Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Забезпечення прав громадян на безпечні та нешкідливі умови праці здійснюється шляхом створення системи організації охорони праці не лише на національному, а й на виробничому рівні. Підвищення ефективності діючої системи управління охорони праці на всіх рівнях є одним із шляхів зниження виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці.
Важливість створення системи управління охороною праці встановлюється міжнародними актами і договорами. Вона розглядається як необхідна гарантія забезпечення трудових прав працівників у сфері охорони праці. «Конвенція № 155 МОП про
безпеку та гігієну праці та виробниче середовище» (1981 р.)1 визначила систему організації охорони праці на національному та виробничому рівні. На роботодавців покладається обов'язок надавати робочі місця, механізми та обладнання, організовувати виробничі процеси, які відповідають встановленим нормативам і не загрожують здоров'ю працюючих, вживати заходів щодо створення відповідних служб, на які покладаються комплексні функції управління охороною праці; співпрацювати з представниками працівників шляхом надання необхідної інформації, проведення консультацій з охорони праці; попереджувати виникнення виробничого травматизму та проводити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворювань; проводити навчання працівників з питань охорони праці та ін.2
Законодавство України відображає значну частину міжнародних стандартів з організації управління охороною праці на різних рівнях. Закон України «Про охорону праці» містить окремий розділ про організацію охорони праці, її управління на підприємствах, в установах, організаціях. Система управління охороною праці передбачає:
створення роботодавцем відповідних служб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці;
досягнення встановлених нормативів з охорони праці шляхом впровадження прогресивних технологій, додержання вимог при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва;
проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці та надання пільг і компенсацій за результатами їх проведення;
Конвенція набула чинності 11 серпня 1983 р., але Україна її ще не ратифікувала. Проте сторони соціального партнерства на національному рівні в «Генеральній угоді між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004-2005 роки» зобов'язалися подати до Верховної Ради України проект закону про її ратифікацію // Урядовий кур'єр. — 2004. — 19 травня. — № 92.
Міжнародне законодавство про охорону праці: Конвенції та рекомендації МОП. — К., 1997. — Книга 1. — С. 50—51.
27*4-252
проведення обов'язкових медичних оглядів певних категорій працівників, навчання з питань охорони праці з метою попередження виробничого травматизму;
усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, здійснення їх розслідування й обліку та ін.
На виробництві можуть впроваджуватися й інші заходи з організації охорони праці. До кола питань по управлінню охороною праці включають: навчання працюючих безпеці праці, забезпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, будівель та споруд, нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці, забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, встановлення оптимальних режимів праці та відпочинку працюючих, санітарно-побутового обслуговування працюючих та їх професійний відбір за окремими спеціальностями1.
Одним з елементів управління охороною праці на підприємстві є створення служби охорони праці. Порядок створення та повноваження служб охорони праці регулюються ст. 15 Закону України «Про охорону праці», «Типовим положенням про службу охорони праці», затвердженим наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 р. № 73, положенням про службу охорони праці, яке приймається роботодавцем.
Служба охорони праці може функціонувати в різних організаційних формах залежно від чисельності працюючих. Служба охорони праці може створюватися у вигляді самостійного структурного підрозділу, групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі що працює на умовах сумісництва. Так, на підприємстві з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися на договірних засадах сторонні спеціалісти.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. За своїм посадовим становищем та умовами праці керівник служби прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб підприємства. При наявності на підприємст-
1 Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону праці». — С. 110.
І |
ві інституту заступників керівника керівник служби охорони праці повинен призначатися на посаду заступника керівника підприємства.
Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків. Ці приписи, у тому числі про зупинення робіт, може скасовувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці — керівник підприємства.
Для виконання функцій, покладених на службу охорони праці, її спеціалісти мають право надсилати керівнику подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують законодавство про охорону праці, вимагати відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають доступу до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці, безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства та зупиняти роботу виробництв, машин, устаткування й інших засобів виробництва, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих, та порушувати клопотання про заохочення працівників.
З метою забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, комплексного вирішення питань охорони праці ліквідація служби охорони праці допускається лише у випадку ліквідації підприємства.
Система заходів організації ефективного управління охороною праці передбачає постійну співпрацю роботодавця з найманими працівниками та їх представниками, створення з ними спільних органів, які здійснюють організацію охорони праці. До таких органів належить комісія з питань охорони праці підприємства. Вона створюється на принципі паритетності представництва роботодавця та найманих працівників. Комісія з питань охорони праці підприємства є постійно діючим консультативно-дорадчим органом найманих працівників та роботодавця, тому на відміну від служби охорони праці її рішення носять рекомендаційний характер.
