Аутсорсинг як напрямок розвитку корпоративних структур

Аутсорсинг — це передавання частини функцій з обслуговування діяльності підприємства стороннім підрядникам чи постачальникам за умови гарантування ними відповідного рівня якості та ефективності їх виконання на основі трансформації чи оновлення бізнес-процесів і технологій та з можливістю переходу частини персоналу підприємства до постачальника.

Метою аутсорсингу як інструмента управління є підвищення ринкової вартості підприємства завдяки поліпшенню результатів його діяльності, зниженню витрат і ризиків, підвищенню конкурентоспроможності продукції через залучення зовнішніх контрагентів, які спеціалізуються на виконанні певних, як правило не профільних для підприємства, виробничо-господарських функцій.

Вузька спеціалізація зовнішніх виробників чи постачальників забезпечує їм можливість набути значного досвіду у виконанні бізнес-процесів, запровадженні інноваційних технологій, найновіших методів організації та здійсненні робіт. Це, у свою чергу, сприяє суттєвому зменшенню витрат і відповідно зниженню розцінок чи тарифів на аутсорсингові послуги. Як результат, використання аутсорсингу стає ефективнішим, ніж виконання аналогічних робіт власними силами. Водночас економічно необгрунтоване використання аутсорсингу може завдати підприємству вагомих збитків.

Основними мотивами, що спонукають підприємства до прийняття рішення щодо використання аутсорсингу, є потреба в поліпшенні обслуговування клієнтів, зниженні витрат, підвищенні гнучкості діяльності, зосередженні на основних її видах, уникненні додаткових інвестицій, зниженні певних ризиків тощо.

30. Характеристика моделей корпоративного управління (англо-американської, німецької, японської).

Англо-американська, орієнтована на ринок та публічне фінансування корпорацій

Основні характеристики моделі

• Велика розпорошеність акціонерного капіталу (акціонер, що володіє 2-5% може бути великим акціонером)

• Захист конкуренції державою

• Високий рівень саморегулювання

• Однорівнева наглядова рада, яка складається з виконавчих та незалежних директорів

• Обмеження діяльності менеджерів через контроль фондового ринку

Особливості англо-американської моделі

• Основні учасники корпорації - “публічні” акціонери, у т.ч. інституційні інвестори (пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії)

• Інвестори голосують “за” чи “проти” рішень топ-менеджменту корпорації продаючи чи залишаючи у “портфелі” акції

• Високоліквідний фондовий ринок, який сильно залежить від стану справ у корпораціях, ринкова капіталізація яких часто у сотні тисяч разів перевищує реальну вартість активів

Акціонери лише обирають членів ради директорів і прямо НЕ впливають на встановлення дивідендів, найм чи звільнення керівництва АТ або визначення напрямків капіталовкладень

• Загальні збори проводяться щороку – але це процедурні збори, на участь у яких акціонери видають довіреності

• Пропозиції акціонерів не можуть торкатися поточних ділових питань і не є обов'язковими для врахування керівництвом

• Акціонери намагаються максимізувати свій власний достаток, який залежить, у першу чергу, від ринкової вартості акцій корпорації

Ефективність прийняття інвестиційних рішень базується на високому рівні прозорості діяльності АТ

• Законодавство передбачає значні санкції, включаючи штрафи та позбавлення волі, за недотримання стандартів корпоративного управління, обумовлених законами, особливо у сфері розкриття інформації

• Кількість незалежних директорів у складі ради директорів дорівнює чи перевищує кількість виконавчих. Значна роль відводиться головному виконавчому директору, який має значні повноваження щодо призначення своєї команди керівників

• Японська, орієнтована на зв'язки всередині груп учасників ринку, базується на соціальній єдності

Характеристика японської моделі

• Основною структурною одиницею бізнесу є не окрема компанія, а група взаємозв'язаних компаній - “кейрецу” (спільний позиковий та акціонерний капітал, внутрішньо-групова торгівля (до 20%), неформальні ділові контакти та внутрішньо-групова ротація менеджерів)

• Головним показником ділового успіху є успіх не однієї компанії, а цілої групи, який, у свою чергу, сприяє розвитку національної економіки

• Висока концентрація власності у руках середніх та великих акціонерів

• Поширена практика перехресного володіння акціями між компаніями-учасниками групи

Центральну роль відіграють банки: кожна група компаній має власний банк, який виконує функцію основного джерела фінансування групи компаній й володіє значною часткою акцій АТ

• 70% акціонерного капіталу належить інституціональним власникам, на фондовому ринку обертається незначна частка акцій дрібних акціонерів, тому він менш розвинутий й ліквідний порівняно зі США

• Управління базується на принципі соціальної єдності усіх учасників АТ: на рівні компанії, взаємопов'язаної групи компаній та суспільства у цілому. Співпраця, співробітництво, а також прийняття рішень шляхом досягнення взаємної згоди заохочується та підтримується

• Органи управління включають майже усіх партнерів компанії з “кейрецу” (постачальників, споживачів, виробників та ін.)

Усі члени виконавчого органу є рівними

• Найбільш впливовим органом є президентська рада кейрецу, яка складається з президентів основних компаній групи

Головний менеджер приймає важливі рішення лише після консультацій з іншими менеджерами та власниками групи компаній – кейрецу.

• Орієнтація на довгострокові перспективи. Прибутковість не є кінцевою метою – не менш важливі соціальні зобов'язання. Конкуренція та прибутковість компанії можуть бути обмежені за для інтересів економіки країни у цілому

• Німецька (континентальна), орієнтована на банки та їх довготермінові зв'язки з корпораціями

Характеристика німецької моделі КУ:

Висока концентрація власності у середніх та великих акціонерів (більше 90% вільно конвертованих акцій управляються організаціями-інвесторами)

Менша інформаційна прозорість порівняно зі США

Дворівнева система органів управління

Нижчий рівень конкуренції за контроль між учасниками корпоративних відносин

Високий ступінь контролю корпорацій з боку банків

Обмеження діяльності менеджерів через

організаційні важелі та систему контролінгу

Особливості німецької моделі

• Законодавчо чітко розподілено функції безпосередньо управління та нагляду:

Управління здійснює виконавчий комітет (правління), який є єдиним органом, який приймає реальні рішення, користується повною свободою та повноваженнями, необхідними для їх реалізації

Нагляд і контроль здійснюють наглядові ради, які призначають правління, відповідають за затвердження балансового та щорічного звіту, крупні капіталовкладення, закриття виробництва, рівень дивідендів. До складу наглядової ради входять тільки незалежні директори. Голову наглядової ради, який має вирішальний голос обирають акціонери. Звичайно 30% місць у раді належить акціонерам, 50% персоналу, 20% - іншим учасникам

• Участь банків у діяльності рад (управління за довіреністю акціонерів - звичайна послуга у німецьких банках)

• Емісія акцій не є основним джерелом зовнішнього фінансування, традиційно – це кредити банків

• Роль інституційних інвесторів незначна, у результаті – нижча ліквідність фондового ринку порівняно із США та Великобританією, але вища, ніж у Японії

31. Фактори, що впливають на вибір моделі корпоративного управління.

Фактори, що визначають формування національної моделі корпоративного управління

• Структура акціонерів компанії

• Специфіка фінансової системи країни (ступінь розвитку фінансових ринків, роль банків)

• Співвідношення джерел фінансування АТ

• Макроекономічна ситуація та економічна політика у країні

• Історія розвитку та особливості правової системи і культури

• Традиційна національна ідеологія

• Практика ділових стосунків

• Традиції та ступінь державного втручання в економіку та роль держави у регулюванні правової системи

32. Формування та функціонування органів управління корпорацій у різних моделях КУ.

Правове поле, інституційні чинники та особливості економічного розвитку окремих країн дали життя англо-американській, японській, німецькій моделям корпоративного управління. Ці системи корпоративного управління відрізняються підходами до визначення кількості акціонерів та їх складом, формуванням органів управління, можливістю участі держави та банківських установ у створенні акціонерних товариств тощо.

Загальні збори акціонерів, спостережна рада та правління (Німеччина, Швейцарія);

Загальні збори та правління (Англія, США);

Право вибору найприйнятнішої для корпорації системи управління (Франція).

Визначаючи можливості впливу акціонерів на управлінські рішення розрізняють інсайдерську та аутсайдерську системи управління.

Англо-американська модель. Для американської економіки характерна аутсайдерська модель корпоративного управління (розпорошений капітал у поєднанні з контролем в руках або менеджерів, або зовнішніх власників). Модель корпоративного управління, яка прийнята у США, використовується в Англії, Канаді, Новій Зеландії тощо.

Головна мета управління за даною моделлю - збільшення добробуту власників за рахунок зростання курсової вартості акцій корпорації. В забезпеченні ефективності функціонування цієї моделі корпоративного управління значну роль відіграють ринки капіталу та розподіл за їх допомогою інвестиційних ресурсів.
33. Вплив фондового ринку на діяльність корпорацій у різних моделях корпоративного управління.

Фондовий ринок - це не тільки цінні папери, не лише його учасники, а й дії, які вони виконують, оперуючи цінними паперами. Ясна річ, що перед виконанням будь-якої дії необхідно прийняти певні рішення - як діяти, чи діяти взагалі. Особливо це стосується фондового ринку, де навіть незначна помилка може призвести до великих неприємностей. Рішення приймають усі учасники фондового ринку: одні щодо випуску і продажу цінних паперів і залучення капіталу, інші - у розрахунку на придбання цінних паперів і вкладання капіталу, треті - з метою мати зиск із надання фондових послуг. Сучасне управління виробництвом і фінансами надзвичайно складне і потребує спеціальних знань і можливостей користуватися інформацією про ринок капіталів, чим не може володіти кожен акціонер. З фінансового погляду акціонеру доцільніше інвестувати не в одне, а в кілька акціонерних товариств, що зменшує ризик втрат. Менеджери корпорації мають можливість отримувати інформацію про становище на фінансових ринках, вартість нової технології, про ринки збуту і джерела сировини. Отже, акціонерам вигідніше віддати свою власність в управління найманим спеціалістам, персоналу, котрий може кваліфіковано управляти акціонерним капіталом. При цьому власність на капітал відокремлюється від управління ним. Менеджери діють в інтересах власників. практика щодо діяльності Ради директорів в США має своє логічне обґрунтування: власники корпорації США поводяться як інвестори, які у разі незадоволеності діяльністю менеджменту можуть продати акції. Таким чином провідна роль корпоративного контролю в цій країні належить фондовому ринку, що зумовлено достатньо високим рівнем розвитку фондового ринку США (представлено близько 6000 корпорацій, має високий ступінь капіталізації - найбільша у світі сума операцій) та високим ступенем розпорошеності акцій корпорацій.

Японія має розвинутий фондовий ринок, який є значним чинником корпоративного регулювання. Токійська фондова біржа є провідною в Південно-Східній Азії. Громадськість Японії має дещо менший вплив на корпоративний сектор, ніж, наприклад, у США. Це пов'язано з національними особливостями японської моделі корпоративного управління.

Особливістю німецької моделі корпоративного управління виступає те, що фондовий ринок не відіграє суттєвої ролі, оскільки при всій потужності німецької економіки існують лише 600 корпорацій, із них лише біля п’ятої частини включено в списки Лондонської фондової біржі і лише десята частина котирується у США.

1. Політика щодо розкриття корпораціями інформації про свою діяльність у різних моделях корпоративного управління.

В Японії встановлено нові вимоги щодо розкриття інформації. Існують досить жорсткі вимоги щодо розкриття інформації. Корпорації повинні повідомляти досить багато, а саме: *дані про структуру капіталу; * відомості про кожного кандидата у члени ради директорів; *відомості про винагороду, яку було сплачено всім керуючим та директорам; *інформацію про можливі злиття чи реорганізації; *зміни до статуту, що пропонуються, а також назви компаній, що запрошуються для аудитор. перевірки.

У США корпорації повинні повідомляти про себе досить багато: фінансову інформацію про корпорацію (щоквартально); дані про структуру капіталу; інформацію про попередню діяльність директорів, що призначаються; розміри сукупної винагороди для керівництва, а також дати виплати винагороди кожному з п'яти вищих чинів (вище управління) корпорації поіменно; дані про акціонерів, що володіють пакетами акцій понад 5% акціонерного капітану; інформацію про можливе злиття чи реорганізацію; про поправки, що вносяться до статуту; а також імена осіб або компаній, що запрошуються для аудиторської перевірки. Ця інформація включається або до річного звіту, або до порядку денного зборів акціонерів.

У Німеччині законодавство щодо інформації в акціонерних товариствах вважається менш суворим, ніж, наприклад, у США. Вимоги до розкриття інформації в німецькій моделі полягають у тому, що корпорації повинні повідомляти: фінансову інформацію (кожні півроку); дані про структуру капіталу; інформацію про кожного кандидата у члени спостережної ради (в тому числі адресу і місце роботи); сукупну інформацію про винагороду членам виконавчої та спостережної рад; дані про акціонерів, що володіють понад 5% акцій корпорації; інформацію про можливе злиття чи реорганізацію; поправки до статуту, що пропонуються, а також прізвища осіб чи назви компаній, яких запрошують для аудиторської перевірки.

2. Характеристика прояву переваг та недоліків корпоративної форми організації бізнесу в аутсайдерських та інсайдерських моделях КУ

Інсайдерські системи характеризуються такою ситуацією, коли власність зосереджена в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. У цьому випадку управління здійснюється цими (юридичними чи фізичними) особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Аутсайдерські системи характеризуються акціонерною власністю, яка є досить розпорошеною і тому вплив на прийняття рішень значною мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією.Інсайдерська система корпоративного управління базується на діяльності інституційних інвесторів, які здійснюють внутрішній прямий контроль діяльності корпорацій, а зовнішній контроль (наглядові ради невиконавчих директорів та ринки) є дещо допоміжними. Аутсайдерські системи базуються на регулюванні через невиконавчих директорів і через ринки цінних паперів.

3. Особливості нормативно-правового регулювання діяльності АТ в Україні.

Існуюча нормативно-правова база не забезпечує належного захисту прав власників цінних паперів і не врегульовує багато питань управління підприємствами. Все це призводить до постійного прояву типових корпоративних конфліктів, що істотно зменшує інвестиційну привабливість і вартість вітчизняних об’єктів приватизації, знижує конкурентоспроможність українських АТ на ринках капіталів, гальмує розвиток фондового ринку тощо.

Передумовою залучення інвестицій в АТ є забезпечення належних умов для здійснення ними корпора-го контролю.

ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ від 16.01.2003 №436-IVвстановлює правові основи створення, господарської діяльності та ліквідації АТ

• загальні питання створення підприємств -ст. 62-72

• питання господарських товариств – ст. 79-92

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ від 16.01.2003 №435-IV регулює майнові відносини учасників товариств

• загальні положення про діяльність господарських товариств - ст. 113 – 118

• спеціальні норми щодо АТ – ст. 152 – 162

• на АТ також розповсюджується дія загальних норм про юридичних осіб, закріплена у ст.80 – 112 Закон України „Про акціонерні товариства” від 17 вересня 2008 року N 514-VI визначає порядок створення, діяльності, реорганізації АТ, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів.