Загальна характеристика системи бюджетів підприємства

Дійовим інструментом реалізації фінансово-економічної стратегії підприємства може стати його бюджет.

Поняття «бюджет» традиційно пов’язують з управлінням фінансів (розписом державних доходів і витрат на певний термін) на макрорівні. Однак друге значення поняття - це передбачуване визначення доходів і витрат держави, установи, підприємства або окремої особи, складений у формі балансу доходів і витрат.

Бюджет є засобом реалізації стратегічних планів, при цьому він виконує три основні функції:

· прогнозування,

· координації,

· контролю.

Тобто, бюджет - це кількісне відображення плану, інструмент координування та контролю над його виконанням.

Бюджетування - це адаптований до нових умов господарювання процес планування майбутньої діяльності підприємства та оформлення його результатів шляхом розроблення системи взаємопов’язаних бюджетів, яка охоплює планові та фактичні показники, оцінку та аналіз результатів фінансово-господарської діяльності підприємства, що використовуються як для планування та контролю поточних завдань, так і для коригування стратегічних цілей підприємства.

Основними цілями системи бюджетування є:

· складання реалістичних прогнозів та ефективне планування діяльності підприємства;

· визначення потреби структурних одиниць у фінансових ресурсах;

· контроль цільового використання коштів всіма структурами.

При цьому створюються центри відповідальності у формі:

· центрів доходів - структурний підрозділ підприємства, керівник якого несе відповідальність тільки за формування доходів у встановлених обсягах;

· центрів витрат - структурний підрозділ підприємства, керівник якого несе відповідальність тільки за витрачання коштів в процесі господарської діяльності; виробничі та функціональні підрозділи, які несуть відповідальність в межах своїх повноважень;

· центрів прибутку - структурна одиниця, яка здійснює безпосередній вплив на обсяги реалізації продукції, суму доходів, витрат, прибутків та інші показники діяльності;

· центрів інвестицій – структурний підрозділ або структурна одиниця підприємства, керівник якого несе відповідальність за використання виділених йому інвестиційних ресурсів та отримання прибутку від інвестиційної діяльності.

Між центрами відповідальності існують як горизонтальні, так і вертикальні зв’язки. Кожна структурна одиниця складає та затверджує бюджети своєї діяльності, структура яких залежить від виду діяльності, організації виробництва, технологічного циклу тощо.

Процедура формування бюджету охоплює розроблення двох основних бюджетів – операційного та фінансового.

Операційний бюджет включає розроблення:

Ø виробничої програми,

Ø плану реалізації,

Ø плану витрат,

Ø бюджет фонду оплати праці,

Ø бюджет матеріальних витрат,

Ø бюджет загальновиробничих витрат,

Ø бюджет адміністративно-управлінських витрат,

Ø бюджет комерційних витрат.

Фінансовий бюджет складається з 3-х вихідних документів:

1. плану прибутків та збитків,

2. бюджету грошових коштів,

3. прогнозний баланс.

При цьому складаються також податковий бюджет, бюджет капітальних вкладень та кредитний план.

Формування бюджету структурних одиниць та зведеного бюджету підприємства здійснюється на підставі розроблених функціональних бюджетів:

· бюджет продажу - документ, що показує, який обсяг продукції підприємство може реалізувати за певний період;

· бюджет виробництва - визначає скільки одиниць продукції треба виробити для виконання бюджету продаж;

· бюджет закупівлі МТР - бюджет потреби у матеріальних ресурсах і бюджет їх придбання;

· бюджет витрат на оплату праці - визначає загальну потребу підприємства на оплату праці персоналу працівників;

· бюджет виробничих витрат - інтегрований кошторис витрат на виробництво;

· бюджет основних активів - містить початковий баланс, приріст основних засобів, амортизацію та баланс на кінець періоду;

· бюджет інвестицій - розробляється на етапі здійснення нового будівництва, реконструкції і модернізації основних засобів, придбання нових видів обладнання;

· бюджет руху грошових коштів - фінансовий документ, який представляє очікувані та фактичні надходження і вибуття грошових коштів підприємства, це баланс грошових надходжень та видатків.

Одним з основних видів поточного фінансового плану підприємства є балансовий план, метою розробки якого є визначення можливості приросту окремих активів, а також формування оптимальної структури капіталу, що забезпечує високу фінансову стійкість підприємства в наступному періоді.

Основним методом розроблення функціональних бюджетів підприємства є прямий метод, при якому всі розрахунки на плановий рік проводяться з поквартальною та помісячною розбивкою в розрізі центрів відповідальності.

Управління бюджетуванням здійснює бюджетний комітет – це постійно діюча група менеджерів, яка займається ретельною перевіркою стратегічних і фінансових планів, надає рекомендації та оперативно вносить корективи в діяльність компанії.

