Порівняльне екологічне право 15 страница

Питанню регулювання використання генетично модифікованих організмів приділяється у Співтоваристві дедалі більше уваги³. Екологічні стандарти використання ГМО встановлюються в основ­ному за допомогою Регламентів, більшість з яких були прийняті останніми роками. Вони, зокрема, регулюють питання транскор­донного перевезення ГМО, використання генетично модифікова­них продуктів харчування та кормів, відстеження та маркування ГМО і продуктів харчування з ГМО, введення нових продуктів, що використовують ГМО.

На сьогодні екологічні стандарти продукції, виробленої з ви­користанням ГМО, встановлюються Директивою 90/219/ЄЕС щодо використання генетично модифікованих мікроорганіз­мів у замкнутих системах, Директивою 2001/18/ЄЕС — про умисний випуск у навколишнє середовище генетично модифі­кованих організмів і відміну Директиви Ради 90/220/ЄЕС⁴, Регламентом № 1946/2003 — про транскордонне переве­зення генетично модифікованих організмів⁵, Регламентом № 1829/2003 — про генетично модифіковані продукти харчування

' Див.: Микієвич М.М. Європейське право навколишнього середовища / М.М. Микієвич, Н.І. Андрусевич, Т.О. Будякова. — Л., 2004. — С. 181.

² Див.: Директива 90/219/ЄЕС (щодо модифікованих мікроорганізмів); Ди­ректива 90/220/ЄЕС (щодо ГМО) // Ої Ь 117, 08/05/1990.

Див.: Тустановська І. Окремі аспекти міжнародно-правової регламентації поводження з генетично-модифікованими організмами / І. Тустановська // Правничий часопис Донец. ун-ту. — 2002. — № 1(7). — С. 39-43.

⁴ Див.: Директива 2001/18/ЄЕС про умисний випуск у навколишнє середо­вище генетично модифікованих організмів і відміну Директиви Ради 90/220/ЄЕС // Оі І 106, 17/04/2001.

Див.: Регламент № 1946/2003 про транскордонне перевезення генетично модифікованих організмів // ОЛ І 287, 05/11/2003.

та корми¹, Регламентом № 1830/2003 — щодо відстеження та маркування генетично модифікованих організмів і відстеження продуктів харчування та корму, виготовлених із генетично модифі­кованих арганізмів, та внесення змін до Директиви 2001/18/ЄС², Регламентом № 258/97 — ододо нових продуктів та інгредієнтів нових продуктів³.

Загальною вимогою до випуску в навколишнє середовище чи розміщення на ринку ГМО є уникнення при цьому негативного впливу на навколишнє середовище та здоров'я людини. Випуск ГМО в навколишнє середовище та розміщення їх на ринку по­винно здійснюватися лише за умови дотриманням вимог, встанов­лених у Частинах В (щодо випуску) та С (щодо розміщення на ринку) Директиви 2001/18/ЄЕС.

Важлива передумова здійснення вивільнення в навколишнє се­редовище чи розміщення на ринку ГМО — проведення оцінки ри­зику для довкілля продуктів з використанням ГМО й отримання відповідної згоди на вивільнення чи розміщення від компетентного органу держави, на території якої вони здійснюються. Значним аспектом прийняття рішення щодо погодження чи непогодження вивільнення/розміщення ГМО є консультування з громадськістю й іншими державами-членами. Директива також передбачає про­цедури моніторингу й обміну інформацією щодо ГМО, на випуск/ розміщення яких було надано згоду.

Стандарти продуктів харчування, які містять ГМО, встанов­люються Регламентом № 1829/2003 про генетично модифіко­вані продукти харчування та корми, Регламентом № 1830/2003 — про відстеження та маркування ГМО і відстеження продук­тів харчування й корму, виготовлених із ГМО, та Регламентом № 258/97 — щодо нових продуктів та інгредієнтів нових продуктів. Дані продукти не повинні створювати загрози для споживачів чи

¹ Див.: Регламент № 1829/2003 про генетично модифіковані продукти харчу­вання та корми // ОЛ І 268, 18/10/2003.

² Див.: Регламент № 1830/2003 щодо відстеження та маркування генетично модифікованих організмів і відстеження продуктів харчування та корму, виготовлених із генетично модифікованих організмів та внесення змін до Директиви 2001/18/ЄС // ОЛ І 268, 18/10/2003.

³ Див.: Регламент № 258/97 щодо нових продуктів та інгредієнтів нових продуктів // 03 І 43,14.02.1997.

