Критерії ефективності та безпеки лікарської терапії в нефрології

Критерії ефективності та безпеки при застосуванні діуретиків:

Клінічні дані: вимірювання добового діурезу (кількість сечі повинна збільшитися, проте не більше як в 2 рази, що пов’язане з можливістю виникнення гіперкоагуляції); вимірювання АТ (його величина може понизитися); щоденне вимірювання маси тіла хворого (допускається добова втрата маси тіла пацієнта до 1кг; при переході на підтримуючу терапію маса тіла хворого не повинна змінюватися); ліквідація набряків, при анасарці та асциті – вимірювання обводу колін і живота; зникнення симптомів набряку легень (при гострій лівошлуночковій недостатності).

У випадку застосування діуретиків їхня ефективність може бути недостатньою або ж може зменшуватися протягом проведення курсу терапії.

Лабораторні показники: визначення показників екскреції електролітів із сечею і плазмових величин калію, натрію, магнію, хлору та кальцію; визначення концентрації креатиніну, сечової кислоти, глюкози, ХС і параметрів кислотно-основного стану в організмі хворого, гематокриту.

Інструментальні показники: ЕКГ (негативний зубець Т та розширення комплексу QRST свідчать про виникнення гіпокалігістії); визначення показників функції зовнішнього дихання.

Причини рефрактерності до діуретичної терапії:

1. Гіпонатріємія, яка виникає на фоні застосування сечогінних ЛЗ або внаслідок втрати натрію екстраренальним шляхом. У цьому випадку необхідно зменшити споживання рідини хворим; доповнити втрачений натрій, додаючи його до харчового раціону; застосовувати діуретики “переривистими” курсами або в мінімальних дозах.

2. Гіпоальбумінемія, що розвивається при нефротичному синдромі, захворюваннях печінки, дистрофії тощо. Гіпоальбумінемія порушує транспорт діуретиків, котрі впливають на канальці нирок. Таким чином, необхідно або збільшити дозу препарату, або внутрішньовенно ввести концентрований розчин альбуміну, або призначити осмотичні діуретики.

3. Гіперальдостеронізм, який розвивається на фоні тривалого застосування діуретиків, природніх глюкокортикостероїдів і мінералокортикоїдів, або ж як наслідок основного захворювання (правошлуночкової чи тотальної серцевої недостатності, ЦП, АГ тощо). У цьому випадку необхідно комбінувати сечогінні препарати із спіронолактоном чи вводити препарати калію (калію хлорид, аспаркам/панангін та інші).

4. Ренальна стадія ГНН або серцевої недостатності ІV функціонального класу. Це – варіанти абсолютної рефрактерності до діуретичних засобів. В цьому випадку необхідно використати методи екстракорпоральної ультрафільтрації.

Критерії ефективності лікування хворих при патології нирок згідно Протоколів надання медичної допомоги хворим з патологією нирок (Наказ МОЗ та АМН України № 65/462 від 30. 09. 2003р.)

Критерії ефективності лікування пієлонефриту:

- одужання – повна нормалізація клініко-лабораторних показників (ГПН);

- клініко-лабораторна ремісія – відсутність клінічних проявів, нормалізація лабораторних показників крові, температури, зменшення лейкоцитурії та відсутність діагностично-значущої бактеріурії (хронічний ускладнений ПН);

- без ефекту – відсутність позитивної динаміки клініко-лабораторних показників.

Критерії ефективності застосованої терапії визначаються тривалістю ремісії; ознаками хронізації ПН; частотою рецидивування; якістю життя пацієнта.

Критерії ефективності лікування хворих на гострий гломерулонефрит з/або без глюкокортикостероїдів проводиться за динамікою протеїнурії та гематурії. Виділяють 3 варіанти ефекту:

1) ефект за протеїнурією: зменшення протеїнурії у 2 та більше разів, відсутність позитивної динаміки гематурії;

2) ефект за гематурією: зменшення гематурії у 2 та більше разів, при протеїнурії, що істотно не змінилася.

Ефект лікування розцінюють як добрий у випадках позитивної динаміки протеїнурії та гематурії, задовільний (частковий) – при позитивній динаміці за однією з ознак. Лікування може супроводжуватися відсутністю ефекту, коли протеїнурія не зменшується або зменшується менше ніж у 2 рази, а також при відсутності аналогічної динаміки гематурії.

Незалежно від виду лікування клініко-лабораторні показники можуть погіршуватися і тоді констатують погіршення (збільшення протеїнурії) або розвиток артеріальної гіпертензії.

Критерії досягнення повної ремісії: нормалізація результатів аналізів сечі, ліквідація екстраренальних проявів ГН.

Критерії прогресування: розвиток злоякісної гіпертензії, розвиток ХНН.

Критерії ефективності і безпечності лікування хворих з ХНН проводять за концентрацією креатиніну й сечовини в крові. Для контролю за безпечністю застосування діуретиків вимірюють концентрацію калію в крові й оцінюють кислотно-основний стан. Про розвиток потенційно небезпечної гіперкаліємії може свідчити також зміна зубця Т на ЕКГ. Слідкують за самопочуттям (скарги): покращення, погіршення, без змін, динамікікою показників гемоглобіну, гематокриту – зменшення, зростання, без змін.

Ефект лікування: хороший – зменшення ступеня ХНН (перехід на ступінь нижче); задовільний – покращення лабораторних показників в межах одного ступеня ХНН.