III група інвалідності

I група інвалідності

Нездатність до самообслуговування, нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб, нездатність до навчання, нездатність до трудової діяльності, нездатність до орієнтації (дезорієнтація), нездатність до спілкування, нездатність контролювати свою поведінку.

II група інвалідності

Здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб, здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб, здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах, здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та (чи)спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб, здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб, здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб, здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

III група інвалідності

Здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів, здатність самостійно пересуватися з тривалішою витратою часу, пересування з зупинками і скорочення відстані, здатність до навчання в навчальних закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму навчального процесу та (чи) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, який навчає), здатність до виконання трудової діяльності за іншою спеціальністю при відсутності зниження кваліфікації чи зменшенні обсягу виробничої діяльності та неможливості виконання роботи за своєю попередньою професією, здатність до орієнтації за умови використання допоміжних засобів, здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передання інформації, часткове зниження здатності самостійно контролювати свою поведінку.

Повноваження МСЕК:

1) визначають стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності;

2) визначають ступінь втрати професійної працездатності працівників, які одержали трудове каліцтво;

3) встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі (протезування, засоби пересування, постійний догляд, робочі пристосування);

4) розробляють заходи медико-соціальної реабілітації та ін.

Для забезпечення відновлення здоров'я застрахована особа та члени її сім'ї мають право на отримання санаторно-курортного лікування, оздоровлення у спеціалізованих оздоровчих закладах (у тому числі дитячих) у межах асигнувань, установлених бюджетом Фонду на зазначені цілі, та в порядку і на умовах, визначених правлінням Фонду.

Надання послуг застрахованим особам, пов'язаних із санаторно-курортним лікуванням, здійснюється за наявності медичних показань. Обсяг коштів для забезпечення оздоровчих заходів визначається бюджетом Фонду.

Путівка за рішенням комісії (уповноваженого) з соціального страхуванню видається застрахованій особі з частковою оплатою в розмірі 10, 30, 50 відсотків її вартості або безкоштовно з урахуванням матеріального становища застрахованої особи.

Путівки у спеціалізований санаторій (відділення санаторію) для лікування дитини у супроводі дорослого, а також у дитячі та підліткові санаторії видаються одному з працюючих батьків (матері чи батьку) або опікунам за наявності медичних показань для санаторно-курортного лікування дитини безкоштовно або за 10 відсотків вартості путівки з урахуванням матеріального становища батьків (опікунів). Путівка в дитячий оздоровчий заклад (табір) видається безкоштовно або за 10 відсотків її вартості з урахуванням матеріального становища батьків (опікунів

28) Підставою для призначення і виплати допомоги з тимчасової непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок тимчасової непрацездатності (лікарняний листок), який повинен бути оформлений відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої 19.10.1994 Минздравмедпромом Росії (наказ № 206) і ФСС РФ (постанова № 21) (введена в дію з 01.

12.1994)..

29) Ст. 36 Закону передбачено підстави для відмови в наданні допомоги з тимчасової непрацездатності:

- одержання застрахованою особою травм або її захворювання під час вчинення нею злочину;

- навмисне заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи інших обов’язків або симуляція хвороби;

- час перебування під арештом і судово-медичної експертизи;

- час примусового лікування, призначеного за постановою суду;

- тимчасова непрацездатність у зв’язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних з таким сп’янінням;

- період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням.

Застраховані особи, які в період одержання допомоги з тимчасової непрацездатності порушують режим, установлений для них лікарем, утрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, котрий призначає допомогу з тимчасової непрацездатності.

Допомога з тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних з таким сп’янінням, за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не надається. Якщо в листку непрацездатності є позначка, що застрахована особа на момент одержання травми була в стані алкогольного сп’яніння, комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства з’ясовує обставини травмування і встановлює причинний зв’язок з уживанням алкоголю. Якщо такий зв’язок установлено, комісія (уповноважений) ухвалює рішення про відмову в наданні допомоги. Такі висновки викладено в листі Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 04-29-95 від 23.01.2004 р.

26) Допомога з тимчасової непрацездатності є одним з видів допомог з державного соціального страхування.

Це грошова виплата, що надається особам, які працюють за трудовим договором, і іншим особам, підлягають державному соціальному страхуванню, а також безробітним з коштів Фонду соціального страхування (ФСС) РФ чи бюджету у встановлених законом випадках, що перешкоджають виконанню роботи

чи іншої діяльності, в розмірах, пропорційних заробітку, іншому прибутку або у твердій сумі.