вводити споживачів в оману, а також бути несприятливими для харчування порівняно з продуктами, які вони заміняють. Перед розміщенням на ринку такі продукти повинні проходити відповід­ні перевірки, внаслідок яких приймається рішення щодо дозволу допуску таких продуктів на ринок. Дане рішення визначає також умови використання, призначення, особливості та специфічні ви­моги щодо маркування такої продукції. Серед інших вимог щодо маркування такої продукції обов'язковою є вказівка про наявність у ній ГМО. Дана продукція, у свою чергу, повинна також прохо­дити оцінку її впливу на навколишнє середовище та можливого ризику, що можуть нею створюватись. Рішення чи положення, які приймаються щодо продуктів, котрі можуть мати негативний вплив на здоров'я людини, повинні, у свою чергу, повідомлятись Науковому комітету з харчування. Стосовно такої продукції де-ржави-члени можуть встановлювати заборони й обмеження.

Екологічна стандартизація охоплює всі стадії поводження з ГМО. Важливим аспектом регулювання використання ГМО є ре­гулювання їх транскордонного перевезення¹. Воно здійснюється на основі Регламенту № 1946/2003 про транскордонне перевезен­ня ГМО, розробленого на основі Картагенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про охорону біологічного різноманіття. Завдання цього регламенту — створення загальної системи пові­домлення та інформації про транскордонне переміщення ГМО і забезпечення послідовної імплементації положень Протоколу від імені Співтовариства, з метою сприяння забезпеченню належно­го рівня охорони у сфері безпечного перевезення, поводження та використання ГМО, які можуть мати негативний вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, вра­ховуючи також загрозу здоров'ю людини. Регламент встановлює вимоги щодо експорту ГМО у країни, що не є членами Співтова­риства, щодо транзиту та неумисного переміщення ГМО.

Регламент також зобов'язує держави-члени вживати необ­хідних заходів для запобігання непередбаченому та неумисному транскордонному переміщенню ГМО і передбачає механізм пові-

¹ Див.: Медведєва М.О. Міжнародні правові стандарти співробітництва держав у галузі біотехнологій: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.11 / М.О. Медведєва; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2005.

домлення в разі такого переміщення. Такі заходи, зокрема, пе­редбачають негайне повідомлення громадськості та Комісії, усіх інших держав-членів, на які вплине чи може вплинути таке пе­реміщення, а також Інформаційний центр із біорізноманіття й відповідні міжнародні організації.

У ФРН роботи з екосертифікації почалися з 1974 року. Через декілька років був заснований екознак — прообраз теперішнього, відомого не лише в країні, «Блакитного ангела». Розвиток еко­сертифікації з привласненням знаку «Блакитний ангел» багато в чому пов'язаний з програмою ООН із захисту довкілля. Про­дукція, маркірована цим знаком, відповідає встановленій групі критеріїв, що гарантують її екологічну безпеку. Наприклад, авто­мобіль, що має екознак, обладнаний надійною системою очищення вихлопних газів.

Основний стандарт ОШ 820 визначає принципи діяльності ні­мецької національної організації із стандартизації:

— добровільність, забезпечується правом будь-якої особи брати участь у створенні стандарту, а нормативні документи но­сять рекомендаційний характер;

— гласність, реалізується публікацією всіх проектів стандар­тів і бере до уваги кожне критичне зауваження;

— участь всіх зацікавлених сторін — рівноправ'я всіх юри­дичних осіб, що беруть участь у стандартизації;

— єдність і несуперечність, виражаються у встановленні пра­вил і процедур, що забезпечують єдність всієї системи стандар­тизації, і в обов'язковій перевірці знов прийнятих стандартів на їх сумісність з нормативними документами, що діють;

— конкретність, полягає в обов'язковій відповідності стан­дарту сучасному науково-технічному рівню;

— орієнтованість на загальну вигоду, визначається прави­лом: користь для всієї країни переважає над вигодою окремої сторони;

— орієнтованість на економічні реальності, полягає в тому, що у стандарт закладаються лише абсолютно необхідні вимоги, бо стандартизація — не самоціль; міжнародний характер стан­дартизації — діяльність ОШ спрямована на усунення технічних бар'єрів у торгівлі і створення єдиного ринку в Європі, на вжи­вання міжнародних і європейських стандартів.

