Порівняльне екологічне право 12 страница

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманітності, близької до властивого їм природного стану, і формування їх територіальної єдиної системи, побудованої від­повідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції і поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збере­ження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій.

¹ Див.: Краснова И.О. Зкологичєское право и управление в США / И.О. Краснова. — М., 1992. - С. 114-115.

² Див.: Вяткин И.А. Опнт США по зффективному совместному управленню природопользованием и охраной окружающей средьі / И.А. Вяткин // Использованке н охрана природних ресурсов в России: бюллетень. — 2006. — № 5. — С. 89.

³ Див.: Про екологічну мережу [Електронний ресурс]: Закон України № 1864-ІУ. — Режим доступу: Ш//й

Організаційне забезпечення реалізації Програми здійснюватиме спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екології і природних ресурсів Ук­раїни, разом із зацікавленими центральними і місцевими органами виконавчої влади. У Програмі- відмічено, що період її реалізації роз­діляється на два етапи — 2000 - 2005 і 2006 - 2015 роки.

На першому етапі передбачалося забезпечити збільшення пло­щі окремих елементів національної екологічної мережі, вживан­ня економічних важелів сприяння їх формуванню на землях всіх форм власності, створення відповідної нормативно-правової бази, здійснення комплексу необхідних наукових досліджень і органі­заційних заходів.

На другому етапі планується довести площу національної екологічної мережі до рівня, необхідного для забезпечення еко­логічної безпеки країни, введення в дію постійної системи при­родоохоронних заходів збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.

Реалізація Програми забезпечить збереження і відтворення ландшафтної різноманітності, а також сприятиме:

1. дотриманню екологічної рівноваги на території України;

2. створенню природних умов для життя і розвитку людини в екологічно збалансованому природному середовищі, максимально наближеному до природних ландшафтів;

3. запобіганню безповоротній втраті частини гено-, демо- і екофонду;

4. забезпеченню збалансованого і невиснажливого природо­користування на значній території України;

5. розвитку ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку й оздоровлення населення;

6. зростанню природно-ресурсного потенціалу на суміжних з національною екологічною мережею землях сільськогосподарсько­го значення;

7. удосконаленню природоохоронної нормативно-правової бази та її гармонізації з міжнародною;

8. перебудові Загальноєвропейської екологічної мережі;

9. забезпеченню відновлення біогеохімічного кругообігу в природному довкіллі, зменшенню загрози деградації і втрати ро-Дючості земель;

Т

10. ренатуралізації земельних угідь, які вилучаються із сіль­ськогосподарського використання;

11. посиленню узгодженості діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевої самоврядності, громад­ських екологічних організацій у вирішенні проблем екологічної

безпеки України.

У Законі «Про екологічну мережу» сформульовані основні при­нципи формування, збереження і використання екомережі:

а) забезпечення цілісності екосистемних функцій складових

елементів екомережі;

б) збереження й екологічно збалансоване використання при­родних ресурсів на території екомережі;

в) припинення втрат природних і напівприродних територій (зайнятих рослинними угрупуваннями природного походження і комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розши­рення площі території екомережі;

г) забезпечення державної підтримки, стимулювання суб'єктів господарювання при створенні на їхніх землях територій і об'єктів природно-заповідного фонду, інших територій, які підлягають особливій охороні, розвитку екомережі;

д) забезпечення участі громадян і їх об'єднань у розробці пропозицій і ухваленні рішень відносно формування, збереження і використання екомережі;

є) забезпечення поєднання національної екомережі з еко-мережами суміжних країн, які входять до Загальноєвропейсь­кої екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці в цій

сфері.

До структурних елементів екомережі належать ключові, спо­лучні, буферні й відновлювані території. Ключові території за­безпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтної і біорізноманітності. Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин і обмін генетичного матеріалу. Буферні території забезпечують захист ключових і сполучних те­риторій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпе­чують формування просторової цілісності екомережі,. для яких мають бути виконані першочергові заходи відносно відтворення первинного природного стану.

Скрутне становище склалося в Україні у сфері гармонізації до законодавства ЄС щодо охорони видів.