Комісія з питань охорони праці підприємства створюється на загальних зборах (конференції) найманих працівників. Водно-
час приймається рішення про її кількісний і персональний склад та затверджується Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, яке розробляється на основі «Типового положення про комісію з питань охорони праці підприємства», затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 р. № 72.
Діяльність комісії з питань охорони праці підприємства спрямована на забезпечення захисту законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці, підготовку рекомендацій роботодавцю та працівникам з питань профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, вироблення пропозицій до колективного договору з охорони праці, узгодження позицій сторін у вирішенні практичних питань з охорони праці шляхом проведення двосторонніх консультацій.
Система заходів організації управління охороною праці включає додержання вимог з охорони праці при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва, їх відповідності нормативним актам про охорону праці (ст. 21 Закону України «Про охорону праці»). Реалізація зазначених заходів здійснюється шляхом:
урахування вимог з охорони праці на стадії проектування виробничих об'єктів, засобів виробництва та проведення попередньої експертизи (перевірки) проектної документації виробничих об'єктів, нових технологій і засобів виробництва1;
встановлення дозвільної системи на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов'язана з виконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки2;
1 «Положення про порядок проведення державної експертизи (пере
вірки) проектної документації йа будівництво та реконструкцію ви
робничих об'єктів і виготовлення засобів виробництва на відповід
ність їх нормативним актам про охорону праці», затверджене поста
новою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1994 р. № 431.
2 «Порядок видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охоро
ною праці та його територіальними органами», затверджений поста
новою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. № 1631;
«Положення про порядок прийняття в експлуатацію закінчених бу
дівництвом об'єктів державного замовлення», затверджене постано
вою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 р. № 449.
сертифікації машин, механізмів, устаткування, технологічних процесів, транспортних засобів;
іншими шляхами, що забезпечують безпечність умов праці. Наприклад, забороняється застосовувати у виробництві шкідливі речовини, у разі відсутності їх регламентації та державної реєстрації.
Незважаючи на широкий спектр чинників, що формують систему засобів, спрямованих на запобігання негативному впливу виробничого середовища на життя та здоров'я працівників, з ряду об'єктивних і суб'єктивних причин не вдається повністю усунути шкідливі і важкі умови праці. Відповідно роботодавець зобов'язаний провести (забезпечити) лабораторні дослідження умов праці на робочих місцях, на яких існують шкідливі і важкі умови праці, встановити пільги і гарантії для працівників, які працюють у цих умовах, та розробити заходи, що забезпечують усунення причин виникнення нещасних випадків і професійних захворювань.
Атестація робочих місць є комплексною оцінкою всіх чинників виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і працездатність у процесі трудової діяльності1. Проведення атестації робочих місць на підприємстві, в установі, організації здійснюється з дотриманням вимог, передбачених «Положенням про Державну експертизу умов праці», затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 1 грудня 1990 р. № 357, «Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442, «Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженими постановою Міністерства праці України і Міністерства охорони здоров'я України від 1 вересня 1992 р. № 41.
Атестація робочих місць за умовами праці обов'язково проводиться на всіх підприємствах, установах, організаціях, незалежно від їх галузевої належності і форм власності. На обов'язковість та необхідність її проведення впливає факт наявності технологічного процесу, обладнання, сировини та матеріалів, що є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих
«Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці», затверджені постановою Міністерства праці від 1 вересня 1992 р. № 41.
факторів, які можуть вплинути на здоров'я працюючих, а також на їх нащадків. Метою проведення атестації робочих місць за умовами праці є встановлення на конкретному підприємстві, в установі, організації права працівника на безпечні, здорові умови праці, захист його життя й здоров'я, встановлення пільг і компенсації за шкідливі та небезпечні умови праці.
Атестація робочих місць за умовами праці має плановий характер. Відповідно розрізняють планову (чергову) та позапланову (позачергову) атестації. Планова атестація проводиться у строки, визначені колективними договорами, але не рідше одного разу на п'ять років. Проведення позапланової атестації здійснюється при наявності певних підстав та з ініціативи відповідних суб'єктів. Вона проводиться з ініціативи роботодавця, профспілкового комітету, найманих працівників підприємства або їх виборного органу, органів державної експертизи умов праці з участю санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України, якщо відбулася докорінна зміна умов і характеру праці.
Комплексний характер атестації робочого місця за умовами праці полягає у вивченні і дослідженні цих факторів виробничого середовища, що можуть негативно вплинути на здоров'я працівників, та в розробленні системи заходів, спрямованих на знешкодження таких факторів.
Під час проведення атестації робочих місць за умовами праці виявляють причини та фактори виникнення шкідливих і небезпечних умов праці, проводять дослідження та комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо їх відповідності вимогам стандартів, норм і правил (включаючи проведення гігієнічної, технічної та організаційної оцінки). За результатами проведеної оцінки факторів виробничого середовища встановлюється ступінь шкідливості та небезпечності умов праці на основі гігієнічної класифікації: особливо шкідливі і особливо важкі умови праці; шкідливі і важкі умови праці; шкідливі умови праці.
За результатами проведеної атестації робочих місць складають такі переліки:
а) робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджується право на встановлені законодавством пільги і компенсації;
б) робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, праців
никам яких підтверджується право на пільги і компенсації за
рахунок коштів підприємств;
в) робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких
необхідно здійснити першочергові заходи з поліпшення умов
праці.
Фінансування заходів з управління охороною праці здійснюється роботодавцем, працівники не несуть жодних матеріальних витрат. Порядок використання коштів і матеріалів, виділених на проведення заходів по охороні праці, зазначається у колективному договорі. У ньому слід також передбачити необхідні витрати, джерела фінансування, строки та відповідальних осіб за проведення заходів з охорони праці. План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору. Він охоплює систему заходів щодо доведення умов праці до встановлених норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Наприклад:
проведення атестації робочих місць на відповідність їх нормативним актам про охорону праці;
забезпечення працюючих спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту;
реалізація заходів щодо усунення безпосереднього контакту працівників із шкідливими речовинами й матеріалами, іншими несприятливими та небезпечними факторами виробництва;
впровадження систем автоматичного контролю та сигналізації наявності шкідливих і небезпечних виробничих факторів, пристроїв аварійного вимкнення виробничого устаткування та комунікацій у разі виникнення небезпеки для працюючих;
проведення експертизи технічного стану будівель та споруд, експертизи та діагностики потенційно небезпечних об'єктів, устаткування, обладнання;
створення кабінетів, куточків, виставок з питань охорони праці, придбання потрібних нормативних документів, навчальних посібників, плакатів, періодичної літератури;
навчання працівників, проведення нарад, семінарів з питань охорони праці.
Організація та фінансування обов'язкових медичних оглядів покладається на роботодавця (ст. 17 Закону України «Про охорону праці»). їх проведення спрямоване на встановлення фізіологічної і психологічної придатності працівника виконуваній робо-
ті, запобігання захворюванням і нещасним випадкам, виявлення ранніх ознак впливу виробничих умов на здоров'я працівників, виявлення захворювань, що загрожують життю і здоров'ю працівника та інших осіб.
Законодавство України передбачає проведення попередніх, періодичних та позачергових обов'язкових медичних оглядів1.
Обов'язкові медичні огляди при прийнятті на роботу, а також під час роботи, проводяться у випадках, які чітко передбачені у законодавстві — законах, спеціальних переліках і списках та інших під законних нормативно-правових актах, що приймаються у централізованому порядку. Враховуючи їх вимоги, на локальному рівні визначаються категорії працівників, які зобов'язані проходити медичні огляди. Встановлення контингенту працівників здійснюється роботодавцем разом із санітарно-епідеміологічною станцією та профспілковим комітетом. У разі зміни технологічного процесу, введенні нових підприємств, технологій, робочих місць і професій він зобов'язаний поінформувати про це територіальну санітарно-епідеміологічну станцію в кінці звітного року, на підставі чого коло працівників коригується щорічно. Визначивши контингент осіб, які підлягають періодичним медичним оглядам, роботодавець складає поіменний список працівників.
Обов'язкові медичні огляди проходять: працівники, зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці2; працівники на роботах, де є потреба у професій-
1 «Положення про медичний огляд працівників певних категорій», затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 45; «Порядок проведення обов'язкового профілактичного наркологічного огляду громадян», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. № 1238; «Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів», затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства внутрішніх справ України від 5 червня
2000 р. № 124/345; «Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня
2001 р. № 559.
2 «Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду». Додаток до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 45.
ному доборі1; працівники усіх професій віком до 21 року2; працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення3, та ін.
