Стадії кримінального процесу: поняття і коротка характеристика

Кримінальний процес — це не тільки діяльність державних органів і осіб у встановленому законом порядку, а й система слідчих і процесуальних дій. Кримінальна справа послідовно проходить одну стадію за іншою. Всі стадії кримінального процесу тісно пов’язані між собою спільним завданням, єдністю принципів. Окрема стадія відрізняється від інших конкретним завданням, що його має тільки ця стадія, певним колом учасників, специфікою процесуальних відносин і форм, а також прийнятими підсумковими рішеннями. Виділення певних частин кримінального процесу в стадії і відокремлення їх від інших ґрунтується на таких характерних ознаках:
1) наявність завдань, властивих даній частині процесу;
2) визначене коло суб’єктів, які здійснюють на даному етапі процесуальну діяльність;
Ї 3) своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюється ця діяльність;
4) специфічний характер кримінально-процесуальних відносин;
5) наявність підсумкового процесуального акту, в якому фіксується рішення про перехід кримінальної управи в наступну стадію процесу або про завершення провадження її в цілому.
Отже, стадії — це самостійні, пов’язані між собою кримінально-процесуальними нормами частини кримінального процесу, розмежовані одна від одної підсумковим процесуальним рішенням, які характеризуються безпосередніми завданнями, що випливають із загальних завдань судочинства, колом органів і осіб, учасників у провадженні справі», порядком виконання процесуальних дій і характером кримінально-процесуальних відносин. Характеристика кримінального процесу (кримінального судочинства) не буде повною, якщо обмежимося лише його визначенням як діяльності, що здійснюється правоохоронними, судовими та правозахисники органами в певному порядку і у зв’язку із застосуванням кримінального закону. Істотним моментом для такої діяльності є також те, що це не лише сукупність, а й система упорядкованих дій. Систему цю поділено на конкретні етапи — стадії, які проходять провадження, як правило, по всіх кримінальних справах. Стадії є порівняно самостійними частинами кримінального процесу, водночас, вони взаємопов’язані та становлять єдину систему кримінального процесу. Кожна зі стадій має свої конкретні завдання та особливості, які характеризуються певною сукупністю процесуальних дій та визначеним колом учасників. Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято йменувати стадіями кримінального процесу. Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв’язку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему кримінального процесу. Особливостями кожної стадії є: своєрідне коло завдань; певне коло учасників; специфічний процесуальний порядок діяльності суб’єктів та їх правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження.
Більшість кримінальних справ проходить шість основних стадій:
1) порушення кримінальної справи;
2) досудове слідство;
3) попередній розгляд справи суддею;
4) судовий розгляд;
5) провадження в апеляційній інстанції;
6) виконання вироку, ухвали і постанови суду (судді).
Існують ще дві стадії кримінального процесу, які називають виключними:
1) провадження в касаційній інстанції;
2) перегляд судових рішень у порядку виключного провадження (відновлення справ за нововиявленими обставинами).

22. Понятя,значення і система принципів кримінального процесу України

Принципи кримінального процесу - це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найбільш загальні положення, що визначають сутність, зміст і спрямованість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади від яких не відступають, а їх порушення тягне за собою скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень по справі.

Перш за все підкреслимо: кримінально-процесуальна діяльність суттєво зачіпає права і законні інтереси учасників процесу. Кримінальне судочинство може бути джерелом підвищення небезпеки для кожної особи і для судочинства в цілому, якщо воно не базується на демократичних і гуманних принципах або якщо ці принципи тільки проголошені, але їх не додержують.

Принципами кримінального процесу є основні положення, які закріплюють найбільш загальні і суттєві властивості кримінального процесу, виражають його природу і демократичну суть.

Кримінальний процес, як діяльність органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду по порушенню, розслідуванню і розгляду кримінальних справ, суворо регламентований нормами кримінально-процесуального права. Тому принципи, як основні положення цієї діяльності, теж повинні бути закріплені в кримінально-процесуальних нормах, бо інакше вони не будуть регулювати правову діяльність і правовідносини.

Основні положення, щоб отримати значення принципів, повинні діяти на всіх стадіях кримінального процесу, або на деяких з них. Але кожне основне положення, яке визнається принципом, обов'язково повинно діяти в стадії судового розгляду, що обумовлено значимістю і. місцем цієї стадії в кримінальному процесі. Які критерії визнання певного положення принципом?

Після того як я проаналізував наукову літературу, до критеріїв визнання певного положення принципом кримінального процесу слід віднести таку сукупність властивостей:

· Це найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визнають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій і інститутів.

· Принципи виражають панівні в нашій державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань, способу формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах.

· Принципи повинні бути закріплені в нормах права.

· Принципи мають діяти у всіх стадіях або кількох стадіях кримінального процесу і обов'язково в її центральній стадії - стадії судового розгляду.

· Порушення будь-якого принципу означає незаконність рішення в справі та обов'язкове його скасування.

Таким чином, принципи кримінального процесу - це найважливіші правові положення, які визначають кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадії та інститутів, порушення яких обов'язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі.

На мою думку значення принципів полягає в тому, що вони:

По-перше, відображують демократизм і гуманізм кримінального процесу, визнають структуру і систему.

По-друге, служать основою для подальшого удосконалення кримінально-процесуальних норм і кримінально-процесуальних інститутів.

По-третє, є базою для розтлумачення і застосування кримінально-процесуальних норм, їх дотримання є необхідною умовою для досягнення всіх завдань кримінального судочинства.

23. Кримінально-процесуальні функції: поняття,види,суб’єкти

· Функції кримінального процесу (кримінально-процесуальні функції) – це визначені законом основні напрями кримінально-процесуальної діяльності.

Загальні завдання кримінального судочинства, сформульовані у ст. 2 КПК, не виключають, а навпаки, передбачають різні форми і методи їх реалізації відповідно судом, прокурором, слідчим. Кожний з них має притаманну саме йому спрямованість у вирішенні цих завдань. У свою чергу, інші суб’єкти кримінального провадження (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та ін.) мають свою спрямованість у діяльності, яку вони здійснюють і яка обумовлена характером їх інтересів у справі. Із спрямованістю тих чи інших видів процесуальної діяльності і пов’язано поняття кримінально-процесуальних функцій.

У теорії кримінального процесу відсутня єдина думка про вичерпне поняття кримінально-процесуальної функції. Водночас, для характеристики процесуальних функцій істотно важливим є те, що:

- вони закріплені у законі як певні види, напрями процесуальної діяльності;

- виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов’язана з реалізацією завдань кримінального судочинства;

- здійснюються суб’єктами, які уповноважені на здійснення кримінального провадження, або мають у ньому процесуальний інтерес.

З урахуванням такого розуміння суті процесуальних функцій та відповідно до ст. 22 КПК у кримінальному процесі виділяють такі три основні функції:

1) функція обвинувачення;

2) функція захисту;

3) функція вирішення кримінального провадження по суті (правосуддя).

Основними їх справедливо називають тому, що вони завжди виявляються в центральній стадії процесу – стадії судового розгляду і визначають змагальну побудову судового провадження.

Серед інших функцій у юридичній літературі виділяють: 1) функцію розслідування; 2) функцію нагляду за додержанням законності; 3) функцію кримінального переслідування; 4) функцію судового контролю; 5) профілактичну функцію.

Функції кримінального процесу завжди виконують певні суб’єкти процесу. Так, функцію обвинувачення, зокрема, здійснює прокурор, слідчий, потерпілий та ін. Функцію захисту – підозрюваний, обвинувачений, захисник та ін. Виключним суб’єктом реалізації функції правосуддя є суд (суддя). Вказані кримінально-процесуальні функції здійснюються не ізольовано одна від одної, вони тісно пов’язані між собою, перебувають у певному співвідношенні й у сукупності забезпечують виконання завдань кримінального судочинства. Йдеться, отже, про систему процесуальних функцій, яка має певні особливості. У ній є функції, що сполучаються, розвиваються і доповнюють одна одну, і тому один суб’єкт може реалізувати декілька процесуальних функцій; однак існують і функції несумісні, які один і той самий суб’єкт в одному кримінальному провадженні виконати не може. Так, здійснення прокурором функції нагляду за законністю в досудовому провадженні не лише не виключає, але, навпаки, передбачає здійснення ним функції обвинувачення у суді. У ході реалізації слідчим функції розслідування, коли ним встановлено підстави для повідомлення особі про підозру, він притягує її як обвинуваченого, формулює і пред’являє їй відповідне обвинувачення, а значить, і реалізує з цього моменту і функцію обвинувачення. У вказаних випадках ідеться про сумісні процесуальні функції.

Коли ж йдеться про функції обвинувачення, захисту і правосуддя, то вони суворо розрізняються, і тому суб’єкти, що здійснюють обвинувачення (так само як і захист), не можуть здійснювати правосуддя; той, хто обвинувачує, не може бути суддею.

Ще одна особливість системи процесуальних функцій полягає в тому, що обвинувачення, за загальним правилом, передує появі функцій захисту та правосуддя й обумовлює їх виникнення. Сформульоване і пред’явлене обвинувачення викликає до життя функцію захисту, спрямовану на його спростування, доказування невинуватості або меншої винності обвинуваченого. Функція правосуддя здійснюється не інакше як на підставі сформульованого обвинувачення. Здійснення її означає правильне, згідно із законом і обставинами провадження, вирішення основного питання - про винність чи невинуватість підсудного і про застосування до винного справедливого покарання. Твердження про винність підсудного є підсумком діяльності суду. Воно одержує свій вираз у вироку - найважливішому акті правосуддя.

Ще однією із функцій суду, зокрема, у досудовому провадженні, є функція судового контролю. Цю функцію відповідно до положень КПК здійснює спеціальний суб’єкт кримінального провадження – слідчий суддя (п. 18 ст. 3 КПК).

Змістом цієї функції є розгляд і вирішення скарг на дії, рішення та бездіяльність органів досудового розслідування та прокурора, а також дача дозволів на застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення тих процесуальних дій, якими обмежуються конституційні права та свободи особи.

Формами реалізації процесуальних функцій є:

- прийняття рішень;

- виконання дій;

- участь у провадженні процесуальних дій.