Інформаційне суспільство. Інформ.система в Україні. 2 страница

16. Теорія капіталу. Сутність та структура капіталу, механізм самозростання вартості — процес виробництва і присвоєння доданої вартості, у тому числі додаткової вартості, зміст кругообороту та обороту капіталу є предметом вивчення найпомітніших вчених-економістів, темою дискусій і полеміки. В історичному розвитку суспільства гроші передують капіталу і стають капіталом тільки з виникненням капіталістичних виробничих відносин. К. Маркс звертав увагу на декілька визначень капіталу: 1. Капітал – це вартість, яка створює додаткову вартість, або капітал – це самозростаюча вартість; 2. Капітал – це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру; 3. Капітал – це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва, це перетворені в капітал засоби виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі по собі – грішми.Економічний механізм зв’язку зазначених концепцій дозволяє використовувати в процесі управління підприємством взаємозв’язану систему критеріїв і методів. Використання зазначеної системи дозволяє оптимізувати структуру капіталу з одночасною мінімізацією середньозваженої його вартості і максимізації ринкової вартості підприємства. В теорії структури капіталу виокремлюють такі теоретичні концепції: - традиційна концепція; - концепція індиферентності; - компромісна концепція; - концепція протиріччя інтересів. В їх основу покладено різні підходи до можливості оптимізації структури капіталу підприємства та виокремлення пріоритетних факторів, що визначають механізм оптимізації. Традиційна концепція структури капіталу грунтується на положенні про можливість оптимізації структури капіталу шляхом урахування різної вартості окремих його складових. Теоретичною базою цієї концепції є твердження, що вартість власного капіталу підприємства завжди вище, ніж вартість позичкового капіталу.

17. Товарна форма робочої сили. Робоча сила - це здатність людини до праці. Робоча сила, як це вже визначено, - це здатність людини до праці, а сама праця - це процес реалізації цієї здібності. В умовах товарного виробництва основна маса товаровиробників позбавлена засобів виробництва. За таких умов робоча сила, яка за своєю природою не є товаром, стає ним і перетворюється на об'єкт купівлі-продажу. Таким чином, перша умова, яка змушує людину продавати свою робочу силу, є відсутність у неї засобів виробництва. Адже якщо людина має засоби виробництва, то вона буде використовувати свою робочу силу сама і створювати необхідні для себе блага. Інша справа, коли людина позбавлена засобів виробництва і в неї немає нічого, окрім її власної робочої сили, яку вона, щоб вижити, змушена продавати. Але відсутність засобів виробництва ще не є достатньою умовою для того, щоб робоча сила перетворилась на товар. Робоча сила є особливим товаром. Якщо будь-який інший придбаний покупцем товар переходить у його власність назавжди, то товар робоча сила відчужується або продається тільки на певний термін. Це пов'язано з тим, що робоча сила невіддільна від людини, від її особи. А остання є юридично незалежною і будь-який продаж цієї робочої сили назавжди вступав би в суперечність з юридичною свободою особистості і перетворював би людину на раба. Робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживчу вартість. Робоча сила невіддільна від самої людини, але остання є смертною, і вік її дуже короткий. Водночас суспільне виробництво вимагає постійної наявності відповідної кількості робочої сили. Це означає, що постійно необхідно відтворювати нову робочу силу в процесі її біологічного відтворення, яке є складовою процесу суспільного відтворення робочої сили. Вартість цього специфічного товару, як і будь-якого іншого, змінюється під впливом зміни витрат на його відтворення. Щодо цього то тут діють різні чинники, які можуть вести як до зростання вартості робочої сили, так і до її зменшення. До факторів, які ведуть до зростання вартості робочої сили, слід віднести зростання потреб людини. У цьому напрямі діє і такий чинник, як підвищення інтенсивності праці. До факторів, що сприяють зменшенню вартості цього товару, відносять, перш за все, зростання продуктивності суспільної праці. Особливо помітно це тоді, коли продуктивність праці зростає в тих галузях, продукція яких формує споживчий кошик найманого працівника. Аналогічну дію мають і такі чинники, як використання жіночої та дитячої праці, а також зменшення витрат на навчання. Взаємодія цих двох протилежних тенденцій у зміні вартості робочої сили і формує реальну вартість товару робоча сила на кожний даний проміжок історичного часу.