Працівник зобов'язаний проходити обов'язкові медичні огляди та виконувати медичні рекомендації. Роботодавець має право притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності і зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.
За час проходження медичного огляду за працівником зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.
Навчання працівників з питань охорони праці є однією зі складових системи управління організацією охорони праці. Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять навчання з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки при виникненні аварій (ст. 18 Закону України «Про охорону праці»).
Навчання з питань охорони праці можна поділити на декілька видів:
а) за періодом його проведення — попереднє, періодичне та
позачергове;
б) за суб'єктами, які проходять навчання, — навчання поса
дових осіб і спеціалістів з питань охорони праці, навчання ін
ших працівників з питань охорони праці;
в) за суб'єктами, які проводять навчання, — навчання, що
проводять комісії підприємств; навчання, що проводиться за
кладами освіти, які одержали ліцензію від Міністерства освіти і
«Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі», затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України та Держнаглядохо-ронпраці від 23 вересня 1994 р. № 263/121. ' Стаття 169 КЗпП України, ст. 17 Закону України «Про охорону праці».
Стаття 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. № 1645-ІП; «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559.
науки України і дозвіл від Державного комітету України з нагляду за охороною праці; самоосвіта.
Попереднє спеціальне навчання проводиться з особами, що приймаються на роботи з підвищеною небезпекою1; роботи, де є потреба у професійному доборі2; а також з посадовими особами, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт3. Ці категорії працівників проходять також і періодичне спеціальне навчання. Посадові особи і спеціалісти проходять навчання 1 раз на 3 роки, особи, які приймаються на роботи з підвищеною небезпекою та роботи, де є потреба у професійному доборі, — не рідше одного разу на рік.
У виняткових випадках, що характеризуються непередбачу-ваністю, обов'язково проводиться позачергове навчання. Воно здійснюється:
при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці;
при введенні в експлуатацію нового устаткування або впровадженні нових технологічних процесів;
при переведенні працівника на іншу роботу або призначенні його на іншу посаду, що потребує додаткових знань з питань охорони праці;
на вимогу працівника органу державного нагляду за охороною праці, вищої господарської організації або місцевого органу виконавчої влади, якщо виявлено незнання посадовою особою, спеціалістом нормативних актів про охорону праці;
для керівників підприємств, установ, організацій, а також посадових осіб цехів, дільниць, де сталася техногенна аварія чи катастрофа. У цьому разі навчання необхідно провести протягом місяця.
На локальному рівні роботодавці розробляють і затверджують положення про навчання з охорони праці та щорічні плани-гра-
1 «Перелік робіт з підвищеною небезпекою», затверджений наказом
Держнаглядохоронпраці від ЗО листопада 1993 р. № 123.
2 «Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі», затверджений
наказом Міністерства охорони здоров'я України та Держнаглядохо
ронпраці від 23 вересня1994 р. № 263/121.
3 «Перелік посад посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню
і періодичну перевірку знань з охорони праці», затверджений нака
зом Держнаглядохоронпраці від 10 листопада 1993 р. № 94.
фіки навчання і перевірки знань працівників з питань охорони праці.
Законодавство України передбачає навчання з питань охорони праці у вигляді інструктажів1. Відповідні категорії працівників проходять інструктажі: вступний, первинний, повторний, позаплановий, цільовий. На прохання працівника проводиться додатковий інструктаж. Залежно від виду інструктажів встановлені підстави та періодичність їх проведення. Наприклад, повторний інструктаж проводиться з усіма працівниками у строки, визначені галузевими нормативними актами, але не рідше одного разу на три місяці для працівників, що виконують роботи з підвищеною небезпекою, для решти працівників — не рідше одного разу на шість місяців.
Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, всі інші інструктажі проводяться безпосередніми керівниками робіт (начальником виробництва, цеху, дільниці, майстром). Результати проведення інструктажів заносяться у спеціальні журнали. Виключення становить цільовий інструктаж, проведений до виконання робіт з оформленням наряду-до-пуску, до якого заносяться відомості про проходження інструктажу.
Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. Проте законодавство передбачає окремі виключення — допускається звільнення від проходження повторного, первинного та позапланового інструктажів. Працівники не проходять зазначені інструктажі, якщо вони безпосередньо не обслуговують обладнання, не застосовують прилади та інструменти, не зберігають і не переробляють сировину і матеріали. Особи, які звільняються від проходження інструктажів, визначаються у спеціальному переліку, що затверджується керівником підприємства за погодженням з державним інспектором по нагляду за охороною праці.
