Чи можна створити «ідеальну ОСУ»? Які параметри ОСУ потрібно оцінювати та за допомогою яких методів?

Ураховуючи переваги та недоліки кожної з ОСУ, можна стверджувати, що ідеальних структур не існує. Перед усіма підприємствами постає проблема оптимізації структури та чисельності апарату управління через впровадження більш досконалих управлінських технологій, створення периферійних, децентралізованих підрозділів, які дають змогу перейти від статичних до динамічних структур, здатних забезпечити відповідні реакції на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі.

Досвід функціонування організацій показує, що ефективно діюча система управління забезпечує високі результати діяльності, тому під час оцінювання ОСУ використовуються як загальноекономічні показники, так і специфічні характеристики, які дають змогу оцінити діяльність ОСУ та окремих її частин.

До загальноекономічних показників належать:

· темпи зростання виробництва товарної продукції;

· виробництво продукції на 1 грн витрат;

· рентабельність виробництва;

· відносна економія:

а) основних виробничих фондів;

б) нормованих обігових коштів;

в) матеріальних витрат;

г) фонду оплати праці;

· темпи зростання продуктивності праці;

· частка приросту товарної продукції (ТП);

· економія живої праці;

· матеріальні витрати на 1 грн ТП;

· витрати найважливіших матеріальних ресурсів у натуральному виразі на 1 грн ТП тощо.

Специфічні показники, що доцільно використовувати для аналізу ОСУ:

· витрати на утримання одного працівника апарату управління;

· кількість документів, що припадають на одного працівника управління;

· коефіцієнт виконання наказів (команд, доручень);

· коефіцієнт якості виконання управлінських функцій;

· коефіцієнт оперативності роботи апарату управління;

· коефіцієнт керованості, який відбиває ступінь середнього завантаження одного керівника і-го рівня, який керує певною кіль­кістю підлеглих з урахуванням норми керованості;

· коефіцієнт централізації функцій управління, який визначається на основі співвідношення даних про чисельність керівників, спеціалістів та службовців, зайнятих в апараті заводоуправління, і загальної кількості працівників, що виконують цю функцію по підприємству в цілому;

· коефіцієнт економічності апарату управління, який викорис­товується для оцінювання ступеня відповідності фактичної струк­тури та чисельності апарату управління типовій структурі та но­рмативній чисельності;

· норматив витрат на управління по підприємству;

· обсяг продукції на одного працівника управління по підприємству;

· продуктивність праці управлінського персоналу;

· питома вага витрат, пов’язаних із механізацією (автоматизацією) управлінської праці;

· питома вага працівників управління;

· рівень механізації (автоматизації) управлінських робіт тощо.

Досвід вітчизняних підприємств свідчить, що багато з них мають «хворобу великих компаній», тобто дуже важко йдуть на радикальну перебудову ОСУ, обмежуючись частковими «косметичними ремонтами», не торкаючись їхніх недоліків: відсутність стратегії, надцентралізація; орієнтація на виробництво, а не на збут; відсталість технологій прийняття рішень; великі штати, ігнорування неформальних структур тощо.