18. Доходи населення.. Доходи населення – це сума грошових коштів і матеріальних благ, які домашні господарства одержали за певний проміжок часу у натуральному вигляді для підтримання фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від їх рівня. У сучасних умовах в нашій країні виникає додаткове джерело доходів працівників, зайнятих у суспільному виробництві, це — прибуток. За рахунок чистого прибутку здійснюються такі види доходів, як доходи від інвестицій, інновацій, дивіденди, доходи монополій, соціальні виплати і пільги тощо. Конкретне формулювання окремих положень політики доходів в різних країнах різне. На практиці не існує двох повністю ідентичних варіантів розвитку політики доходів. У механізмі здійснення і формах прояву цієї політики в кожній конкретній державі розрізняються наступні особливості, що зумовлені:
- соціально-економічним і політичним розвитком тієї або іншої країни;
- ступенем і характером втручання держави в питання регулювання заробітної плати;
- традиціями висновку колективних договорів;
- соціальною напруженістю у суспільстві.
Головним об'єктом усіх варіантів політики доходів є заробіток робітника в цілому, у тому числі ставка заробітної плати, оплата наднормових, соціальні виплати та іншеПолітика доходів на практиці переважно впливає на рух тільки заробітної плати. Доходи населення – це сума грошових коштів і матеріальних благ, які домашні господарства одержали за певний проміжок часу у натуральному вигляді для підтримання фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини. Умовно можна провести наступну класифікацію доходів (див. рис. 9.2.).
Грошові доходи населення включають всі надходження грошей у вигляді оплати праці робітників, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів і нерухомості.
Натуральний дохід включає, перш за все, продукцію, вироблену домашнім господарством для власного споживання.
Номінальні доходи характеризують рівень грошових доходів незалежно від оподаткування і цін, а реальний дохід характеризує номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення:

19. Заробітна плата. Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Заробітну плати розділяють на номінальну та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума коштів, які одержують працівники за виконаний обсяг робіт, кількість та якість витраченої праці та кінцевих результатів діяльності підприємства. Така форма зарплати дозволяє здійснювати обмін на необхідні товари, проте більш точною характеристикою доходів є реальна заробітна плата. Це сукупність матеріальних та культурних благ і послуг, які може придбати працівник за номінальну заробітну плату. Величина реальної заробітної плати напряму залежить від рівня цін на продукти споживання та послуги і величини номінальної заробітної плати Диференціація доходів визначається рівнем розвитку продуктивних сил і суспільних відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів. Рівень диференціації грошових доходів населення вимірюється різними способами: графічним (гістограми) статистичними (коефіцієнт варіації), децильний, квінтильний або квартильний фондовий індекс та інші. Одним із показників диференціації населення за рівнем доходів у соціально-економічній статистиці є індекс концентрації доходів, або коефіцієнт Джині, який відображає характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими його групами. Соціальний захист — це:
державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення;
комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим життєвим факторам (інфляція, спад виробництва, економічна криза, безробіття тощо).

20. РИНОК. Ринок – будь-яка інституція або механізм, що забезпечує зв’язок покупців і продавців певного товару або послуги. Ринок виступає як сукупнiсть форм i органiзацiї спiвробiтництва людей один з одним, призначених для того, щоб звести разом з комерцiйною метою продавцiв та покупцiв, а також надати можливiсть першим продати, другим - купити товар. Тобто це мiсце добровiльних угод, де продаж товарiв вiдбувається лише в тому випадку, коли обидві сторони - продавець i покупець - знаходять компромiс, який проявляється в цiні. Функції ринку: Регулююча: ринок, як регулятор виробництва, через механізм ринкових законів встановлює необхідні пропорції відтворення; завдяки цінам ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво — це сприяє розширенню асортименту товарів та послуг; Стимулююча — ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів; Розподільча — доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами. Алокаційна — ринок забезпечує виробництво оптимальної кількості товарів і послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Інтеграційна — ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки. Інформаційна: саме ринок дає об'єктивну інформацію про те, які товари мають попит; кожна фірма може регулювати власне виробництво. Посередницька — ринок виступає посередником між виробником і споживачем. Сануюча (оздоровча): ринок очищує суспільне виробництво від економічно слабких та не життєздатних господарських одиниць.

