Тема 10. Управління валютними ризиками

1. Сутність і види валютних ризиків.
2. Управління валютними ризиками.

1. Сутність і види валютних ризиків.

У визначенні валютного ризику виділяють його зовнішню та внутрішню складові. Під зовнішньою складовою розуміють небезпеку для фінансового стану КБ, пов’язану із зміною зовнішнього ринкового середовища, яка проявляється у несприятливій зміні валютних курсів. Внутрішня складова – це здатність КБ протистояти цим несприятливим змінам на валютному ринку. Ця здатність залежить від того, наскільки ефективно налагоджена робота з управління ризиками у даному КБ.

Валютний ризик є специфічним видом ринкового ризику. Його сутність полягає у можливості фінансових втрат за балансовими та позабалансовими статтями у зв’язку зі зміною ринкових умов і, відповідно, з рухом валютних курсів. Ці фінансові втрати можливі у разі: а) переоцінювання відкритих валютних позицій (коротких і довгих); б) проведення операцій на строковому ринку – переоцінювання позабалансових статей за похідними фінансовими інструментами, угодами форвард, своп, ф’ючерс, опціон). Цей вид ризику є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами. За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяються на: операційні, трансляційні (бухгалтерські), економічні.

Операційний ризик пов’язаний з торговельними операціями, а також із грошовими угодами з фінансового інвестування та дивідендних платежів або отримання коштів в іноземній валюті в майбутньому.

Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов’язаний з переоцінюванням активів, пасивів і прибутків у національну валюту, а також може виникати під час експорту чи імпорту інвестицій. Він впливає на показники балансу, що відображають звіт про одержані прибутки і збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Врахувати цей ризик можна під час складання бухгалтерської та фінансової звітності.

Економічний валютний ризик пов’язаний з можливістю втрати доходів за майбутніми контрактами через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і країн, де розташована компанія. В першу чергу він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків за експортними та імпортними операціями, інтенсивність яких, у свою чергу, залежить від валютних курсів.

На світових валютних ринках, що працюють цілодобово, валютні курси постійно змінюються протягом робочого дня. Значний рух курсу може відбутися навіть протягом кількох хвилин. Тому, час проведення операції може мати прямий вплив на прибуток.

1. Управління валютним ризиком.

Основою управління валютним ризиком є чітке визначення його кількісних характеристик, що дає змогу банкам застосувати селективне управління, тобто страхувати тільки неприйнятний валютний ризик – ризик, імовірність настання якого є дуже високою. Це пов’язано з тим, що на практиці валютний ризик існує за будь-якої валютної операції, але не всі вони ведуть зо збитків, тим більше в обсягах, загрозливих для банку. Найчастіше за чіткої організації фінансової роботи майбутні збитки можна звести до мінімуму або ж перекрити незначні суми збитків відповідними прибутками. Основними елементами оцінювання валютного ризику є визначення:

• Виду іноземної валюти, за якою проводяться розрахунки;
• Суми валюти;
• Тривалості періоду дії валютного ризику;
• Виду валютних розрахунків.

Вибір валюти для МР можна розглядати як своєрідний метод страхування ризику. Загальним правилом є орієнтація на сильну валюту, тобто таку, купівельна спроможність якої відносно національної валюти підвищується.

Тривалість періоду дії валютного ризику охоплює проміжок часу між датою укладання угоди і датою розрахунку (датою валютування), а тому в кількісному виразі ризик буде тим меншим, чим стабільнішу валюту буде вибрано для розрахунків, чим коротшим буде період дії ризику і чим меншою буде сума угоди.

Управління валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінювання можливих наслідків та вибір методів страхування (хеджування).

Управління валютним ризиком базується на виборі відповідної стратегії менеджменту ризику, що містить у собі такі основні елементи:

· Використання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків;

· Контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;

· Страхування валютного ризику в разі неможливості його уникнення.

Існують різні варіанти стратегії менеджменту ризику: від нейтрального ставлення до ризику, коли фінансові менеджери через незначні розміри можливих збитків не беруть цих ризиків до уваги, до повного контролю і страхування всіх можливих валютних ризиків і валютних збитків. Тому запобігання валютним ризикам завдяки використанню певних методів страхування є основою стратегії управління ними. Головна мета використання відповідних методів страхування – здійснювати валютообмінні операції своєчасно, тобто ще до того, як відбудеться небажана зміна курсів або ж компенсувати збитки від зміни за рахунок паралельних операцій з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку. Нині існує ціла низка досить ефективних методів страхування валютних ризиків, що можуть бути використані суб’єктами валютного ринку залежно від конкретних умов і завдань діяльності. Під цими методами розуміють певні фінансові операції, що дають змогу повністю або частково уникнути ризику збитків, що виникають через зміну валютних курсів, або ж отримати прибуток, джерелом якого є ця зміна. Оскільки уникнути ризику під час проведення комерційної діяльності є практично неможливо, головною метою є зменшення ступеня ризику та обмеження його певними рамками. Суттєвим компонентом у цій діяльності є самострахування через створення резервних фондів під компенсацію потенційних збитків від здійснення операцій з іноземною валютою. Дуже важливою є система диверсифікації ризиків за фінансовими інструментами, кодами валют, географічними регіонами, контрагентами. Сама диверсифікація реалізується через упровадження досить складної системи обмежень або лімітів. Так, більшість фінансових структур під час роботи на світовому валютному ринку дотримуються встановлення:

· Загальних лімітів відкритої валютної позиції;

· Лімітів відкритої позиції за кодами валют, групами валют та банківськими металами;

· Лімітів на контрагенти та певні географічні регіони;

· Денних лімітів (лімітів на термін роботи банківського робочого дня);

· Нічних лімітів (установлюється, як правило, на обсяги відкритих валютних позицій у часи роботи поза межами банківського робочого дня). Система нічних лімітів значно жорсткіша за систему денних лімітів, адже тут здійснюється поправка на непередбачувані події фінансового ринку за межами банківського робочого дня;

· Лімітів на кожного валютного дилера;

· Лімітів «стоп лос», спрямованих на закриття відкритих валютних позицій у разі несприятливого руху валютних курсів;

· Лімітів на роботу з похідними фінансовими інструментами.

Страхування як фінансово-бухгалтерський метод дає змогу уникнути двох видів відкритих позицій в іноземній валюті (довгої та короткої).

Чиста «експозиція» (NEXP) дорівнює: NEXP= ((FXA- FXL)+ FXb- FXs)

Де FXA – сума активів у валюті;

FXL – сума зобов’язань у валюті;

FXb – сума валюти, куплена за торговельними операціями;

FXs – сума валюти, продана за торговельними операціями.

Якщо NEXP більше за 0, то банк має чисту довгу валютну позицію. Такий банк зазнає збитків, якщо зменшиться вартість цієї іноземної валюти відносно його валюти. У разі збільшення вартості іноземної валюти банк отримує прибуток.

Якщо NEXP менше о, то банк має чисту коротку валютну позицію. Такий банк зазнає збитків у разі збільшення вартості цієї валюти порівняно з його валютою. Якщо ж вартість іноземної валюти зменшиться, банк отримає прибуток. Для того, щоб розрахувати прибуток чи збиток, потрібно:

NEXP х (S(t) – S(t-1)),

Де S(t) – курс спот станом на час t;

S(t-1) – курс спот на кінець попереднього періоду.

Співвідношення довгої та короткої позицій має особливе значення для управління валютними ризиками КБ. Світова економічна практика визначає прийнятний рівень валютного ризику фінансової установи на рівні відношення значення відкритої позиції до капіталу цієї установи. Подібні нормативи можуть установлюватись до значення загальної відкритої позиції, відкритої позиції за окремою групою валют та банківських металів, окремо для короткої відкритої позиції, окремо для довгої відкритої позиції. Зазначений підхід використовується і в Україні.

Інструкція НБУ.

Політика управління КБ під час діяльності на валютному ринку буде найбільш зваженою у разі:

· Обмеження валютних операцій лише трансакціями, інвестованими клієнтами (в основі яких лежать торговельні угоди);

· Установлення жорсткої системи лімітів для торгівлі валютними цінностями;

· Обмеження цих лімітів тільки головними конвертованими валютами, на які існує регулярний попит корпоративних клієнтів;

· Установлення денних та овернайт валютних лімітів для всіх банківських контрагентів;

· Здійснення жорсткого моніторингу за виконанням процедур, передбачених системою управління ризиками, стану контрагентів і поведінкою валютного ринку в цілому.

