Побічна дія антибактеріальних лікарських препаратів

Специфічні побічні ефекти, їх прояви і профілактика,

Шляхи усунення

Побічні дії антибактеріальних засобів можуть бути спільними для препаратів різних груп. Їх можна поділити на алергічні (еритема, кропив’янка, кон’юнктивіт, анафілактичний шок), фармакотоксичні з впливом на різні органи і системи, специфічні для певних груп (диспепсичні розлади – на ШКТ, нефротоксичні, гематотоксичні – з розвитком пенічних станів, анемій, внутрішньосудинного гемолізу) й імунобіологічні реакції (дисбактеріоз, порушення імунітету тощо).

Пеніциліни найчастіше серед інших викликають алергічні реакції, з метою профілактики яких ретельно вивчають анамнез, не застосовуючи препарати місцево, після введення препаратів спостерігають за хворим протягом 30 хв. Крім того, бензинпеніцилін може спричинитися до розвитку суперінфекцій, при швидкому внутрішньому введенні викликати судоми. Ампіокс може бути причиною болючості в місці введення флебітів, амоксицинін з клавулоновою кислотою можуть дати холестатичну жовтяницю і гепатит.

Для цефалоспоринів характерні всі три групи побічних дій. Їх застосування у вагітних можливе лише за життєвих показань, а годування грудьми слід припинити. Фармакотоксичні реакції стосуються в основному ШКТ, крові. Деякі цефалоспорини у вигляді солей можуть накопичуватися в жовчному міхурі, підвищувати трансамінази й креатинін сироватки крові, викликати місцеві реакції (болючість, флебіт). При довенному введенні можливі флебіти.

Побічні дії фармакотерапії тетрациклінами характерні алергічними реакціями, з боку ШКТ – диспепсичними розладами й ерозіями стравоходу, гематотоксичністю, суперінфекцією, ураженням печінки й нирок. Специфічними для даної групи є пігментація шкіри й слизових, зубної емалі у дітей, підвищення внутрішньочерепного тиску, гіповітаміноз і фотосенсибілізація.

Профілактика описаних явищ полягає у лікуванні дорослих і дітей після 8 років з контролем за станом крові й внутрішніх органів, за дозами препаратів в залежності від функції нирок і печінки.

Ускладнення лікування аміноглікозидами загальновідомі – ото- і нефротоксичність препаратів. Ототоксичність незворотна і пов’язана з загибеллю закінчень слухового нерва. Клінічними проявами ураження нерва є шум у вухах, зниження гостроти слуху, вестибулопатії (запаморочення, ністагм). Нефротоксичність зумовлена некрозом епітелію ниркових канальців. Клінічно це проявляється поліурією, потім з’являється білок у сечі і зростає рівень креатиніну крові. З метою виявлення фармакотоксичності аміноглікозидів рекомендується аудіометрія кожні 10 днів і контроль за функцією нирок. Можливі побічні ефекти, крім алергічних, у вигляді периферичних нейропатій, м’язових фібриляцій, суперінфекцій, коливань АТ.

Побічні ефекти макролідів, як і всіх інших антибактеріальних засобів, найчастіше характерні диспепсичним синдромом і гепатотоксичністю (підвищення рівня білірубіну і печінкових трансаміназ у сироватці крові). Кларитроміцин крім того, може спричинити стоматит, тромбоцитопенію, тривожність, безсоння.

Побічні ефекти карбопенемів характерні місцевими реакціями – болючістю, тромбофлебітом, алергічними реакціями, гематотоксичністю, що потребує контролю за аналізом крові.

При застосуванні глікопептидних антибіотиків треба враховувати прояви алергічних реакцій; ванкоміцин може дати синдром “червоної людини”, пов'язаний з вивільненням гістаміну і характерний свербіжем, болем у грудній клітці, ангіоневротичним набряком. Крім того, можливі гематотоксичні реакції, диспепсичні явища, ото-, нефротоксичні й місцеві реакції.

Серед найчастіших побічних ефектів амфеніколів є гематотоксичність, нейротоксичність (психомоторні розлади, зорові й слухові галюцинації, зниження гостроти слуху й зору), ураження ШКТ, що вимагає контролю за їх функцією в процесі лікування і призначенні препаратів строго за показаннями і протипоказаннями.

Побічні реакції хлорамфеніколу – найчастіше гематотоксичність, нейротоксичність, ураження ШКТ й алергічні реакціїДля профілактики виникнення таких явищ слід вибирати дозу і кратність введення препаратів і проводити контроль за безпечністю лікування в процесі фармакотерапії.

Специфічними побічними діями для сульфаніламідів є дисбактеріоз (посилення бродіння і гниття, гіповітаміноз, авітамі­ноз В, К); лейкопенія, агранулоцитоз; алергічні реакції; кристалурія, якій сприяють процеси запалення сечовивідних шляхів і їжа кислого характеру; ядерна жовтяниця у дітей (недостатність глюкуронілтрансферази); токсичний вплив на ЦНС – нудота, запаморочення.

З метою профілактики цих станів рекомендовано їх не давати дітям, вживати не більше 7 днів і запивати великою кількістю рідини, краще лужного характеру.

Специфічними для нітрофуранів побічними реакціями є нейротоксичні (головний біль, полінейропатії, ураження зорового нерва) й гематотоксичні прояви (еозинофілія, гемоглобінемія), для попередження яких слід враховувати індивідуальну чутливість, контролювати периферичну кров і застосовувати препарати протягом 3 – 6 днів.

Прийом фторхінолонів, крім алергії, може спричинити фармакотоксичні реакції з боку всіх органів і систем (ШКТ, ЦНС, крові, серцево-судинної системи з гіпотонією), м’язову слабість, міалгії й імунологічні реакції, дисплазію хрящової тканини у дітей, біль голови, запаморочення, дисбактеріоз.

З метою їх профілактики застосовують препарати у відповідному дозовому режимі, залежному від важкості хвороби, стану нирок і печінки, не використовуючи фторхінолони у віці до 18 років, вагітних і лактуючих жінок.

При застосуванні антивірусних засобів слід враховувати можливість ураження ШКТ, гематотоксичності, ураження ЦНС і нирок. Для профілактики виникнення побічних ефектів слід враховувати співвідношення між ефективністю і безпечністю при фармакотерапії, контроль за станом крові і функцією нирок.