Кошторису

Розглянемо методику розрахунку калькуляційних статей прямих витрат та складання зведеного кошторису.

Витрати за статтею «Прямі матеріальні витрати» включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень і визначаються як добуток норми витрат і-го матеріалу ні одиницю продукції та ціни і-го матеріалу. В окремих галузях промисловості ця стаття калькуляції може бути деталізована з урахуванням характеру, структури та організації виробництва.

До статті «Прямі матеріальні витрати» відносяться також вартість палива та енергії, що витрачаються відповідно до установлених технологічних процесів для плавильних агрегатів у ливарних цехах, нагріву металу в ковальсько-пресових цехах, для електропечей, для загартовування струменями високої частоти, сушіння деревини тощо.

Потрібно мати на увазі, що вартість палива та енергії при роботі інших верстатів та устаткування, які не можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, включаються у собівартість до статті «Загальновиробничі витрати».

Із витрат на матеріальні ресурси, що включаються до виробничої собівартості продукції, вираховується вартість зворотних відходів.

Витрати за статтею «Прямі витрати на оплату праці» відносяться безпосередньо на собівартість окремих виробів. Потрібно мати на увазі те, що в процесі калькулювання, складання кошторисів витрат виникають певні труднощі при визначенні витрат на ремонт. Відповідно до інструкції такі витрати мають бути відображені в статтях:

- «Загальновиробничі витрати» (якщо ремонтуються виробничі основні засоби);

- «Адміністративні витрати» (якщо ремонтуються основні засоби загальногосподарського призначення);

- «Витрати на збут» (ремонт основних засобів, що використовуються для забезпечення збуту продукції);

- «Інші витрати операційної діяльності»:

- ремонт основних засобів, що використовуються для досліджень та розробок нової продукції, технології;

- ремонт основних засобів, що відносяться до житлово-комунальних та обслуговуючих господарств, дитсадків, будинків відпочинку, тощо.

Перейдемо до зведеного кошторису витрат. До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві продукції. Складається зведений кошторис на підставі таких розрахунків:

- витрат на сировину, матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;

- основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції, з відрахуванням на соціальні заходи;

- кошторисів витрат цехів допоміжного виробництва;

- кошторисів витрат, пов'язаних із підготовкою та освоєнням виробництва продукції;

- кошторисів витрат на утримання, експлуатацію та ремонт устаткування;

- кошторисів витрат, пов'язаних із відшкодуванням зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення; - кошторисів загальновиробничих витрат. При складанні зведеного кошторису враховуються всі операційні витрати планового періоду.

Планування собівартості продукції в гірничій галузі промисловості

Планування собівартості промислової продукції в гірничій промисловості проводиться по роках з розбивкою по кварталах і місяцям. Планова собівартість визначається шляхом техніко-економічних розрахунків витрат на виробництво всієї товарної продукції й по кожному виду.

При випуску підприємством продукції одного виду собівартість одиниці характеризує рівень і динаміку витрат на її виробництво. Для характеристики рівня й динаміки різнорідної продукції в планах і звітах підприємств використовують показники зниження собівартості порівнянної товарної продукції й витрат на 1 грн товарної (реалізованої) продукції. Зниження собівартості порівнянної товарної продукції являє собою економію від її зниження, віднесену до собівартості відповідних видів продукції в базисному році. До порівнянної продукції відносяться всі види продукції, масової або серійно виробленої в базисному році на даному підприємстві. Послуги, виконувані для потреб капітального будівництва, капітального ремонту, непромислових господарств і на сторону, що включаються в товарну продукцію, не відносяться до порівнянної продукції.

Для визначення зниження собівартості порівнянної товарної продукції плановий обсяг виробництва порівнянної товарної продукції кожного виду множиться на планову собівартість у планованому й базисному роках. Різниця між першим і другим добутком являє собою економію зниження собівартості порівнянної продукції, а відношення цієї різниці до другого добутку, виражене у відсотках, є величиною планового зниження собівартості порівнянної продукції.

Плануванню собівартості повинен передувати ретельний і всебічний аналіз сложившегося рівня витрат, у ході якого виявляється вплив основних техніко-економічних факторів на собівартість продукції в базисному році.

Аналіз собівартості проводиться одночасно з комплексним техніко-економічним аналізом роботи підприємства.

