Розкрийте поняття об’єкту злочину та його структури

Об’єкт злочину – це елемент складу злочину, що утворений суспільними відносинами, які охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння (обов’язкова ознака), а також включає в себе предмет злочину і потерпілого від злочину (факультативні ознаки).

У науці кримінального права широкого поширення набула тричленна класифікація об’єктів злочину на загальний, родовий і безпосередній.

1. Загальним об’єктом злочинів визнається вся сукупність суспільних відносин, які охороняє кримінальне законодавство.

Кримінальним законодавством охороняють далеко не всі суспільні відносини. Законодавець поставив під охорону кримінальних законів лише деякі, найбільш важливі суспільні відносини.

Виділення загального об’єкта злочинів має важливе значення:

- для відмежування злочинів від інших правопорушень: ті суспільні відносини, що не перебувають під охороною кримінального закону, не можуть бути об’єктом злочину. Посягання саме на ці суспільні відносини не може бути злочином;

- для визначення соціально–політичної суті злочину: злочин посягає на найбільш суттєві суспільні відносини;

- дає змогу визначити суспільні відносини, що потребують кримінально-правової охорони, або навпаки, визначають ті суспільні відносини, потреби в кримінально-правовій охороні котрих вже немає.

- для визначення родового та безпосереднього об’єктів злочинів.

2. Під родовим об’єктом злочинів звичайно розуміють суспільні відносини, на які посягає певна група злочинів.

Це можуть бути тотожні чи однорідні суспільні відносини, що охороняються комплексом пов’язаних кримінально-правових норм.

Родовий об’єкт злочинів найчастіше вказується в назвах розділів КК. Наприклад, розділ VI має назву “Злочини проти власності”; розділ ІІ – “Злочини проти життя та здоров’я особи”.

Значення родового об’єкта:

1) дозволяє провести класифікацію всіх злочинів і кримінально-право­вих норм. Власне цю властивість і покладено в основу побудови КК за розділами;

2) допомагає встановити характер і ступінь суспільної небезпечності злочину;

3) сприяє правильній кваліфікації злочину;

4) правильне встановлення родового об’єкта допомагає визначити безпосередній об’єкт злочину.

3. Безпосередній об’єкт –– це суспільні відносини, на які посягає конкретне злочинне діяння. Це суспільні відносини, поставлені під охорону певного кримінального закону.

Низка злочинів мають не один, а декілька безпосередніх об’єктів.

Основний безпосередній об’єкт – це суспільні відносини, порушення яких становить соціальну сутність злочину. Основний безпосередній об’єкт визначає суспільну небезпечність певного злочину, місце кримінально-правової норми в системі Особливої частини КК.

Додатковий обов’язковий безпосередній об’єкт злочину – це суспільні відносини, посягання на які не є суттю цього злочину, та вони порушуються або ставляться під загрозу порушення поряд з основним безпосереднім об’єктом.

Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом злочину визнаються суспільні відносини, що їх цей злочин в деяких випадках порушує, а в інших не порушує.

Значення встановлення безпосереднього об’єкта злочину:

- встановлення безпосереднього об’єкта злочину має важливе значення для встановлення характеру та ступеня суспільної небезпечності злочину;

- безпосередній об’єкт є необхідним елементом складу злочину. Його встановлення обов’язкове в усіх випадках; за безпосереднім об’єктом найчастіше проводиться розмежування злочинів. Саме безпосередній об’єкт злочину дає змогу найбільш точно провести розмежування злочинів, адже в більшості випадків об’єкт злочину є тим елементом складу злочину, котрий притаманний тільки одному злочину;

- безпосередній об’єкт злочину, як і родовий, необхідний для систематизації злочинів;

- правильне встановлення об’єкта злочину забезпечує правильну класифікацію злочинів.

До структури об’єкта злочину належать такі ознаки:

1. Суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння (обов’язкова ознака).

Суспільні відносини як обов’язкова ознака об’єкта злочину характеризуються наявністю таких ознак: 1) вони перебувають під кримінально-правовою охороною; 2) у сфері цих відносин злочином завдається істотна шкода (чи створення загрози її заподіяння).

Обов’язкова ознака об’єкта злочину має власну структуру. В теорії кримінального права, як правило, використовується трьохчленна структура суспільних відносин. До її елементів належать: 1) суб’єкти (учасники) суспільних відносин; 2) предмет суспільних відносин; 3) соціальний зв’язок між учасниками суспільних відносин.

Суб’єктами (учасниками) суспільних відносин можуть бути фізичні та юридичні особи, об’єднання громадян, суспільство, окремі державні органи, держава в цілому тощо.

Соціальний зв’язок виконує роль поєднання між собою двох інших елементів: учасників і предмета суспільних відносин. При цьому сам соціальних зв’язок, окремо від інших елементів суспільних відносин, на нашу думку, існувати не може.

Предметом суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, справедливо називають те, з приводу чого існують відносини між учасниками (суб’єктами) суспільних відносин.

Усі суспільні відносини залежно від властивостей їх предмета необхідно розділяти на дві групи – матеріальні і нематеріальні. Відносини, до складу яких входить матеріальний предмет (майно, ліс, дикі тварини, водоймища тощо), називають матеріальними. Інший предмет мають нематеріальні відносини. В таких відносинах його місце, а точніше функції предмета, виконують вже інші соціальні відносини (наприклад, державна влада або духовні блага).

До предметів суспільних відносин належать різноманітні матеріальні і нематеріальні блага, зокрема результати дій, продукти духовної творчості, особисті немайнові блага (ім’я, честь, гідність, авторитет тощо), недоторканність особи, здоров’я, свобода слова, тобто такі предмети матеріального і духовного світу, які здатні задовольнити інтереси суб’єктів цих відносин.

2. Предмет злочину (факультативна ознака).

Предмет посягання відіграє важливу роль у з’ясуванні характеру вчиненого злочину. Його властивості нерідко дозволяють відмежувати злочин від адміністративного чи іншого правопорушення, оскільки оцінка багатьох дій значною мірою залежить від характеристики саме предмета злочину (зокрема, встановлення ознак предмета посягання є необхідною передумовою для з’ясування поняття продовжуваного злочину). Ця ознака складу злочину слугує розмежуванню окремих посягань, характеризуючи їх індивідуальні особливості, а також значною мірою здатна визначати характер і ступінь суспільної небезпеки злочинних діянь.

Ознаки предмета злочину в сукупності складають систему ознак, що зведені у три групи:

1) фізичні ознаки. Фізичні ознаки предмета злочину відображають його природні властивості. До них, зокрема, належать: матеріальність, кількість, якість, форма, стан, структура.

2) соціальні ознаки. Соціальні ознаки предмета злочину відображають його значення для людини, суспільства, є результатом оцінювання такого предмета останніми. До соціальних ознак предмета злочину ми відносимо, зокрема, його: вартість, безпечність або небезпечність для людини, функціональне призначення (культурне, історичне, економічне, політичне тощо), позитивне чи негативне значення для людини, приналежність окремій особі (в аспекті відповідної форми власності).

3) юридичні ознаки. Юридичні ознаки предмета злочину характеризують його в кримінально-правовому аспекті. Це такі ознаки, як: 1) наявність злочинного діяння, вчиненого з приводу відповідних матеріальних цінностей та шляхом безпосереднього впливу на них (або без такого впливу); 2) наявність мети впливу на бажаний для винуватого предмет; 3) форма законодавчого визначення (як саме – безпосередньо чи опосередковано предмет злочину визначений у кримінально-правовій нормі); 4) факультативність (предмет не є обов’язковим для всіх складів злочинів) та 5) «підпорядкованість» предмета об’єкту злочину.

3. Потерпілий від злочину (факультативна ознака).

Потерпілий від злочину - це факультативна ознака об’єкта злочину, що характеризує людину, з приводу якої вчиняється злочин та (або) якій, відповідно до кримінально-правової норми, злочином завдається істотна шкода (чи створюєтья загроза її заподіяння).

Наведена дефініція охоплює три варіанти розвитку подій, за яких людину можна визнати потерпілим від злочину:

1. З приводу людини вчиняється злочин і при цьому їй завдається істотна шкода (чи створюєтья загроза її заподіяння). Це, зокрема, вбивства і тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.

2. Злочин вчиняється з приводу певної людини (істотна шкода їй при цьому не завдається і не створюєтья загроза заподіяння такої шкоди).

3. Людині завдається істотна шкода (чи створюєтья загроза її заподіяння), однак злочин вчиняється не з приводу цієї людини.

Ознаки потерпілого від злочину (як загального кримінально-правового поняття) можна об’єднати у три групи: 1) біологічні; 2) соціальні; 3) юридичні.

1. Біологічні ознаки потерпілого від злочину характеризують його як людину – йдеться про певний вік (зокрема, малолітня чи неповнолітня особа); стать (жіноча або чоловіча); стан здоров’я тощо.

2. Соціальні ознаки потерпілого від злочину визначають його соціальний статус (зокрема – суддя, державний діяч, працівник правоохоронного органу), національність, ставлення до релігії, політичні переконання, освіту тощо.

3. Юридичні ознаки потерпілого від злочину характеризують його у кримінально-правовому аспекті. До них належать:

1) наявність злочинного діяння, вчиненого з приводу певної людини та (або) якій цим діянням, відповідно до кримінально-правової норми, завдається істотна шкода (чи створюєтья загроза її заподіяння);

2) наявність мети вчинення злочину саме з приводу певної людини;

3) форма законодавчого визначення аналізованого поняття (як саме – безпосередньо чи опосередковано потерпілий від злочину визначений у кримінально-правовій нормі);

4) факультативність ознаки «потерпілий від злочину» – вона не є обов’язковою для всіх складів злочинів;

5) «підпорядкованість» потерпілого від злочину об’єкту посягання.