Заслуговує на увагу процедура німецької екосертифікації. На початковому етапі публічно представляється продукція, що пре­тендує на екознак. Федеральне бюро з довкілля створює компе­тентну комісію, яка аналізує відгуки, дає замовлення Німецькому інституту гарантії якості й сертифікації на розгляд заявки на еко-сертифікацію. Технічні умови сертифікації розробляє Федеральне бюро з довкілля як центральний орган Системи. У розгляді заявки беруть участь Німецький інститут гарантії якості й сертифікації, Федеральне бюро з охорони довкілля, Конференція німецької про­мисловості, Асоціація споживачів, Асоціація торгівлі, експерти. За результатами розгляду заявки виробляються рекомендації для журі. Журі враховує результати всіх етапів, докази відповідності виготівника, відгуки організацій, призначених для участі в про­цедурі.

Широко поширений екознак «Зелена точка» застосовується в системі заходів щодо запобігання забрудненню довкілля відхода­ми. Такий знак на упаковці вказує на можливість її переробки, тому цивілізовані споживачі викидають упаковку, маркіровану «Зеленою точкою», у спеціальні контейнери.

Інші екознаки інформують споживача про різні екологічні ха­рактеристики товарів, що продаються, що нерідко служить основ­ним критерієм їх вибору серед численних аналогів.

10.3. З Національним органом із стандартизації у США є Американський національний інститут стандартів і технології (N151).

№5Т — неурядова некомерційна організація, що координує роботи з добровільної стандартизації в приватному секторі еконо­міки, керує діяльністю організацій — розробників стандартів, що приймає рішення про надання стандарту статусу національного.

М5Т не розробляє стандарти, але є єдиною організацією у США, що приймає (затверджує) національні стандарти. Це від­повідає основному завданню ІМІ5Т — сприяння вирішенню про­блем, що мають загальнодержавне значення (економія енерго­ресурсів, захист довкілля, забезпечення безпеки життя людей і умов виробництва).

Інститут розробляє цільові програми. Програмно-цільове пла­нування охоплює виробництво і транспортування палива, поста­чання електроенергії, вживання ядерної, сонячної та інших видів

енергії. Значно менше уваги приділяється розробці стандартів на готову продукцію, оскільки в цій сфері діють фірмові нормативні документи.

Національні (федеральні) стандарти містять обов'язкові до вико­нання вимоги, що стосуються в основному аспектів безпеки. Разом з обов'язковими федеральними стандартами у США діють технічні регламенти, що затверджуються органами державного управління — Міністерством торгівлі, Міністерством оборони, Управлінням служб загального призначення, Федеральним агентством з охоро­ни довкілля, Федеральним агентством з охорони праці і здоров'я на виробництві, Федеральним управлінням з безпеки харчових продуктів і медикаментів, Комісією з безпеки споживчих товарів і деякими іншими. М5Т підтримує тісні ділові контакти з цими ор­ганізаціями, зокрема, у плані інформаційного забезпечення фірм, приватних організацій, що розробляють стандарти. Самі вказані вище органи управління нерідко беруть участь у розробці фірмо­вих стандартів і враховують їх наявність при плануванні створен­ня федерального стандарту. Нерідкі випадки, коли фірмовий стан­дарт, задовольняючий їхнім вимогам, приймається як федеральний.

Розробляють федеральні стандарти авторитетні організації, ак­редитовані Американським національним інститутом стандартів. Найбільш відомі з них: Американське товариство по випробуван­нях і матеріалах (А5ТМ); Американське товариство з контролю якості (А5<ЗС). Ці організації розробляють не лише федеральні, але і стандарти, що носять добровільний характер.

10.4. Державна політика України у сфері управління якістю повинна спрямовуватися на створення необхідних умов для впро­вадження в усіх галузях економіки систем управління якістю та довкіллям.

Державна політика України у сфері управління якістю продук­ції (товарів, робіт, послуг) має бути спрямована на підтримку зу­силь підприємств та організацій у задоволенні потреб споживачів шляхом поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції, розвитку і впровадження методів управління якістю¹.

Див.: Про затвердження Концепції державної політики у сфері управління стю продукції (товарів, робіт, послуг): Розпорядження Кабінету Міністрів України 17 серпня 2002 р. № 447-р // ОВУ. - 2002. - № 34. — Ст. 1620.

Стаття 5 Закону України «Про стандартизацію» одним із при­нципів державної політики у сфері стандартизації визначає пріо­ритетність впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів'.

В Україні діють добровільні державні стандарти на системи управління якістю, розроблені на основі міжнародних стандартів 150 серії 9000 та 14000. Забезпечення поліпшення якості повин­не стати завданням загальнодержавного значення, а основним шляхом його вирішення — державна підтримка сучасних методів управління якістю та діловою досконалістю, розроблення і впро­вадження систем управління якістю відповідно до стандартів І8О серії 9000 та 14000, принципів всеохоплюючого управління якіс­тю, визнаних у Європі та у світі.

