Розрахунок пенсії за віком

Обчислення пенсій відбувається за встановленими нормами у відсотках до середньомісячного заработку. Середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсій береться зважаючи на зарплату (або дохід) особи за будь-які 60 місяців підряд до 1 липня 2000 року та за весь період страхового стажу після 1 липня 2000 року. При призначенні пенсії береться в розрахунок не конкретна зарплата майбутнього пенсіонера, а її розрахункове значення (скоригований заробіток), розраховані за формулою (методика розрахунку пенсії): У заробіток для нарахування пенсій (за віком, за вислугу років та ін.) включаються всі види оплати праці, на які за діючими правилами нараховуються страхові внески, крім виплат одноразового характеру, не обумовлених діючою системою оплати праці (компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога та інші), перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.98 р. № 697.

Отже, розділивши середню зарплату людини за певний місяць на середню зарплату по країні за цей же місяць визначається коефіцієнт заробітку.

10) Загальний трудовий стаж відрізняється від спеціального тим, що при його обчисленні тривалість перерв у трудовій діяльності, причини звільнення і характер роботи не мають значення. Поняття загального та спеціального трудового стажу застосовувалося у пенсійному законодавстві для визначення права на призначення пенсій за віком, на пільгових умовах та за вислугу років.

Спеціальний трудовий стаж – це тривалість роботи у певних галузях народного господарства, у певних умовах, у визначених місцевостях чи природно-кліматичних умовах, за професіями, посадами. Спеціальний трудовий стаж враховується при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, а також пенсії за вислугу років. Страховому стажу у системі права соціального забезпечен­ня надається досить важливе значення. В одних випадках з ним пов'язане виникнення самого права на відповідний вид соціального забезпечення, в інших — від його тривалості за­лежить розмір соціально-забезпечувальної виплати. Зокре­ма, при загальній тривалості страхового стажу особи до 5 ро­ків розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності станоНайузагальненіше визначення страхового стажу містить­ся в Основах законодавства про загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування. Тут він визначається як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язково­му державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Страховий стаж є водночас правостворюючим юридич­ним фактом (оскільки необхідний для призначення різних видів соціальних виплат) і правозмінюючим {його збіль­шення призводить до зміни і перегляду суми вже призначе­них пенсій). Законодавець в одних випадках надає значен­ня тривалості страхового стажу як умові для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення (всіх видів пенсій, наприклад), а в інших — його тривалість лише пре-зюмується. Зокрема, для призначення допомоги по вагіт­ності та пологах чи у разі нещасного випадку на виробницт­ві, що спричинив втрату працездатності, законодавством не вимагається кількісного критерію страхового стажу. До­статнім вважається факт, що особа є застрахованою, а отже, передбачається, що вона є потенційним носієм страхового стажу.

7) Соціальне забезпечення – позначена на державному рівні система, яка функціонує заради обслуговування частини населення, яка є непрацездатною. У законодавстві воно прописано як форма соціальної політики держави, яка повинна бути спрямована на матеріальну допомогу тим верствам населення, які цього потребують. Це не єдине визначення, адже в різних країнах цей термін трактують по-різному. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки така система створена виключно для пенсіонерів, у Великобританії під соціальною допомогою мають на увазі всі грошові виплати та допомоги з витратами на охорону здоров’я, а в Польщі вся соціальна система базується на страхуванні, на трьох його принципах – примусовості, системності та цільового призначення виплат.

20) Законодавством встановлені надбавки до пенсій за віком:
а) непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї, – на кожного непрацездатного в розмірі соціальної пенсії;
б) одиноким пенсіонерам, які за висновком медичної установи потребують постійного стороннього догляду, – на догляд за ними у розмірі соціальної пенсії.

Названі надбавки можуть нараховуватися до пенсії одночасно.

Пенсії за віком призначаються довічно незалежно від стану здоров'я.