1996 року Україна приєдналася до Бернської конвенції (Кон­венція про охорону дикої фауни і флори і природних місць іс­нування в Європі). Вовк (Canis Lupus) входить у Додаток II даної Конвенції «Види, які підлягають особливій охороні». По суті, потрапивши в даний список, будь-який вид виключається з полювання. Це стосується і вовка. Охота на нього має бути забо­ронена. У той самий час ця Конвенція була підписана Україною по вовку із застереженням. (В Україні дозволяється в обмеженій кількості за умови відповідного контролю вибіркове регулювання чисельності вовка з метою запобігання негативному впливу їх на популяції інших видів, серйозній шкоді сільському господарству і іншим об'єктам власності)¹. Ці обмеження введені Україною на основі ст. 9 Конвенції Берна, яка проголошує: «Дозволити в умо­вах суворого контролю, на вибірковій основі й в обмеженій мірі вилов, вміст і інші розумні види експлуатації деяких видів диких тварин і рослин в невеликій кількості». Це означає, що відстріл вовка повинен відбуватися не весь рік і не по всій Україні, а в окремих місцях, де він завдає шкоди. І ця шкода має бути за­протокольована. Відстрілюватися повинні конкретні вовки, що за­вдають збитку, а не всі поспіль. Повинна проводитися експертна оцінка, яких вовків і кому стріляти. Має бути суворо визначений ліміт вовків, що добуваються, проводитися відповідний контроль за видобутком вовків. Цього в Україні немає. Так, ст. 33 Закону України «Про мисливське господарство і полювання», порушуючи ст. 9 Конвенції Берна, дозволяє вбивати вовка будь-якому мис­ливцеві в будь-який час року.

Ніякого відповідного контролю природоохоронними органами не передбачено. Необхідний лише дозвіл користувача мисливсь­ких угідь. Подібні дії також ніяк не належать до «відповідного контролю» або до «обмеженої кількості» видобутку вовків.

і ' ■ Див.: Про приєднання України до Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі [Електронний ресурс]: Закон України від 29 жовтня 1996 р. — Режим доступу: чр/рк.гакоплайа.£о\.иг; Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі: зб. міжнар.-правових актів у сфері охорони довкілля. — Л.: Екоправо-Львів, 2002. - С. 302-308.

Стаття 16 Закону «Про мисливське господарство і полю­вання»¹ не передбачає лімітацію видобутку вовків, що також гру­бо порушує Закон України про приєднання до Конвенції Берна і ст. 9 Конвенції Берна.

Наказ Держкомлісгоспу України «Про заходи з відстрілу і вилову хижих шкідливих тварин» (від 16.12.1997 р. № 121) не передбачає жодних заходів з контролю за відстрілом вовків або вибіркового регулювання їх чисельності, як того вимагає За­кон України про приєднання до Конвенції Берна і ст. 9 Кон­венції Берна. Іншими словами, даний Наказ незаконно дозволяє знищувати вовків без обмеження їх числа, місця і часу. Наказ Держкомлісгоспу України «О затвердженні граничних рівнів цін на мисливські трофеї, здобуті іноземними громадянами, і гранич­них рівнів тарифів на послуги, що їм надаються» від 28.02.2002 року № 26 встановлює ціну в 600-700 євро за трофеї вовка, чим порушує дану статтю Конвенції Берна. Стаття 6 п. в) Конвенції Берна забороняє «навмисне порушення спокою дикої фауни (у тому числі й вовка), особливо в період виведення або вирощу­вання потомства»².

2006 року в Україні був ухвалений Закон «Про захист тва­рин від жорстокого поводження», що забороняє відстріл вагітних тварин і їхніх дитинчат. 22 травня 2007 року господарський суд міста Києва прийняв рішення, що п. 2 Наказу Держкомлісгоспу України «Про заходи з відстрілу і вилову хижих і шкідливих тварин» від 16.12.1997 року № 121 є протиправним, оскільки порушує ст. 20 Закону України «Про захист тварин від жорсто­кого поводження». Ця стаття забороняє полювання, вилов і інші форми добування вагітних самок і дитинчат мисливських тварин, що не можуть самостійно існувати. Таким чином, суд заборонив винищування маленьких вовченят і вагітних вовчих в Україні. По­зов до суду подали дві громадські організації — ЕкоПраво-Київ і Київський еколого-культурний центр, які керувалися екоетичним ставленням до вовка.

