Проблема нації в працях вітчизняних соціологів

З усіх різновидів етнічних спільнот у ХІХ – ХХ ст.. увагу соціологів найбільше привертають нації. Це зумовлено тим, що етнічний розвиток в модерну добу висунув саме націю як форму етнічного співжиття людей, що відповідає новим умовам.

Виразно проявляється протистояння двох концепцій походження і часу існування націй – прімордіалізму і модернізму.

Прімордіалісти (англ.. – первісний) дотримуються думки про давність, споконвічність існування націй. Найбільш відомим представником прімордіалістської концепції у вітчизняній науці є відомий історик Я.Дашкевич. Він обстоює точку зору, згідно з якою східнослов’янські племена в результаті етногенетичного процесу формували народ або етнос, який приступає до формування своєї першої Київської держави. Поширення та зміцнення Київської Русі йшло поряд з процесом трансформації етносу в націю, який відбувався дуже швидко і зайняв не більше століття. В цей період йшло формування з етносу української нації, що володіла своєю державою (Київською Руссю), в якій стала гегемоном, а також перетворення двох північних субетносів у дві інші окремі нації: новгородсько-псковську та володимиро-суздальську (пізніше московську). Згодом остання, дуже агресивна нація, ліквідує та асимілює новгородсько-псковську.

Модерністський підхід до нації. Представники модерністського варіанту націотворення (як український історик Я.Грицак і переважна більшість західних дослідників) відстоюють позицію, згідно з якою нація не існувала завжди, а є продуктом новітніх часів, тих процесів, які розвивалися на західноєвропейському просторі з доби французької революції 1789 р. і пов’язані з модернізацій ними (економічними, культурними і соціальними) змінами суспільства. Французька революція 1789 р. та початок епохи індустріальної революції, на думку цих дослідників, зумовили виникнення нової концепції політики і формування національних держав, перехід від сільського до міського, урбанізованого способу життя, від рільництва до промисловості, від множинності культур до творення високої універсальної культури. Все це йшло паралельно з перетворенням до національних спільнот у модерні нації.

Специфіка процесів формування української нації. Однак ці далекосяжні зміни у Західній Європі становили для тогочасної української інтелігенції радше не відкриття нових можливостей, а небезпеку. Як підкреслює американський вчений українського походження Р.Шпорлюк, у містах, капіталізмі, лихварях, буржуях, фінансистах-паразитах, промисловості вони бачили сили, які українського селянина деморалізують, денаціоналізують і експлуатують.(в Польщі говорили, що українці – хлопи й попи, те і в Росії - селянська нація). Р.Шпорлюк висунув тезу, що український національний рух принципово не прийняв капіталізму і мало цікавився питаннями політичної організації, творення демократичних інститутів тощо. Це уповільнило формування модерної української нації та висунення вимог створення власної самостійної держави. До того ж націотворчі процеси в Україні натрапляли на опір і протидію і з боку російської імперії, і з боку Австрії, Австро-Угорщини та Польщі.