Пенсійне забезпечення військовослужбовців
Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” [5] визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України: військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Управління державної охорони, інших військових формувань, що створюються ВРУ, СБУ, осіб начальницького і рядового складу ОВС, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей, а також військовослужбовців колишніх Збройних Сил СРСР, КДБ, військовослужбовців, які в період Великої Вітчизняної війни проходили службу у складі 1-го Чехословацького корпусу під командуванням Л. Слободи та членів їх сімей.
Нарівні з військовослужбовцями забезпечуються: партизани і підпільники та члени їх сімей; робітники та службовці відповідних категорій, які стали інвалідами у зв’язку з пораненням, каліцтвом або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на військовій службі в період Великої Вітчизняної війни чи на роботі в районах воєнних дій; військовозобов’язані, призвані на навчальні, спеціальні або перевірочні збори, котрі стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, які були отримані під час виконання службових обов’язків у період проходження цих зборів, та члени їх сімей; працівники воєнізованої охорони, які не підлягають державному соціальному страхуванню, та члени їх сімей.
Перелічені особи мають право на пенсію за вислугу років, у зв’язку з інвалідністю, в разі втрати годувальника. Пенсії призначаються й виплачуються тільки після звільнення зі служби. Пенсії за вислугу років військовослужбовцям
Право на таку пенсію мають:
1) військовослужбовці, які на момент звільнення зі служби мають вислугу на військовій службі 20 років і більше;
2) військовослужбовці, які звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров’я, у зв’язку із скороченням штатів і які на день звільнення досягли 45 років, а ті, хто є інвалідами війни, — незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 років і більше, із яких не менше 12 років і 6 місяців складає військова служба. Залежно від причин інвалідності інваліди з числа військовослужбовців поділяються на такі категорії [5, ст. 20]:
1) інваліди війни — якщо інвалідність настала під час виконання службових обов’язків;
2) інші інваліди — якщо інвалідність не пов’язана з виконанням службових обов’язків.
Пенсії у зв’язку з інвалідністю встановлюються у розмірах:
- інвалідам війни: І група — 100 %
ІІ група — 80 %
ІІІ група — 60 % відповідних сум грошового забезпечення.
- іншим інвалідам: І група — 70 %
ІІ група — 60 %
ІІІ група — 40 % відповідних сум грошового забезпечення.
Ці пенсії призначаються на весь час інвалідності, а особам пенсійного віку — довічно. Право на пенсію мають непрацездатні члени сім’ї, які перебували на утриманні загиблих, померлих, таких, що пропали безвісти. Непрацездатним дітям, непрацездатним батькам, дружині (чоловіку) призначається пенсія незалежно від факту перебування на утриманні, якщо вони втратили джерело засобів для існування після смерті годувальника. Пенсії за особливі заслуги перед Україною
Пенсії за особливі заслуги перед Україною встановлюються громадянам України:
1) Героям України, Героям Радянського Союзу, Героям Соціалістичної Праці, особам, нагородженим орденом Леніна, орденом Слави трьох ступенів, орденом Трудової Слави трьох ступенів, чотирма і більше медалями “За відвагу”, чотирма і більше орденами України та колишнього Союзу РСР, повним кавалерам ордена “За службу Родине в Вооруженных Силах СССР”, особам, відзначеним почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР “народний”;
2) ветеранам Великої Вітчизняної війни, нагородженим у період бойових дій орденом, медаллю “За відвагу” або медаллю Ушакова, партизанам Великої Вітчизняної війни, нагородженим медаллю “За відвагу”;
3) видатним спортсменам — переможцям Олімпійських та Параолімпійських ігор, Всесвітніх ігор глухих, чемпіонам і рекордсменам світу та Європи;
4) космонавтам, які здійснили політ у космос, членам льотно-випробувальних екіпажів літаків;
5) народним депутатам України, депутатам колишніх Союзу РСР та Української РСР, членам Кабінету Міністрів України та Уряду колишньої Української РСР;
6) особам, відзначеним почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР “заслужений”, державними преміями України, колишніх Союзу РСР та Української РСР, нагородженим одним із орденів України або колишнього Союзу РСР;
7) депутатам — всього чотирьох і більше скликань Верховної ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, районних, районних у містах, міських рад міст обласного значення в Україні та в колишній Українській РСР;
8) матерям, які народили п’ятеро і більше дітей та виховали їх до восьмирічного віку. За Законом України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною” встановлюються такі пенсії:
- за віком;
- у зв’язку з інвалідністю;
- у разі втрати годувальника;
- за вислугу років.
Пенсії за особливі заслуги встановлюються громадянам, які мають право на пенсію за віком, у зв’язку з інвалідністю, у разі втрати годувальника та за вислугу років відповідно до Закону.

