Ефективну в’язкість визначають на автоматичних віскози­метрах за ГОСТ 7163-84

Механічна стабільність. При роботі мастила постійно підлягають механічній дії, в результаті чого руйнується їх струк­турний каркас. Здатність мастил протидіяти руйнуванню назива­ється механічною стабільністю. Здатність мастил самовільно відновлювати структуру каркаса в період спокою називається явищем тиксотропії.

Механічна стабільність та тиксотропія мастил – важливі показники, особливо для підшипників ковзання, шарнірів, плос­ких опор тощо, так як в них мастила в період роботи безпере­рвно підлягають деформації. Тиксотропні властивості мастил суттєво залежать від типу, концентрації загусника, хімічного складу мастила, температури, інтенсивності механічної дії і ін­ших факторів.

При тиксотропних перетвореннях мастил показники яко­сті не повинні змінюватись, в першу чергу це відноситься до їх механічних властивостей. Але не всі мастила володіють такими можливостями. В деяких мастилах межа міцності і в’язкості встановлюються меншими початкових значень, а в деяких, навпаки, межа міцності і в’язкості набувають більш високих значень у порівнянні з першопочатковими. В таких випадках механічні нестабільні мастила або виливаються із вузлів тертя, або погано надходять до працюючих поверхонь, а сильно затверділі мастила взагалі не потрапляють до поверхонь тертя.

Механічні нестабільні мастила застосовувати недоцільно. Механічну стабільність, тексотропні властивості мастил вияв­ляють на тиксометрах за межею цільності на розрив, індексом руйнування і тиксотропного відновлення згідно ГОСТ 19295-73.

Термічна стабільність і термозміцнення. Під термічною стабільністю розуміють здатність мастил зберігати свої експлу­атаційні властивості без змін при зростанні температур. Вла­стивості більшості мастил при нагріванні їх на 50-100°С біль­ше температури плавлення із послідовним охолодженням прак­тично не змінюється. Але деякі мастила після нагріву і послідов­ного охолодження ущільнюються, в них сильно збільшується межа міцності і в’язкості, аж до втрати гнучкості. Термозміцнення погано відображається на експлуатаційних якостях мас­тил, оскільки при термокеруванні мастила не поступають до працюючих поверхонь у зв’язку з великими значеннями межі міцності і в’язкості. Інколи межа збільшується до 1,96 Н/см2. В результаті (не дивлячись на достатню кількість мастила в підшипнику) саме поверхні тертя залишаються сухими. Це веде до тимчасового виходу вузла тертя з ладу.