Витоки вітчизняної системи реферування: основні характеристики Державної системи науково-технічної інформації

Інформаційне обслуговування української науки до останнього десятиріччя ХХ ст. здійснювали органи Державної системи науково-технічної інформації (ДСНТІ) СРСР, яка охоплювала всі галузі народного господарства та мала свої осередки в усіх регіонах країни. Характерними рисами ДСНТІ були ієрархічність побудови та відповідність структурі управління народним господарством.

До складу ДСНТІ входили 12 всесоюзних, 56 центральних галузевих, 15 республіканських і 112 міжгалузевих територіальних органів інформації. Понад 8 тис. спеціалізованих відділів НТІ діяли на підприємствах, в інститутах та конструкторських бюро [63, с.11].

Однією з особливостей ДСНТІ було те, що централізована обробка основних видів документів у всесоюзних інститутах і центрах інформації давала змогу уникнути дублювання в процесі закупівлі літератури, істотно знизити витрати галузевих і територіальних інформаційних систем на формування та використання інформаційних ресурсів, забезпечити доступ до централізованих масивів усім зацікавленим організаціям та підприємствам.

ДСНТІ функціонувала на основі розподілу функцій між інформаційними органами різних рівнів у збиранні, опрацюванні, збереженні та розповсюдженні НТІ.

На верхньому рівні цієї системи було розташовано загальносоюзні органи інформації: Всесоюзний інститут наукової та технічної інформації (ВІНІТІ); Всесоюзний науково-технічний інформаційний центр (ВНТІЦ); Центральний науково-дослідний інститут патентної інформації та техніко-економічних досліджень (ЦНДІПІ); Державна публічна науково-технічна бібліотека Росії (ДПНТБ) тощо.

Другий рівень складали республіканські та територіальні (багатогалузеві), а також галузеві інститути науково-технічної інформації та економічних досліджень.

На низовому рівні системи перебували інформаційні підрозділи та науково-технічні бібліотеки організацій і підприємств.

Основним виробником інформації (бібліографічної, реферативної, фактографічної, прогнозно-аналітичної) були інформаційні та бібліотечні центри, що складали верхній рівень ДСНТІ. Саме тут опрацьовувався увесь потік світової науково-технічної літератури [125]. Багатогалузеве охоплення, одноразова бібліографічна обробка матеріалів, створення паралельних рядів інформаційних посібників забезпечувало конкурентоспроможність видань цих органів, вони користувалися великим попитом серед науковців, дослідників та інших споживачів бібліографічної продукції. Це був так званий низхідний потік інформації.

Другий потік утворювали неопубліковані документи, в яких було наведено результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), технологічний досвід, раціоналізаторські пропозиції тощо [124]. Подібні документи, як правило, надходили з низових осередків до центральних галузевих органів, де вони синтезувалися та здобували належне висвітлення у виданнях інформаційного органу відповідної галузі. Цей потік отримав назву висхідного.

Унаслідок такого розподілу потоків інформаційних джерел було скоординовано діяльність між окремими ланками ДСНТІ.

З вивчення інформаційних ресурсів всесоюзних центрів, проведеного російськими дослідниками у 80-90-ті рр., випливає, що значний обсяг їх продукції — 70,9 %, становили реферативні видання, на частку бібліографічного й оглядового інформування припадало відповідно 13,3 % і 1,6 %, решта — інші форми інформування. Суттєво збільшилася за ці роки й кількість примірників реферативних видань (порівняно з 1979 р. на 1,8 млн. прим.), що дорівнювало 5,4 млн. [28, с. 42].