Практичні функції провізора, необхідні для здійснення опіки

Фармацевтична опіка (ФО) – це частина медичного забезпечення, яке в рамках своєї компетенції здійснюють фармацевти, покращуючи якість життя пацієнтів.

Збільшення тривалості життя в державі, збільшення затрат на медичне забезпечення при невисоких економічних показниках сприяють само­лікуванню – лікуванню легких захворювань або підтримці здоров’я за допомогою безрецептурних ліків зі своєї ініціативи, при цьому відпо­ві­дальність лягає на пацієнта, який може звертатися за консультацією до лікаря або фармацевта. Щоб клієнт (пацієнт), затративши мінімальні за­соби, одержав максимальну користь, фармацевту треба бути консуль­тантом і контролером самолікування, тобто здійснювати фармацевтичну опіку (ФО).

У рамках ФО фармацевт є дистриб’ютором ліків, надає фармакотерапевтичні консультації і здійснює нагляд за побічними ефектами.

Головною метою діяльності фармацевтів є оптимізація ефективного лікування пацієнтів, особливо хворих ризик-груп і тих, що потребують тривалого медикаментозного лікування. Важливо знати при цьому фармакодинамічні й фармакокінетичні властивості препаратів для досягнення найкращих результатів при підборі індивідуального лікування хворих. Адже терапія хворих з хронічними за­хво­рюваннями (особливо серцево-судинними) є тривалою і не обме­жується монотерапією.

У процес лікування втягуються спеціалісти різних профілів як на госпітальному, так і на амбулаторному етапі. Тому якість надання ме­дичної допомоги дуже залежить від передачі опіки і відповідної інформації між медичними професіоналами.

По закінченні госпітального стану ідеальними є 2 шляхи опіки:

1) клінічний фармацевт або фармацевтичний сервіс клініки, де лікувався пацієнт, продовжує опіку над ним;

2) опіка делегується амбулаторній групі спеціалістів, включно і фармацевту.

Тобто створюється система фармацевтичної опіки хворих. Така система функціонує в США. В Європі вона впроваджується у різних країнах по-різному. Особливої уваги надають фармацевтичній опіці при відпуску безрецептурних препаратів.

Обставини, які знижують ефективність ФО:

– дефіцит часу фармацевта;

– недостатні навики спілкування фармацевта з клієнтом;

– недостатні знання фармацевта і клієнта;

– невпевненість фармацевта у своїх знаннях;

– негативне відношення лікарів до фармацевтичної опіки;

– недосконала структура первинного медичного забезпечення;

– недостатнє вироблення вітчизняних препаратів;

– невідповідність цін на ліки рівню доходів населення;

– практично не контрольована реклама;

– керівництво аптеками осіб без спеціальної фармацевтичної освіти;

– безрецептурний продаж майже усіх препаратів;

– думка, що комерційний інтерес вище всього.

У нашій державі доступність фармацевтичного забезпечення і його якість проблематичні. На сьогоднішній день існує формулярна система - спеціальні методичні рекомендації, що визначають кон­цепцію лікування захворювань і вживання безрецептурних засобів для самолікування. Але лікарі й фармацевти не мають некомерційної інформації про ліки, комерційна – не повна і не об’єктивна. Треба покращити співробітництво між лікарями і фармацевтами.

Відпускаючи будь-які ліки, особливо для самолікування, фармацевт зобов’язаний інформувати пацієнта про правильне вживання, попе­ре­джувати про можливі побічні явища і дії пацієнта при їх появі.

У рамках Належної Аптечної Практики (GPP або НАП) пропонується активне співробітництво між лікарем, хворим і фармацевтом, що дозво­лить оптимізувати використання ЛЗ і допоможе оцінити результати ліку­вання. Фармацевт сприяє підвищенню якості використання ЛЗ.

НАП ділить роботу фармацевта на 4 основних практичних напрямки і для цього потрібні стандарти:

І. Навчання пацієнта і профілактика захворюваності:

1) можливість конфіденційної бесіди;

2) консультація пацієнта;

3) забезпечення адекватності й професіоналізм консультацій;

4) забезпечення якості діагностичних тестів.

ІІ. Забезпечення раціонального використання рецептурних ліків:

1) прийом рецептів;

2) оцінка рецепта фармацевтом;

3) процедур, необхідних для підготовки ліків згідно виписаних рецептів;

4) подачі в доступній формі хворому або особі, що його доглядає, достатньої письмової й усної інформації для того, щоб добитися мак­симальної користі від лікування:

а) оцінка потреб, що базується на опитуванні;

б) використання алгоритму структуризованих запитань;

в) пріоритетність окремих груп пацієнтів (люди літнього віку, астматики);

г) пріоритетність окремих груп ЛЗ;

д) подача інформації про продукцію;

е) інформація на етикетці;

є) консультування біля прилавка;

ж) консультація телефоном;

з) використання чітких критеріїв направлення до лікаря;

і) дальше спостереження після консультації;

5) відслідковування результатів проведеного лікування;

6) документування професійної діяльності.

ІІІ. Самолікування:

1) кваліфікація персоналу;

2) визначення способів оцінки потреби пацієнта;

3) визначення ефективності і безпечності рекомендованої продукції;

4) визначення випадків, коли слід направляти хворого до лікаря і як далі про­водити спостереження.

ІV. Вплив на приписування і використання ліків.