До числа факторів, що породжують виникнення правовідносин з приводу виплати даної допомоги, відноситься

не тільки сам факт настання тимчасової непрацездатності суб'єкта права на допомогу, а й інші ситуації, встановлені законодавством.

Підстави і умови призначення і виплати допомоги з тимчасової непрацездатності встановлені Положенням про порядок забезпечення з тимчасової непрацездатності за державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Президії ВЦРПС від 12.11.1984 № 13-6.

Під тимчасовою непрацездатністю розуміється неможливість виконання працівником своїх трудових обов'язків у зв'язку з втратою (зниженням) працездатності внаслідок хвороби (травми) або інших передбачених законодавством соціально значущих причин.

Допомога надається з метою попередження виникнення або розвитку якого-небудь захворювання у самого працівника, а також для охорони здоров'я членів сім'ї працівника та інших навколишніх його осіб.

Підставою для призначення і виплати допомоги з тимчасової непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок тимчасової непрацездатності (лікарняний листок), який повинен бути оформлений відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої 19.10.1994 Минздравмедпромом Росії (наказ № 206) і ФСС РФ (постанова № 21) (введена в дію з 01. Все починається тоді, коли працівниця приносить листок непрацездатності, виданий у встановленому порядку, до бухгалтерії. Листок непрацездатності видається за місцем спостереження за вагітною з 30 тижнів вагітності одразу на 126 календарних днів. 70 днів до пологів, та 56 днів після. При чому строк у 56 днів після пологів може бути подовжено до 70 днів за рішенням лікаря у зв’язку із ускладненнями при пологах. Переходимо до розрахунку суми відпускних. Згідно зі ст. 39 Закону (3), допомога за вагітністю й пологам надається застрахованій особі в розмірі 100% середньої заробітної плати і не залежить від страхового стажу. До кількості календарних днів у розрахунковому періоді відносяться всі дні окрім:

- днів хвороби;

- днів відпустки за вагітністю та пологами;

- днів відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років або шести років за медичним висновком. Допомога по вагітності та пологах надається працівниці за рахунок коштів Фонду з тимчасово втрати працездатності, тому вона не включається до загального місячного оподатковуваного доходу згідно пп.4.3.1 Закону (5). Також вона не включається до фонду заробітної плати, а отже не обкладається внесками до фондів соціального страхування згідно інструкціі (6). Відповідно, до валових витрат підприємства сума допомоги не відноситься.

27) Після закінчення відпустки у зв’язку із вагітністю та пологами працівниця має право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Вона починається з дня, наступного після закінчення відпустки по пологах. Для цього працівниця пише заяву, та бухгалтер повинен оформити наказ про надання відпустки. Копія цього наказу знадобиться працівниці для оформлення ій допомоги при народженні дитини та допомоги до досягнення дитиною трирічного віку.

Отже, якщо працівниця підприємства завагітніла та має йти у відпустку у зв’язку із вагітністю та пологами, не треба вважати, що на голову бухгалтера звалилася купа проблем. Від бухгалтера усього лише потрібно оформити наказ про надання відпустки та розрахувати суму відпускних. Після цього треба звернутися до Фонду з тимчасової втрати працездатності для відшкодування суми відпускних, що були виплачені робітниці.

9) Відповідно до частини першої ст. 24 цього Закону страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Мінімальний страховий внесок — сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць пропорційно сплаченим страховим внескам.

12) Спеціальний трудовий стаж — це сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, виокремлена із загального стажу за її змістом або за умовами праці, в тому числі й кліматичними. Спеціальним стажем вважаються роботи визначені Списками №1 та №2. Список № 1 визначає підземні, особливо шкідливі та особливо тяжкі умови праці. Список № 2 визначає інші роботи зі шкідливими і важкими умовами праці. У стаж, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення, включається фактичний час виконання робіт безпосередньо у виробництвах, цехах, ділянках, відділеннях за професіями і посадами, визначеними Списками №1 і №2, якщо працівник зайнятий на цих роботах повний робочий день. Робота за сумісництвом не зараховується до спеціального трудового стажу. Крім названих робіт, віднесених до спеціального стажу, законодавством встановлено ряд інших видів робіт і професій, що за своїм змістом є спеціальним ста­жем (трактористи-машиністи, Ст. 13—14 Закону «Про пенсійне забезпечення» чітко визначаються тривалість спеціального трудового стажу і вік працівника, що дають право на пенсію на пільгових умовах (тільки для працівників, зайнятих на підземних гірських роботах і в металургії, вік не має значення).

сільськогосподарські працівники — доярки, свинарки, робітниці текстильного виробництва). Вислуга років — це особливий вид спеціального стажу окремих категорій працівників, який передбачає пільгове пенсійне забезпечення у зв’язку з утратою професійної працездатності й виходом на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком. Пенсія призначається як компенсація втраченої працездатності за професією.

13) ВІДПОВІДЬ: Страховий стаж - це період, упродовж якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачуються страхові внески в сумі не меншій за мінімальний страховий внесок. Пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи, які працюють на підприємствах, у фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. Мінімальний страховий внесок - це сума коштів, що визначається як добуток мінімальної зарплати та розміру страхового внеску, встановлених законом на день отримання зарплати (доходу). Отже, найголовнішою умовою для врахування періоду до страхового стажу є сплата пенсійних внесків за період трудової діяльності. Крім того, до страхового стажу також зараховуються періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01.01.2004 р. у порядку й на умовах раніше чинного законодавства.

15) Згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України отримують такі види державних пенсій: а) трудові: * за віком; * по інвалідності; * в разі втрати годувальника; * за вислугу років; б) соціальні пенсії. Згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набув чинності з 1 січня 2004 p., передбачено такі види пенсійних виплат із солідарної системи: * пенсія за віком; * пенсія по інвалідності в результаті загального захворювання, інвалідності з дитинства; * пенсія у зв'язку із втратою годувальника; * соціальна виплата - допомога на поховання" [3, 120]. Пенсії за віком. Пенсія за віком призначається за двох умов: - досягнення конкретного віку; - наявності на цей час необхідного стажу. Право на таку пенсію мають: - чоловіки - за умов досягнення ними віку 60 років та наявності виробничого стажу не менше 25 років;

- жінки - за умов досягнення ними віку 55 років та наявності виробничого стажу не менше 20 років;

18) Пенсії за віком.

Пенсія за віком призначається за двох умов:

- досягнення конкретного віку; - досягнення конкретного віку;

- наявності на цей час необхідного стажу.

Право на таку пенсію мають: - чоловіки - за умов досягнення ними віку 60 років та наявності виробничого стажу не менше 25 років;

- жінки - за умов досягнення ними віку 55 років та наявності виробничого стажу не менше 20 років;

Пенсійний вік не збігається з фактичним настанням старості і, як правило, пов'язаний не з фактичною непрацездатністю пенсіонера, а тільки з її можливим настанням. Громадянам, чий трудовий стаж є достатнім для призначення повної пенсії, пенсії за віком призначають у розмірі, пропорційному фактичному стажу, але не менше соціальної пенсії (ст.12,20 Закону "Про пенсійне забезпечення"). Пенсії призначають відділення Пенсійного фонду за місцем проживання заявника" "Розмір пенсії за віком становить 55% середньомісячного заробітку. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років - жінкам пенсію збільшують на 1% середньомісячного заробітку, але не менше як на 1% мінімального розміру пенсії. Обчислена за такою формулою пенсія не може перевищувати 75% середньомісячного заробітку (ст. 19). Середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсії беруть (за вибором того, хто звернувся за пенсією): за 24 календарні місяці роботи поспіль перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців роботи впродовж всієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від наявних перерв у роботі. Пенсії за віком є довічними пенсіями. Після досягнення пенсійного віку працівники можуть продовжувати трудову діяльність і при цьому отримувати пенсію. У випадку збільшення заробітку працюючого пенсіонера розмір пенсії можна перераховувати кожні два роки, виходячи з нового, вищого заробітку. На цих же умовах здійснюють перерахунок пенсії з урахуванням трудового стажу. Однак, якщо пенсія була призначена при неповному стажі роботи і, продовжуючи працювати, пенсіонер набув стажу, достатнього для призначення повної пенсії, перерахунок провадять незалежно від того, скільки часу минуло після призначення пенсії при неповному стажі (ст.69, 70). Пенсійне законодавство дозволяє деяким категоріям працівників виходити на пенсію раніше загальновстановленого пенсійного віку. Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" пільгові пенсії призначають: - працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць; - чоловікам - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; - жінкам - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше семи років шести місяців на зазначених роботах; - працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць. Чоловікам - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Жінкам - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; - трактористам-машиністам, безпосередньо зайнятим у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, чоловікам після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі. Загальними правовими підставами (умовами) пенсійного страхування за віком є пенсійний вік і трудовий стаж установленої тривалості. Саме цими двома умовами (віком і стажем) передбачено право на забезпечення пенсією за віком.