При розробці проекту плану планова собівартість продукції визначається шляхом розрахунків зміни витрат по основних техніко-економічних факторах. Поряд з розрахунками по факторах складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до неї й планові калькуляції собівартості по всім виробленим підприємством видам продукції, робіт і послуг. Результати цих розрахунків повинні відповідати (з урахуванням зміни обсягу незавершеного виробництва й собівартості залишків нереалізованої продукції) собівартості реалізованої продукції, яка узгоджується із загальною сумою прибутку, затвердженої підприємству вищою організацією.

Розрахунки суми витрат на виробництво й складання планових калькуляцій здійснюються на основі встановлених для планованого періоду технічно обґрунтованих норм витрати сировини, матеріалів, палива й енергії, норм виробітку й обслуговування робочих місць, розрахунків трудомісткості виготовлення продукції й штатних нормативів, а також нормативів грошових витрат.

Розрахунки планової собівартості повинні складатися в повній відповідності з показниками інших розділів плану підприємства: обсягу нормативної чистої, товарної й реалізованої продукції в обсязі й асортиментах, впровадження нової й удосконалювання застосовуваної техніки й технології, поліпшення організації виробництва, підвищення продуктивності праці і т.д.

Собівартість по техніко-економічних факторах розраховується за наступною схемою. Визначаються витрати базисного року на 1 грн. товарної продукції або собівартість одиниці продукції. За базисний рівень витрат для першого року періоду складання перспективного плану ухвалюються витрати року, що передує першому року періоду складання перспективного плану, а для наступних років - планові витрати кожного попереднього року. При поточному плануванні в якості базисного рівня ухвалюються витрати предпланового року.

Шляхом множення витрат базисного року на обсяг товарної продукції планового року (або на кількість товарної продукції в натуральному вираженні) підраховується її собівартість при збереженні умов виробництва й реалізації продукції базисного року. У зв'язку із цим обсяг товарної продукції повинен бути визначений також при збереженні умов її виробництва й реалізації в базисному році, тобто без обліку впливу на середні або індивідуальні ціни, підвищення якості продукції, зміни розміщення виробництва, структури споживачів і інших умов. Таким чином, збільшення обсягу товарної продукції повинне відбивати зміну обсягу її виробництва в натуральному вираженні.

Далі визначається зниження витрат, що включаються в собівартість продукції, обумовлене впливом окремих техніко-економічних факторів. З раніше підрахованої собівартості товарної продукції планованого року віднімається загальна сума зниження витрат і визначається собівартість товарної продукції в умовах виробництва й реалізації планованого року.

Нарешті підраховуються витрати на 1 грн. товарної продукції (або собівартість одиниці продукції планованого року) і їх зниження в порівнянні з витратами базисного року в порівнянних цінах і умовах у планованому році. Вплив зміни цін і умов на собівартість планованого року в порівнянні із собівартістю базисного року по факторах визначається спеціальними розрахунками.

При визначенні економії, обумовленої впливом усіх техніко-економічних факторів, крім змін обсягу виробленої продукції й використання основних фондів, ураховується зниження тільки змінних витрат прямо пропорційно обсягу виробництва.

У розрахунках впливу найважливіших техніко-економічних факторів на собівартість промислової продукції виділяються наступні групи факторів: підвищення технічного рівня виробництва; поліпшення організації виробництва; зміна структури й обсягу виробленої продукції; зміна умов і способів видобутку корисних копалин; народногосподарські й галузеві фактори.

Для підвищення технічного рівня виробництва рекомендуються наступні заходи:

механізація й автоматизація виробничих процесів, впровадження передової технології і т.д.;

поліпшення використання сировини, матеріалів, палива, енергії, впровадження більш ефективних видів споживаних продуктів;

підвищення якості продукції й ін.

1.Одним з основних джерел зниження собівартості продукції при підвищенні технічного рівня виробництва є ріст продуктивності праці. При одночасному росту заробітної плати розмір такого зниження С визначається по формулі:

, (59)

де П - підвищення продуктивності праці, %;

3 - ріст заробітної плати, %;

У₃ - питома вага зарплати в собівартості базисного періоду, %.

2.Зниження собівартості за рахунок скорочення витрат на матеріали розраховується по формулі:

, (60)

де М - зменшення витрат на 1 т у звітному періоді в порівнянні з базисним, %; Ул - питома вага даного виду матеріалів у собівартості 1 т у базисному періоді, %.

Поліпшення організації виробництва й праці припускає здійснення наступних заходів:

удосконалювання керування й організації виробничого процесу;

поліпшення організації праці;

поліпшення матеріально-технічного постачання;

усунення невиробничих витрат;

скорочення втрат від браку і т.д.

3.При розгляді впливу обсягів виробництва на собівартість продукції слід мати на увазі, що цей фактор обумовлює, з одного боку, скорочення питомої величини умовно-постійних витрат (крім амортизаційних відрахувань), а з іншого — поліпшення використання основних виробничих засобів і пов'язане із цим зменшення частки амортизаційних відрахувань.

, (61)

де В- питома вага постійних витрат у собівартості 1 т видобутку базисного періоду, %; I_q - індекс росту обсягу виробництва.

Розрахунок економії затрат по окремих факторах здійснюється в наступних напрямках.

Економія затрат в результаті підвищення технічного рівня виробництва (впровадження нової техніки, прогресивної технології, механізації і автоматизації виробничих процесів, використання нових видів сировини, матеріалів і т.п.) розраховується за планом технічного розвитку і організації виробництва. Сума економії за цими факторами складається зі зменшення витрат матеріальних ресурсів і затрат на оплату праці.

1.Економія від зниження матеріальних затрат визначається за формулою:

Ем = (НоЦ –Н₁Ц) В₁, (13.1)

де Но і Н₁ - норма витрати сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції до і після проведення відповідного заходу; Ц - ціна одиниці сировини, матеріалів, палива і енергії; В₁ - кількість продукції, що буде вироблена з моменту проведення заходу до кінця планового року.

2.Зменшення витрат на заробітну плату і відрахування на соціальні потреби в результаті зниження трудомісткості продукції визначається за формулою:

Ез = (tо х ТСо – t₁ х ТС₁)(1 + )(1 + ) В₁, (13.2)

де tо, t₁ - трудомісткість одиниці продукції в нормо-годинах до і після проведення заходу; ТСо, ТС₁ - середньогодинна тарифна ставка робітника до і після впровадження заходу; ЗПд середній відсоток додаткової заробітної плати для даної категорії робітників; СФ – встановлений відсоток відрахувань у соціальні фонди.

3.У разі вивільнення робітників, що перебувають на погодинній оплаті праці, економія визначається за формулою:

Ез = ₁, (13.3)

де Чв - кількість вивільнених працівників; Зм - середньомісячна зарплата даної категорії працівників; М₁ - кількість місяців з моменту проведення заходу до кінця року.

4.Економія, що забезпечена зміною спеціалізації виробництва, розраховується за формулою:

Ес = ₁, (13.4)

де Сі - виробнича собівартість окремих видів продукції; Ц - оптова ціна, по якій ці види продукції будуть надходити зі спеціалізованих підприємств; Т - транспортно-заготівельні витрати на одиницю відповідних видів продукції; В₁ - кількість видів продукції, отриманих по кооперації з моменту проведення спеціалізації до кінця планового року.

1. Зниження собівартості продукції за рахунок впливу структурних зрушень визначається наступним чином:

Есз = , (13.5)

де Сб - собівартість продукції (за змінними витратами) у базовому році, грн.; Цб - оптова ціна продукції в базовому році, грн.; Вб, Впл - об’єм виробництва в натуральному виразі відповідно в базовому і плановому році.

6. Зниження собівартості продукції за рахунок впливу зміни об’єму виробництва визначається за формулами:

а) економія за умовно-постійними витратами:

Еп = , (13.6)

де Сб - собівартість товарної продукції у базовому році, грн.; Уп - питома вага умовно-постійних витрат в собівартості товарної продукції базового року, %; DТП - темп приросту товарної продукції в плановому році в порівнянні з базовим, %.

б) економія на амортизаційних відрахуваннях:

Еа = , (13.7)

де АВб, АВпл - загальна сума амортизаційних відрахувань у базовому і плановому періодах, грн.; ТПб, ТПпл - об’єм товарної продукції в базовому і плановому періодах, грн.