1) правильність і повнота інформації в рецепті;

2) виготовлення в аптеці формулярів на ЛЗ;

3) співпраця з лікарями по виписуванню індивідуальних рецептів;

4) оцінка даних по використанню ЛЗ в медичній і фармацевтичній практиці;

5) оцінка рекламної інформації про ЛЗ;

6) розповсюдження аналітичної інформації формальною сіткою;

7) навчальні програми для спеціалістів охорони здоров’я;

8) довідкові видання, доступні для фармацевта;

9) конфіденційність даних окремих пацієнтів.

Вимоги ВООЗ до НАП конкретизовані і полягають також в участі фармацевтів разом з іншими працівниками охорони здоров’я в просвіт­ницьких кам­па­ніях по зміцненню здоров’я. Суспільство використовує фармацевта в якості експерта і оцінки ним:

– яка інформація є в розпорядженні;

– яка робота з нею проводиться;

– як спосіб життя, цінності визначають поведінку пацієнтів.

Фармацевти разом з іншими працівниками охорони здоров’я повинні зміцнювати здоров’я народу. Це полягає в кампаніях по зведенню до мі­німуму зловживань ліками і їх неправильного вживання.

Вони повинні підтримувати зв’язок з лікарем пацієнта при тривалому лікуванні, давати належні розумні поради, включаючи направлення па­цієн­та до лікаря.

При прийомі рецепта фармацевт повинен оцінити його за терапевтичними аспектами (фармація і фармакологія, чи потрібен призначений засіб даному пацієнту, чи нема протипоказів до призначення і чи нема взаємодії його з іншими ЛЗ), соціальні, правові й економічні аспекти.

При виявленні проблем необхідна бесіда з лікарем, котрий призначив лік. Фармацевт як член співтовариства медпрацівників зобов’язаний забезпечити, щоб інформація подана ним, співпадала з інформацією лікаря, який лікує пацієнта. Це за­безпечить безпечне, правильне і ефективне використання ліків. Інформація повинна бути представлена у письмовому вигляді. Разом з тим треба поінформувати відвідувача аптеки про протипоказання, взаємодію з іншими ЛЗ й побічні ефекти відповідно для конкретного пацієнта, тобто провізор повинен надати належну інформацію про ЛП, здійснюючи фармацевтичну опіку відвідувачів аптек. Фармацевт має все зробити так, щоб у пацієнта і людей, що його оточують, не виникло сумнівів щодо препарату і його дії.

Разом з лікарем провізор ведуть наступне спостереження за результатами лікування – оцінюють його результати зі згоди пацієнта, котрий повинен знати про методи проведення оцінки і повинен бути впевненим про збереження лікарської таємниці. Якщо виникла побічна реакція, фармацевт повідомляє про це лі­куючого лікаря, щоб він склав письмове повідомлення про неї і відправив згідно регламенту.

Вимоги ВООЗ до НАП і здійснення фармацевтичної опіки були конкретизовані в Європейській НАП. Практичні функції провізора з описом методики збору лікарського анамнезу, розробки плану моніторингу, профілактичних заходів щодо можливого прояву побічної дії повинні бути представлені в протоколах самолікування для кожного симптому чи недомагання, які можна вилікувати самостійно, згідно яких повинен діяти фармацевт. Для цього повинні бутивиділені спеціально підготовлені співробітники для рекомендації з самолікування.

Провізор повинен правильно оцінити проблеми пацієнта, тобто здійснити належну фармацевтичну опіку відвідувача аптеки при відпуску безрецептурного препарату для симптоматичного лікування безпечних для життя порушень здоров’я:

коли просять видати непрописаний препарат, фармацевт повинен отримати інформацію, яка оцінить проблеми здоров’я:

– у кого виникла проблема?

– які симптоми?

– як довго триває недомагання?

– які заходи вже прийняті?

– які ліки вже приймались?

фармацевт повинен вирішити, чи не пов’язані симптоми з серйоз­ними розладами здоров’я, і відправити хворого до лікаря;

при менш серйозній проблемі дати пораду, при якій використовувати ліки лише при необхідності.

При відпуску безрецептурних ліків провізор надає інформацію про препарат, використовуючи професійні знання і досвід при виборі ліків та враховуючи їх ефективність, якість і безпечність. Фармацевт має докласти зусиль, щоб не було ніяких сумнівів відносно дії препарату, впливу на певні симптоми і способу застосування. Потрібно попередити хворого чи його родину, коли і чому не можна приймати лік, про тривалість лікування, чому не можна його приймати довше, про можливі побічні ефекти і як їх розпізнати.

До речі, мужчини і жінки всіх вікових груп найчастіше використо­вують ліки від болю голови. Жінки приймають ліки в два рази частіше, більше приймають вітамінів і мінеральних речовин. З віком споживання ліків збільшується.

Список ОТС-препаратів, що добре продаються, виглядає таким чином: корвалол, гематоген, валідол, аскофен, активоване вугілля, аспірин, аскорбі­нова кислота (дешеві!). Симптоми і синдроми, які вимушують звертатися – це простудні захворювання, нервозність і безсоння, порушення травлення, незначні шкірні проблеми, біль голови, втома і закрепи. Тому найпопулярнішими є фармакотерапевтичні групи для лікування ГРЗ (27%) – кашель, нежить, біль в горлі, підвищена темпе­ратура, біль голови. Кожна доросла людина має ГРЗ 1-2 рази в рік, діти – 6-8 разів на рік.

Крім того, провізор повинен проводити дальше спостереження за ефективністю терапії за допомогою пацієнта.

У аптеці ще можливе консультування з питань самолікування без вживання медикаментів, наприклад, зі здорового харчування, харчових додатків, предметів догляду, з допоміжних засобів і пристосувань, засобів догляду за шкірою і діагностичних заходів.