21. ВИДИ РИНКІВ. Ринок товарів На цьому ринку здійснюється рух предметів споживання та засобів виробництва. Тому ринок товарів поділяють на споживчий ринок і ринок засобів виробництва. Ринок засобів виробництва охоплює ринок паливних ресурсів, верстатів, інструментів, запчастин, виробничої деревини, металів тощо. Ринок праці охоплює відносини, що розпочинаються при найманні на роботу і завершуються звільненням з неї. Людина працездатного віку, яка не має місця праці, але шукає його, також перебуває на ринку праці. Об’єктом ринку праці є послуги праці, незалежно від того, втілюються вони уконкретних продуктах, виробах чи є послугами безпосередньо, наприклад,послуги юристів, учителів, лікарів. Ринок праці – це система розподілу робочої сили. Ринок грошей та ринок капіталів дуже подібні, бо на обох ринкахвідбувається рух грошей. Гроші – це особливий товар, що служить загальним еквівалентом при обміні товарів, є для них формою вартості. Як і на будь-який інший товар, є попит і на гроші. Попит на гроші складається з функції грошей – гроші як засіб обігу і гроші як засіб нагромадження. Попит на гроші як засіб обігу (укладання угод) зумовлений необхідністю підприємців і споживачів оплачувати насамперед різні речі та послуги. Ринок цінних паперів тісно пов’язаний із ринком коштів та капіталів.Цінні папери є титулом фіктивного капіталу. Цей капітал безпосередньо небере участі у виробництві, обміні чи створенні прибутку, проте дає правойого власнику на отримання частки доходу, який виникає у результатііснування реального капіталу. З одного боку, є реальний капітал, а з іншого – його відображення у цінних паперах. Фіктивний капітал, як і реальний, продають і купують на ринку цінних паперів. На ринку природних ресурсів здійснюють купівлю-продаж ресурсів дляресурсів для організації виробництва: корисні копалини, земля, водні ресурси і т. д. Найціннішим з них є земля.У розвинених країнах склалося кілька моделей ринкового господарювання: вільний, соціально орієнтований і державно-керований ринок азначені моделі ринкової економіки мають спільні та специфічні риси.
До спільних рис належать: наявність різних форм власності — приватної, колективної, державної; конкуренція і сприяння її відтворенню з боку держави. Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, критерієм ефективності моделі ринкової економіки є ступінь реалізації потенцій особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування людини.

22. Ринковий механізм. Ринковий механізм — взаємодія ринкових елементів: ціни, конкуренції, попиту, пропозиції, кон'юнктури, що надає певної спрямованості економічній поведінці суспільства та узгоджує приватні та суспільні інтереси. Подібно до механізмів технічного плану, Р. м. діє на основі певних економічних законів (вартості, конкуренції, попиту, пропозиції) та включає відповідні складові (механізми ціни, конкуренції, попиту, пропозиції, кон'юнктури). Провідна роль належить механізму цін, на основі дії якого підтиском механізму конкуренції відбувається зрушення попиту, пропозиції та періодично досягається врівноважена кон'юнктура. Робота Р. м. можлива за наявності тих же умов, що й функціонування ринку (економічної демократії, рівноправності, різних форм власності та господарювання, обґрунтованого втручанням держави в економіку, відносно регульованого ціноутворення, наявності конкурентного середовища, помірної інфляції та монополізації економіки тощо). Р. м. виконує ряд функцій: повертає економіку до людини; стимулює ефективне (до певних меж) використання обмежених ресурсів на основі прискорення НТП; сприяє збалансуванню попиту та пропозиції. Проте цілий ряд економічних проблем залишається поза компетенцією Р. м. (забезпечення економіки грішми, а суспільства — «колективними благами», усунення надмірної інфляції та монополізації, розв'язання кардинальних екологічних, науково-технічних та структурних проблем, соціальний захист населення, відтворення трудового потенціалу суспільства тощо). Тому поряд з Р. м. важливу роль у регулюванні сучасного господарства, орієнтованого на економічну та соціальну ефективність, відіграє держава і, зокрема, державне прогнозування та планування економіки. Еластичність попиту і пропозиції означає ступінь відносної змінюваності попиту і пропозиції під впливом відносної зміни ринкової ціни. Еластичність попиту і пропозиції показує ступінь відсоткової зміни обсягу попиту та пропозиції у відповідь на відсоткову зміну рівня ринкової ціни певного товару. Кількісне визначення еластичності попиту здійснюється за допомогою коефіцієнта еластичності, що являє собою відношення відсоткової зміни обсягу попиту (кількості продукції, потрібної покупцям) до відсоткової зміни ринкової ціни на певну продукцію. Величина еластичності попиту залежно від зростання ціни, як правило, виражається від'ємним числом. Це означає, що зі збільшенням ринкової ціни попит на певний товар зменшується.

23. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ. Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку.
До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.
Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен здійснювати і здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.
Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тут ми розглянемо лише деякі елементи інфраструктури ринку. Особливе місце серед елементів інфраструктури належить біржам. З розгортанням соціально-економічної кризи та зростанням безробіття в Україні ринкова торгівля стала головним середовищем економічної активності працездатного населення, в яку перекочували тисячі й тисячі громадян, рятуючись від безробіття й злиднів. З початку 90-х років товарні ринки в Україні перетворилися на найбільш динамічну організаційну складову внутрішнього споживчого ринку: національне приватне підприємництво почало свій розвиток саме в межах ринків. Сьогодні ринки залишаються чи не найголовнішим проявом соціально-економічного життя нашого суспільства. За неофіційними даними, на українських ринках задіяно в тій чи іншій мірі близько 6 млн. громадян, для яких ринкова торгівля стала не лише способом виживання, а й середовищем їхнього існування.

24. Будова капіталу. Кругооборот. Капітал в економіці — це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. Капітал не тотожний будь-якому засобу праці, який часто розглядається як фізичний капітал. Засіб праці може стати капіталом (збільшувати або зменшувати свою вартість) тільки тоді, коли його власники вступлять у певні відносини з власниками інших чинників виробництва. Ці відносини називаються економічними. Кругооборот капіталу - безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з однієї форми на іншу і повертається до вихідної точки з приростом. Оборот капіталу — кругооборот капіталу, який розглядається не як одиничний акт, а як процес, що постійно повторюється.
Оборот авансованого підприємцем основного капіталу відбувається тоді, коли витрачені ним кошти на придбання засобів праці повністю повертаються до нього. Це означає, що основний капітал підприємства здійснив один оборот.
Час обороту основного капіталу складається з часу виробництва і часу обігу. Сутність капіталу полягає в тому, що він є сукупністю ринкових економічних відносин. Капітал має свій кількісний зміст: Засоби виробництва (речовий фактор виробництва), робоса сила (особистий фактор виробництва).

25. Фонди підприємств. Фонди підприємства — це матеріальні та грошові ресурси, які перебувають у розпорядженні підприємства Виробництво здійснюється тільки за наявності фондів, насамперед виробничих: якість фондів відображує рівень використання досягнень науково-технічного прогресу. Ефективне використання фондів — це нагальна потреба економічного розвитку суспільства, будь-якого підприємства. Основні фонди включають виробничі й невиробничі. Виробничі основні фонди- це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі (будівлі та споруди виробничого призначення, передавальне обладнання, силові та робочі машини й устаткування, транспортні засоби тощо). Невиробничі основні фонди - засоби праці, які безпосередньо не беруть участі у виробничому процесі, а задовольняють побутові й культурні потреби (житлові будинки, об'єкти охорони здоров'я, дитсадки, клуби і т.д.). Кругооборот — це безперервний, багато разів повторюваний процес Оскільки час обороту фондів визначають як час, упродовж якого весь авансовий капітал повертається до підприємства у грошовій формі, то оборот фондів (капіталу) не збігається з їх кругооборотом. У результаті одного кругообороту до власника підприємства повертається лише частина авансового капіталу (або фондів). Оборот фондів здійснюється за певний період. Його відлік починається з моменту перетворення грошей на засоби виробництва та робочу силу і завершується створенням нової продукції та її реалізацією на ринку, тобто з появою грошей. Час обороту фондів (капіталу) дорівнює часу виробництва і часу обороту.