Метою Концепції державної політики у сфері забезпечення якості та екологічної безпеки продукції є визначення стратегічних напрямів, пріоритетів, а також політичних, соціально-економіч­них і техніко-технологічних засад реалізації державної політики у сфері управління якістю та забезпеченням екологічної безпеки продукції.

Основними завданнями Концепції є:

— визначення стратегічних напрямів, методів і механізмів реалізації державної політики у сфері управління якістю;

— формування загальної культури якості;

— постійне вдосконалення управління якістю в усіх галузях економіки.

Ця Концепція повинна лягти в основу діяльності органів ви­конавчої влади, науково-дослідних установ і виробничих структур у сфері управління якістю та розвитку фундаментальних і при­кладних досліджень.

Державна політика у сфері управління якістю повинна ґрун­туватися на оптимальному поєднанні інтересів держави і товаро­виробників щодо випуску якісної та конкурентоспроможної про­дукції з дотриманням всіх вимог щодо екологічної безпеки цієї продукції.

Завдання державної політики у сфері управління якістю по­лягають у створенні необхідних правових, економічних, організа­ційних умов для:

— виробництва якісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринку;

— задоволення попиту на безпечну та якісну продукцію;

— збереження та відновлення безпеки довкілля;

— збільшення доходів бюджету за рахунок інтенсифікації розвитку економіки;

— зростання зайнятості та підвищення життєвого рівня гро­мадян;

— піднесення авторитету країни у світовому співтоваристві, забезпечення стабільного розвитку її економіки та посилення обо­роноздатності.

Державна політика у сфері управління якістю ґрунтується на принципах всеохоплюючого управління якістю¹, що, на нашу дум­ку, означає таке: орієнтація на споживача; провідна роль керів­ництва підприємств та організацій у вирішенні питань якості; залучення працівників підприємств та організацій до процесів управління якістю; процесний підхід до управління ресурсами і діяльністю підприємств та організацій; системний підхід до управ­ління діяльністю підприємств та організацій; постійне навчання працівників, впровадження інновацій та вдосконалення виробни­чих процесів; прийняття рішень з урахуванням конкретних фактів; розвиток партнерських стосунків з постачальниками.

Аналіз світового досвіду свідчить, що лише запровадження систем екологічного управління чи екологічного маркування про­дукції не забезпечить суттєві позитивні зміни у сфері охорони довкілля. Тому нині активно обговорюються питання щодо не­обхідності створення в Україні системи екологічної сертифіка­ції продукції, процесів, послуг, об'єктів як системи незалежного підтвердження відповідності об'єкта встановленим у законодавс­тві та в нормативно-правових документах екологічним вимогам. Від впровадження системи екологічної сертифікації виграють усі — працівники підприємств отримають кращі й безпечніші

¹ Див.: Про стандартизацію: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 31. — Ст. 145.

1 Див.: Джуран Д. Все о качестве / Д. Джуран // Зарубежньїй опит. Вьш. 2. Вьісший уровень руководства и качество. — М., 1993. — 250 с.

умови праці; населення отримає кращі екологічні умови довкілля, зменшиться кількість захворювань та негативних змін генофонду; споживач отримає більш безпечну і якісну продукцію.

Література

1. Про зміну клімату [Електронний ресурс]: Конвенція. — Режим доступу: ипГссс.іпі/гезоигсе/сіосз/

2. Про охорону та використання транскордонних водотоків та між­народних озер: Конвенція від 17.03.1992 р., Гельсінкі // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1999. — № 34. — Ст. 282.

3. Про захист Рейну [Електронний ресурс]: Конвенція. — Режим доступу: \у\у\у.салуаіег-іпк>.пеі/ііЬгагу/гиз/\уаі:ег/гпіпе.рсії

4. О трансграничном загрязнении воздуха на большие расстоя-ния [Електронний ресурс]: Конвенция. — Режим доступу: ШрУДуига. пигпапШез.есіи.ги/сіЬ/тзд/МбЗІ

5. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод лю­дини [Електронний ресурс]. — Режим доступу: /сді-Ьіп/1а\уз/таіп

6. Про заборону військового та іншого ворожого впливу на при­роду [Електронний ресурс]: Конвенція. — Режим доступу: \у\г\у.ип.огд/ шззіап/сіоситеп/сопуепіз/позіепу.піт

7. Про доступ до інформації, участь громадськості у процесі при­йняття рішень та правосуддя з питань, що стосуються довкілля [Елек­тронний ресурс]: Конвенція. — Режим доступу: 2акоп.гасІа.£ОУ.иа/с§і-Ьіп/1а\У5/таіп

8. Устав Организации Обьединенньїх Наций [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Ьіір://2акоп.паи.иа/гиз/сіос/?сосіе=995_010

9. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: гакоп.гасіа.^оу.иа/сді-Ьіп/іа'Л'з/ таіп.с§і?пгедг=995_043

10. Стокгольмська декларація [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу: 5еагсЬ.1іда2акоп.иа/1_с1ос2.п5{/ііпк1?ОрепА§епі

11. Декларація принципів Ріо [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу: гакоп.гасіа.§оу.иа/с§і-Ьіп/1а^/5/таіп.сді?пгед=995_455

12. Порядок денний 21 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: ////[///

13. Хартия Европейского Союза об основньїх правах: комментарий / отв. ред. СЮ. Кашкин. — М., 2001.

14. Рекомендація ОЕСР [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

//

15. СОМ (2000) 66 їїпаі.

16. Рекомендація Ради від 3 березня 1975 року щодо розподілу затрат і дій державних органів влади з екологічних питань ОЛ* 194, 25.07.1975.

17. СОМ 2000/0001 ііпаї.

18. Регламент № 258/97 щодо нових продуктів та інгредієнтів нових продуктів // Оі І 43,14.02.1997.

19. Регламент № 1946/2003 про транскордонне перевезення гене­тично модифікованих організмів // Оі Ь 287, 05/11/2003.

186. Ьорег Озіга V. Зраіп (1995) 20 Е. Н. К. К. 277.

187. Сиегга апсі ОіЬегз V. Иаіу (1998) 26 Е. Н. К. К. 357.

188. Раііп Огапіі Оу V. УеЬтаззаіоп капзапіегуеузііоп кипіауМутап ЬаШіиз [2000] С-9/00.

189. С-292/99 Комісія проти Франції.

190. С-466/99 Комісія проти Італії.

191. С-35/00 Комісія проти Великої Британії.

192. Европейский Суд. Решение 240/83 1985 5 513.

193. Сіаизоп V. Іпсііапа 306/ 115/439 (1939).

194. РиЬ. Ь. N. 91—512, 84 5іаі. 1227.

195. 42 і]. 3. С. А. § 6943.

196. 42 11 5.С. А. § 6941 зяд.

197. 40 СЕР, Рі. 241 (1985).

198. КОДА § 3001, 42 її. 5. С. А. § 6921.

199. [1997] ЕСК 1-3561. ЕІІКОРА.ЕШМТ/ СОММ ЬА\У/ЬЕАОІШ СА5Е5.

200. [1997] ЕСК 1-7411. ЕІІКОРА.ЕШМТ/СОММ ЬАШ/ЬЕАОШО СА5ЕЗ.

201. АКСО СЬетіе Nе(^е^1апс1 Псі & Міпізіег уап УоікзЬиізуезііп^, Риіт1е1і]ке Огсіепіп^ еп МіііеиЬеЬеег (С-418/97 [2000] ЕСК 1-4477).

202. Дані Агентства з навколишнього середовища США [Електрон­ний ресурс]. — Режим доступу: Шр://ш\у\у.ера.доу/іаду5ге§5/

203. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: \у\у\у.ЬіозаГеіу.Ье/ОВ/ Оіг.Еиг.ОВ/ОіЬег/90

204. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Ьир://зеагсЬ.1іда.пеі/ 1_с1ос2.п5і/РгатеРог5ігисіигеВос

205. ЕРА [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Шр://\у\у\у.ера. ^1с1.доV.аи/

206. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: ШрУДакоп.гасіа.^оу. иа/с§і-Ьіп/іа\уз/таіп

ЗМІСТ

вступ............... г..........................з

Глава 1. Загальна характеристика взаємодії суспільства і природи.

Поняття і предмет екологічного права..................4

Глава 2. Принципи міжнародного екологічного права...............19

Глава 3. Організаційноправовий механізм охорони навколишнього

середовища...................................39

Глава 4. Екологічні права людини..........................64

Глава 5. Правове регулювання охорони кліматичної системи Землі.......81

Глава 6. Правова охорона водного середовища і водних ресурсів........98

Глава 7. Правове регулювання охорони атмосферного повітря.........119

Глава 8. Правове регулювання охорони біорізноманіття............144

Глава 9. Правове регулювання управління відходами..............162

Глава 10. Правове забезпечення безпеки продуктів і продукції........188

Література.......................................207