25) Право на пенсію за вислугу років мають:

а) особи, зазначені в попередньому розділі, мають на день звільнення зі служби вислугу у відповідних установах та органах 20 років і більше;

б) особи, зазначені в попередньому розділі, які досягли 45-річного віку, мають загальний трудовий стаж не менше 25 календарних років, з яких не менше 12,5 років займала служба у відповідних установах та органах.

При цьому величезну роль при визначенні права на пенсію за вислугу років має причина звільнення - зазначені громадяни повинні вийти на пенсію:

- при досягненні граничного віку перебування на службі;

- за станом здоров'я;

- у зв'язку з організаційно штатними заходами.

24) Характерною особливістю даної пенсії є диференціація вислуги років залежно від статі того, хто звернувся за пенсією. Вона складає для чоловіків 25, для жінок - 20 років. У строк вислуги зараховується робота на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років. Існують такі списки професій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років:

• окремих категорій працівників залізничного транспорту;

• працівників плавскладів окремих видів суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості;

• працівників підприємств лісної промисловості та лісового господарства;

• працівників освіти, охорони здоров'я і соціального захисту;

• заслужених майстрів спорту і майстрів спорту міжнародного класу;

• артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів.

Кожний із цих списків містить конкретний і вичерпний перелік найменувань професій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років.

23) Умови призначення пенсії по інвалідності

Цей вид пенсії призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (у тому числі травми, не пов'язаної з роботою, інвалідності з дитинства) і за наявності необхідного страхового стажу.

Пенсія по інвалідності, що настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання призначається і виплачується Фондом соціального страхування від нещасного випадку на виробництві відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». У цій же статті мова піде про пенсії по інвалідності, що призначається і виплачується Пенсійним фондом України відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до працевлаштування або після припинення трудової діяльності. Розмір пенсії по інвалідності також залежить від групи:

інвалідам першої групи пенсія по інвалідності призначається в розмірі 100% пенсії за віком;
інвалідам другої групи - у розмірі 90% пенсії за віком;
інвалідам третьої групи - у розмірі 50% пенсії за віком.

Непрацюючі інваліди 2 групи за своїм вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком за наявності такого страхового стажу:

Непрацюючі інваліди 2 групи, визнані інвалідами після досягнення пенсійного віку та інваліди 3 групи, за наявності страхового стажу у чоловіків - 35 років, а у жінок - 30 років, мають право за своїм вибором на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком. Інвалідність внаслідок трудового каліцтва або
професійного захворювання

Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового
каліцтва, якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність,
стався (крім випадків протиправного діяння):

а) при виконанні трудових обов'язків (у тому числі під час
відрядження), а також при здійсненні будь-яких дій в інтересах
підприємства або організації, хоча б і без спеціального доручення;

б) по дорозі на роботу або з роботи;

в) на території підприємства, організації або в іншому місці
роботи протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви),
протягом часу, необхідного для приведення в порядок знарядь
виробництва, одягу тощо перед початком або після закінчення
роботи;

г) поблизу підприємства, організації або іншого місця роботи
протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), якщо
перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового
розпорядку;

д) при виконанні державних або громадських обов'язків;

е) при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні
державної, колективної та індивідуальної власності, а також по
охороні правопорядку. Пенсії по інвалідності громадянам України -
переселенцям з інших держав

Громадянам України - переселенцям з інших держав, які не
працювали в Україні, пенсії призначаються: а) по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або
професійного захворювання - незалежно від стажу роботи; б) по інвалідності внаслідок загального захворювання - при
наявності стажу роботи, необхідного за віком на день встановлення
інвалідності.

Стаття 28. Пенсії по інвалідності особам, які навчаються

Вихованцям, учням, студентам, курсантам, слухачам, стажистам,
клінічним ординаторам, аспірантам, докторантам, які не працювали
до вступу в навчальний заклад, на курси, в аспірантуру чи клінічну
ординатуру, пенсії призначаються: а) при інвалідності внаслідок трудового каліцтва або
професійного захворювання, пов'язаних з проходженням виробничого
навчання, практики чи практичними заняттями, - незалежно від
тривалості перебування в навчальному закладі, на курсах, в
аспірантурі чи клінічній ординатурі. При цьому до інвалідності
внаслідок трудового каліцтва, пов'язаного з проходженням
виробничого навчання, практики або практичними заняттями,
прирівнюється інвалідність, що настала у зв'язку з виконанням
державних, громадських обов'язків або завдань адміністрації, або у
зв'язку з виконанням дій по рятуванню людського життя, по охороні
державної, колективної та індивідуальної власності, а також по
охороні правопорядку; б) при інвалідності внаслідок загального захворювання - якщо
вихованець, учень, студент, курсант, слухач, стажист, клінічний
ординатор, аспірант, докторант навчався протягом відповідного
строку, вказаного у статті 25 цього Закону. Учням загальноосвітніх шкіл пенсії призначаються при
інвалідності внаслідок каліцтва, пов'язаного з проходженням
виробничого навчання, практики або практичними заняттями,
незалежно від тривалості навчання.

