того методу впливу, за допомогою якого здійснюється найбільш ефективний процес правового регулювання. Це - і ступінь «автономності» суб'єктів правовідносин, їх становище один щодо одного, шляхи і способи та засоби захисту або відновлення поруше­них прав. Тобто, метод правового регулювання - сукупність засобів і способів правового впливу на суспільні правовідносини.

Безумовно, не може йтися, що ці критерії цілком задовольняли на­уку та практику. Пропонувались й інші (наприклад, домінуючі прин­ципи права, завдання радянського права і соціалістичної законності, логічна структура правової норми та різновид санкцій, наявність ін­ституту правової відповідальності тощо). Робота у цьому напрямі не припинялась; і вже наприкінці 70-х рр. XX ст. С. С. Алексеев за­пропонував комплексний підхід до вирішення даних проблем. А са­ме: був визначений додатковий критерій - юридичний режим (меха­нізм) галузі права, під яким розуміють специфічні прийоми правово­го регулювання - особливий порядок виникнення і формування змісту прав та обов'язків суб'єктів, їх здійснення, санкції, способи реалізації, а також дію єдиних принципів (загальних положень), що поширюються на цю сукупність норм⁴.

Спробуємо проаналізувати критерії виокремлення цивільного пра­ва як галузі приватного права в сучасних умовах.

Предмет будь-якої галузі права становлять суспільні відноси­ни, що врегульовані нею. Предмет цивільно-правового регулювання складають на сьогодні дві групи відносин: особисті немайнові та майнові (цивільні відносини). Останні об'єднує те, що вони засно-

¹ Це положення стало результатом двох широких дискусій, присвячених системі
права і які мали місце в 1938-1940, 1956-1958 рр. Див.: Система социалистического
права (Тезисы. - М., 1941; О системе советского социалистического права // Сов. гос. и
право. -1958. -№ 1; Павлов И. В. О системе советского социалистического права// Сов.
гос, и право. - 1958.-№ 11 таін.

² ГенкинД. М. К вопросу о системе советского социалистического права // Сов. гос.
и право. - 1956. - № 9; Вильнянский С. И. К вопросу о системе советского права // Сов.
гос. и право. -1957. -№ 1.

³ Мешера В. Ф. О делении советского права на отрасли // Сов. гос. и право. -1977 -
№3.

⁴ Алексеев С. С. Отрасли советского права: проблемы, исходные положения // Сов.
гос. и право. - 1979. - № 9. - С. 17-18.

12

вані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій са­мостійності їх учасників - фізичних і юридичних осіб, держави Укра­їна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права (статті 1 та 2 ЦК).

Таким чином, ЦК насамперед висуває у колі відносин, що ним ре­гулюються, на перше місце особисті немайнові відносини; по-друге, не поділяє їх на дві групи - особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, які, за правилом, належать до виключних прав, й інші особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, тобто суто особисті немайнові відносини, що до останнього часу мали незнач­ний обсяг у цивільних відносинах і розглядалися як невідчужувані нематеріальні права громадян та організацій (наприклад, честь, гід­ність, ділова репутація - ст. 7 ЦК УРСР); по-третє, закріплює коло учасників цивільних відносин; по-четверте, вводить конститутивну ознаку цивільних відносин - юридична рівність, вільне волевиявлен­ня та майнова самостійність їх учасників.

Те, що ЦК не поділяє особисті немайнові відносини, які входять до предмета цивільного права, на групи, на перший погляд покладає край дискусії, що панувала у радянській науковій літературі щодо них. Так, деякі правники вважали, що цивільне право не регулює особисті не­майнові відносини, не пов'язані з майновими в їх нормальному стані, а тільки забезпечує охорону останніх від можливих порушень. Тому ці немайнові відносини не повинні братися до уваги при визначенні предмета цивільно-правового регулювання¹. Більше того, В. Тархов вважав, що особисті немайнові відносини є самостійним предметом регулювання². Інші вчені виходили з того, що цивільне право регулює також і особисті немайнові відносини³. Причому В. Грибанов підкрес­лював: особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, включаються до предмета цивільного права у зв'язку з тим, що їм при­таманні властивості, які піддаються цивільно-правовому регулюван­ню⁴. Існувала також точка зору, що особистим немайновим відноси­нам притаманні такі самі ознаки, як і майновим. Причому одні правники вважали, що це - юридична рівність їх учасників, майнова відокремленість останніх, автономність волі (О. А. Пушкін)⁵, а інші:

¹ Иоффе О. С. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР // Сов. гос.
и право. -1956. - № 2. - С. 56-66; Його ж: Советское гражданское право. - М., 1971. -
С. 8.

² Дискуссия о гражданском праве // Гос. и право. - 1995. - X» 5. - С. 60.

³ Красавчиков О. А. Охрана интересов личности и Свод законов Советского госуда­
рства / Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР. - Свердловск, 1977.—
С. 23; Малеин С. С. Тенденции развития гражданского права // Сов. гос. и право. -
1978. - № 1. - С. 40-47 та ін. До речі, деякі з дореволюційних правників теж були при­
хильниками такої позиції (див. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского
права,-М., 1998.-С. 135; ГамбаровЮ. С. Курс гражданского права.-Т. 1.-Часть Об­
щая. - СПб., 1911. - С. 82-87.

