Заходи зміцнення фінансової стійкості підприємства

1. Усунення неплатоспроможності підприємства;

2. Відновлення фінансової стійкості підприємства;

3. Зміна фінансової стратегії з метою прискорення екомічного зростання.

Усунення неплатоспроможності підприємства можливо тільки за рахунок досягнення оперативних цілей, серед яких найважливішими є:

1. Зменшення суми поточних зовнішніх фінансових зобов"язань підприємства;

2. Зменшення суми поточних внутрішніх фінансових зобов"язань підприємства

3. Збільшення величини грошових активів, які забезпечують покриття поточних зобов"язань.

Відновлення фінансової стійкості підприємства можливе лише за умови досягнення таких оперативних цілей:

1. Збільшення обсягу позитивного грошового потоку;

2. Зниження обсягів соживання інвестиційних ресурсів підприємства у поточному періоді.

Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного зростання підприємства залежить від досягнення таких оперативних цілей:

1. Збільшення темпів приросту обсягів реалізації продукції;

2. Перегляду окремих напрямків фінансової стратегії підприємства.

31. Аналіз фінансової стійкості підприємства.

Аналіз стійкості фінансового стану на визначену дату дозволяє відповісти на запитання: на скільки правильно підприємство управляло фінансовими ресурсами протягом попереднього періоду. Важливо, щоб стан фінансових ресурсів відповідав вимогам ринку та потребам розвитку підприємства, оскільки недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства та відсутності в нього засобів для розвитку виробництва, а надлишкова - перешкоджати розвитку, обтяжувати витрати підприємства зайвими запасами й резервами.

Таким чином, сутність фінансової стійкості визначається ефективним формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, а платоспроможність виступає її зовнішнім проявом. Відповідно до методики фінансового аналізу абсолютними показниками фінансової стійкості є показники, які характеризують ступінь забезпеченості запасів джерелами їхнього формування.

Для оцінки стану запасів використовують дані групи статей «Запаси» II розділу активу балансу. У зв’язку з цим, для характеристики фінансової ситуації на підприємстві розроблено чотири типи фінансової стійкості:

Перший - абсолютна стійкість фінансового стану, яка зустрічається в дійсних умовах розвитку економіки України вкрай рідко, вона задається умовою:

3 < ВОК,

де З- запаси;

ВОК – власні обігові кошти.

Другий - звичайна стійкість фінансового стану підприємства, яка гарантує його платоспроможність. Для забезпечення запасів крім власних оборотних коштів залучаються довгострокові кредити (ДК). Задається

умовою:

З= ВОК + ДК

Третій - нестійкий фінансовий стан, характеризується порушенням платоспроможності, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних засобів і збільшення ВОК. Для забезпечення запасів крім ВОК і довгострокових кредитів залучаються короткострокові кредити (КК):

3 = ВОК + ДК + КК

Четвертий - кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на грані банкрутства, тому що кошти, короткострокові цінні папери й дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості й прострочених позичок. Для забезпечення запасів не вистачає «звичайних» джерел їхнього формування:

З > ВОК + ДК + КК

Для визначення типу фінансової стійкості підприємства за даними балансу складають агрегований баланс, позиції активу й пасиву якого за ступенем агрегатування відповідають меті аналізу.Для характеристики джерел формування запасів визначають три основних показники: наявність ВОК, наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів (ФК) і загальна величина джерел формування запасів (ДФ). Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості запасів джерелами їхнього формування:

надлишок (+), нестача ВОК, ФК, ДФ.

32. Аналіз відносних показників фінансової стійкості.

Крім абсолютних показників оцінки фінансової стійкості підприємства застосування відносних дозволяє більш детально її оцінити. Виділяють три методичних підходи щодо визначення фінансової стійкості за відносними показниками: 1) коефіцієнтний; 2) агрегатний; 3) інтегральний.

Суть коефіцієнтного підходу оцінкифінансової стійкості підприємства полягає в обчисленні та аналізі низки фінансових коефіцієн­тів. Методичний підхід до визначення фінансової стійкості за допомогою фінансових коефіцієнтів є найбільш поширеним. При використанні коефіцієнтного підходу кількість фінансових коефіцієнтів коливається від одного до шістнадцяти і більше.

Відносні показники фінансової стійкості:

1.Коефіцієнт автономії = Власний капітал/загальний обсягджерел фінансування(>0,5) Характеризуєможливістьпідприємствавиконати зовнішні зобов'язанняза рахуноквласних коштів;його зростаннясвідчить прозбільшенняфінансовоїнезалежності.

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійким, стабільним і більш незалежним від зовнішніх кредиторів є підприємство. Вважають, що в підприємства з високою часткою власного капіталу кредитори швидше вкладають кошти, оскільки вони мають можливість погасити борги за рахунок власних коштів. Практика свідчить, що загальна сума заборгованості не повин­на перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто джерела фінансування підприємства (загальна сума капіталу) мають бути хоча б наполовину сформовані за рахунок власних коштів.

2. Плечі фінансового важеля = Позичковий капітал/власний капітал (<1,0) Скількитзалучених коштів припадає на 1 грн. власного капіталу.

3. Коефіцієнт фінансової незалежності = Власний капітал/Позичковий капітал(>1) Скільки власних коштів припадає на 1 грн. позичкового капіталу. Зростання цього показника у динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства, а отже, втрату фінансової незалежності. Якщо його значення знижується до одиниці (100 %), то це свідчить про те, що власники підприємства повністю його фінансують, а якщо перевищує одиницю, то навпаки.

4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу = Власні обігові кошти/ власний капітал (>0,5) Показує, яка частина власних коштів підприємства знаходиться у мобільній формі, яка дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного оборотного капіталу перебуває в обороті, тобто у тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими коштами, а яка капіталізована. Для забезпечення гнучкості у використанні власних коштів підприємства необхідно, щоб коефіцієнт маневреності за своїм значенням був досить високим.

5. Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами СОС/ оборотні активи ≥0,2 Абсолютна можливість перетворення активів у ліквідні засоби

6.Коефіцієнт покриття балансу = (2+3) р. А/(2+3+4+5) р. П. Показує, яку частина зобов’язань п/п можна покрити власними оборотніми коштами.

Коеф. забеспеченності оборотних активів власними коштами

33. Аналіз ділової активності підприємства.

Ділова активність проявляється в динамічності розвитку підприємства, швидкості обороту засобів підприємства. Критеріями ділової активності є рівень ефективності використання ресурсів підприємства, стійкість економічного зростання, ступінь виконання завдання за основними показниками господарської діяльності тощо. Головним критерієм ефективності роботи підприємства є його прибутковість, тому, здійснюючи господарську діяльність підприємство повинно намагатись не лише прискорювати рух засобів, але й отримувати максимальну віддачу від цього проекту.

Аналіз ділової активності полягає у дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів – показників оборотності.Загальна оцінка ділової активності проводиться як за якісними критеріями, так і за допомогою кількісних показників.

До якісних показників відносять: розмір ринку збуту продукції, наявність продукції, що експортується, репутацію підприємства тощо.

Кількісними абсолютними показниками ділової активності є обсяг реалізованої продукції (робот, послуг), прибуток, розмір активів, що тісно пов’язані між собою.

В процесі дослідження проводиться співставлення темпів зміни розміру прибутку, обсягу реалізації та активів. Оптимальним вважається наступне співвідношення, яке у світовій практиці отримало назву «золоте правило економіки»:

Тп>Тр>Та>100%, де

Тп- темп зростання (зменшення) прибутку

Тр- темп зростання (зменшення) обсягу реалізації

Та- темп зростання (зменшення) вартості активів(валюти балансу).

Дане співвідношення означає наступний причинно-наслідковий зв'язок:

- якщо темпи зростання продаж (доходу) і прибутку більше темпів зростання активів, ефективність використання активів збільшується;

- якщо темпи зростання прибутку є більшими за темпи зростання обсягу продажу, це може бути результатом зниження собівартості;

- якщо темпи зростання прибутку і обсягу продаж більші темпів зростання активів, відбувається підвищення ефективності діяльності підприємства.

Показники ділової активності дозволяють оцінити ефективність використання власних засобів підприємством і виражаються в оцінці оборотності активів підприємства.

Основні показники ділової активності підприємства:

1) Коефіцієнт оборотності активів = ЧД/ середньорічну вартість активів

2) Коефіцієнт оборотності оборотних активів = ЧД/ середньорічну вартість оборотних активів

3) Коефіцієнт оборотності запасів = ЧД/ середньорічну вартість запасів

4) Коефіцієнт оборотності власного капіталу = ЧД/ середньорічну вартість власного капіталу

5) Коефіцієнт оборотності коштів у розрахунках = ЧД/ середньорічну вартість дебіторської заборгованості

6) Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості = ЧД/ середньорічну вартість кредиторської заборгованості

7) Строк погашення дебіторської заборгованості = 365 / Коефіцієнт оборотності коштів у розрахунках

8) Строк погашення кредиторської заборгованості = 365/ Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

Нормативних значень зазначених коефіцієнтів немає. Проте, вони мають збільшуватися, оскільки це прискорює оборотність і відповідно, дає можливість отримати кращий фінансовий результат. Що стосується строків погашення дебіторської та кредиторської заборгованості, то вони повинні зменшуватися.

34. Аналіз ліквідності балансу підприємства.

Ліквідність – здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов'язань. Платоспроможність – можливість підприємства вчасно виконувати платіжне зобов'язання. Поняття платоспроможність і ліквідність взаємозалежні. Від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні активів, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності та розташованих у порядку зменшення ліквідності з зобов'язаннями, згрупованих за термінами їхнього погашення і розташованих у порядку збільшення термінів.

Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство не може скористатися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає волі вибору, і це обмежує волю дій керівництва.

Більш значний недолік ліквідності означає, що підприємство не може оплатити свої поточні борги і зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень і активів, а в найгіршому випадку – до неплатоспроможності та банкрутства Групи активів

А1 – високоліквідні – сума рядків 220-240 «грошові кошти і поточні фінансові інвестиції»;

А2 – швидколіквідні – сума рядків 150-210 – дебіторська заборгованість, що буде погашена за умовами договорів;

А3 – повільноліквідні – сума рядків 100-140 і 250 – запаси та інші оборотні активи;

А4 – важколіквідні – рядок 080 – активи, які передбачено використовувати більше 1 року + витрати майбутніх періодів.

Угруповання зобов'язань

П1 – найбільш термінові – сума рядків 530-610 – поточні зобов'язання по розрахунках;

П2 – короткострокові – сума 500-520 – короткострокові кредити і позикові засоби;

П3 – довгострокові – рядок 480 – довгострокові зобов'язання;

П4 – постійні – рядок 380 + 630 – зобов'язання перед власниками, формування власного капіталу.

Баланс підприємства вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються такі співвідношення:

Якщо перша нерівність не виконується і має протилежний знак у порівнянні з оптимальним варіантом, то ліквідність балансу і на початок, і на кінець періоду не є абсолютною. Виконання четвертої нерівності свідчить, що підприємство дотримує мінімальних умов фінансової стійкості, наявності ВОК.

Слід зазначити, що на більшості підприємств не виконується перша нерівність, оскільки недоцільно при існуючих темпах інфляції містити в складі активів значну частину високоліквідних оборотних активів, що знецінюються в першу чергу.

Розглянута оцінка ліквідності балансу виражає здатність підприємства здійснювати розрахунки за всіма видами зобов'язань. Від того, наскільки забезпечена відповідність між групами активів і пасивів, багато в чому залежить платоспроможність або неплатоспроможність підприємства. Справа в тім, що неплатоспроможним підприємство може бути визнано навіть при достатньому перевищенні статтей активу над його зобов’язаннями, якщо капітал вкладений у низьколіквідні статті активу. І хоча затримка в платежах — явище тимчасове, вона може стати почат­ком припинення всіх платежів у разі стабільної невідповідності строків оборотності зобов’язань підприємства та його майна.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства важливо визначити його готовність постійно (щоденно) виконувати свої фінансові зобов`язання з платежів, страк сплати яких настав. Міра такої готовності називається платоспроможністю. У фінансово-економічному аналізі показники платоспроможності мають дещо інше аналітичне навантаження, ніж показники ліквідності (повної або поточної): якщо ліквідність характеризує підприємствоз точки зору можливості розрахуватися за своїми зобов`язаннями за певних час за допомогою перетворення своїх активів на гроші, то під платосприжністю розуміють здатність підприємства розрахуватися з кредиторами негайно, в день настання строку платежів, тобто йдеться про постійну наявність у нього в необхідних розмірах платіжних засобів або активів, які можуть негайно бути перетвореними у платіжні засоби (наприклад, швидколіквідні цінні папери).

35. Аналіз платоспроможності підприємства.

В умовах ринкових відносин платоспроиожність підприємства вважається найважливійшою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства характеризується можливостями його здійснювати чергові платежі та грошові зобов’язання за рахунок наявних грошей і тих грошових засобів і активів, які легко мобілізуються.Платоспроможність – можливість підприємства вчасно виконувати платіжне зобов'язання. Ліквідність – здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов'язань. Поняття платоспроможність і ліквідність взаємозалежні. Від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність.

Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство не може скористатися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає волі вибору, і це обмежує волю дій керівництва.

Більш значний недолік ліквідності означає, що підприємство не може оплатити свої поточні борги і зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень і активів, а в найгіршому випадку – до неплатоспроможності та банкрутства.

Для оцінки платоспроможності використовують три відносних показники ліквідності, що розрізняються набором ліквідних засобів, розглянутих як покриття короткострокових зобов'язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом(норматив 0,2):

Коефіцієнт поточної (проміжної) ліквідності показує, яка частина короткострокової заборгованості може бути погашена за рахунок грошових і розрахункових засобів. Він відбиває прогнозовані платіжні можливості

підприємства за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами (норматив >0,6):

Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) показує, яка частина короткострокової заборгованості може бути погашена всіма оборотними активами. Показує платіжні можливості підприємства, оцінювані за умови не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами і сприятливої реалізації готової продукції, але і продажу в разі потреби інших матеріальних оборотних коштів(норматив (> 1-2):

Коефіцієнт покриття короткострокових зобов'язань власним оборотним капіталом (норматив > 0,1):

Для характеристики фінансової стійкості підприємства важливо визначити його готовність постійно (щоденно) виконувати свої фінансові зобов`язання з платежів, страк сплати яких настав. Міра такої готовності називається платоспроможністю. У фінансово-економічному аналізі показники платоспроможності мають дещо інше аналітичне навантаження, ніж показники ліквідності (повної або поточної): якщо ліквідність характеризує підприємствоз точки зору можливості розрахуватися за своїми зобов`язаннями за певних час за допомогою перетворення своїх активів на гроші, то під платосприжністю розуміють здатність підприємства розрахуватися з кредиторами негайно, в день настання строку платежів, тобто йдеться про постійну наявність у нього в необхідних розмірах платіжних засобів або активів, які можуть негайно бути перетвореними у платіжні засоби (наприклад, швидколіквідні цінні папери).

36. Аналітична діагностика можливого банкрутства.

Банкрутство — процес, коли майно організації, нездатної оплатити борги, забирається за рішенням суду і справедливо розподіляється між кредиторами після попередніх сплат, таких як податки і заробітна плата працівникам організації-банкрута. Банкрутство є наслідком розвитку кризового фінансового стану, коли підприємство проходить шлях від епізодичної до стійкої неплатоспроможності.

Передумовою банкрутства є тривалий нестабільний стан фінансів підприємства, неефективне їхнє використання.

Аналітична діагностика можливого банкрутства припускає вивчення:

- структури капіталу підприємства і коефіцієнтів фінансової стійкості;

- структури активів підприємства і коефіцієнтів платоспроможності;

- складу і структури фінансових зобов'язань за терміном погашення;

- стану довгострокових і короткострокових зобов'язань;

- періоду оборотності кредиторської заборгованості.

Аналіз і оцінка структури балансу підприємства проводяться на основі коефіцієнта ліквідності та коефіцієнта забезпеченості власними оборотними коштами.

Структура балансу підприємства визначається незадовільною, а підприємство неплатоспроможним, якщо задовольняється одна з таких умов:

1.Коефіцієнт загальної ліквідності на кінець звітного періоду є меншим за 1.

2.Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами є меншим за 0,1.

За незадовільної структури балансу для перевірки реальної можливості відновлення платоспроможності підприємства розраховують коефіцієнт відновлення платоспроможності строком на 6 місяців за такою формулою:

де Л3к, Л3п - значення коефіцієнта загальної ліквідності на кінець і початок звітного періоду відповідно;

У – період відновлення платоспроможності, який дорівнює 6 місяцям;

Т- тривалість звітного періоду в місяцях.

Якщо коефіцієнт відновлення менший за 1, то це свідчить про те, що підприємство в найближчі 6 місяців не має реальної можливості відновити платоспроможність.

Якщо значення коефіцієнта відновлення є більшим за 1, то це означає наявність у підприємства реальної можливості відновити свою платоспроможність протягом 6 місяців і що можна відкласти рішення про визнання структури балансу незадовільною.

Існують також різноманітні неформалізовані критерії, що дають можливість прогнозувати імовірність потенційного банкрутства.

До основних відносяться показники з низьким рівнем або динамікою, які сьогодні або в найближчий перспективі можуть призвести до банкрутства:

- прострочену кредиторську заборгованість по кредитах банку та позиках;

- низьку якість дебіторської заборгованості;

- тенденцію зниження коефіцієнта автономії і досягнення його критичного рівня;

- тенденцію зниження коефіцієнта ліквідності;

- дефіцит власного оборотного капіталу;

- низьку якість прибутку або значні збитки тощо.

Перераховані основні критерії використовуються при внутрішньому та зовнішньому аналізі.

37. Аналіз кредитоспроможності підприємства.

Кредитоспроможність – наявність у потенційних позичальників передумов для одержання кредитів, своєчасної сплати відсотків за користування ними й погашення основного кредитного боргу у встановлений термін.

У світовій банківській практиці при рішенні питання про надання кредиту діяльність позичальника аналізується за такими найважливішими напрямкми, перші букви назви яких склали абревіатуру CAMPARI:

C – character –характеристика клієнту (особисті якості);

A – ability –можливість повернення кредиту, займу;

M – margin – маржа (дохідність);

P – purpose –напрямок, на якій будуть витрачені кошти;

A – amount – розмір займу (кредиту);

R – return – умови повернення кредиту;

I – insurance – страхування ризику неповернення кредиту.

Даний методологічний підхід, а також аналіз фінансового стану суб'єкта господарювання використовується при визначенні классу позичальника. Виділяють такі класи:

«А» - фінансова діяльність стійка і далі буде здійснюватися на такому ж високому рівні – позичальник надійний (не ризикований);

«Б» - фінансова діяльність гарна або дуже гарна, але відсутня впевненість у підтримці її на цьому рівні протягом тривалого часу (позичальник з мінімальним рівнем ризику);

«У» - фінансова діяльність задовільна і простежується чітка тенденція до погіршення (позичальник із середнім рівнем ризику);

«Г» - фінансова діяльність погана і простежується її чітка циклічність протягом коротких проміжків часу (позичальник з високим рівнем ризику);

«Д» - фінансова діяльність свідчить про збитки й очевидно, що не сума кредиту, ні відсоток по ньому не можуть бути оплачені (позичальники з повним ризиком).

У залежності від класу визначаються й умови кредитування:

1-2 – під мінімальний відсоток;

2 – на загальних умовах – ринкова процентна ставка, забезпечення заставою або гарантією;

3 – одержання кредиту проблематично - під максимальний відсоток, під максимальний коефіцієнт застави (співвідношення вартості застави до обсягу кредиту, іноді досягає 3-5).

Рейтингова оцінка фінансового стану і її критеріїв установлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог НБУ.

Методика, запропонована Ізмайловою:

Визначається рейтинг по кожному показнику, множенням класу на питому вагу показника у %, а потім його загальна сума.

1) Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Клас по нормативах: (1)>0,2; (2)0,15-0,2; (3)<0,15. Питома вага позичальника – 30%);

2) Коефіцієнт поточної ліквідності (Клас по нормативах: (1)>0,6; (2)0,5-0,6; (3)<0,5. Питома вага позичальника – 20%);

3) Коефіцієнт загальної ліквідності (Клас по нормативах: (1)>2; (2)1-2; (3)<1. Питома вага позичальника – 30%);

4) Коефіцієнт автономії (Клас по нормативах: (1)>0,6; (2)0,5-0,6; (3)<0,5. Питома вага позичальника – 20%).

Відповідно, позичальника відносять:

До 1 класу – 100-150;

До 2 класу – 151-250;

До 3 класу – 251-300.

38. Аналіз ефективності використання оборотних коштів.

Ефективне використання оборотних коштів визначається їхньою оборотністю. Прискорення оборотності оборотних коштів має велике значення для забезпечення стабільності фінансового стану:

По-перше – прибуток і обсяг реалізованої продукції безпосередньо залежать від швидкості обороту;

По-друге – від швидкості обороту залежить розмір річного обороту, оскільки підприємство, що має невеликий обсяг оборотних коштів, але ефективно їх використовує, здатне робити такий же оборот, як і підприємства з великим обсягом засобів, але меншою швидкістю обороту;

По-третє – з оборотністю пов'язана відносна величина витрат, зменшення яких знижує собівартість одиниці продукції;

По-четверте – прискорення обороту на тій або іншій стадії кругообігу засобів веде до прискорення на інших стадіях.

Оборотність оборотних коштів оцінюється:

1) швидкістю обороту – кількість оборотів, що роблять оборотні активи за аналізований період(коефіцієнт оборотності К):

2) оборотність у днях – час повного кругообігу оборотних коштів:

Прискорення оборотності приводить до додаткового вивільнення коштів з господарського обороту (одноденна виручка * число днів прискорення).

Уповільнення оборотності веде до додаткового залучення коштів у господарський оборот (одноденна виручка * число днів уповільнення).

На зміну оборотності впливають два фактори:

- зміна середньорічних залишків оборотних коштів;

- зміна обсягу реалізації.

Тому, для розрахунку необхідно визначити оборотність за попередній рік, за звітний рік та оборотність при середньорічних залишках звітного року і обсязі реалізації попереднього.

На уповільнення оборотності обігових коштів можуть вплинути:

А) збільшення середньорічних залишків оборотних коштів;

Б) зменшення обсягу реалізації.

В результаті уповільнення оборотності необхідно додаткове залучення засобів у господарський оборот.

На прискорення оборотності обігових коштів можуть вплинути:

А) зменшення середньорічних залишків оборотних коштів;

Б) збільшення обсягу реалізації.

Резерв прискорення оборотності оборотних коштів (По):

По = Офакт - О’,де

Офакт – оборотність фактична;

О’ – оборотність умовна:

ОК- середньорічні залишки оборотних коштів;

ОК’- резерви мобілізації оборотних коштів;

Рф- фактичний обсяг реалізації;

Р’- резерв збільшення обсягу реалізації.

Резерв мобілізації фінансових ресурсів (ФР’) за умов мобілізації резерву прискорення оборотності оборотних коштів:

ФР’ = По * (Рф + Р’) / 365

39. Аналіз власного капіталу.

Власний капітал підприємства визначається вартістю його чистих активів, яку розраховують як різницю між вартістю майна підприємства та його зобов’язаннями. Власний капітал складається зі статутного, додаткового та резервного капіталу, нерозподіленого прибутку.

Аналіз джерел формування майна починають з дослідження його структури та динаміки її змін.

Власний капітал складається з двох складових: інвестованого капіталу, тобто капіталу, вкладеного власниками в підприємство, та накопиченого, тобто створеного на підприємстві крім того, що був спочатку авансований власниками.

Інвестований капітал включає номінальну вартість простих та привілейованих акцій, а також додатково сплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. Перша складова інвестованого капіталу відображена в балансі підприємства статутним капіталом, друга — додатковим капіталом (у частині отриманого емісійного доходу).

Накопичений капітал знаходить своє відображення у вигляді статей, які виникають у результаті розподілу чистого прибутку (резервний капітал, нерозподілений прибуток, фонд накопичення).

До складу власного капіталу відносять:

1. Статутний капітал, який характеризує початкову суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування активів на початку його створення. Його розмір визначається статутом підприємства. Для суб’єктів господарювання окремих сфер діяльності та організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного капіталу регулюється законодавством.

2. Додатковий капітал являє собою приріст вартості майна підприємства в результаті його дооцінки відповідно до встановленого порядку, безоплатного отримання майна в процесі здійснення капітальних вкладень, отриманого емісійного доходу.

3. Резервний капітал формується згідно із встановленим законом порядком за рахунок прибутку підприємства і має суворо цільове призначення. Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу, що призначена для внутрішнього страхування господарської діяльності підприємства.

4. Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємства, отриманого в попередньому періоді та не використаного на споживання власниками і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. За своїм економічним змістом він є однією з форм резерву власних фінансових коштів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток у наступному періоді.

Джерелами формування власного капіталу є власні фінансові ресурси, які поділяють на внутрішні (прибуток, амортизаційні відрахування) та зовнішні (залучення підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків коштів у статутний капітал) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу; безоплатна фінансова допомога).

Слід зауважити, що оцінку складу та структури власного капіталу підприємства слід здійснювати в динаміці за низку років, щоб виявити основні тенденції змін.

Якщо поряд зі збільшенням величини власного капіталу відбувається падіння обсягів виробництва і реалізації продукції, то така тенденція обумовлена інформаційними процесами, що підвищує ризик потенційних партнерів.

Аналіз змін у складі та структурі власного капіталу проводиться за даними I розділу пасиву балансу.

40. Аналіз власного оборотного капіталу.

Для нормального функціонування кожного підприємства важливо не тільки мати в достатньому обсязі оборотних коштів, але і щоб сформовані вони були за рахунок «звичайних джерел». По оцінках експертів власні засоби повинні складати від 30 – 60% усіх джерел формування оборотних коштів. Для оцінки стану власних оборотних коштів (ВОК) фактичну наявність ВОК порівнюють з нормативом і встановлюють надлишок (+) або нестачу (-) ВОК

Як на початок, так і на кінець року аналізоване підприємство має нестачу ВОК відповідно 7241 тис. грн. (35,3% від нормативу) і 1376 тис. грн. (6,7%). Разом з тим, зменшення нестачі ВОК свідчить про поліпшення фінансового стану.

41. Оцінка виробничо-фінансового левериджу.

Лівериджем у фінансовому аналізі називається оптимізація стру­ктури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку.

В абсолютному розумінні ліверидж означає невелику силу, важель, за допомогою якого надається можливість переміщувати досить великі предмети. Стосовно до економіки, ліверидж — це важель, при незначному посиленні якого можливо суттєво зміни­ти результати виробничо-фінансової діяльності підприємства. Визначення лівериджу в економічній роботі підприємства можна пов'язати з дією факторної системи, розглядаючи його як деякий фактор, невелика зміна якого може призвести до суттєвих змін результатних показників.

Розрізняють три види лівериджу:

— виробничий;

— фінансовий;

— виробничо-фінансовий.

Взаємозв'язок між обсягом виробництва, постійними, змінними витратами і прибутком виражає виробничий ліверидж. Виробничий ліверидж - це потенційна можливість впливати на прибуток підприємства шляхом зміни структури собівартості й обсягу випуску продукції.

Підприємства, що мають більш високий рівень виробничого левериджу, є більш ризикованими з позиції виробничого ризику - ризику недоодержання і неможливості покрити видатки виробничого характеру.

Чим вище рівень умовно-постійних витрат щодо умовно-змінних, тим вище рівень виробничого лівериджу.

Рівень фінансового лівериджу визначається відношенням темпів приросту чистого прибутку до темпів приросту прибутку до оподатковування: Л_ф = ЧП% / П%

Він показує, у скільки разів темп приросту чистого прибутку вище темпу приросту прибутку до оподатковування. Це перевищення досягається за допомогою плеча фінансового важеля (співвідношення залученого і власного капіталу). Змінюючи плече фінансового важеля можна впливати на прибуток і прибутковість власного капіталу.

Фінансовий ліверидж пов'язаний з фінансовим ризиком - тобто ризиком, пов'язаним із нездатністю сплати відсотків по позиках.

Рівень фінансового лівериджу збільшується зі збільшенням частки залученого капіталу, при цьому підвищується розмах варіації рентабельності власного капіталу, чистого прибутку. Це свідчить про підвищення ступеня фінансового ризику інвестування за умови високого плеча важеля.

Таким чином, зміна структури капіталу у бік збільшення частки залученого капіталу викликає ріст фінансового ризику, хоча при цьому і досягається більш високий прибуток.

Розглянемо методику розрахунку і порівняльний аналіз рівня фінансового лівериджу за умови різної структури капіталу. Умовний приклад: при складанні таблиці досліджувалася зміна рентабельності власного капіталу при відхиленні прибутку на 10 % від базисного.

Виробничо-фінансовий ліверидж відбиває взаємозв'язок між виторгом від реалізації продукції, витратами виробничого і фінансового характеру і чистого прибутку, тобто це узагальнюючий показник взаємодії всіх трьох факторів (виторг від реалізації продукції, витрати виробничого характеру, витрати фінансового характеру), що впливають на результативний показник - чистий прибуток: Лф = Л_п *Л_ф

З останньої формули випливає, що виробничо-фінансовий ліверидж відбиває ризик, пов'язаний з можливою нестачею коштів для відшкодування виробничих витрат і фінансових витрат з обслуговування боргу.