Київський еколого-культурний центр звернувся в Кабінет

Див.: Про мисливське господарство і полювання [Електронний ресурс]: Закон України. — Режим доступу: пїїр://гакоп1.гас1а.доу.иа

² Борейко В. Защита волков в Украине: моральнме вопросьі и правовьіе про­блеми / В. Борейко // Екологія. Людина. Право. — 2008. — № 6-7 (36-37) — С. 21

Міністрів України з листом, у якому зажадав вжити таких заходів з охорони вовків в Україні:

1. Провести наукові дослідження по вовку, розробити мето­дику його підрахунку, встановити точну чисельність його сімей в Україні, а також розробити гуманні способи регулювання його чисельності.

2. Розробити і ввести критичну величину чисельності сімей вовків для кожної області, нижче за яку їх не можна відстрілю­вати.

3. Заборонити видачу премій і безкоштовних патронів за від­стріл вовків.

4. Обмежити вибірковий відстріл вовків терміном з 1 листо­пада по ЗО квітня.

5. Заборонити видобуток вовків капканами.

6. Створити спеціалізовані заповідники для охорони вовка в місцях його мешкання.

7. Не допускати скорочення або розриву ареалу розповсюд­ження вовків в Україні.

8. Затвердити такси відшкодування збитку за незаконне вбивство вовка.

9. Почати поступову заміну вибіркового відстрілу вовків їх стерилізацією (відповідно до досвіду Канади).

10. Привести мисливське законодавство України відносно вов­ка у відповідність до Бернської конвенції¹.

Див.: Васидлов Ю. О государственной враждебности к волкам в Украине / Ю. Васидлов // Вторая Международная междисциплинарная конференция по дикой ^пРироде: [материали]. — К., 2000. — С. 129-137

Глава 9. Правове регулювання управління відходами

9.1. Міжнародно-правовий механізм управління відходами.

9.2. Управління відходами в Європейському Союзі.

9.3. Правове регулювання відходів у США.

9.4. Правове регулювання поводження з відходами в Ук­раїні.

9.1. Основу міжнародно-правового механізму управління від­ходами становить Базельська конвенція про контроль за транскор­донним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням'.

Конвенція встановлює правила у сфері поводження з небез­печними відходами, проголошує, що найбільш ефективним спо­собом захисту здоров'я людини і довкілля від загрози, ство­рюваної такими відходами, є скорочення до мінімуму їх вироб­ництва з точки зору кількості та їх небезпечного потенціалу. Держави повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, аби використання небезпечних і інших відходів, включа­ючи їх трансграничне перевезення і видалення, було сумісне з охороною здоров'я людини і довкілля незалежно від місця їх видалення.

Кожна Сторона вживає належних заходів з тим, аби:

— забезпечити зведення до мінімуму виробництво небезпеч­них і інших відходів у своїх межах з урахуванням соціальних, технічних і економічних аспектів;

— забезпечити наявність відповідних об'єктів з видалення для економічно обґрунтованого використання небезпечних і інших відходів незалежно від місця їх видалення. Ці об'єкти, по можли­вості, мають бути розташовані в її межах;

— забезпечити, аби особи, що беруть участь у використанні небезпечних і інших відходів у її межах, вживали таких заходів, які необхідні для запобігання забрудненню небезпечними й ін­шими відходами в результаті такого звернення та, якщо таке забруднення все ж відбувається, для зведення до мінімуму його наслідків для здоров'я людини і довкілля;

Див.: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ьир://гакоп.гас1а.§;оу.иа/с^-/

— забезпечити, аби трансграничне перевезення небезпечних і інших відходів було зведено до мінімуму, відповідно до екологічно обгрунтованого й ефективного використання таких відходів, і здій­снювалося так, щоб здоров'я людини і довкілля були захищені від негативних наслідків, до яких може призвести таке перевезення;

— вимагати надання зацікавленим державам інформації від­носно пропонованого трансграничного перевезення небезпечних і інших відходів, ясно вказуючи на наслідки передбачуваного пере­везення для здоров'я людини і довкілля;

— не допускати імпорту небезпечних і інших відходів, якщо є підстави вважати, що використання цих відходів не здійснюва­тиметься екологічно обгрунтованим чином;

— співробітничати у вживанні заходів з іншими Сторонами і зацікавленими організаціями, безпосередньо або через Секре­таріат, у тому числі в поширенні інформації про перевезення небезпечних і інших відходів у цілях вдосконалення екологічно обґрунтованого використання таких відходів і запобігання їх не­законному звороту.