4) Відносини з матеріального забезпечення виникають при на­данні переважно грошових виплат (пенсій, допомог) непрацездат­ним, малозабезпеченим, а у випадках, передбачених законом і іншим громадянам (наприклад, допомога на поховання) із спеціальних фондів (Пенсійного фонду, фондів соціального страху­вання), з державного та місцевих бюджетів. Оскільки пенсії і до­помоги є, зазвичай, основним джерелом для існування цієї кате­горії громадян, відносини з матеріального забезпечення посідають центральне місце в системі відносин з соціального забезпечення. Відносини з соціального забезпечення включають також відно­сини пов'язані із задоволенням не тільки прямих матеріальних, але й інших специфічних потреб непрацездатних громадян у формі різних послуг, пільг, в тому числі і натурального забезпечення. Че­рез такі відносини досягається поновлення і розвиток соціально-суспільних, трудових, побутових і інших зв'язків осіб, які повністю чи частково обмежені з тих чи інших причин (вік, стан здоров'я), а також проводяться різноманітні реабілітаційні заходи (поновлювальне лікування, професійне навчання, працевлаштуван­ня, утримання і обслуговування в будинках інтернатах, забезпе­чення протезними виробами та засобами пересування тощо). В ши­рокому розумінні такі відносини називають відносинами з соціального обслуговування. Відносини з соціального обслугову­вання характеризуються тими ж ознаками, що й інші відносини з соціального забезпечення:

1) аліментарний характер надання;

2) єдина мета - забезпечення гідного прожиття непрацездатних;

3) фінансування з спеціальних фондів;

4) коло осіб - непрацездатні;

5) здійснення в основному через органи соціального забезпечення і страхування, а якщо через інші органи, то за участю або під контролем органів соціального забезпечення.

Види соціального забезпечення – ст. 46 та ст. 92 КУ. Під видами соціального забезпечення необхідно розуміти соціальні виплати, пільги, послуги, що надаються непрацездатним громадянам безоплатно або на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування. Соціальні виплати можуть здійснюватись як у грошовій, так і в натуральній формі. Найбільшим за обсягом видом соціального забезпечення є пенсії.

Види:

1) пенсії;

2) допомоги;

3) соціальні послуги (медичні, санітарно-курортного обслуговування тощо);

4) пільги.