7.Сума перехідної на плановий рік економії, отриманої від заходів, впроваджених у попередньому періоді, визначається за формулою:

Епер = , (13.8)

де Со, С₁ - змінні витрати на одиницю продукції до і після проведення заходів; Во, В₁ - кількість продукції, виробленої в базовому році до і після впровадження заходів; Впл - кількість продукції, що буде вироблена в плановому році.

Визначена за даною формулою величина зменшується на суму економії, що врахована в планових розрахунках попереднього року.

Вплив покращення використання природних ресурсів на зниження собівартості визначається в видобувних галузях. При цьому враховуються такі фактори, як зміна складу і якості природної сировини, зміна способів видобування і інші.

По групі факторів “Розвиток виробництва” враховується вплив затрат, пов’язаних із введенням і освоєнням виробництв, підготовкою і освоєнням виробництва на діючих підприємствах. Результати розрахунків оформляються в таблиці.

Під народногосподарськими й галузевими факторами розуміється:

1) введення в експлуатацію нових підприємств і цехів та ліквідація застарілих; зміна структури видобутку на підприємствах з відкритим і підземним способами видобутку;

2) списання пускових витрат;

3) зміна географії виробництва;

4) зміна цін на споживану сировину й матеріали і т.д.

Результати розрахунків економії від зниження собівартості по окремих факторах підсумуються у зведених розрахунках.

Кошторис витрат на виробництво промислової продукції

Кошторис витрат на виробництво є одним з основних документів по плануванню собівартості продукції, що визначають загальну суму витрат підприємства в плановому періоді.

У зведений кошторис витрат на виробництво включаються витрати структурних підрозділів підприємства, що брав участь у виробництві промислової продукції. Якщо промисловий персонал підприємства виконує роботи, що не включаються до складу валової й товарної продукції (для капітального будівництва, капітального ремонту будинків і споруджень, для житлово-комунального господарства), або надає послуги непромислового характеру будівельним організаціям, власному капітальному будівництву й непромисловим господарствам, то пов'язані із цим витрати також включаються у зведений кошторис витрат на виробництво. До кошторису витрат включаються також витрати на освоєння виробництва нової продукції, а також певні суми з оборотних коштів підприємства при віднесенні їх на витрати майбутніх періодів для наступного включення в собівартість відповідної продукції.

Кошторис витрат на виробництво включає всі витрати основного й допоміжного виробництва, пов'язані з випуском і реалізацією продукції, а також послугами й роботами промислового характеру, виконаними на сторону, своєму капітальному ремонту й непромисловим господарствам підприємства. Вона складається в цілому по підприємству на рік з розподілом по кварталах. При складанні кошторису витрат на виробництво не враховується вартість внутрішнього обороту, тобто у витрати не включається вдруге вартість продукції власного виробництва, споживаної усередині підприємства на промислово-виробничі потреби. У кошторисі й звіті про витрати на виробництво витрати групуються за їх економічним змістом у вигляді наступних елементів витрат:

сировина й основна матеріали (за винятком вартості зворотних відходів), у тому числі покупні напівфабрикати;

допоміжні матеріали;

паливо з боку;

енергія всіх видів з сторони;

заробітна плата основна й додаткова;

відрахування на соціальне страхування;

амортизація основних засобів; інші витрати.

Планування цих елементів здійснюється в ув'язуванні із планами виробництва й випуску продукції окремими цехами й по підприємству в цілому. При розрахунках необхідно визначити витрати на виробництво товарної продукції й на весь валовий випуск, а також вартість зміни залишків незавершеного виробництва. Уся робота зі складання кошторису витрат на виробництво повинна бути ув'язана з іншими розділами планової діяльності й спрямована на пошук резервів виробництва, підвищення ефективності і якості роботи.

Планування прибутковості підприємства

Узагальнюючими фінансовими показниками діяльності під­приємства є валовий і чистий прибуток.

Процедура розрахунку валового та чистого прибутку у плановому періоді містить визначення таких складових:

- чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, послуг;

- валового прибутку;

- фінансового результату від операційної діяльності до оподаткування;

- прибутку (збитку) від звичайної діяльності;

- чистого прибутку (збитку) у плановому періоді.

Фінансовий результат від операційної діяльності, тобто прибуток (збиток), визначають як суму валового прибутку від операційної діяльності та іншого операційного доходу, вираховуючи адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Фінансовий результат, тобто прибуток (збиток) від звичай» мої діяльності до оподаткування, складається з:

- фінансового результату від операційної діяльності;

- доходу від участі в капіталі, інших фінансових доходів;

- вирахування фінансових витрат від участі в капіталі та ін­ших витрат.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності визначають як різницю між прибутком до оподаткування і податком на прибуток.