Сторони вважають незаконний зворот небезпечних або інших відходів злочинним діянням.

Міжнародне право регулює найважливіші аспекти переміщен­ня небезпечних відходів, використовуючи для цього такі правові інструменти: повідомлення і дозволи, інформаційні зобов'язання, екологічне страхування, заборони й обмеження.

Положення Базельської конвенції справляли значний вплив на національне законодавство багатьох країн та європейське право навколишнього середовища.

9.2. Стале управління відходами є однією з пріоритетних сфер діяльності Європейського Союзу в напрямі охорони навколиш­нього середовища. Зменшення обсягів виробництва відходів та усунення їх виробництва взагалі, шляхом удосконалення методів управління й розумного споживання ресурсів, є одним із пріори­тетів європейської політики в галузі навколишнього середовища. При цьому акцент робиться саме на переробці й утилізації, а не на видаленні відходів, на так званому принципі трьох R: Reduce (зменшення), Recicling (рециркуляція) та Recovery (утилізація)¹.

' Див.: Будякова Т. Деякі питання поводження з відходами: огляд законодавства ЄС / Т. Будякова // Вісник екологічної адвокатури. — 2004. — № 25. — С. 8.

Європейське екологічне законодавство щодо відходів базуєть­ся на концепції відповідальності виробника¹. Стаття 15 Рамкової директиви про відходи вартість видалення відходів покладає на володільців відходів, які передають їх спеціалізованим організа­ціям (державним чи приватним), що здійснюють збирання відходів чи операції з видалення відходів, передбачені в Додатку II А до Рамкової директиви про відходи, або на попередніх володільців відходів чи виробників продукції, у результаті діяльності яких виробляються відходи. Стаття 3(1) накладає на держави-члени обов'язок вживати належних заходів для запобігання виробленню відходів або зменшення обсягів їх вироблення та їх небезпеч­ності².

Стале управління відходами було і надалі залишається однією з провідних сфер діяльності Співтовариства в галузі охорони нав­колишнього середовища³.

Стаття 8 Програми встановлює завдання та пріоритетні сфери дій щодо сталого використання й управління відходами, а саме:

— досягнення суттєвого загального зменшення обсягів ви­роблених відходів за допомогою ініціатив щодо запобігання їх виникненню, кращої ефективності ресурсів і переходу до більш сталої структури виробництва та споживання;

— суттєве зменшення кількості відходів, які підлягають ви­даленню, і обсягів небезпечних відходів, які виробляються, уни­каючи збільшення викидів у повітря, воду та ґрунти;

— заохочення повторного використання;

— для відходів, які дедалі ще виробляються: рівень небезпеч­ності слід знизити, і вони повинні мати якнайменший ризик; пере­вага має надаватись утилізації, особливо рециркуляції; кількість відходів, що підлягають видаленню, повинна бути мінімальною, і вони мусять видалятися безпечним способом; відходи, які підля-

¹ Див.: Фюр М. Транснаціональний законотворческий процесе и политика ЕС в области производства продукции на примере отходов злектронного и злектричес-кого оборудования / М. Фюр // Зкологическое право. — 2006. — № 4. — С. ЗО.

² Див.: Рамкова Директива 75/442/ЄЕС про відходи СМ N Ь 194, 25/07/1975.

³ Див.: Рішення № 1600/2002/ЄС Європейського парламенту і Ради від 22 липня 2002 р. щодо Шостої програми дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища ОЛ, І 242/1, 10.9.2002.

гають видаленню, мають видалятись якомога ближче до місця їх виробництва, при цьому не призводячи до зменшення ефектив­ності операцій із оброблення відходів.