Традиційною залишається класифікація матеріальних правовідносин за видами забезпечення: пенсійні, із приводу надання допомог та компенсаційних виплат, з соціального обслуговування. Але така класифікація є загальною і потребує конкретизації. Зокрема, залежно від специфіки юридичних фактів пенсійні правовідносини можна об’єднати в такі групи: виплата пенсій за віком; у зв’язку з інвалідністю; в разі втрати годувальника із солідарної системи пенсійного забезпечення; у зв’язку з наданням одноразової виплати або довічної пенсії із накопичувального фонду загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.
Правовідносини з приводу виплати допомог та компенсацій досить різні, але їх також можна класифікувати за видами, наприклад, до правовідносин у зв’язку з наданням допомог належать: у разі тимчасової непрацездатності; при народженні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років та ін.
Різноманітними є правовідносини і з соціального обслуговування: соціальне обслуговування вдома; утримання в установах соціального захисту; професійне навчання та працевлаштування інвалідів; забезпечення інвалідів транспортними засобами і т.д.
Суб’єктами правовідносин з соціального забезпечення є фізична особа та державний орган, які є носіями суб’єктивних прав та обов’язків.
Серед фізичних осіб як суб’єктів правовідносин з соціального забезпечення в першу чергу слід назвати громадян України. Крім них, суб’єктами даних правовідносин можуть бути іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні. Всіх фізичних осіб об’єднує те, що вони підлягають соціальному забезпеченню зі спеціально створених фондів у зв’язку з настанням соціального випадку (старість, безробіття) або виконанням певних професійних обов’язків (робота у шкідливих умовах).
Існують також правовідносини, в яких суб’єктом виступає сім’я, а не фізична особа. Це пенсійні правовідносини у випадку втрати годувальника; правовідносини з приводу надання допомоги малозабезпечним сім’ям. Але представлення одним із членів сім’ї інтересів інших не позбавляє права останніх бути самостійними учасниками цих правовідносин.
Другим суб’єктом правовідносин у сфері соціального забезпечення є один з державних органів, що зобов’язаний призначити й надати конкретний вид забезпечення. До таких органів належать: органи Пенсійного фонду; комісія з установлення пенсій за особливі заслуги перед Україною; органи Міністерства праці та соціальної політики України; органи пенсійного забезпечення Міноборони, СБУ, МВС України та ін. Щоб бути учасником правовідносин з соціального забезпечення, громадянин повинен мати правосуб’єктність, зміст якої складають два структурні елементи — правоздатність та дієздатність. Під об’єктом матеріальних правовідносин з соціального забезпечення розуміють конкретне благо матеріального чи нематеріального характеру, щодо якого вони виникають, тобто конкретний вид соціального забезпечення: об’єктом пенсійних правовідносин є пенсія; об’єктом правовідносин із приводу надання допомог є відповідна допомога. У процедурних правовідносинах об’єктом виступають дії — рішення державних органів про призначення конкретного виду соціального забезпечення, без яких неможлива реалізація матеріальних правовідносин. У процесуальних правовідносинах з розгляду спорів — рішення по суті спору. Об’єкти правовідносин не слід плутати із змістом правовідносин. Під юридичним змістом правовідносин розуміють сукупність суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, якими наділені суб’єкти правовідносин [4, с. 86]. Характерна риса всіх правовідносин зі соціального забезпечення — наявність правомочності правоздатної особи на одержання окремого виду соціального забезпечення і відповідно цій правомочності наявність юридичного обов’язку органу державної влади надавати особі матеріальне благо. Змістом матеріальних правовідносин з соціального забезпечення є суб’єктивне право громадянина на конкретний вид соціального забезпечення в установленому законом розмірі і у визначені законом строки і обов’язок державного органу прийняти рішення про його надання або про відмову в його наданні. Змістом процедурних правовідносин є суб’єктивне право громадянина на встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення права на конкретний вид соціального забезпечення, і відповідний обов’язок державного органу здійснити перевірку і винести акт-рішення про задоволення суб’єктивного права громадянина або про відмову в цьому. Змістом процесуальних правовідносин виступає суб’єктивне право на поновлення порушеного права і відповідний обов’язок державного органу розглянути сутність спору і прийняти рішення.

5) Принципи права соціального забезпечення визначаються політичною та економічною системами, які закріплені Конституцією України. Зміст вказаних принципів у Конституції України не розкритий (як, наприклад, зміст принципів судочинства). До сьогодні немає загального нормативного акта, де були б зафіксовані принципи права соціального забезпечення. Але аналіз конкретного законодавства дає можливість їх сформулювати й обґрунтувати.
У юридичній літературі висвітлюються різні системи принципів. Сирота І. М. запропонував таку систему принципів правового регулювання соціального забезпечення [8, с. 66—67]:

1) соціальне забезпечення на умовах обов’язкового державного соціального страхування всіх працюючих громадян;

2) різноманітність форм і видів соціального забезпечення застрахованих працівників;

3) диференціація умов і норм соціального забезпечення залежно від характеру й тривалості трудової діяльності та розміру страхових внесків працівників;

4) забезпечення пенсіями та допомогами на рівні прожиткового мінімуму;

5) здійснення соціального забезпечення за рахунок коштів державних та недержавних страхових фондів;

6) здійснення соціального забезпечення органами державного управління;

7) охорона й захист прав і законних інтересів громадян на соціальне забезпечення.

Ці принципи є найбільш притаманними для сучасного права соціального забезпечення. Вони достатньо виразно відображають основні закономірності розвитку цієї галузі права. Крім галузевих принципів, право соціального забезпечення перебуває постійно під впливом керівних засад більш загального рівня - принципів соціального права та загальноправових принципів.