Чистий прибуток - це прибуток від звичайної діяльності, а також дохід від надзвичайної діяльності (події) за мінусом витрат від надзвичайної діяльності та зменшення податку на прибуток від збитків від надзвичайної діяльності. Так визначається чистий прибуток фактично за певний період. При плануванні цього по­казника надзвичайні події, доходи та збитки від них не можна визначити, тому що невідомо, які події та коли відбудуться. Тому чистий прибуток плановий - це прибуток від звичайної діяльності,

Існує пасивна й активна стадії складання плану з прибутку. Розробка плану з прибутку із урахуванням корективів, що враховують зміни зовнішніх і внутрішніх умов, це є пасивна стадія планування. Активна стадія полягає у визначенні найбільшої прибутковості підприємству, тобто стадія, що дозволяє збільшити прибуток, визначений у процесі пасивної стадії розробки плану, завдяки пошуку та мобілізації резервів підвищення продуктивності праці, зниження окремих витрат на виробництво та реалізацію продукції, збільшення обсягів продаж, частки прибутку в ціні окремих виробів, якість яких перевищує якість аналогічної продукції конкурентів, та інше.

На підприємствах можуть бути застосовані три методи планування прибутку від звичайної діяльності до оподаткування: прямий, за показниками витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний метод). У процесі планування також визначаються: валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності та чистий прибуток.

Прямий метод.Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляється та реалізується, за такою формулою:

Пр = , (14.3)

де Пр - операційний прибуток від реалізації планового обсягу продукції, тис. грн; ОРі - прибуток від реалізації і-го виробу, який визначається відніманням від оптової ціни виробу його повної собівартості.

Прямий метод планування прибутку використовується на підприємствах масового та крупносерійного виробництва, де планові калькуляції собівартості виробів складаються на початку планової роботи, а потім за даними таких калькуляцій розраховується прибуток на плановий період.

Планування прибутку на основі показника витрат на 1 гривню продукції застосовується на підприємствах серійного та одиничного типу виробництва. Це укрупнений метод, розрахунок прибутку ведеться по підприємству в цілому від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану зміну, що прогнозується у наступному періоді.

Економічний (аналітичний)метод використовується на підприємствах різних типів виробництва. Цей метод дає змогу визначити не лише загальну суму прибутку, але також і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва та реалізації продукції, її собівартості, рівня оптових цін і рентабельності продукції, асортименту та якості продукції. Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівняною (що вироблялася у попередньому році) і не порівняною (новою) продукцією.

Планування прибутку за порівняною продукцією здійснюється в такій послідовності:

- визначається базовий рівень рентабельності по відношенню до собівартості реалізованої продукції звітного року;

- розраховується прибуток від реалізації планового обсягу порівняної продукції (за її собівартістю) при базовому рівні рентабельності;

- визначається збільшення прибутку в плановому році за рахунок зниження собівартості внаслідок впровадження організаційно-технічних заходів.

Прибуток від випуску (реалізації) не порівняної продукції розраховується методом прямого розрахунку або із використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Плановий прибуток від операційної діяльності визначається відніманням від валового прибутку адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат, які плануються окремо при плануванні собівартості продукції.

Потім розраховується плановий прибуток від звичайної діяльності, при цьому враховуються доходи та витрати від інвестиційної та фінансової діяльності (дохід (витрати) від участі в капіталі, фінансові доходи або витрати). Величина цього прибутку повин­на збігатися з прибутком, розрахованим одним із вищенаведених методів. Далі розраховується податок на прибуток від звичайної діяльності, віднімається його з прибутку від звичайної діяль­ності і визначається плановий чистий прибуток. Прибуток від звичайної діяльності, який отримає підприємство у плановому періоді, підлягає розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи:

1) розподіл прибутку; на цьому етапі учасниками розподілу є держава та підприємство, пропорції розподілу складаються під впливом таких чинників: об'єктів і ставок оподаткування, порядку надання податкових пільг;

2) розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні., підприємств після здійснення платежів у бюджет; на цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення; кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат.

Розміри чистого прибутку, фондів нагромадження і споживання, які утворюються на підприємствах, залежать від фінансового результату від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, розміру податку на прибуток і витрат від надзвичайної діяльності. У свою чергу, фінансовий результат, тобто прибуток (збиток), залежить від умов прибутковості, головними з яких є: - ринкові ціни на продукцію та послуги підприємства, які складаються залежно від попиту та пропозиції;- обсяг виробництва та реалізації продукції; - витрати на виробництво продукції.

Аналіз «витрати-обсяг-прибуток» - досить універсальний метод фінансового планування. Він дозволяє: а) визначати обсяги виробництва та реалізації продукції з точки зору їхньої беззбитковості; б) приймати рішення щодо цільових розмірів прибутку; в) визначати граничний обсяг виробництва продукції, подальше збільшення якого зменшує прибуток, тому що починається зниження граничного прибутку.

Для визначення показника рентабельності гірничого виробництва використовують валовий і чистий прибуток підприємства. При плануванні розраховують загальну й розрахункову рентабельність виробництва, а також рентабельність продукції та окремих її видів.

Планування фінансів

Зміст і завдання фінансового плану

Виробничо-господарська діяльність ГЗКа супроводжується безперервним рухом грошових коштів. Комбінат отримує грошові кошти у вигляді виторгу від реалізованої продукції, позичок у банку й асигнувань із бюджету. З іншого боку, вони постійно витрачаються на оплату матеріалів, палива, енергії, змінного устаткування, інструмента й ін.; на видачу заробітної плати, на капітальне будівництво; ГЗК здійснює необхідні відрахування в банк і державний бюджет. Сукупність господарських відносин, за допомогою яких створюються й використовуються фонди грошових коштів, утворюють фінанси підприємства.

Баланс прибутків і видатків розкриває рух коштів, виявляє співвідношення доходів і витрат, забезпечує зв'язок власних доходів і витрат із платежами в бюджет або фінансуванням з бюджету (для державних підприємств).

У першій частині балансу прибутків і видатків відбиваються всі доходи й надходження коштів підприємства. По джерелах формування засобів доходи й надходження можна розділити на наступні групи: нагромадження підприємства, куди входять прибуток і податок з обігу з товарів народного споживання; внутрішні джерела засобів підприємства - амортизаційні відрахування, економія від зниження витрат на капітальне будівництво, здійснюване господарським способом, приріст стійких пасивів (нормальна заборгованість по заробітній платі працівникам і відрахування на соціальне страхування), виторг від реалізації зайвого майна; зовнішні джерела коштів - надходження від вищих організацій в порядку перерозподілу коштів.

У другій частині балансу прибутків і видатків відбиваються планові витрати на виробництво (підсумок кошторису витрат на виробництво, розрахованого в плані за собівартістю продукції), загальна сума капітальних вкладень, витрати на капітальний ремонт, приріст нормативу оборотних коштів, відрахування у фонди економічного стимулювання.

У третій частині балансу прибутків і видатків відбиваються кредитні взаємини підприємства з банком. У нього включаються суми намічених до одержання кредитів на різні потреби ГЗКа, а також передбачене планом погашення кредитів і сплата відсотків за користування банківським кредитом.

Потреба в кредитах по капітальному будівництву визначається як різниця між сумою вкладень на планований рік і наявними засобами по всіх джерелах фінансування. По основній діяльності кредити банків видаються при тимчасовому недоліку власних оборотних коштів або при заміщенні частини оборотних коштів кредитом. Повернення кредитів здійснюється за рахунок прибутку, фонду розвитку виробництва, фонду соціально-культурних заходів і житлового будівництва. Витрати по сплаті відсотків за банківський кредит визначаються виходячи із середньорічної заборгованості по різних видах кредиту на планований рік і встановлених процентних ставок за користування кредитом.

Змістом четвертої частини балансу прибутків і видатків є визначення розміру надходження коштів, у тому числі з бюджету й платежів у бюджет. Кожне підприємство (особливо державне) перебуває у фінансовому відношенні в тісному зв'язку з народним господарством країни, фінансовим планом якого є Державний бюджет. Формування бюджету в основній своїй частині відбувається за рахунок надходжень від підприємств. Платежі в бюджет вносятьсяза рахунок внесків фіксованих рентних платежів, внесків вільного залишку прибутку, відрахувань на виробництво геологорозвідувальних робіт і інших внесків і відрахувань.