26. ПІДПРИЄМСТВА. Підприємство – це організаційно-відокремлена і економічно самостійна основа (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги) важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має закінчену систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміну, символу, малюнка або їх комбінації. Такий фірмовий знак (марка) слугує для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх вирізнення від продукції (послуг) конкурентів на ринку. По-перше, цілі підприємства мають бути конкретними і вимірюваними. Формулювання цілей в конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень щодо діяльності підприємства (фірми). Види підприємств: виробниче, торгове, страхове, посередницьке, фінансове. Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв, повинно за результатами своєї діяльності отримувати прибуток. Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки і технології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо. Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників (або асоційованих працівників на підприємствах трудової колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг. Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випуском акцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо. Загальні функції: новаторська, організаційна, господарська, соціальна. Проблеми розвитку: 1. Проблема недостатності в державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування навичок у проведенні аналізу регуляторного впливу та відстеження ефективності прийнятих регуляторних актів, відсутності навичок сучасного адміністративного менеджменту 2. Проблема недостатності або відсутності певних статистичних параметрів, даних, достатніх обсягів інформаційно-аналітичної інформації 3. Ускладнений доступ підприємців до інформації про регуляторні вимоги та наявні ресурси, які можна залучити для розвитку бізнесу, інформації про наявні земельні ділянки 7. Незбалансованість інтересів у відносинах між підприємцями, які здійснюють торгівлю на ринках, та адміністраціями цих ринків.

Конкуре́нція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин. Конкуренція відбиває зв’язок між виробництвом і реалізацією продукту Міжгалузева конкуренція - здійснюється між виробниками різних галузей. Об’єктом такої конкуренції виступає більш висока норма прибутку в тій чи іншій галузі, а отже, й боротьба за вигідніше вкладення капіталу Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію виробників на світовому ринку і включає в себе як внутрігалузеву, так і між галузеву форми конкуренції. На світовому ринку домінуюча роль належить компаніям найрозвинутіших країн. Під досконалою або вільною конкуренцією, розуміють таку конкуренцію, яка складається між суб’єктами ринкового господарства Нецінова конкуренція має свої особливості: вона викликає диференціацію продуктів, в результаті чого покупець дістає можливість вибору серед великої кількості однойменних товарів, що відрізняються один від одного, якістю, зовнішнім оформленням тощо. Способи конкурентної боротьби Поліпшення якості продукції. Відомо, що одна про­дукція може мати різну якість на різних підприємствах. Використання реклами. Усі рекламні заходи розрахо­вані на те, щоб привернути увагу покупців, інформувати про споживчі властивості товару. Реклама формує уявлення про особливі якості товару, хоча його споживча вартість при цьому часто залишається без змін. Умови продажу товару. Фірма зобов'язується здійсню­вати ремонт виробу, надавати запасні частини, провадити безплатні консультації щодо використання свого товару. Нечесна конкуренція — це діяльність господарського суб'єкта, спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого становища на ринку, яка не ви­ключає обман споживачів, партнерів, інших господарських суб'єктів і державних органів.

28. Державне регулювання економіки. Економічна політика держави є елементом загальної державної політики, яка включає соціальний, гуманітарний, оборонний, еколо­гічний та інші напрямки. У правовому суспільстві утвердження й забезпечення прав людини є головним обов'язком держави. Кожна людина вільна у виборі економічних, політичних, соціальних інтересів та за­собів їх задоволення в межах існуючого законодавства. Державне управління економікою — це організуючий і регу­люючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основ­ними функціями управління є: організація, планування, регулю­вання, кадрове забезпечення, контроль. Залежно від строкової розмірності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання. Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів. Короткострокове регулювання — це передусім антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси). Державне регулювання економіки спирається на систему державних інструментів (регуляторів). Залежно від їхньої природи всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні. До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні норми й правила економічної діяльності господарських суб'єктів та окремих громадян. Вони визначають як загальні умови цієї діяльності, так і допустимі винятки із цих умов, установлюють права та обов'язки юридичних і фізичних осіб, а також можливі санкції за їх порушення. Серед правових інструментів найбільший вплив на економіку справляють закони про власність, підприємництво, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, банківську н страхову справу, податки й ціни, про соціальний захист населення та ін. Правові регулятори визначають загальну межу державного втручання в економіку. Адміністративні інструменти — це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Наприклад, встановлення квот, ембарго, видання ліцензій, затвердження стандартів якості продукції, екологічних норм тощо. Найважливішу роль у державному регулюванні економіки відіграють економічні інструменти. До головнях із них належать: макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата.

29. Менеджмент, його функції. Сучасне управління — це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.
Відомий англійський економіст Альфред Маршал (1842— 1924) виділив управління в окремий фактор виробництва поряд із трьома традиційними — капіталом, працею, землею. Ме́неджмент — це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань. Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності. Основні функції менеджменту Планування Складання плану завжди розглядається як початковий етап процесу управління. Воно означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано.