Принцип забезпечення мінімальних гарантій прав і свобод людини. Стаття 53 Конвенції про захист прав людини та ос­новоположних свобод закріплює вельми важливий принцип інтерпретації її норм: «Ніщо в цій Конвенції не може

Стаття 53 Конвенції про захист прав людини та ос­новоположних свобод закріплює вельми важливий принцип інтерпретації її норм: «Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує або порушує будь-які права людини та основні свободи, які можуть гарантуватися законами будь-якої Високої Договірної Сторони або будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є».

Іншими словами, якщо в Конвенції (а так само і в практиці Європейського суду з прав людини) закріплено менші гарантії прав людини, ніж у національному зако­нодавстві, то держава не може, посилаючись на Конвен­цію або тлумачення її норм, яке було здійснене Страс­бурзьким судом, порушувати чи обмежувати права, пе­редбачені національним правом. Крім того, Конвенція не може служити виправданням для ухилення від вико­нання державою ширших зобов'язань, відповідно до ін­ших міжнародних угод з прав людини, учасницею яких вона є.

Це вимагає від Європейського суду з прав людини здійснювати глибокий аналіз відповідних норм націона­льного та міжнародного права, як наприклад, у справі «Бранніган і Макбрайд проти Сполученого Королівства», що стосувалася обмеження права на свободу та особисту не­доторканість у зв'язку з надзвичайною ситуацією в країні. Заявники у цій справі звернули увагу Суду на те, що заходи, застосовані державою в порядку ч. 1 ст. 15 Кон­венції, не повинні «суперечити іншим її міжнародно-правовим зобов'язанням». З огляду на це, Страсбурзький суд, розглядаючи справу по суті, вивчав окрім положень ст. 15 Конвенції також формальні вимоги ст. 4 Міжнаро­дного пакту про громадянські та політичні права 1966 року щодо необхідності зробити офіційну заяву про на­явність надзвичайного стану.

Водночас слід зауважити, що врахування принципу забезпечення мінімальних гарантій прав і свобод людини під час інтерпретації Конвенції є особливо важливим, насамперед, у практиці національних судів та інших уповноважених орга­нів, до компетенції яких належить обов'язок забезпечувати реалізацію відповідних норм внутрішньодержавного та між­народного права на національному рівні.

[1] Européen Court of Human Rights, Airey v. Ireland judgment of 9 October 1979 // European Court of Human Rights Portal <http: //www.echr.coe.int.

[2] Федик С.Є. Особливості тлумачення юридичних норм щодо прав людини (за матеріалами практики Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України) / Дис... канд. юрид. на­ук. - Львів, 2002. - С. 38-39.

[3] Мається на увазі Тимчасове Положення щодо умов утримання осіб, засуджених до виключної міри покарання у слідчих ізоляторах, від 25 червня 1999 року.