Такі відомі загальноправові принципи, як: права людини - найвища цінність, верховенство права, юридична рівність усіх громадян перед законом і судом, соціальна справедливість, пріоритет норм міжнародного права, гуманізм, законність, відповідальність за вину тощо, визначають регулятивні властивості норм права соціального забезпечення та впливають на характер соціально-забезпечувальних правовідносин. Тобто завдяки цим керівним засадам право соціального забезпечення органічно вписується в єдину систему вітчизняного права, стає її невід'ємним елементом.

Принципи соціального права, що більш відомі як міжгалузеві принципи, є свого роду проміжною (зв'язуючою) ланкою між загальноправовими та галузевими принципами. Вони базуються на перших і є основою для формування других, відображаючи

при цьому специфіку всіх галузей, які формують соціальне право загалом. До таких належать: право на захист від безробіття; право на охорону здоров'я; піклування держави та підтримка сім'ї, материнства, дитинства; право громадян похилого віку, інвалідів на соціальний захист; право на гідний рівень життя та інші.

5) Процедурні юридичні факти — це такі конкретні соціальні обставини, які ведуть до виникнення, зміни чи припинення процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення. Вони фіксуються у встановленій законодавством процедурній формі, тобто належним чином оформляються і засвідчуються. Як правило, на процедурні правовідносини впливає не один юридичний факт, а сукупність їх. Юридичні факти-події, що породжують матеріальні правовідносини, можуть виступати приводом до вчинення дій, які є юридичними фактами процедурних правовідносин.

Під змістом процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення розуміють сукупність суб'єктивних прав, юридичних повноважень і юридичних обов'язків та реальну поведінку учасників цих правовідносин. Основу процедурних правовідносин складають право фізичних осіб вимагати від компетентного органу вчинення певної юридичної дії та обов'язок цього органу вчинити такі дії у встановлені законом строки й у встановленому законом порядку.

У процедурних правовідносинах межі можливої поведінки його учасників окреслені не лише предметом такої поведінки, а й тим, як, яким чином, у якій послідовності, та в який час можна вчиняти певні юридичні дії. Фактична поведінка має здійснюватися строго відповідно до її правової моделі. До процедурних повноважень компетентного органу входять його права й обов'язки в процесі розгляду і вирішення справ у сфері соціального забезпечення населення.

До основних процедурних прав фізичних осіб при розгляді їхніх справ органами соціального забезпечення належать, зокрема, такі: 1) робити запити 2) подавати клопотання про запрошення свідків, призначення експертизи, витребування додаткових доказів, надання копій документів, що є у справі, тощо 3) ознайомлюватися з матеріалами справи і робити виписки з них 4) давати усні та письмові пояснення 5) мати представника 6) брати участь у дослідженні доказів у справі 7) виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача 8) отримувати інформацію про хід розгляду справи 9) оскаржувати рішення компетентного органу. Особа користується й іншими процедурними правами, які дають можливість оперативно, всебічно, повно та об'єктивно розглянути її справу. Разом з тим фізична особа зобов'язана добросовісно користуватися наданими процедурними правами, з'являтися на виклик компетентного органу, подавати документи, які відповідно до закону є необхідними для провадження у справі.

Процедурні правовідносини у праві соціального забезпечення можна класифікувати на окремі види за різними критеріями. Так, залежно від виду соціального забезпечення, на реалізацію якого спрямовані процедурні правовідносини, виділяють:

1) процедурні правовідносини в пенсійному забезпеченні 2) процедурні правовідносини у зв'язку з призначенням грошових допомог і компенсацій 3) процедурні правовідносини, які виникають у зв'язку з наданням натуральної допомоги, соціальних послуг і пільг.

За формою соціального забезпечення розрізняють: 1) процедурні правовідносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування 2) процедурні правовідносини у сфері державного соціального забезпечення та державної соціальної допомоги 3) процедурні правовідносини у сфері недержавної соціальної підтримки найбільш вразливих верств населення.

За цільовим призначенням процедурні правовідносини поділяються на такі види: 1) щодо встановлення юридичних фактів

2) з приводу реалізації права на конкретний вид соціального забезпечення 3) відносно розгляду в позасудовому порядку справ з питань забезпечення фізичних осіб певними видами соціального забезпечення.

З урахуванням стадій застосування компетентним органом норм права соціального забезпечення виділяють: 1) процедурні правовідносини в стадії встановлення й аналізу фактичних даних справи 2) процедурні правовідносини в стадії вибору й аналізу норм права соціального забезпечення 3) процедурні правовідносини у стадії прийняття рішення.

30) Пенсійна реформа просувається повільно. Прогнозовані перетворення діючої системи пенсійного забезпечення в нову, сучасну страхову трирівневу пенсійну систему, яка гарантувала б громадянам України пенсії, адекватні їх праці, забезпечувала збалансованість економічних і соціальних інтересів у державі, суттєво підвищила рівень доходів осіб пенсійного віку, посилила стимули до праці і росту заробітної плати, не дали позитивних результатів, а виконання заходів, передбачених урядової Стратегією розвитку пенсійної системи, прийнятої в грудні 2005 р., фактично припинилося. снує ряд проблем в області солідарної системи пенсійного забезпечення. Внаслідок недосконалої роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади не покращується дисципліна зі сплати страхових пенсійних внесків, повільно здійснюється детінізація зайнятості та доходів, що є значним резервом для фінансової стабілізації пенсійної системи та системи соціального страхування в цілому. Як наслідок, в даний час внески в Пенсійний фонд сплачують лише 75% загальної чисельності зайнятого населення, а з бази нарахування укривається близько третини фонду оплати праці. Гостро стоїть питання про фактичне участі в пенсійному страхуванні фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Ця категорія населення в майбутньому може не отримати права на трудову пенсію, оскільки вона ухиляється від обов'язку утримувати нинішнє покоління пенсіонерів, не дотримується принципу, на якому грунтується солідарна система. Низький розмір внесків цій категорії приводить до загального заниження зароблених пенсій і є одним з факторів їх зрівнялівки.
Заборгованість по сплаті внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування підприємств, установ та організацій на 1 січня 2007 р. становить понад 1,1 млрд. грн.
У солідарній системі реформування звелося до введення нової формули розрахунку пенсії, яка фактично не спрацьовує, оскільки розмір мінімальної пенсії вище заробітної. Пенсійна система і надалі залишається в системі ручного управління, страхові початку підміняються підвищенням пенсій по категоріального ознаками, що призводить до посилення залежності пенсійної системи від державного бюджету.
Приведення з 2005 р. мінімального розміру пенсії за віком до встановленого розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, призвело до значної зрівнялівки в розмірах призначених пенсій, що нівелює значимість трудового вкладу як основного показника реформіруемой пенсійної системи. Середній розмір пенсійних виплат на 1 січня 2007 р. становив 477,77 грн., Тобто збільшився у порівнянні з 2006 р. на 17%, з 2005 р. - на 34%, з 2004 р. - в 2,6 рази. Відношення середнього розміру пенсій до середньомісячної заробітної плати складає в даний час 43,3%. Майже 80% пенсіонерів отримують практично однакову пенсію, а 13,4% - менше прожиткового мінімуму.
Крім зрівнялівки пенсій допущено ще одне порушення принципу соціальної справедливості у вітчизняній пенсійній системі - нерівні умови призначення пенсій для різних категорій населення, особливо за професійною ознакою, що є елементом дискримінації. Основний фактор диференціації пенсії в даний час - закони, за якими вони призначаються. Впровадження такої сучасної трирівневої пенсійної системи дало би змогу гідно забезпечити старість людям, які все життя працювали, сплачували податки, а тепер лише бажають бути забезпечені державою, на яку вони трудились кілька десятиліть, і дати надію в майбутньому сучасному поколінню. Усе так і мало б бути, але не в нашій країні.
Пенсійна реформа в країні йде з 2004 року. Більшість навіть не чули, а ті, хто чув – не замітили ніяких позитивних змін. Кілька раз підвищували розмір мінімальної пенсії до прожиткового мінімуму, але і тут наші політики змогли ще гірше ускладнити ситуацію: підняття розміру пенсій без певних джерел фінансування, не збалансоване з ростом середньої заробітної плати та фінансовими можливостями Пенсійного фонду України, призвело до фінансової кризи пенсійної системи. Україна не готова переходити до другого етапу пенсійної реформи при існуючому дефіциті пенсійного фонду. Нинішнім пенсіонерам через пару років просто не вистачить грошей. Майбутні ж пенсіонери взагалі ризикують залишитися без пенсії.