Тема 6. Ринок як економічна форма організації суспільного господарства

Ринок – це найбільш поширена категорія в економічній теорії, і часто сприймається як усім відоме, таке, що не потребує будь-яких пояснень. Але насправді є багато тлумачень ринку як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі, тому що в міру розвитку виробництва й обміну це поняття збагачувалося і змінювалося.

Ринкове господарство – суспільна форма організацій економіки, заснована на товарному виробництві, що забезпечує взаємодію між виробником і споживачем через ринок.

Структура ринку – це внутрішня будова, порядок розташування окремих його елементів, їх частка в загальному просторі ринку.

Змішане ринкове господарство – “змішаною” називають економіку тоді, коли акцентують увагу на співіснуванні різних за організаційними формами та формами власності підприємств: одноосібних володінь, партнерств, акціонерних підприємств, приватних, колективних і державних підприємств.

Соціальне ринкове господарство –) забезпечення відкритості ринку, вільної конкуренції без монополістичних обмежень;

2) свобода всіх господарських угод, тобто право підприємців продавати товари і купувати виробничі ресурси без будь-яких обмежень;

3) приватна власність як основа вільної конкуренції і свободи угод;

4) повна відповідальність підприємців за результати своєї діяльності.

Ринок споживчих товарів та послуг – Свобода економічної діяльності господарюючих суб’єктів, їхня самостійність залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення цін на неї, укладання договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.

Ринок капіталу – частина ринку позичкових капіталів, де формується попит і пропозиція на середньо строковий і довгостроковий позичковий капітал.

Ринок засобів виробництва – Свобода економічної діяльності господарюючих суб’єктів, їхня самостійність залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення цін на неї, укладання договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.

Ринок грошового капіталу – це та частина фінансового ринку, де здійснюються середньо- і довгострокові кредитні операції. Об’єктом цих операцій виступають як гроші, так і цінні папери (акції, облігації, інвестиційні сертифікати тощо). Поряд з банківською системою як дуже важливий фінансовий посередник виступають небанківські кредитні установи, або, як їх ще називають, парабанки. На відміну від грошового ринку, у банківській системі і особливо в системі парабанків є свої особливості оформлення кредитних відносин.

Ринок цінних паперів – частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється купівля-продаж цінних паперів.

Ринок праці (робочої сили) – сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через Р.п. здійснюється продаж власником на певний строк своєї здатності до праці, яка в ринкових умовах є специфічним товаром.

Ринок продуктів інтелектуальної діяльності – система економічних відносин із приводу купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності. Угоди на цьому ринку оформляються як передача виключних прав на ці об'єкти. Таким чином, сутнісною особливістю зазначеного ринку є те, що на ньому обертаються не продукти інтелектуальної діяльності, а права на них. Відтак вартість об'єктів постає як вартість прав, а об'єктом купівлі-продажу є охоронні документи.

Ринок „ноу-хау” – це сукупність технічних знань і виробничого, комерційного та іншого досвіду, необхідних для виготовлення якогось виробу, відтворення виробничого процесу тощо.

Валютний ринок – це ринок, де здійснюється купівля-продаж валют на основі попиту та пропозиції. Необхідність існування такого сектору грошового ринку пов’язана перш за все з тією обставиною, що єдиного платіжного засобу для всіх країн не існує. Тому розрахунки за міжнародними торговельними операціями здійснюються або у валюті країни-експортера, або в конвертованій валюті. Це робить необхідним операції на валютному ринку, де валюта купується і продається як на момент виникнення попиту-пропозиції на неї (касові угоди), так і через певний термін (строкові угоди).

Інфраструктура ринку – це система установ, підприємств, організацій і служб, які забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До неї належать аукціони, різні види бірж, ярмарки, торгові палати, банки та інші фінансові установи, страхові та інвестиційні компанії, пункти прокату та лізингу, інформаційно-комерційні та постачальницько-збутові організації, служби зайнятості, аудиторські організації, центри маркетингу, холдингові компанії, брокерські та дилерські контори, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку, рекламні агентства та ін. Тобто, ринкова інфраструктура - це сукупність різних інститутів ринку, що обслуговують і створюють сприятливі умови для ефективного функціонування різних видів ринків.

Ринкові інструменти – Вони включають кредитні та депозитні операції комерційних банків, лізинг і факторинг, вкладення в цінні папери, страхові внески та страхове відшкодування. Через процентну і дивідендну політику, умови залучення депозитів та надання кредитів, правила, тарифи та умови страхування фінансові інституції й емітенти впливають на економічні процеси і рух капіталів.

Ринкова кон’юнктура – містить у собі сукупність взаємозалежних між собою умов, що визначають перехід з одного стану в інший.

Ринковий простір – будь-яка територія, на якій відбувається купівля чи продаж товарів.

Регіональний ринок – товарний ринок, територіальні (географічні) межі якого охоплюють територію одного регіону або його частини.

Національний ринок – сукупність окремих сегментних ринків у їх взаємодії та взаємозалежності в межах народного господарства.

Міжнародний ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, основою яких є міжнародний поділ праці і інші фактори виробництва.

Товарний обіг – це обмін продуктів праці за посередництвом грошей у

формі куплі-продажу.

Конкуренція – економічне змагання виробників однакових видів продукції на ринку за залучення більшої кількості покупців та одержання максимального доходу в короткостроковому або довгостроковому періодах.

Види конкуренції – 1. Функціональна конкуренція - виникає, оскільки будь-яку потребу можна задовольнити по-різному. Отже, товари, за допомогою яких можливо задоволення, виступають конкурентами. Наприклад - легковий автомобіль і велосипед задовольняють єдину потреба у пересуванні.(Приклад: лист - факс - електронна пошта)

2. Видова конкуренція - це результат того, що є товари, які обслуговують одну і ту саму потребу, але різняться між собою за якихось істотним характеристикам. (Приклад: легкові автомобілі одного класу із різними по потужності двигунами)

3. Предметна конкуренція - виникає тому, що виробники створюють практично однакові товари, що розрізняються лише якістю, а нерідко однакові і за якістю. (Приклад: телевізори різних марок).

Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача (покупця). Така конкуренція передбачає продаж однорідних і приблизно однакових за якістю товарів і послуг за більш низькими цінами ніж у конкурентів з метою залучення більшості покупців, навіть за рахунок тимчасової втрати частини прибутку.

Нецінова конкуренція — це боротьба між великими товаровиробниками за споживачів (покупців) методами підвищення якості й надійності товарів, поліпшення їх асортименту та сервісного обслуговування споживачів, надання кредиту для покупців, реклами тощо. Така конкуренція Грунтується на технічних перевагах, впровадженні нововведень, наефективніших методах збуту товару тощо. В сучасних умовах на Заході нецінова конкуренція набуває дедалі більшого поширення. її ведуть, як правило, олігополії.

Трансакційні витрати – включають витрати на одержання необхідної інформації про ціни та якість товарів, а також витрати, пов'язані з веденням переговорів, оформленням контрактів та укладенням угод, контролем за їх виконанням і юридичним захистом прав власника у разі їх порушення.