ЛП, які можуть негативно впливати на стан печінки

Спектр медикаментозних пошкоджень печінки надзвичайно широкий. Медикаментозні пошкодження необхідно мати на увазі при встановленні етіології будь-якого гострого або хронічного захворювання печінки.

Ліки, що викликають ураження печінки, підрозділяються на дві групи: дійсні гепатотоксини, що викликають облігатні реакції, і гепатотоксини, що викликають з факультативні реакції (пов’язані з ідіосинкразією).

Медикаментозні реакції, що викликаються препаратами першої групи, визначаються дозою і часом прийому ліків, відтворюються в експерименті і розвиваються у більшості осіб.

Медикаментозні реакції при прийомі препаратів другої групи не залежать від дози препарату, розвиваються лише у небагатьох осіб, особливо чутливих до даного препарату. Частота гепатотоксичних пошкоджень при використанні цих ліків складає 0,1%, але прояви мінімальних порушень функцій печінки досягають 10%.

Механізм гепатотоксичних пошкоджень. До цитотоксичних ліків належать пуроміцин і тетрациклін; до холестатичних — анаболічні стероїди, літохолева кислота. Ці речовини викликають ураження печінки за допомогою вибіркового порушення секреції в жовчні канальці.

У другій групі факультативних гепатотоксинів виділяють дві підгрупи. Перша підгрупа включає ті речовини, які викликають ураження печінки за рахунок алергічних реакцій. Характерний розвиток грануломатозного запалення з присутністю великого числа еозинофілів і інших алергічних реакцій з лихоманкою, висипом, еозинофілією. Факультативні гепатотоксини другої підгрупи викликають медикаментозне ураження печінки за рахунок токсичних метаболітів, лікарських засобів, що утворюються в печінці в процесі біотрансформації.

Гепатотоксичні реакції, залежні від дози ліків (облігатні)

Саліцилати. При використанні 2г саліцилатів на добу розвивається фокальний гепатоцелюлярний некроз у 2/3 пацієнтів. Хворі з порушеним обміном колагену в печінці особливо чутливі до цих препаратів. Стеатоз печінки, зокрема розвиток синдрому Рейя, було виявлено у дітей, котрих лікували саліцилатами.

Великі дози тетрацикліну викликають ураження, схоже з картиною гострої жирової дистрофії печінки у вагітних, з центральними і проміжними некрозами і згодом з жировими включеннями в цитоплазмі гепатоцитів. Можливий розвиток печінкової недостатності. Для профілактики цього ускладнення добова доза препарату не повинна перевищувати 2 г при прийомі вередину і 1 г при внутрішньовенному введенні.

Антиметаболіти. Ушкоджувальна дія на печінку таких препаратів, як 6-меркаптопурин, метотрексат, уретан призводить до зміни біохімічних показників — підвищення активності амінотрансфераз і лужної фосфатази сироватки, затримки бромсульфалеїну і дуже рідко до підвищення рівня білірубіну в сироватці крові. У числі морфологічних змін печінки описані некрози і ожиріння гепатоцитів, запальна інфільтрація з фіброзом портальних трактів після застосування метотрексату і 6-меркаптопурину; може також ушкоджуватися епітелій судин. Ураження печінки розвивається не тільки відразу ж після прийому препарату, але і протягом 3 тижнів після припинення лікування; у цих випадках дію препарату важко відрізнити від природного перебігу захворювання.

Ураження печінки, обумовлені лікарською ідіосинкразією (факультативні). Факультативні лікарські ураження печінки можуть виникати при дії будь-яких ліків. Особливості метаболічних та імунних реакцій визначають характер змін у печінці. У більшості випадків кожному препарату властивий певний тип ураження печінки. Проте ряд препаратів може викликати різні морфологічні зміни в печінці залежно від індивідуальної чутливості хворого. Так, наприклад, галотан (фторотан), ізоніазид і парацетамол можуть викликати центролобулярний і масивний некроз печінки; метилдофа — гострий або хронічний гепатит, а у ряді випадків — важкий масивний некроз печінки.