Функції бюджетного комітету:

Ø розробка внутрішніх стандартів бюджетування,

Ø аналіз запропонованих бюджетів, підготовка рекомендацій,

Ø забезпечення процесу розробки бюджету на підприємстві,

Ø контроль виконання бюджету.

Бюджетні документи в порядку їх підготовки:

1. бюджет продажу,

2. бюджет комерційних витрат,

3. бюджет виробництва,

4. бюджет закупівлі матеріально-технічних ресурсів,

5. бюджет витрат на оплату праці,

6. бюджет загальновиробничих витрат,

7. бюджет адміністративно-управлінських витрат,

8. бюджет інвестицій,

9. прогноз звіту про прибутки та збитки,

10. прогноз звіту про рух грошових коштів,

11. прогноз балансу.

На підставі функціональних бюджетів окремих підрозділів розробляється зведений бюджет по підприємству в цілому, який складається за принципом, тобто кожний бюджет нижчого рівня є деталізацією бюджету вищого рівня.

Для максимальної реалізації принципів бюджетування в практичній діяльності підприємств потрібне належне нормативне та інформаційне забезпечення.

Планування потреби у фінансових ресурсах

У процесі фінансового планування визначаються майбутні фінансові потреби: коли і які саме кошти будуть потрібні підприємству у плановому періоді.

Необхідно розрізняти потреби в основному й оборотному капіталі, тому що ці дві форми потреби різні за своїм характером так само, як різні можливості їхнього фінансування. Загальним є те, що потреба в капіталі виникає внаслідок незбігу термінів вкладення коштів і надходження доходів.

Потреба в основному капіталі визначається при створенні, розширенні підприємства, а також у разі додаткових капіталовкладень. Розрахунок потреби в капіталі виконується після того, як визначена ефективність запланованих інвестицій. Потреба визначається шляхом складання цін купованих елементів основного капіталу (землі, будівельних і монтажних робіт, машин та устаткування та ін.).

У процесі фінансового планування необхідно також визначити джерела фінансування капітальних вкладень. Відповідно до чинного законодавства можуть використовуватись такі джерела:

· власні фінансові ресурси;

· залучені фінансові ресурси;

· кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

· кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

· кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування, прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, резерви, які формуються в процесі господарської діяльності.

Раніше залучені кошти використовувались підприємством за недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення. В сучасних умовах дотримуються інших позицій: залучати кошти слід тоді, коли розрахунки свідчать про те, що їхнє залучення вигідно для підприємства.

Потреба в оборотному капіталі виникає під впливом багатьох чинників, таких як умови реалізації продукції та закупівлі матеріалів, напівфабрикатів, форми розрахунків за матеріальні цінності, тривалість виробничого циклу, термін знаходження матеріалів і товарів у запасі та ін.

Потреба в оборотних коштах є одним із об'єктів фінансового планування. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства з виробництва й реалізації продукції. На практиці використовуються два методи визначення потреби: прямий і економічний.

Економічний метод розрахунку застосовується на діючих підприємствах, на рівні галузевих міністерств, об'єднань у процесі перспективного планування або прогнозування.

Метод прямого розрахунку застосовується на нових підприємствах, а також на діючих тоді, коли необхідно проаналізувати стан оборотних коштів із метою виявлення неліквідних, надлишкових виробничих запасів, причин нагромадження готової продукції на складах, тощо.

Метод оборотності грошей застосовується для визначення мінімальної суми грошей, які потрібні підприємству для виробничо-господарської діяльності у плановому році. Розрахунок ведеться у такій послідовності:

1. Визначається оборотність грошей за формулою:

, (11.1)

де ОГ - оборотність грошей, кількість оборотів за рік;

Т_{ц. обороту} - цикл обороту грошей, кількість днів між купівлею сировини, матеріалів та надходженням виручки від продажу готової продукції.

2. Визначається мінімальна необхідна сума грошей за формулою:

, (12.2)

де Г_min - мінімальна сума грошей, тис. грн.

В_р - річні витрати на купівлю матеріалів, заробітну плату, дивіденди, (%), та ін., тис. грн.

Цей метод застосовується тоді, коли грошові надходження та витрати стійкі, рівномірні.

Джерелами формування оборотних коштів можуть бути власні та залучені кошти. Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел:

· статутний капітал (фонд),

· прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства,

· надходження від емісії цінних паперів та т. ін.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів.

У системі ринкової економіки в діяльності підприємств виникає потреба періодичного використання різних форм залучення кредитів (банківський, лізинговий, факторинговий).