⁴ Див.: Гражданское право. - М, 1994.-Ч. 1.-С.21.

⁵ Гражданское право Украины. - Харьков, 1996. -Ч. 1. -С. 16-17.

13

це - взаємооціночний характер (М. Д. Єгоров)¹. Але публікації остан­нього часу свідчать про те, що і сьогодні проблема включення до предмета правового регулювання цивільним правом особистих не-майнових відносин все ще залишається дискусійною. Так, пошире­ною є точка зору, що особисті немайнові права на нематеріальні блага прирівнюються законодавцем до майнових прав за способами їх пра­вового захисту².

На наш погляд, вирішуючи це питання, слід виходити з наступно­го. Безумовно, галузь права не може наділити фізичну особу честю, ім'ям, особистою свободою, життям, а юридичну особу - діловою ре­путацією тощо. Так, ст. 269 ЦК передбачає: особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження, і вона володіє ними довічно (право на життя, на охорону здоров'я тощо). Ці права можуть належати фізичній особі за законом, коли положення акта цивільного законодавства хоча і не наділяють останню певним особистим немай-новим правом, але дають їй можливість самостійно вирішити питан­ня стосовно здійснення цього права. Відповідно до ч.7 ст.281 ЦК пра­во на штучне запліднення має лише повнолітня жінка. Тому цивільне право констатує наявність немайнових благ і визнає свободу індивіда визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на влас­ний розсуд³. А звідси - регулятивна функція цивільного права щодо особистих немайнових прав полягає у формі юридичного визнання⁴. Хоча наведена думка викладена стосовно фізичних осіб, певною мірою вона торкається і особистих немайнових прав юридичних осіб (наприклад, права на найменування, на торговельну марку, на ділову репутацію тощо).

Характерними ознаками особистих немайнових прав можна вва­жати наступні. По-перше, вони є складовою змісту цивільної правоз­датності фізичної та юридичної особи. Так, усі фізичні особи -рівні у здатності мати цивільні права, і кожна з них має усі особисті немай­нові права, встановлені Конституцією та ЦК (чч. 1,2 ст. 26), незалеж­но від того: є то особисті немайнові права, призначені забезпечити її природне існування, чи то ті, що забезпечують її соціальне буття. У випадках, встановлених законом, здатність мати особисті немайнові права пов'язується з досягненням фізичною особою відповідного віку (наприклад, право на донорство, на інформацію про стан свого здоров'я виникають у фізичної особи тільки з досягненням 18-ти ро-

1 Егоров М. Д. Гражданское право. - М., 1998 / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. М. Тол-
стого.-М., 1998.-Ч. 1.-С. 11.

² Див.: Цивільне право України: Підруч. - Кн. 1 / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С
Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцової. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.:
Юрінком Інтер, 2003. - С 19.

³ Красавчикова Л. О. Перспективы и проблемы в регулировании личных неимущес­
твенных отношений по новому ПС РФ / Цивилистические записки. Межвуз. сб. науч.
тр. - М.: Статут, 2001. - С. 52.

⁴ Там само.-С. 53.

14

ків; право на зміну імені - з досягненням 16-ти років, а за згодою батьків або одного з них, з ким вона проживає, чи піклувальника - з досягненням 14-ти років тощо). Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, що за своєю природою можуть належати лише людині (ч. 1 ст. 91 ЦК). По-друге, ці права мають особливість виникнення та припинення. Наприклад, особисте немайнове право виникає, за правилом, з народженням фізичної особи та існує довічно, але може виникати також за законом і теж існує довічно; право на найменування (комерційне, фірмове) ви­никає у юридичної особи з моменту її утворення та існує, за прави­лом, до моменту припинення діяльності останньої. По-третє, вони безпосередньо пов'язані з особистістю фізичної особи і, як наслідок, не можуть відчужуватися ні в добровільному порядку, ні примусово; названа особа позбавлена права від них відмовитися. Але це правило не діє у тих випадках, коли йдеться про фізичну особу - підприємця або юридичну особу, котрі можуть укладати договір комерційної концесії, предметом якого є право на використання об'єктів права ін­телектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації. Далі - дані права позбавлені матеріального характеру.

Що стосується майнових відносин. Хоча ЦК у предметі правого регулювання на перше місце і ставить особисті немайнові відносини, основне значення належить все ж таки майновим відносинам як су­спільним, що виникають у зв'язку з використанням різних майнових благ (речей, робіт, послуг тощо) і засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Майнові відносини, що не відповідають цим ознакам, не належать до предмета цивільного права і не можуть регулюватися його норма­ми. Частина 2 ст. 1 ЦК встановлює: до майнових відносин, заснова­них на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні од­нієї сторони другій, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, дискусія, яка довгий час тривала щодо того, які ж майнові відносини регулюються цивільним правом,¹ на сьогодні себе вичерпала, оскільки ст. 1 ЦК ввела їх конститутивну ознаку.