З метою поновлення знань правил безпечної експлуатації, технологічних і посадових інструкцій, засвоєння в конкретних умовах технологічних процесів та обладнання, методів безаварійного керування ними, навчання з питань охорони праці про-
«Типове положення про навчання з питань охорони праці», затверджене наказом Комітету по нагляду за охороною праці України від 17 лютого 1999 р. № 27.
водиться у вигляді стажування (дублювання). Воно проводиться після вступного інструктажу до самостійного виконання працівником дорученої роботи.
Розглянуті заходи спрямовані на попередження виникнення нещасних випадків і професійних захворювань. На роботодавця також покладаються обов'язки по розслідуванню та обліку нещасних випадків і професійних захворювань, вивченню причин, що спричинили настання негативних наслідків виробничого травматизму. Порядок їх здійснення регулюється «Положенням про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (далі — Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. № 1094.
Розслідування та облік проводиться з приводу виникнення нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що призвели до будь-якого з нижчезазначених наслідків:
втрати особою працездатності на один робочий день чи більше;
до необхідності переведення особи на іншу (легшу) роботу строком не менше ніж на один робочий день; смерті особи.
Розрізняють нещасні випадки, розслідувані в загальному порядку, та нещасні випадки, що підлягають спеціальному розслідуванню. До останніх відносяться: нещасні випадки зі смертельним наслідком; групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я; випадки смерті на виробництві та випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків. Порядок розслідування нещасних випадків поширюється і на аварії, в результаті яких вони настали.
Існує два види аварій, що підлягають розслідуванню та обліку: аварії І та II категорій. До І категорії відносяться аварії, внаслідок яких:
загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;
стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;
збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більше ніж у 10 разів;
зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я значної кількості працівників підприємства чи населення.
До II категорії відносяться аварії, внаслідок яких:
загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;
зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше.
Розслідуванню та обліку підлягають і професійні захворювання. Захворювання працівника вважається професійним, якщо така хвороба передбачена у «Переліку професійних захворювань», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662. Трудове законодавство України розрізняє гострі та хронічні професійні захворювання. До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать випадки, що сталися після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкідливих речовин. Порядок розслідування та обліку захворювань є різним — гостре професійне захворювання розслідується як нещасний випадок, для розслідування хронічного професійного захворювання встановлено самостійний порядок.
Розслідуванню підлягають не лише нещасні випадки та професійні захворювання, що трапилися при виконанні працівником трудових обов'язків, айв інших випадках, передбачених у законодавстві.
Процедура розслідування і обліку нещасного випадку передбачає:
повідомлення відповідних суб'єктів про нещасний випадок, що трапився, і надання необхідної допомоги потерпілим та вжиття превентивних заходів щодо попередження виникнення інших нещасних випадків;
створення комісії з розслідування нещасних випадків;
проведення розслідування нещасних випадків;
оформлення результатів розслідування та облік нещасних випадків.
Працівник, з яким трапився нещасний випадок, працівник, який виявив нещасний випадок, або свідок нещасного випадку терміново повідомляє безпосереднього керівника робіт або іншу уповноважену особу про нещасний випадок, що трапився.
4ЯП
У свою чергу посадова особа зобов'язана терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, а при необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу та зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці і вжити всіх засобів з метою запобігти виникненню подібних випадків у ситуації, що склалася. Вона також повідомляє роботодавця та відповідну профспілкову організацію про нещасний випадок, що трапився. Повідомлення про нещасний випадок може надходити також від лікувально-профілактичного закладу у разі звернення до нього потерпілого з посиланням на те, що такий випадок трапився на виробництві. Якщо трапилася аварія, то роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов'язані ввести в дію план ліквідації аварії, вжити першочергових заходів щодо рятування потерпілих і надання їм медичної допомоги, запобігання подальшому поширенню аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.
Одержавши повідомлення про нещасний випадок, роботодавець повідомляє про нього відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства — це підприємство, відповідні органи державної пожежної охорони, якщо випадок стався внаслідок пожежі, та санепідемстанції — у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння).
Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок зі смертельним наслідком, випадок смерті, а також зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків роботодавець повідомляє також відповідні органи державного нагляду за охороною праці та прокуратури, орган, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності — відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування), профспілкову організацію, членом якої є потерпілий, і вищестоящий профспілковий орган.