Баланс прибутків і видатків вважається складеним, коли доходи й надходження коштів по всіх джерелах, включаючи бюджет і кредити, збігаються з витратами й відрахуваннями коштів. На ряді підприємств для встановлення взаємозв'язку між окремими елементами фінансового плану до балансу прибутків і видатків складається перевірочна (шахова) відомість. У таблиці по горизонталі приводяться джерела фінансування засобів, по вертикалі на які мети передбачається витратити доходи й вступу засобів (усі джерела й мети у формулюваннях балансу прибутків і видатків). По кожній статті витрат повинні бути зазначені джерела надходження коштів.

Фінансове планування - це визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-господарської діяльності підприємства, а також джерел їх надходження. Основними завданнями фінансового планування є: забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами; визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання; виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Фінансовий план підприємства – це документ, що відображає об’єм надходження і витрачання грошових коштів, що фіксує баланс доходів і напрямки витрат підприємства, включаючи платежі в бюджет на плановий період. На практиці фінансовий план розробляється за схемою, що відповідає положенням (стандартам) бухгалтерського обліку [П(с)БО] і складається за видами діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, пов’язана із виробництвом і реалізацією продукції. У процесі планування визначається: дохід від реалізації продукції та інший операційний дохід (наприклад, реалізація інших оборотних активів та ін.).

Витрати, пов'язані з основною діяльністю, розраховують за функціями:

- виробництво - визначається виробнича собівартість продукції;

- управління - розраховуються необхідні адміністративні витрати: оплата праці управлінців, витрати на зв'язок, амортизація нематеріальних активів, представницькі витрати та ін.; -витрати на збут продукції - витрати на тару, рекламу та дослідження ринку (маркетинг), оплата послуг збутових, посередницьких організацій та ін.

Інвестиційна діяльність - придбання та реалізація тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовими еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного та позикового капіталу підприємства. У процесі планування доходу та витрат, пов'язаних із цими видами діяльності (інвестиційної та фінансової), встановлюють:

- дохід від участі в капіталі (інвестиції, спільна діяльність);

- інші фінансові доходи (прибутки) — дивіденди, відсотки та ін.;

- фінансові витрати (відсотки за кредит та ін.);

- витрати від участі в капіталі (від інвестицій, спільної діяльності);

- інші витрати.

У процесі складання фінансового плану перевіряється відповідність витрат та відрахувань доходам та надходженням із річних джерел. Згідно з класифікацією доходів і витрат за видами діяльності у процесі планування проводиться зіставлення доходів і витрат для визначення чистого прибутку (збитку) у плановому періоді. Визначається фінансовий результат від операційної, звичайної, надзвичайної діяльності та чистий прибуток у плановому періоді.

Звичайна діяльність - будь-яка діяльність підприємства, а також операції, які забезпечують її виробництво та реалізацію продукції, послуг та ін.

Надзвичайна діяльність - операції або події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно (стихійне лихо, аварії, пожежі та ін.).

Таким чином, у процесі фінансового планування здійснюється ув'язка кожного виду витрат та відрахувань із джерелом фінансування.

Виконання фінансового плану здійснюється у процесі виробничо-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства шляхом оперативного фінансового планування. Під час розробки фінансового плану особлива увага приділяється оперативному фінансовому плануванню, яке включає розробку та виконання таких оперативних планів:

- оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);

- платіжного календаря;- кредитного плану;- касового плану.

Оперативний фінансовий план складають на рік із розбивкою по місяцях. У процесі планування проводиться порівняння майбутніх грошових надходжень у кожному місяці з сумами, призначеними до сплати і, таким чином, виявляється надлишок надходжень або дефіцит, визначається, коли у підприємства виникають тимчасово вільні фінансові кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери для одержання доходів, а в періоди, коли виникає додаткова потреба, забезпечити залучення коштів і таким чином підтримувати стан ліквідності підприємства.

Платіжний календар складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, основна частина якого проходить через розрахунковий, валютний, позичковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємств незалежно від їхніх джерел та напрямків використання, тобто показаний увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду. Платіжний календар розробляється та використовується для забезпечення оперативного фінансування виконання розрахункових та платіжних зобов'язань, встановлення поточних змін у платоспроможності підприємства та ліквідності його активів. Він дає можливість спостерігати за станом оборотних коштів та вказує на необхідність використання позикових та залучених коштів у плановому періоді.