Майнові відносини, що регулюються цивільним правом - це кон­кретні властиві товарному виробництву, об'єктивні за змістом і во­льові за своєю формою відносини, які засновані на юридичній рівно­сті, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У науці цивільного права вже давно точиться дискусія стосовно організаційних відносин як таких, що охоплюються предметом ци-

¹ Доклад, про це див.: Цивільне право України. Частина перша / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. - Харків: Право, 2000. - СІ 1-13; Цивільне право України: Підруч.-. У 2-х кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С Довгертта ін. - 2-е вид., доп. і пере-роб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С 10 -17.

15

вільного права. Першим, хто прийшов до цього висновку, був О. О. Красавчиков, який вважав: цивільні організаційно-правові від­носини - це правовідносини, що засновані на засадах рівності їх учас­ників, виражають діяльність, яка здійснюється громадянами та орга­нізаціями у межах закону із упорядкування своїх взаємозв'язків та координації зусиль у процесі реалізації державної або власної іні­ціативи¹. Вказана теорія і сьогодні має як прихильників², так і супро­тивників. Але єдине, чого не можна не помітити, те, що цивільне пра­во дійсно регулює відносини, які навряд чи повною мірою можна без­застережно віднести до майнових. Наприклад, це стосується відно­син, що виникають на підставі попереднього договору, коли сторони зобов'язуються протягом певного строку укласти договір в майбут­ньому на умовах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ПК); відносин, які виникають внаслідок перетворення товариства з обме­женою відповідальністю, зокрема, у виробничий кооператив (ч. 2 ст. 149 ЦК); відносин, пов'язаних з обранням органів юридичної осо­би, тощо. Перелік даних відносин можна було б продовжити, при цьому слід виходити з того, що вони мають право на існування у ме­жах цивільно-правового регулювання, бо головна їх функція - обслу­говування інших цивільних правовідносин. Організаційно-правові відносини не є «самоціллю». Вони - певний організаційно-правовий засіб, що використовується сторонами з метою впорядкування своїх основних (особистих немайнових та майнових) відносин³.

Метод цивільно-правового регулювання. Право регулює відно­сини шляхом встановлення правового зв'язку між його учасниками, що знаходить вираження у відповідних правах та обов'язках остан­ніх, використовуючи для цього певні форми впливу. Таким чином, між предметом правового регулювання, який відповідає на питання: що регулює та чи інша галузь права, і методом правового регулюван­ня, який відповідає на питання: яким чином це відбувається, існує не тільки тісний зв'язок, а обумовленість методу предметом правового регулювання.

Що стосується визначення методу правового регулювання галузі права, то існує декілька точок зору. Ми приєднуємося до тих правни-ків, які вважають, що метод галузі права - це сукупність прийомів, які створюють спосіб її впливу на поведінку людей⁴. Звідси, метод регу-

¹ Красавчиков О. А. Гражданские организационно-правовые отношения / Сб. ста­
тей: Литология уральской цивилистики. 1925-1989.-М.:Статут,2О01.-С. 163.

² Захаров В. А. Создание юридических лиц: правовые вопросы. - М.: Норма, 2002. -
С. 62; Гонгапо Б. М. Предмет гражданского права // Проблемы теори и гражданского
права. - М.: Статут, 2003. - С. 18-20.

³ Красавчиков О. А. Вказ. праця. - С. 164.

⁴ Яковлев В. Ф. К проблеме гражданско-правового метода регулирования общест­
венных отношений // Антология уральской цивилистики, 1925-1989. - М.: Статут,
2001.-С. 360.

18

лювання суспільних відносин - це специфічний спосіб впливу на по­ведінку їх учасників, який застосовується державою¹.

Якщо публічним галузям права притаманний імперативний (центра­лізований) метод регулювання, що характеризується такими ознаками, як: примус, сувора ієрархічність суб'єктів відносин, законодавче визна­чення поведінки і компетенції останніх, їх владних повноважень, відсут­ність орієнтації на вирішення спірних питань у судовому порядку, то для приватних галузей права він не може бути застосований.

Цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному во­левиявленні, майновій самостійності їх учасників. А це означає, що останні можуть діяти на власний розсуд, зокрема мають право врегу­лювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодав­ства, свої відносини, ними не врегульовані; відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд, на свій розсуд вирішити питання про засоби та час реалізації своїх прав У приватній сфері існує юридична рівність учасників від­повідних відносин. Вони можуть діяти за власною ініціативою, ос­кільки у цій сфері пріоритет надається інтересам саме приватної осо­би. Існує судовий порядок захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів приватної особи. Виходячи з цього, для врегулюван­ня цивільних відносин оптимальним є метод децентралізації (коорди­нації)². Наведене яскраво проглядається через призму майже всіх під-галузей й інститутів ЦК. Специфіка методу цивільно-правового регу­лювання знаходить прояв, зокрема, у тому, що суб'єкти цивільного права, будучи юридично рівними, наділені як диспозитивністю, так й ініціативою. Важливим є лише одне: у суб'єктів повинні бути відпо­відні права.