Використання різноманітних форм кредитування підприємств прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів, забезпечує їхню ліквідність та платоспроможність, сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

Планування прибутку підприємства

Прибуток - це частина заново створеної вартості й водночас показник результату фінансово-господарської діяльності підприємства. Узагальнюючими фінансовими показниками діяльності підприємства є валовий і чистий прибуток.

Валовий прибуток (збиток) розраховують як різницю між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Процедура розрахунку прибутку у плановому періоді містить визначення таких складових:

· чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, послуг;

· валового прибутку;

· фінансового результату від операційної діяльності до оподаткування;

· прибутку (збитку) від звичайної діяльності;

· чистого прибутку (збитку) у плановому періоді.

Фінансовий результат від операційної діяльності, тобто прибуток (збиток), визначають як суму валового прибутку від операційної діяльності та іншого операційного доходу, вираховуючи адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Фінансовий результат, тобто прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування, складається з:

· фінансового результату від операційної діяльності;

· доходу від участі в капіталі, інших фінансових доходів;

· вирахування фінансових витрат від участі в капіталі та інших витрат.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності обчислюють як різницю між прибутком до оподаткування й податком на прибуток.

Чистий прибуток - це прибуток від звичайної діяльності, а також дохід від надзвичайної діяльності (події) за мінусом витрат від надзвичайної діяльності та зменшення податку на прибуток від збитків від надзвичайної діяльності. При плануванні цього показника надзвичайні події, доходи та збитки від них не можна визначити, тому що невідомо, які події та коли відбудуться. Тому чистий прибуток плановий - це прибуток від звичайної діяльності.

При плануванні прибутку враховуються зовнішні та внутрішні умови діяльності підприємства. Зовнішні - це зміни макроекономічних чинників (зміна законодавства, структури попиту, інфляції та інше).

Слід звернути увагу на те, що існує пасивна й активна стадії складання плану з прибутку.

Розробка плану з прибутку із урахуванням корективів, що враховують зміни зовнішніх і внутрішніх умов, це є пасивна стадія планування.

Активна стадія полягає у визначенні найбільшої прибутковості підприємства, тобто стадія, що дозволяє збільшити прибуток, визначений у процесі пасивної стадії розробки плану, завдяки:

· пошуку та мобілізації резервів підвищення продуктивності праці,

· зниження окремих витрат на виробництво та реалізацію продукції,

· збільшення обсягів продаж,

· збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів, якість яких перевищує якість аналогічної продукції конкурентів, та інше.

Планування, прогнозування отримання прибутку підприємствами необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

На підприємствах можуть бути застосовані такі методи планування операційного прибутку:

1. Прямий метод. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляється та реалізується, за такою формулою:

, (11.3)

де П_р - операційний прибуток від реалізації планового обсягу продукції, тис. грн;

П_рі, - прибуток від реалізації і-го виробу, який визначається відніманням від оптової ціни виробу його повної собівартості;

N_i.- кількість і-го виробу за виробничою програмою відповідного періоду.

Прямий метод планування прибутку використовується на підприємствах масового та крупносерійного виробництва, де планові калькуляції собівартості виробів складаються на початку планової роботи, а потім за даними таких калькуляцій розраховується прибуток на плановий період.

2. Планування прибутку на основі показника витрат на 1 гривню продукції застосовується на підприємствах серійного та одиничного типу виробництва. Це укрупнений метод, розрахунок прибутку ведеться по підприємству в цілому від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану зміну, що прогнозується в наступному періоді.

3. Економічний (аналітичний) метод використовується на підприємствах різних типів виробництва. Цей метод дає змогу визначити не лише загальну суму прибутку, але також і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва та реалізації продукції, її собівартості, рівня оптових цін і рентабельності продукції, асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівняною (що вироблялася в попередньому році) і непорівнянною (новою) продукцією.

Планування прибутку за порівняною продукцією здійснюється в такій послідовності:

· визначається базовий рівень рентабельності по відношенню до собівартості реалізованої продукції звітного року;

· розраховується прибуток від реалізації планового обсягу порівняної продукції (за її собівартістю) при базовому рівні рентабельності;

· визначається збільшення прибутку в плановому році за рахунок зниження собівартості внаслідок впровадження організаційно-технічних заходів.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції розраховується методом прямого розрахунку або із використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Прибуток від звичайної діяльності, який отримає підприємство у плановому періоді, підлягає розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи:

1. Розподіл прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава та підприємство, пропорції розподілу складаються під впливом таких чинників: об'єктів і ставок оподаткування, порядку надання податкових пільг.

2. Розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат.

Важливого значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення фондів нагромадження і споживання. Нині використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначається самостійно кожним підприємством.

