Поняття та види правових форм державного управління

Правове регулювання державного управління -це приведення суспільних відносин, що складаються у сфері організації і діяльності органів державної влади, у відповідність до вимог і дозволів, що містяться в нормах права, легітимність і обов'язковість виконання яких підтримується суспільством і забезпечується можливостями застосування владної сили держави.

Правове регулювання є єдністю соціологічного, нормативного і практичного аспектів. Воно розпочинається тоді, коли в цілях, змісті, вимогах закону або іншого нормативно-правового акту відображається назріла суспільна потреба в упорядкуванні взаємозв’язків і взаємодії людей певним чином і у певному напрямку.

У соціологічному плані правове регулювання має прогнозний характер (формулювання правил поведінки здійснюється на основі інформації, отриманої в минулому, а повинні вони застосовуватись в майбутньому). Цей аспект порушує питання також про смисл юридичних актів, про те, щоб матеріальні і процесуальні складові законодавства рівною мірою відповідали правам і свободам особистості, вимогам соціальній справедливості і т.п. У цьому розумінні слід розрізняти поняття легітимності і законності. Якщо законність вимірюється відповідністю дій вимогам юридичної норми, то легітимність говорить про відповідність самого закону сутності права, наскільки закон відображає і відтворює об’єктивність суспільної життєдіяльності і тим самим отримує довіру людей.

Нормативний аспект правового регулювання – розробка і юридичне закріплення норм (правил) поведінки людей і ведення певних суспільно значимих справ. У нормі (правилі) поведінки, установленій і санкціонованій державою, розрізняють три основних елементи:

гіпотеза – частина норми, яка вказує на умови, обставини, в яких вона діє;

диспозиція – частина норми, що розкриває зміст самого правила поведінки, тобто юридичні права і обв’язки;

санкція – частина норми, що характеризує заходи, які можуть бути застосовані державною владою у разі недотримання (порушення) диспозиції і гіпотези відповідної норми)юридичні санкції).

Практичний аспект правового регулювання державного управління відображає реальність дії норми у житті. Важливим у цьому аспекті є наявність відповідних організаційно-державних структур з відповідними можливостями. І, врешті, наявність практичного аспекту (його глибина і стійкість) є свідченням самого факту правового регулювання. Останнє наступає тоді, коли нормами дійсно керуються у житті і відповідно до їх змісту вчинюються дії.

Правове рулювання державного управління має предмет як упорядкування цілепокладання, функцій, організаційних структур і управлінської діяльності державних органів.

Зазвичай виділяють кілька аспектів суспільної реальності, що виступають вказаним предметом:

- відношення між державою (його органами) і суспільством, громадянами; важливе значення тут мають правові механізми об’єктивізації і об’єктивації;

- відношення усередині держави, між його органами щодо поділу предметів їх відання і державної влади; центральним місцем тут виступає визначення правового статусу державних органів загалом і у сфері управління зокрема;

- вольові відношення між людьми, що залучені до державно-управлінського процесу (як у питаннях професійної державної служби, так і із питань звернень до державних органів з особистих питань).

У центрі правового регулювання державного управління лежить правовий статус державного органу. Цей статус складається з трьох елементів, що мають юридичне значення:

1) він включає в себе місцерозташування і природу державного органу в цілісній системі державних органів (законодавча, виконавча, судова вертикалі; центр-регіон-місцевий рівні). Ця ж ознака розкриває вертикальні і горизонтальні лінії взаємодії органів і їх підпорядкування;

2) компетенція державного органу – юридичне вираження сукупності управлінських функцій і повноважень державного органу щодо певних об’єктів управління;

3) юридичне закріплення організаційної структури органу, а також форм, методів і процедур його функціонування.

З огляду на предмет правового регулювання державного управління, воно характеризується своїм методом (сукупністю юридичних способів, прийомів впливу державного апарату на соціально-правову сферу і на її складові елементи). Метод правового регулювання характеризують два моменти: суб’єкт правового регулювання, тобто орган, уповноважений на видання відповідних правових актів; зміст самих правових норм.

Правове регулювання державного управління здійснюється за допомогою правових форм, до яких висувається низка вимог:

1) своєчасність прийняття (видання) відповідних правових норм і їх актуальність за змістом;

2) ці форми мають бути достатньо стабільними, стійкими;

3) ці форми мають бути повними і внутрішньо узгодженими.

Найбільш узагальненою формою правового регулювання державного управління є Конституція держави, які містить як букву, так і дух розвитку усього суспільства.

Нижчою за юридичною силою правовою формою державного управління є закон. Це найважливіша форма вказаного регулювання, що визначає як статусні положення, так і юридичний порядок ведення тих чи інших суспільних справ. Закон – це прийнятий у особливому порядку нормативно-правовий акт з основних питань життя держави, що безпосередньо виражає загальну державну волю і володіє вищою юридичною силою (після Конституції). Закон характеризується матеріальними ознаками, що розкривають його з точки зору джерела, змісту і значення, і специфічними правовими, що відображають юридичні властивості закону і особливо його правотворчої процедури.

Важливе значення серед форм правового регулювання державного управління відводиться підзаконним правовим нормативним актам – нормативним юридичним актам компетентного органу, що ґрунтується на законі і не суперечить закону. Серед таких актів розрізняють: а) загальнодержавні (рівень прийняття – Кабінет Міністрів України); б) відомчі (рівень прийняття - центральні органи виконавчої влади); в) регіональні (рівень прийняття – органи виконавчої влади регіону (області), м.Київ, Севастополь); г) місцеві (рівень прийняття місцеві органи виконавчої влади); д) локальні (внутрішньо організаційні).

Питання для самоперевірки та контролю

1. Поняття «державне управління» (сутність та значення).

2. Характеристика унітарної форми організації державного управління.

3. Характеристика федеративної форми організації державного управління.

4. Теорія адміністративного права про дефініцію «державне управління»

5. Теорія державного управління про дефініцію «державне управління».

6. Базові моделі та підходи до державного управління.

7. Управлінська діяльність: форми, методи, стадії, загальне поняття.

8. Правове унормування об’єктів управлінської діяльності сфери впливу виконавчої влади.

9. Властивості об’єктів управлінської діяльності сфери впливу виконавчої влади.

10. Характеристика соціологічного, нормативного та практичного аспектів правового регулювання державного управління.

11. Елементи правового статусу державного органу.

12. Правові форми державного управління: поняття та види.