Своєчасна забезпеченість готівкою характеризує стан фінансових відносин між підприємством і трудовим колективом. До каси підприємства гроші надходять з розрахункового рахунка і призначаються для виплати заробітної плати працівникам у встановлений термін та інших виплат. Розрахунки надходжень і виплат проводяться при складанні касового плану. У сучасних умовах багато підприємств у плануванні своєї діяльності окремо кредитний і касовий плани не складають, включаючи їх позиції у платіжний календар. За допомогою платіжного календаря постійно контролюється платоспроможність підприємства та виконання поточного фінансового плану.

Планування потреби у фінансових ресурсах

У процесі фінансового планування визначаються майбутні фінансові потреби: коли і які саме кошти будуть потрібні підприємству у плановому періоді.

Необхідно розрізняти потреби в основному й оборотному капіталі, тому що ці дві форми потреби різні за своїм характером так само, як різні можливості їхнього фінансування. Загальним є те, що потреба в капіталі виникає внаслідок незбігу термінів вкладення коштів і надходження доходів. Потреба в основному капіталі визначається при створенні, розширенні підприємства, а також у разі додаткових капіталовкладень. Розрахунок потреби в капіталі виконується після того, як визначена ефективність запланованих інвестицій. Потреба визначається шляхом складання цін купованих елементів основного капіталу (землі, будівельних і монтажних робіт, машин та устаткування та ін.). У процесі фінансового планування необхідно також визначити джерела фінансування капітальних вкладень. Відповідно до чинного законодавства можуть використовуватись такі джерела:

- власні фінансові ресурси;

- залучені фінансові ресурси;

- кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

- кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

- кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування, прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, резерви, які формуються у процесі господарської діяльності.

Раніше залучені кошти використовувались підприємством занедостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення. В сучасних умовах дотримуються інших позицій: залучити кошти слід тоді, коли розрахунки свідчать про те, що їхнє залучення вигідно для підприємства.

Потреба в оборотному капіталі виникає під впливом багатьох чинників, таких як умови реалізації продукції та закупівлі матеріалів, напівфабрикатів, форми розрахунків за матеріальні цінності, тривалість виробничого циклу, термін знаходження матеріалів і товарів у запасі та ін.

Потреба в оборотних коштах є одним із об'єктів фінансового планування. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства з виробництва й реалізації продукції. На практиці використовуються два методи визначення потреби: прямий і економічний.

Економічний метод розрахунку застосовується на діючих підприємствах у процесі перспективного планування або прогнозування.

Метод прямого розрахунку застосовується на нових підприємствах, а також на діючих тоді, коли необхідно проаналізувати стан оборотних коштів із метою виявлення неліквідних, надлишкових виробничих запасів, причин нагромадження готової про­дукції на складах, тощо. Метод оборотності грошей застосовується для визначення мінімальної суми грошей, які потрібні підприємству для виробничо-господарської діяльності у плановому році. Розрахунок ведеться у такій послідовності:

1. Визначається оборотність грошей за формулою: ОГ = 360 діб/Тц обороту,

де ОГ - оборотність грошей, кількість оборотів за рік;

Тц обороту - цикл обороту грошей, кількість днів між купівлею сировини, матеріалів та надходженням виручки від продажу готової продукції.

2. Визначається мінімальна необхідна сума грошей за формулою: Гmin = Вр/ОГ,

де Гmin - мінімальна сума грошей, тис. грн;

Вр - річні витрати на купівлю матеріалів, заробітну плату, дивіденди, (%), та ін., тис. грн.

Цей метод застосовується тоді, коли грошові надходження та витрати стійкі, рівномірні. Джерелами формування оборотних коштів можуть бути власні тазалучені кошти. Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), прибуток, що залишається у розпорядженні під­приємства, надходження від емісії цінних паперів та т. ін. Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд підприємства.

У процесі господарської діяльності підприємств виникає потреба періодичного використання різних форм залучення кредитів (банківський, лізинговий, факторинговий). Використання різноманітних форм кредитування підприємств прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів, забезпечує їх ліквідність та платоспроможність, сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.