Взаємодія з ЛП інших фармакологічних груп. Анорексигенні препарати в комбінації з антигіпертензивними викликають зниження антигіпертензивного ефекту; з інгібіторами МАО – небезпечний підйом АТ; з

Анорексигенні препарати в комбінації з антигіпертензивними викликають зниження антигіпертензивного ефекту; з інгібіторами МАО – небезпечний підйом АТ; з психостимулюючими засобами – зростання ефекту обох препаратів; з похідними фенотіазіну – зниження ефекту анорексигенних препаратів; з циклічними амінами - зростання антивірусного ефекту, можлива надмірна стимуляція і збудження ЦНС.

Поліферментні препарати знижують ефект антагоністів вітаміну К, ацетилсаліцилової кислоти, неселективних інгібіторів МАО; зменшують всмоктування препаратів заліза; при поєднанні з М-холіноблокаторами - посилюють антихолінергічний ефект.

Антациди знижують ефективність поліферментних препаратів, сприять виділенню нирками сульфаніламідів. При тривалому прийомі у великих дозах антацидів може значно підвищитися вміст у крові антигістамінних препаратів і проявитися їх підвищена активність, сповільнюється всмоктування антагоністів вітаміну К, знижується кардіотонічний ефект глікозидів наперстянки, знижується всмоктування антидепресантів (неселективних інгібіторів зворотного нейронального захоплення моноамінів), знижується ефективність пеніцилінів, тетрациклінів, фторхінолонів, препаратів заліза, збільшується ефективність саліцилової кислоти та її похідних.

Н₂–гістаміноблокатори в поєднанні з антацидами знижують всмоктування Н₂–гістаміноблокаторів; з вітаміном К – посилюють антикоагулянтний ефект; з М-холіноблокаторами – збільшують ефект Н₂–гістаміноблокаторів, посилюють кардіотонічний ефект глікозидів наперстянки.

Блокатори протонної помпи посилюють ефект антитромботичних препаратів; сповільнюють виведення діазепаму; змінюють біодоступність та знижують всмоктування кетоконазолу; з кларитроміцином підвищують концентрацію обох препаратів в плазмі крові; змінюють біодоступність препаратів заліза; сповільнюють елімінацію препаратів, які метаболізуються в печінці; посилюють дію фенітоїну та сповільнюють його виведення.

Препарати вісмуту застосовуються з обережністю з антидіабетичними, антитромботичними, протиподагричними засобами; знижують всмоктування тетрациклінів та зменшують їх біодоступність; підвищують ризик розвитку токсичних ефектів саліцилової кислоти та її похідних.

Препарати красавки в поєднанні із засобами, що пригнічують ЦНС, викликають різке пригнічення ЦНС (уникати сумісного застосування); з антацидами знижують ефективність препаратів красавки; з антигістамінними засобами небезпечно посилюють седативний ефект; з антагоністами вітаміну К знижують антикоагулянтний ефект; з гормональними контрацептивами знижують контрацептивний ефект; з глюкокортикостероїдами знижують ефективність глюкокортикостероїдів; з НПЗП знижують протизапальний ефект; з органічними нітратами підвищують внутрішньоочний тиск; з гіпохолестеринемічними засобами збільшують ризик розвитку рабдоміолізу та гострої ниркової недостатності; з препаратами калію провокують утворення виразок кишечника.

Послаблюючі засоби в комбінації з α- і β-адреноміметиками зменшують дію послаблюючих засобів; з адреноблокаторами посилюють дію послаблюючих засобів; з антиаритмічними препаратами знижують антиаритмічну дію, оскільки тривале застосування проносних може викликати гіпокаліємію; з діуретиками зменшують вміст в організмі іонів калію, натрію, магнію та ін., можливий розвиток дегідратації організму; з мінералокортикотикоїдами сприяють розвитку гіпокаліємії; з недеполяризуючими міорелаксантами посилюють їх ефекти. М–холіноблокатори й антигістамінні засоби зменшують дію послаблюючих препаратів, М-холіноміметики й антихолінестеразні препарати – навпаки, посилюють дію послаблюючих засобів. Всмоктування серцевих глікозидів і їх активність при спільному прийомі з проносними засобами зменшуються; гіпокаліємія, яка розвивається на фоні тривалого приймання послаблюючих засобів, може спричинити прояви токсичних ефектів серцевих глікозидів.

Сукральфат зменшує всмоктування жиророзчинних вітамінів, дигоксину, норфлоксацину, офлоксацину, ципрофлоксацину, фенітоїну, теофіліну; сповільнює абсорбцію тетрациклінів.

Ентеросорбенти можуть зменшувати ефективність засобів, що застосовуються одночасно з ними, тому ентеросорбенти приймають за 1-1,5 години до або через такий же час після приймання інших ЛЗ.

Дротаверин зменшує протипаркінсонічний ефект леводопи і спазмогенну активність морфіну; посилює ефект М–холіноблокаторів і спазмолітиків, особливо при внутрішньовенному введенні; у поєднанні з неселективними інгібіторами МАО, новокаїнамідом, хінідином посилює гіпотензію, а фенобарбітал підвищує спазмолітичний ефект.

Метоклопрамід у комбінації з антипсихотичними засобами збільшує ймовірність розвитку екстрапірамідних розладів; з інсуліном дає непередбачувану зміну рівня цукру в крові; з препаратами, що пригнічують ЦНС, посилює депресивний ефект, загальмованість. М-холіноблокатори, анальгетики опіоїдні знижують ефект метоклопраміду, а метоклопрамід знижує ефект бромкриптину. Метоклопрамід посилює всмоктування ацетилсаліцилової кислоти, препаратів літію, тетрациклінів, леводопи, парацетамолу і знижує всмоктування бромкриптину, глікозидів наперстянки, нізатидину.

При одночасному застосуванні ондансетрону та тропісетрону з індукторами мікросомальних печінкових ферментів системи цитохрому Р₄₅₀ (барбітурати, карбамазепін, гризеофульвін, закис азоту, папаверин, фенілбутазон, фенітоїн, гідантоїни, рифампіцин, толбутамід та ін.) можливе зниження клінічної ефективності препаратів.

Сульпірид посилює депресивний вплив інших препаратів з депримуючим типом дії та алкоголю на центральну нервову систему. Антацидні засоби (сукральфат) при одночасному прийомі та протягом 2 год після застосування порушують всмоктування сульпіриду. Сульпірид не можна застосовувати одночасно з препаратами леводопи (антагонізм дії).

Тіетилперазин потенціює дію етанолу, бензодіазепінів, опіоїдних анальгетиків та інших препаратів, що пригнічують функції ЦНС.

При тривалому застосуванні агіолаксу у високих дозах можливе посилення дії серцевих глікозидів та вплив на дію антиаритмічних препаратів у зв’язку з можливістю розвитку гіпокаліємії. При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками, глюкокортикоїдами, препаратами кореня солодки збільшується ризик розвитку гіпокаліємії.