Фінансові інструменти як елемент інвестиційного середовища та їх класифікація

Основними інструментами якими поступово наповнюється ринок цінних паперів, що формується в Україні, згідно з Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” є акції, облігації державних (внутрішніх республіканських та місцевих) позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати. Крім таких вже класичних видів цінних паперів до фінансових інструментів відносяться широко поширені у країнах з розвинутою економікою похідні цінні папери - депозитні розписки, варранти, опціони, ф'ючерси тощо. Використання похідних цінних паперів на фінансових ринках України поки що широко не практикується.

Перш ніж дати характеристику найпоширенішим інструментам фондового ринку, спробуємо їх класифікувати за основними ознаками. Головною ознакою, яка лежить в основі класифікації цінних паперів, є можливість (право) власника цінного паперу приймати участь в управлінні господарською діяльністю емітента цього цінного паперу (та пов'язані з цим майнові права, як то: отримання доходу, джерелом виплати якого є прибуток цього емітента, частини майна у випадку ліквідації його тощо). За цією ознакою цінні папери поділяються на:

а) інструменти власності (прості акції), які надають власнику право управління господарською діяльністю емітента акцій та майнові права щодо отримання частини прибутку цього емітента.

б) інструменти позики (найпоширенішими з яких є облігації підприємств та державні, ощадні сертифікати, казначейські зобов'язання, векселі);

в) гібридні цінні папери - привілейовані акції, інвестиційні сертифікати, конвертовані облігації тощо. Це такі цінні папери, які мають певні характеристики як інструментів власності, так і інструментів позики. Наприклад, привілейовані акції засвідчують дольову участь їх власників у статутному фонді товариства та дають їм право на гарантоване отримання фіксованого розміру доходу (незалежно від результатів діяльності цього товариства) у вигляді дивідендів, але, разом з тим, власники таких акцій не отримують права на управління товариством.

Другою значимою ознакою за якою класифікують цінні папери є їх забезпечення реальними (нефінансовими) активами. Емітенти, зацікавлені в залученні реального капіталу, випускають та розміщують цінні папери, які обмінюються на грошові кошти або інші реальні активи. Такі інструменти фондового ринку прийнято називати “фіктивним капіталом першого порядку”, і представлені вони цінними паперами, які визначені як такі Законом “Про цінні папери і фондову біржу”. Цінні папери, які випускаються під забезпечення інших цінних паперів (похідні фінансові інструменти) отримали назву “фіктивний капітал другого порядку”. Найбільш поширеними та широковживаними інструментами “фіктивного капіталу другого порядку” є депозитні розписки, варранти, опціони, ф'ючерси. Сучасний фондовий ринок, з технікою яка усе ускладнюється, використовує усе нові і нові інструменти (такі, наприклад, як індексні опціони), які можна класифікувати як “фіктивний капітал третього порядку” тощо (можна стверджувати, що, фактично, забезпеченням таких інструментів є певним чином інтегрована інформація).

Крім описаних вище, прийнято також класифікувати цінні папери за такими ознаками:

за формою носія: паперові (матеріалізовані) та безпаперові (дематеріалізовані) цінні папери;

за способом позначення власника: іменні (в яких вказано ім'я власника), пред'явницькі (в яких ім'я власника не вказується) та ордерні (права засвідчуються власником при пред'явленні та передавальними надписами, починаючи з першого власника, ім'я якого відображається у грошовому документі).

21.Інфраструктура фінансового ринку як елемент інвестиційного середовища.

Інфраструктурні організації фінансового ринку здійснюють захист прав учасників фінансового ринку, насамперед інвесторів та споживачів фінансових послуг, забезпечення умов для справедливості, ефективності та прозорості фінансового ринку, зниження системних ризиків, притаманних фінансовому ринку.
Саморегулівні організації – організатори торгівлі (біржі та організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційнісистеми) та добровільні об’єднання професійних учасників фондового ринку.