Ці завдання виконуються шляхом оцінки потоків відходів у ЄС, включаючи імпорт і експортна розробки й імплементації заходів щодо запобігання утворенню або поводження з відходами.

Основними засобами реалізації зазначених підходів є: встанов­лення принципу «забруднювач платить»; проведення фіскальної політики, спрямованої на посилення економічних важелів витиску­вання багатовідхідних технологій, особливо пов'язаних з утворен­ням токсичних відходів; застосування економічних інструментів для сприяння максимальній утилізації відходів; упровадження на об'єктах захоронення відходів відносно простих і досить ефектив­них та економічно реальних інженерно-технічних рішень із змен­шення негативного впливу відходів на навколишнє середовище з відповідним моніторингом¹. Економічну ефективність обумовлює значний інноваційний потенціал сфери переробки та утилізації відходів. Підвищення рівня та ефективності використання від­ходів є порівняно найменш капіталомістким шляхом розвитку промисловості, який має значну енерго-, ресурсо- та екологічну ефективність, сприяє економії витрат на розширення сировинної бази, транспортування відходів та сировини, зниженню факторів ризику господарської діяльності².

Базовим правовим інструментом, який закладає основу ефек­тивного управління відходами, і напрямом подальшого регулю­вання на рівні Співтовариства є Рамкова директива 75/442/ЄЕС про відходи. Після набрання нею чинності 1977 року до даної Директиви було внесено ряд змін і доповнень, зокрема. Дирек­тивою 91/156/ЄЕС³.

Див.: Виговська Г.П. Поводження з відходами в Україні: підсумки і перс­пективи [Електронний ресурс] / Г.П. Виговська, В.С. Міщенко. — Режим доступу: //////

Див.: Близнюк А.М. Стратегія формування індустрії переробки відходів в управлінні екокризовими промисловими регіонами [Електронний ресурс]: автореф. Дис.... канд. юрид. наук з держ. упр. / А.М. Близнюк. — Донецьк, 2002. — Режим Доступу: с1І55ег.сот.иа/сопіепІ5/38200.пітІ

³ Див.: Директива 91/156/ЄЕС СМ І 78, 18.03.1991.

Т

З урахуванням положень Рамкової директиви було прийнято ряд нормативно-правових актів, які деталізують положення даної Директиви та встановлюють більш конкретні вимоги до повод­ження з відходами. За предметом регулювання ці акти можна умовно поділити на три групи:

1) акти, які регулюють конкретні операції поводження з від­ходами. Цю групу актів складають директиви, що встановлю­ють вимоги до діяльності та дозволів на діяльність із видалення відходів (в основному спалювання чи захоронення). Основними нормативно-правовими актами цієї групи є Директива 1999/31/ЄС про захоронення відходів¹ і Директива 2000/76/ЄС про спалю­вання відходів²;

2) акти, які регулюють поводження з окремими видами від­ходів. Це в основному директиви, що встановлюють вимоги до поводження з небезпечними відходами та їх окремими типами, а також з відпрацьованими мастилами, пакувальними матеріалами, батареями і акумуляторами. Основними нормативно-правовими ак­тами даної групи є Директива 91/689/ЄЕС про небезпечні відхо­ди³, Директива 94/67/ЄС про спалювання небезпечних відходів⁴, Директива 75/439/ЄЕС про видалення відпрацьованих мастил⁵, Директива 94/62/ЄС про пакування та відходи пакування⁶;

3) акти, що регулюють переміщення відходів. Основну час­тину актів даної групи складають регламенти, які встановлюють вимоги до транзиту, експорту й імпорту відходів у межах та за межі Співтовариства. Основним нормативно-правовим актом цієї групи є Регламент Ради 259/93 про нагляд і контроль за

¹ Див.: Директива 1999/31/ЄС про захоронення відходів (М Ь 182, 16/07/1999.

² Див.: Директива 2000/76/ЄС про спалювання відходів ОЛ Ь 332, 28/12/2000.

³ Див.: Директива 91/689/ЄЕС про небезпечні відходи 0^і І* 377, 31/12/1991.