Наступним етапом проведення розслідування нещасних випадків є формування і призначення комісій з питань розслідування. За загальним правилом комісію з питань розслідування нещасного випадку призначає роботодавець. Залежно від виду нещасних випадків ця комісія може призначатися відповідними
структурними органами державного нагляду за охороною пращ чи Кабінетом Міністрів України. Наприклад, для проведення спеціального розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 2—4 особи, комісія призначається наказом керівника Держнаглядохоронпраці або його територіального органу за погодженням з органами, представники яких входять до складу комісії.
До складу комісії, що проводить розслідування нещасних випадків у загальному порядку, входять представники служби охорони праці підприємства, працівника і роботодавця. До її складу включаються і представники санепідемстанції, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у разі виявлення гострого професійного захворювання та інші особи.
Розслідування нещасного випадку проводиться протягом трьох днів. Спеціальне розслідування та розслідування аварій проводяться протягом 10 робочих днів. У разі необхідності строк спеціального розслідування може бути продовженим органом, який призначив розслідування.
Протягом цих термінів комісія:
обстежує місце нещасного випадку, опитує свідків і осіб, причетних до нього, та одержує пояснення потерпілого, якщо це можливо;
визначає відповідність умов праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;
з'ясовує обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначає чи пов'язаний цей випадок з виробництвом;
визначає осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів про охорону праці, а також розробляє заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;
складає акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (згідно з додатком 3 до Положення) у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 (згідно з додатком 1 до Положення) або акт за формою НТ — невиробничий травматизм (відповідно до «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 270) у шести примірниках і передає його на затвердження роботодавцеві. Ці акти розглядаються і затверджуються роботодавцем протягом доби після закін-
28 4-252
чення розслідування або одержання необхідних матеріалів, якщо нещасний випадок трапився за межами підприємства;
у випадках виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1, складає також карту обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5 (згідно з додатком 4 до Положення).
Затвердивши акти, роботодавець протягом трьох днів (у разі проведення спеціального розслідування — п'яти) надсилає їх потерпілому або довіреній особі.
Нещасні випадки, що трапилися на виробництві, реєструються у спеціальному журналі, а акт з матеріалами розслідування зберігається на підприємстві протягом 45 років. У разі ліквідації підприємства акт передається на зберігання правонаступнику, коли ж його немає — державному архіву.
Положення містить окремий розділ, що встановлює порядок розслідування і обліку хронічних професійних захворювань. Зв'язок профзахворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається санепідемстанцією за участю спеціалістів (представників) підприємства, профспілок та відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Запитання для самоконтролю
1. Спробуйте розібратися у змісті та співвідношенні термінів: охорона здоров'я, охорона праці, безпека праці, техніка безпеки, виробнича санітарія.
2. Охарактеризуйте поняття охорони праці як інституту трудового права, як елементу трудових правовідносин, як функції трудового права.
3. Чи поширюються норми законодавства про охорону праці лише на найманих працівників? Обґрунтуйте.
4. Який механізм запровадження пільг і компенсацій для працівників, що працюють у шкідливих і важких умовах праці? Чи позбавляються працівники, що працюють у шкідливих і важких умовах праці, відповідних пільг і компенсацій у випадку непроведення атестації робочих місць за умовами праці?
5. Дайте характеристику відповідності законодавства України міжнародним стандартам з питань охорони праці.
Рекомендована література
1. Голощапов С.А. Правовьіе вопросьі охраньї труда в СССР. — М., 1982.
2. Кобевник В. Ф. Охрана труда: Учебник. — К., 1990.
3. Козак З, Я. Правове регулювання охорони праці: Навчальний посібник. — Львів, 2003.
4. Основи охорони праці: Посібник / В. Жидецький, В. Джи-гирій та О. Мельников. — Львів, 1999.
5. Петрова Н. Законодавство про охорону здоров'я жінок та дітей потребує вдосконалення // Право України. — 1997. — № 10.
6. Реус О. Вікові межі працездатності неповнолітніх: адаптація українського законодавства до міжнародних угод // Право України. — 1998. — № 5.
7. Шамшина І. Щодо концепції законодавства України про охорону праці // Право України. — 1998. — № 4.
28*4-252
РОЗДІЛ 1
ТРУДОВІ СПОРИ (КОНФЛІКТИ) ТА ПОРЯДОК ІХ ВИРІШЕННЯ
Дата публикования: 2014-11-02; Прочитано: 747 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!