Розміри чистого прибутку, фондів нагромадження і споживання, які утворюються на підприємствах, залежать від фінансового результату від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, розміру податку на прибуток і витрат від надзвичайної діяльності. У свою чергу, фінансовий результат, тобто прибуток (збиток), залежить від умов прибутковості, головними з яких є:

· ринкові ціни на продукцію та послуги підприємства, які складаються залежно від попиту та пропозицій;

· обсяг виробництва та реалізації продукції;

· витрати на виробництво продукції.

Аналіз «витрати-обсяг-прибуток» - досить універсальний метод фінансового планування. Він дозволяє:

· визначати обсяги виробництва та реалізації продукції з точки зору їхньої беззбитковості;

· приймати рішення щодо цільових розмірів прибутку:

· визначати граничний обсяг виробництва продукції, подальше збільшення якого зменшує прибуток, тому що починається зниження граничного прибутку.

По-перше, необхідно визначити такий мінімальний обсяг продажу продукції, починаючи з якого підприємство не має збитків. При цьому витрати підприємства дорівнюють його доходам, тобто:

О_пр x Ц = С_пост +V x O_пр, (11.4)

де О_пр – обсяг продажу, шт.;

Ц - оптова ціна продажу, грн;

С_пост- величина постійних (фіксованих) витрат, грн

V- величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.

Тоді:

, (11.5)

де Окр - точка беззбитковості, тобто такий обсяг продажу, починаючи з якого ціна продажу товару перевищує витрати на його виробництво та реалізацію.

Логіка аналізу беззбитковості може використовуватися і для визначення обсягу виробництва та реалізації продукції, необхідного для отримання цільової величини прибутку (П_ц). В цьому випадку необхідну кількість виробів (О_необ) розраховують за формулою:

(11.6)

Граничний обсяг нарощування виробництва продукції необхідно визначати для того, щоб запобігти збільшенню витрат та зменшенню прибутку на кожну додаткову одиницю продукції, що виробляється, і, як наслідок, зменшення валового прибутку від реалізації більшого обсягу продукції. Це відбувається тоді, коли різниця між граничним доходом (MR) та граничними витратами (МС) дорівнює нулю.

(MR)- (МС)=0 (11.7)

Особливу увагу треба приділяти на показники прибутковості підприємства.

Абсолютна сума прибутку, яка отримана підприємством, є важливим показником його прибутковості. На основі прибутку встановлюється рівень ефективності господарювання. При цьому використовують показник рентабельності, який визначається співвідношенням прибутку з авансованою вартістю (авансовим капіталом) або поточними витратами. Рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва та реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів.

Залежно від того, з яким показником порівнюється прибуток, визначається відповідна рентабельність (рентабельність власного капіталу, рентабельність продукції, рентабельність підприємства та ін.).

Зміна рівня того чи іншого показника рентабельності залежить від зміни економічних та організаційно-технічних факторів виробництва та реалізації продукції (робіт та послуг). Тому у процесі аналізу стану рентабельності підприємства необхідно визначити, які фактори впливали на підвищення чи зниження рівня рентабельності та розробити відповідні заходи підвищення ефективності діяльності підприємства.

Якщо прибутковість підприємства знижується, то зменшується ціна акцій та співвідношення прибутку на акцію (ПНА) та її ціни. Для інвесторів, акціонерів показники прибутковості (рентабельності) підприємства є дуже важливими. Чистий прибуток використовується у розрахунках ряду показників акціонерного капіталу:

· Прибуток на звичайну акцію (ПНА), розраховується як відношення прибутку після сплати податків та дивідендів на привілейовані акції (ПСПД) до кількості звичайних акцій (К_зв.а):

(11.8)

.

· Цінність акції (ЦА), розраховується як відношення ринкової ціни акції (Ц_р) до прибутку на звичайну акцію:

(11.9)

· Рентабельність акції (РА), розраховується як відношення дивіденду на одну акцію (Д_а) до ринкової ціни акції:

(11.20)

Більш об'єктивну оцінку ефективності діяльності підприємства можна отримати за допомогою комплексу, системи показників, що всебічно характеризують економічний стан підприємства.

У процесі фінансового планування та оцінювання фінансового стану підприємства використовуються фінансові документи, за даними яких розраховуються та аналізуються показники фінансово-господарської діяльності. До таких документів відносяться:

· баланс,

· звіт про фінансові результати,

· звіт про власний капітал,

· звіт про рух грошових коштів.

На основі аналізу даних балансу та звіту про фінансові результати проводиться оцінка фінансового стану підприємства, виявляються сильні та слабкі його сторони та резерви для поліпшення стану фінансів.