РОЗДІЛ Іх. Охорона праці

Охорона праці – це система правових, соціально-правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв'язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається, згідно Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про праці України, інших нормативних актів.

Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємство зобов'язане забезпечити всім працюючим на ньому безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності. Цією ж нормою передбачено, що працівник підприємства, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, забезпечується додатковою пенсією незалежно від розмірів державної пенсії, а також те, що у разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків підприємство добровільно або на основі рішення суду забезпечує сім'ю працівника допомогою відповідно до законодавчих актів України.

Ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативними актами: Указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями Уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної.

До найважливіших підзаконних нормативно-правових актів з питань охорони праці належать:

а) Положення про видачу Державним комітетом України ло нагляду за охороною праці власникові підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу дозволу на початок роботи підприємства, установи, організації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 1993 р. М 831;

6) Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприаиствах, в установах і організаціях, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 623;

в) Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472;

г) Положення про державний галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємства, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 1993 р № 838, та Інструкція про порядок перерахування, обліку та витрачання коиапів державного, галузевих, регіональних фондів охорони праці та фондів охорони праці підприємств, затверджена наказом Держнаглядохоронпраці і Мінфіну від 25 січня 1994р. № 4;

д) Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1993 р. № 754;

В Законі України “Про охорону праці” (ст. 4) задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

·Пріоритет життя і здоров”я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;

·Повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

· Обов’язків соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

·Використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;

·Комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з питань та урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

·Встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств незалежно від фор власності та видів їх діяльності;

·Здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;

·Співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та профспілками (представниками трудових колективів) при прийнятті рішень з охорони праці;

·Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо покращення умов і підвищення безпеки праці.

Виходить щомісячний журнал “Охорона праці”. Видавництво “Основа” започаткувало тиражування нормативних актів, навчальних посібників та іншої літератури з охорони праці. Створюються комп’ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з ряду найважливіших питань з охорони праці з перспективою їх подальшого об’єднання в єдину автоматизовану інформаційну систему Держнаглядохоронпраці.

Висновок

Фінансове управління Кіровоградської міської ради є місцевим органом виконавчої влади, що утворюється відповідно до чинного законодавства і підпорядковується обласному головному фінансовому управлінню та голові обласної державної адміністрації.

Отже, підсумовуючи усе вище сказане, можу зробити висновок про те, що під час проходження практики набув умінь та навичок самостійно розв’язувати конкретні виробничі, наукові, організаційні завдання. Сформував деякі професійні уміння і навички для прийняття самостійних рішень під час виконання конкретного завдання, доручення. Особисто для себе дійшов висновку, що практична робота і навчання мають більше відмінного, ніж спільного, але без серйозної теоретичної бази, правової обізнаності майже неможливо виконувати практичні завдання. Сподіваюсь, що в майбутньому буду мати змогу працювати саме в органах місцевого самоврядування і безпосередньо мати право представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.