⁴ Див.: Директива 94/67/ЄС про спалювання небезпечних відходів СМ І 365, 31/12/1994.

⁵ Див.: Директива 75/439/ЄЕС про видалення відпрацьованих мастил ОЛ Ь 194, 25/07/1975.

⁶ Див.: Директива 94/62/ЄС про пакування та відходи пакування СУ Ь 365, 31/12/1994.

переміщенням відходів у межах Європейського Співтовариства, ввезення в ЄС та вивезення за його межі¹.

Таким чином, варто відмітити доволі значне розпорошення норм щодо поводження з відходами по різних правових актах. Такі документи будуються з^ схожою структурою та висвітлюють вузькопрофільні питання².

Загальні вимоги щодо поводження з відходами встановлює Рамкова директива 75/442/ЄЕС про відходи. Відповідно, дирек­тиви поводження з відходами означають збирання, переміщення, утилізацію та видалення відходів, включаючи нагляд за цими опе­раціями, та відновлення місць видалення відходів. У законодавс­тві ЄС використовується термін «управління відходами», який за своїм змістом відповідає терміну «поводження з відходами», що використовується в українському законодавстві в цій сфері³. Термін «відходи» визначається статтею 1(а) Рамкової директиви 75/442/ЄЕС як будь-яка речовина чи предмет, внесені до перелі­ку категорій відходів Додатка І даної директиви, котрих позбав­ляється, планує чи повинен позбавитись їхній власник. Власником відходів визнається виробник відходів або фізична чи юридична особа, що ними володіє. Перелік категорій відходів, передбаче­ний у Додатку І до Рамкової директиви, є базовим. Згідно зі статтею 1(а) Рамкової директиви було розроблено деталізова­ний перелік відходів за категоріями Додатка І. Цей перелік, так званий Європейський каталог відходів, міститься в Додатку до Рішення Комісії 2000/532/ЄС⁴.

Європейський каталог відходів становить собою систему кла­сифікації відходів (матеріалів), яка охоплює всі види відходів, включаючи небезпечні. Класифікація відходів за даним каталогом (віднесення до відповідних категорій) здійснюється на основі ком­бінованого підходу: враховуючи природу відходів та їх походження.

¹ Див.: Регламент Ради 259/93 про нагляд і контроль за переміщенням від­ходів у межах Європейського Співтовариства, ввезення в та вивезення за його межі [Електронний ресурс]. — Режим доступу: п(ір://еиг-1ех.еигора.еи/

Див.: Дубовик О.Л. Проблематика борьбьі с преступностью в научннх Исследованиях и судебной практике ЕС / О.Л. Дубовик, А.А. Иванова, В.Т. Кали-ниченко, Т.В. Редникова // Зкологическое право. — 2008. ~№1.-С. 29.

³ Див.: Про відходи: Закон України від 5 березня 1998 р. № 187/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 36-37. — Ст. 242.

⁴ Див.: Рішення Комісії 2000/532/ЄС СОМ/2003/0250 Ііпаї.

Каталог не є вичерпним переліком відходів. Він періодично пере­глядається та, відповідно, оновлюється.

Додаток І до Рамкової директиви 75/442/ЄЕС містить перелік категорій відходів:

1. Виробничі чи споживчі залишки, іншим чином не визначені нижче.

2. Продукти, в яких закінчився термін придатності.

3. Матеріали, забруднені внаслідок запланованих чи навмис­них дій (наприклад, залишки після операцій очищення, пакувальні матеріали).

4. Вироби, не придатні до використання (наприклад, відбра­ковані акумуляторні батареї, відпрацьований каталізатор).

5. Речовини, що вже не виконують свого призначення на­лежним чином (наприклад, забруднені кислоти, забруднені роз­чинники, відпрацьовані солі після гартування).

6" Залишки від технологічних процесів (наприклад, шлаки).

7. Залишки від процесів зниження рівня забруднення (напри­клад, шлами, пил від пиловловлювачів, відпрацьовані фільтри).

8. Продукти, що не мають подальшого застосування (напри­клад, сільськогосподарські, побутові, канцелярські, торгові відхо­ди) і т. ін.