Основні методи хеджування валютного ризику: структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості, зміна термінів платежів, форвардні угоди, операції своп, опціонні угоди, фінансові ф’ючерси, кредитування та інвестування в іноземній валюті, реструктуризація валютної заборгованості, паралельні позички, лізинг, дисконтування вимог в іноземній валюті. В економічній практиці вказані методи часто переплітаються між собою, а окремі фінансово-кредитні установи використовують водночас не один, а кілька методів. Використання широкого спектра методів дає змогу уникнути можливих втрат від валютних спекуляцій та організувати дійову систему менеджменту валютного ризику в конкретній кредитно-фінансовій установі. Найбільшого поширення у світовій практиці набули строкові валютні операції, що широко використовуються на міжбанківському ринку, валютних, форвардних та опціонних біржах.

Зокрема, ф’ючерси використовуються для зменшення валютного ризику у випадку, якщо банк розраховує здійснити платежі або одержати виплату валютних коштів у майбутньому, використовуючи заздалегідь установлений курс. Можливість валютного ризику виникає від непевності щодо зміни біржового курсу до терміну закінчення угоди. Використання ф’ючерсів для хеджування валютного ризику обмежене лімітованою кількістю валют, розмірами контрактів, термінами обігу інструменту. Перевага ф’ючерсів полягає в їх часовій гнучкості, тобто в можливості закрити позицію в будь-який час до настання терміну поставки. Для уникнення недоліків ф’ючерсного ринку є можливість забезпечити хеджування відкритих позицій на не стандартизованому ринку форвардів.

Для забезпечення хеджування довгострокового валютного ризику використовують, як правило, валютні свопи. Їх часто застосовують у зв’язку з емісією облігацій. Емітент залучає кошти в одній валюті і обмінює на іншу, більш стійку. Метою валютного свопу під час емісії облігацій є або зниження витрат на фінансування емісій, або одержання валюти в такій формі, у якій її не можна одержати під час позики.

Довгостроковий валютний ризик виникає внаслідок різних причин:

1. Якщо банк здійснив довгострокові інвестиції у визначеній валюті і вони забезпечують потік регулярних прибутків, то ризик для банку полягатиме в можливому зниженні вартості даної валюти. Це скоротить розмір як прибутку від інвестицій, так і самого інвестованого капіталу;

2. Якщо у банку є довгострокові зобов’язання в іноземній валюті, наприклад кредити, але немає регулярних надходжень у даній валюті, то існує ризик зростання вартості даної валюти, унаслідок чого обслуговування цієї позики стає дорожчим;

3. Якщо банк розраховує зробити платежі в іноземній валюті та одержати інвалютні кошти, він зазнаватиме небезпеки коливань вартості валюти до самого моменту платежу або одержання коштів. Зростання курсу валюти збільшить вартість будь-якого платежу, а його падіння скоротить суму надходжень.

Валютний ризик може бути зменшений або цілком ліквідований за допомогою створення відповідного зворотного потоку коштів або «заморожування» курсу валюти, за яким будуть зроблені розрахунки (операція своп). Якщо банк має інвестиції в іноземній валюті, то хеджування може забезпечуватись за рахунок створення потоків платежів у тій же валюті, яка відповідає інвестиційному прибутку. Якщо у банку є борг в іноземній валюті, то хеджування може полягати у створенні потоку регулярних прибутків у тій валюті, що відповідає процентним виплатам за позиками. Відповідність валюти надходжень і притоку забезпечує банку хеджування ризику, оскільки будь-які зміни вартості валюти відіб’ються як на прибутках, так і на збитках. Валютний своп подібний довгостроковому форвардному контракту. Фіксуючи процентні ставки за майбутніми операціями з валютою, можна досягти хеджування валютного ризику.

Валютні опціони дають можливість для страхування ризиків у вигляді можливості відмовитися від виконання угоди. Але це додатково підвищує ціну самого хеджування завдяки сплаті опціонної премії. Слід зазначити, що під час процесу управління ризиками завжди зважуються дві вартості: вартість самого ризику і вартість коштів, що витрачається на його хеджування. Якщо вартість хеджування перевищує вартість самого ризику, то хеджування вважається недоцільним або застосовується більш дешевий метод.

На українському валютному ринку розглянуті методи хеджування валютних ризиків тільки починають запроваджуватись. Перепонами на шляху їхнього розвитку є низький рівень розвитку валютного ринку взагалі та відсутність його сучасної інфраструктури зокрема.