Специфіка соціологічного дослідження релігії

Соціологія релігії

1. Специфіка соціологічного дослідження релігії.

2.Функції релігії в суспільстві.

3.Соціологічні концепції природи релігії.

4.Тенденції розвитку сучасної релігії.

Специфіка соціологічного дослідження релігії.

В епоху сучасних інформаційних технологій, відкриттів генетики, мікробіології не справджуються пророцтва про занепад релігії…

З розпадом СРСР відбувається відродження релігії. Релігія прямо чи опосередковано проникає життя сучасних людей. Будь-яка релігія – це не тільки догмати, моральні норми, але також і традиції, ціннісні установки, культурна спадщина. Релігія є одним з 5 соціальних інститутів у класифікації Г.Спенсера.

Сучасний релігійний світ не лише багатоманітний, він динамічно розвивається, що іноді виливається у громадянські війни під релігійними прапорами (наприклад, Югославія 90-х років ХХ ст.). Усе це ставить на порядок денний безліч найгостріших питань, конструктивні відповіді на які можуть дати соціологи.

Соціологу, який вивчає релігію, слід на час відкинути свої релігійні уявлення, хоч це і практично неможливо. Соціолог повинен ставитися до релігії як до соціального явища. Він старається зрозуміти, як організовані всі релігійні групи (а не тільки та, до якої належить він сам). Його цікавлять норми і цінності релігійних груп, роль релігії в житті окремих віруючих і суспільства в цілому, яким чином приналежність до релігійних груп впливає на інші аспекти життя людей: їхні життєві позиції, сімейне життя і т.д.

Що ми розуміємо під словом «релігія». В сучасній релігієзнавчій літературі є понад 70 визначень поняття «релігія» і десятки теорій її виникнення, що є достатнім доказом того, що це поняття слід розглядати скоріше як збірну назву, ніж позначення однорідного й цільного явища. Одним з визначень релігії може бути визначення Р. Джонстоуна: «Релігією називається система вірувань та ритуалів, з допомогою яких людина пояснює і реагує на те, що вважає надприродним і священним».

Люди з легкістю зав’язують контакти з одновірцями в інших країнах, тому, як сказав Генріх Гейне, релігія є чимось на зразок «портативної вітчизни», яка дозволяє ототожнювати себе з чимось, що перебуває понад політичними та культурними кордонами. Саме з причини свого транснаціонального характеру релігії часто вступали в конкуренцію з державами. Ці останні завжди з недовірою ставилися до релігій, і це не тільки тому, що любов до бога може загрожувати почуттю відданості державі, а й тому, що держави з легкістю починали підозрювати релігії у служінні інтересам тієї чи іншої іноземної сили.

Основні елементи релігії.

Релігія є складним духовним утворенням, а тому її можна розглядати і як соціально-історичне явище, і як світоглядний феномен, і як культурну сферу, і як форму суспільної свідомості. Але це аж ніяк не означає, що релігія є чимось на зразок мішанини. Вона є цілісною системою складових, що характерні для всіх віросповідань. Якщо ж таких складників немає, то й не існує самого феномену релігії.

Релігійна свідомість. Релігійна свідомість – система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, сенсом яких є здебільшого віра в надприродне. Стрижнем будь-якої релігії є релігійна свідомість. Віра в надприродне є визначальним чинником релігійної свідомості більшості розвинених релігій. Більшості, але не всіх, оскільки, наприклад, у буддизмі відсутня «віра у надприродне».

Релігійний культ. Культова діяльність – система певних обрядів, сукупність стереотипних символічних дій віруючих, у якій втілюються їхні релігійні уявлення. Культ (лат.cultus – догляд, поклоніння) як один із основних елементів релігійного комплексу – передусім система дій і засобів впливу на надприродне. Жодна релігія не може існувати без культу. Це спосіб існування релігійних уявлень і почуттів.

Релігійні організації. Релігійна організація – об’єднання послідовників певного віросповідання, цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення, культом, системою організаційних принципів, правил і ролей. Найважливішими завданнями релігійних організацій є донесення до віруючих певних норм і правил поведінки, формування у них певної мети, цінностей та ідеалів. Набір релігійних організацій у всіх конфесіях різний. Наприклад, у християнстві, найбільшій (за кількістю носіїв) світовій релігії, є три типи релігійних організацій: церква, секта, деномінація).

Церква – релігійна організація зі складними централізованими та ієрархізованими стосунками між священиками і віруючими, що виробляє, зберігає, передає релігійну інформацію, організовує та координує релігійну діяльність і контролює діяльність віруючих.(церква має тісні зв’язки з широкими верствами суспільства, поширений поділ членів на духовенство і мирян).

Секта – релігійне об’єднання, що відокремилося від панівного в країні релігійного напряму і конфліктує з ним. (сувора дисципліна і індивідуальне членство, відокремлення від інших релігійних об’єднань, проповідь винятковості своєї релігійної доктрини, прояв опозиційності і нетерпимості щодо інакомислячих, відсутність поділу на духовенство і мирян, проголошення рівності всіх членів організації).

Деномінація – проміжна ланка між сектою і церквою, що перебуває на стадії становлення. (від церкви деномінація переймає доволі високу систему централізації та ієрархічний принцип управління, відмову від політики ізоляціонізму. Із сектою її зближують принцип добровільності, індивідуальне членство, претензії на винятковість, ідея богообраності.).