Клініко-фармакологічні підходи до лікування анемій

Основний метод лікування залізодефіцитної ане­мії — це приймання препаратів заліза всередину. При цьому йонізоване двовалентне залізо повинно перевищувати у десятки разів вміст заліза в їжі — лише при створенні високої концентрації заліза у просвіті кишки збільшується його всмоктувальна активність. Тривалентне залізо слизовою оболонкою кишок не всмоктується ні у фізіологічних, ні в надмір­них концентраціях і має подразнювальну дію.

Пропонується наступна послідовність препаратів заліза: спочатку сульфат захисного заліза, а при порушенні функцій шлунково-кишкового тракту його замінюють на заліза глюконат, сукцинат чи фумарат. Додаткове введення аскорбінової кислоти збільшить всмоктуваність заліза і дозволить використати менші дози, а також зменшить число побічних ефектів.

Лікування повинно бути тривалим (місяці) і продовжуватися ще 2-3 місяці після нормалізації рівня гемоглобіну (для поновлення запасів заліза в організмі).

Активність всмоктування заліза значною мірою залежить від лікарської форми (ЛФ). Краще всмоктуються і проявляють виражений лікувальний ефект препарати заліза в рідкій ЛФ (краплі, сиропи).

Наявність у шлунку хлористоводневої кислоти, аскорбінової, янтарної, піровиноградної кислот сприяє йонізації солей заліза, а солі міді, марганцю, фруктоза стимулюють його всмоктування.

Погіршується всмоктування заліза при дисбактеріозі і відповідно сприяють його всмоктуванню пробіотики.

Лікувальна добова доза (у 3-4 прийоми) складає 100-120 мг елементарного двовалентного заліза. Виявлено дозозалежний парадокс: у міру збільшення разової дози від 40 до 400 мг кількість заліза, що всмоктується, зменшується з 30-35% до 5-7%.

Парентерально препарати заліза (ферум-лек, октофер, фербітел) вводять тільки при порушеннях кишкового всмоктування (ентерити, резекція тонкої кишки, загострення виразкового захворювання), непереносимості препаратів заліза при вживанні всередину, при підготовці до операцій й оперативному втручанні, бо при цьому рівень гемоглобіну збільшується на 4-6 днів швидше, ніж при вживанні заліза всередину. Для ін’єкцій застосовують сполуки тривалентного заліза в комплексі з органічними компонентами (гідроксиполімальтозні комплекси).

Одночасно хворі повинні отримувати повноцінне харчування, тваринні білки у вигляді м'ясних продуктів, оскільки в них міс­титься залізо у формі гему. Тривалість лікування залізодефіцитної анемії від 2-3 місяців до 1 року для поповнення запасів заліза.

Підходи до лікування В₁₂ дефіцитної анемії Лікування не можна починати до остаточного встановлення діагнозу, оскільки навіть одна ін’єкція вітаміну В₁₂ викликає зникнення мегалобластів з периферичної крові, що затрудняє діагностику. Основний курс лікування ціанокобаламіном триває 4-6 тижнів, після чого ще продовжують 6-8 тижнів (1 раз в тиждень). Після завершення лікування таким хворим профілактично роблять 15-20 ін’єкцій в рік.

Уведення фолієвої кислоти замість вітаміну В₁₂ протипоказано, бо різко погіршує неврологічний статус.

Хворим з В₁₂ –дефіцитного аномалією часто потрібний прийом заліза всередину, оскільки у 1/3 хворих одночасно є і дефіцит заліза.