- розрахунково-клірингові установи – установи, які здійснюють платежі по операціях у межах ринку цінних паперів. До них належать розрахункові палати та спеціалізовані банки при біржах.

- депозитарні установи – здійснюють облік, збереження та фіксування переміщення цінних паперів від одного власника до іншого. До них належать власне депозитарії, зберігачі та реєстратори

- інвестиційні консультанти – суб’єкти, які здійснюють інформаційно-консультаційне забезпечення учасників (у тому числі – потенційних) фондового ринку.

- аудитори – спеціалізовані фірми, покликані здійснювати незалежний контроль за достовірністю інформації, яку оприлюднюють учасники фондового ринку.

22. Посередницькі організації, їх класифікація за особливостями участі в операціях з фінансовими інструментами.

Класифікація фінансових посередників:

- депозитні інститути - це установи, в основі діяльності яких – надання кредитів і залучення депозитів від клієнтів та учасників, а до їх складу відносять комерційні й ощадні банки, інші різноманітні ощадні та кредитні установи;

- договірні ощадні інститути - установи, які в процесі своєї діяльності здійснюють на договірній основі довготермінове накопичення активів клієнтів або учасників з метою здійснення надалі на користь останніх виплат цільового характеру; до таких інститутів відносять страхові компанії зі страхування життя та пенсійні фонди (окремі економісти до цієї групи зараховують також накопичувальні доброчинні фонди, наприклад, так звані «університетські» чи «спонсорські»);

- під інвестиційними посередниками – установи, діяльність яких полягає в об’єднанні коштів індивідуальних інвесторів (клієнтів) та розміщенні цих коштів у різноманітних фондових активах з метою отримання прибутку: так звані інститути спільного інвестування – різноманітні інвестиційні фонди (за іншою термінологією – інвестиційні компанії та інвестиційні банки).

23.Організації, що забезпечують обслуговування обігу фінансових інструментів.

Інфраструктурні організації фінансового ринку здійснюють захист прав учасників фінансового ринку, насамперед інвесторів та споживачів фінансових послуг, забезпечення умов для справедливості, ефективності та прозорості фінансового ринку, зниження системних ризиків, притаманних фінансовому ринку.
саморегулівні організації – організатори торгівлі (біржі та організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційнісистеми) та добровільні об’єднання професійних учасників фондового ринку.

- розрахунково-клірингові установи – установи, які здійснюють платежі по операціях у межах ринку цінних паперів. До них належать розрахункові палати та спеціалізовані банки при біржах.

Депозитарні установи– здійснюють облік, збереження та фіксування переміщення цінних паперів від одного власника до іншого. До них належать власне депозитарії, зберігачі та реєстратори

- інвестиційні консультанти – суб’єкти, які здійснюють інформаційно-консультаційне забезпечення учасників (у тому числі – потенційних) фондового ринку.

- аудитори – спеціалізовані фірми, покликані здійснювати незалежний контроль за достовірністю інформації, яку оприлюднюють учасники фондового ринку.

Класифікація фінансових посередників:

- депозитні інститути - це установи, в основі діяльності яких – надання кредитів і залучення депозитів від клієнтів та учасників, а до їх складу відносять комерційні й ощадні банки, інші різноманітні ощадні та кредитні установи;

- договірні ощадні інститути - установи, які в процесі своєї діяльності здійснюють на договірній основі довготермінове накопичення активів клієнтів або учасників з метою здійснення надалі на користь останніх виплат цільового характеру; до таких інститутів відносять страхові компанії зі страхування життя та пенсійні фонди (окремі економісти до цієї групи зараховують також накопичувальні доброчинні фонди, наприклад, так звані «університетські» чи «спонсорські»);

- під інвестиційними посередниками – установи, діяльність яких полягає в об’єднанні коштів індивідуальних інвесторів (клієнтів) та розміщенні цих коштів у різноманітних фондових активах з метою отримання прибутку: так звані інститути спільного інвестування – різноманітні інвестиційні фонди (за іншою термінологією – інвестиційні компанії та інвестиційні банки).

24. Класифікація фінансових посередників виходячи із особливостей їх функціонування.

1. Депозиторські установи — кредитно-фінансові установи, що мають право залучати внески на депозитні рахунки. До складу таких установ входять:

а) комерційні банки — кредитні установи, що надають клієнтам універсальні банківські послуги. Джерелом залучення коштів є внески клієнтів на депозитні рахунки. Кошти позичкового фонду, що є у кожному комерційному банку використовуються для надання банківс ького та споживчого кредиту, для придбання державних і муніципальних облігацій;

б) ощадні установи, що розподіляються на:

— позиково-ощадні асоціації — кредитно-фінансовий, що акумулює кошти, які зберігаються на ощадних, термінових і чекових депозитах. Кошти, що зберігаються у цих установах, використовуються для надання кредиту під заставу нерухомості;

— кредитні спілки — невеликі фінансові установи, що утворюються на кооперативних засадах певній соціальній групі для надання кредитів членам цієї групи.

Джерелами залучення коштів є внески учасників спілки, а використовуються вони дія надання споживчого кредиту.

2. Ощадні установи контрактного типу — це кредитно-фінансові установи, які залучають довготермінові заощадження на контрактних засадах. Фонди свої формують завдяки періодичним внескам згідно з контрактами. Ощадні установи поділяються на:

а) компанії із страхування життя, страхування від пожеж і нещасних випадків. Кошти цих компаній формуються за рахунок внесків юридичних і фізичних осіб, а використовуються для довготермінового кредитування і фінансування, завдяки купівлі державних облігац ій, акцій та облігацій корпорацій.

б) пенсійні фонди створюються фірмами для сплати пенсій робітникам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє знизити податкові платежі фірм і використати їхні кошти для придбання акцій та облігацій корпорацій.

3. інвестиційні посередники до складу яких долучаються:

а) інвестиційний банк, який провадить довготермінове кредитування, завдяки чому імовірне втілення великих науково-технічних проектів. Розподіл функцій між комерційними та інвестиційними банками, наприклад в США, стався після кризи 1929 - 1933 років. Спеціалізація у сфері довготермінового кредитування має сенс, тому що впровадження великих інвестиційних проектів пов'язане із значним ризиком. Інвестиційний банк мобілізує довгостроковий позичковий капітал і передає його позичальникам завдяки випуску та розміщ енню облігацій або інших боргових зобов’язань;

б) іпотечний банк — банк, що спеціалізується на видачі довготермінової позики під іпотеки (тобто, ресурси за рахунок випуску та розміщення іпотечних облігацій);

в) фінансова компанія — отримує фонди шляхом продажу комерційних паперів, випуску акцій та облігацій. Залучені кошти надає споживачам у вигляді позик або кредитів на придбання споживчих товарів довготермінового користування, для ремонту будинків, на потреби малого бізнесу.

25.Поняття інституційних інвесторів та їх місце на сучасних фінансових ринках.

До інституційних інвесторів відносять юридичних осіб, які активно інвестують власні кошти та кошти клієнтів в акції та інші фінансові активи на професійній основі.

До інституційних інвесторів відносять: пенсійні фонди;

страхові компанії; інститути колективного інвестування (ІКІ), що, у свою чергу, включають інвестиційні компанії (фонди) різних типів, хедж-фонди, довірчі департаменти банків.

Недержавні пенсійні фонди є установами сфери недержавного добровільного пенсійного забезпечення, які спеціалізуються виключно на операціях з накопичення, розміщення та управління пенсійними внесками, а також здійсненні пенсійних виплат учасникам пенсійних фондів. Мають правовий статус неприбуткових (непідприємницьких) організацій.

Види недержавних пенсійних фондів залежно від кола можливих учасників: корпоративні або виробничі фонди; професійні фонди;

відкриті фонди.