Відходами є матеріали, речовини чи предмети, що містяться в Європейському каталозі відходів, за умови, що виробник цих речовин чи особа, що ними володіє, позбувається, планує чи по­винна позбутися даних речовин.

Слід мати на увазі, що дещо інші переліки відходів містяться в додатках до Регламенту Ради № 259/93/ЄЕС про нагляд та контроль за переміщенням відходів у межах ввезення та вивезен­ня за межі Європейського Союзу. Дані переліки — Червоний та Жовтий (щодо небезпечних відходів) і Зелений (щодо відходів, які не є небезпечними) — застосовуються до переміщення відходів і відповідають перелікам у додатках до Базельської конвенції про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх видаленням¹.

Т

' Див.: Регламент Ради № 259/93/ЄЕС про нагляд та контроль за переміщен­ням відходів у межах ввезення в та вивезення за межі Європейського Співтовариства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЕиШРА.ЕШНТ/СОММ/ЕІ\ІУІКШМЕШУ Ш5ТЕ/ІШЕХ.НТМ

Характерною рисою визначення терміна «відходи» в праві нав­колишнього середовища ЄС є чітка ідентифікація власника. Ще однією ознакою європейського підходу необхідно назвати кон­цепцію видалення, тобто визначення дій, які необхідно вчинити, щоб матеріали, речовини, пpедмети стали відходами. Концепція видалення посідає центральне місце у визначенні відходів. Вона встановлює можливості подальшого економічного використання матеріалів, що визначає певний кінцевий результат (наприклад, переробка). Речовини, які передбачається видаляти або перероб­ляти у специфічний спосіб, є відходами. Однак необхідно звер­нути увагу, що таке визначення не встановлює обмежень ні за фізичним станом відходів, ані по компонентах навколишнього природного середовища (повітря, вода, ґрунт), куди видаляються відходи.

Виходячи з того, що визначення поняття відходів у законо­давстві було досить нечітким, необхідні роз'яснення дали судові органи.

Поняття «видалення» було розтлумачено у справі Evro Tombesy & other та Inter-Envronment Wallonie v Region Wallone² і закріп­лено як сукупність заходів з переробки відходів, коли продукту переробки повертається первинний стан або він трансформується в якусь корисну речовину або у процес, при якому виділяються корисні компоненти. Якщо відходи не підлягають переробці, то їх можна видаляти безперешкодно. Однак не всі процеси перероб­ки підпадають під визначення «видалення». Суд встановив, що будь-яка переробка матеріалів, предметів, речовин, що більше не використовуються за прямим призначенням, є відходами і підпа­дає під визначення «видалення відходів». Справи ACRO Chemie Nederland & EPON 'підтверджують, що речовина може пройти деяку операцію відновлення та залишитись відходами.

Див.: [1997] ЕСК 1-3561 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЕШЮРА. ОММ/ЕНУІ^МЕОТ/иш/[,ЕАОІш СА5Е5

Див.: [1997] ЕСК 1-7411 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЕШЮРА. ОММ/Е№ІКОШЕОТ/ЬА\У/І.ЕАОІКО СА5Е5 Див.: АКСО Спетіе Иесіегіапсі Ш & Міпізіег уап Огс1епіп£ еп МіііеиЬеНеег (С-418/97 [2000] ЕСК 1-4477).

У рішенні у справі Огапіі' було зазначено, що якщо речо­вина може завдати шкоди навколишньому середовищу, то вона підпадає під визначення відходів. Ще однією ознакою поняття «відходи» за європейською концепцією є небезпека, тобто якщо це відходи, вони повинні бути небезпечними та відрізнятись від первинної сировини. Саме аналіз речовини взятий за основу Гру­пою Формування Політики щодо управління відходами (ОЕСО). Відходи не повинні розглядатись як такі з моменту, коли виникає потреба в їх подальшій переробці та їх можна використовувати в такий саме спосіб, як і речовину, що не ідентифікована як відходи та яка відповідає екологічним і санітарним вимогам.

Рамкова директива встановлює загальні вимоги щодо управ­ління відходами:

— здійснення утилізації чи видалення відходів без створення загрози для здоров'я людей і без використання процесів та ме­тодів, що можуть завдати шкоди довкіллю;