Предмет та метод фінансового права як галузі права

Функціонування фінансової системи потребує правового регулю­вання тих суспільних відносин, які виникають під час здійснення фінан­сової діяльності. Лише завдяки правовим нормам фінансова система може діяти і використовуватися державою, органами місцевого само­врядування для виконання ними своїх завдань та функцій. У процесі фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування виникають не лише фінансові, а й інші суспільні відносини (трудові, цивільні, адміністративні), які регулюються відповідними галузями права.

У сучасній юридичній літературі поняття «фінансове право» вживається в трьох значеннях:

1) як окрема галузь права в національній правовій системі -нормативне значення;

2) як одна з юридичних наук - наукове значення;

3) як навчальна дисципліна в юридичних навчальних закладах - навчальне значення.

Визначальним поміж них є розуміння фінансового права як галузі права.

Фінансове право як галузь права - це система правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі утворення,

— 84 —

розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави, органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань і функцій.

Для розкриття змісту та особливостей будь-якої галузі права велике значення має його віднесення до публічно-правових чи приватно­правових галузей.

Вже римські юристи розмежовували сферу права публічного (jus publicum) - те, що належить до користі римської держави та сферу права приватного (jus privatum) - те, що належить до користі окремих осіб. На думку українського вченого Й. Покровського (1868-1920 pp.), головне у такому розмежуванні - способи або прийоми міжлюдських відносин, що ними регулюються: у сфері публічного права відносини регулюються виключно веліннями, що виходять лише від одного центру, яким є державна влада. Норми, що виходять від державної влади, мають безумовний, примусовий характер; права, які вона надає, мають в той же час характер обов'язків. Такий прийом, який Й. Покровський назвав юридичною централізацією, складає основну сутність публічного права.

Ґрунтуючись на дослідженні Й. Покровського, різницю між правом публічним і правом приватним можна подати таким чином:

Публічне право	Приватне право
система юридичної централізації	система юридичної децентралізації
система субординації	система координації
сфера влади і підпорядкування	сфера свободи і приватної ініціативи57

Отже, публічне право характеризується такими ознаками: орієнта­ція на задоволення публічних інтересів; одностороннє волевиявлення суб'єктів; субординація між суб'єктами; переважання імперативних норм; вертикальні (ієрархічні відносини) між учасниками; виступає як система належно впорядкованих, взаємно узгоджених норм пра­ва, які регулюють субординаційні, владні відносини імперативним методом правового регулювання.⁵⁸

⁵⁷ Покровский И. Я. Основные проблемы гражданского права. - М: Статут, 2002.
-С. 37.

⁵⁸ Луць Л. Трансформація нормативної частини сучасної правової системи
України - вимога часу // Право України. - 2003. - № 3. - С. 118.

— 85 —

Фінансове право належить до публічних галузей права, тому що:

- нормами фінансового права регулюються суспільні відносини у сфері публічної влади, а саме, однією з цілей правового регулювання є закріплення публічного інтересу в сфері фінансів;

- одним із суб'єктів фінансових правовідносин є держава, її органи та установи, територіальні громади, тобто, органи державної та місцевої влади;

- веління, що виходять від державної та місцевої влади, мають безумовний, примусовий характер.

Отже, характерними ознаками фінансового права як галузі публіч­ного права є регулювання відносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і юридичними та фізичними особами, орієнтованих на задоволення публічних фінансових інтересів, за допомогою велінь, що виходять від державної влади, і які мають безумовний, примусовий характер.

Фінансове право є самостійною галуззю права, до ознак якої від­носять власне предмет і методи правового регулювання, принципи і функції такого регулювання, а також систему норм.

Визначальними критеріями при встановленні меж галузей права є предмет та метод правового регулювання.

Для того, щоб визначити предмет будь-якої галузі права, потрібно виділити коло суспільних відносин, які регулюються нормами цієї галузі. Саме це коло, що складає предмет правового регулювання, і дає необхідне уявлення про кожну галузь права.

Предметом правового регулювання будь-якої галузі права є сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами.

Фінансове право регулює суспільні відносини, які виникають у процесіфінансовоїдіяльності,тобтовідносинизпланомірного утворен­ня, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів державою, органами місцевого самоврядування для реалізації їх завдань і функцій. Ці розподільчі та перерозподільчі суспільні відносини і складають предмет правового регулювання фінансового права. За своїм змістом та суб'єктним складом вони є надзвичайно різноманітними, що обумовлено існуванням багатьох ланок фінансової системи та широкого кола учасників фінансових відносин.

За змістом до фінансових відносин, які складають предмет фінансового права, належать:

— 86 —

- відносини з приводу мобілізації коштів до державного і місцевих бюджетів, до цільових позабюджетних фондів;

- відносини з приводу використання коштів з цих фондів;

- відносини з приводу розподілу коштів з цих фондів;

- відносини з приводу виконання державного і місцевих бюджетів, бюджетів цільових позабюджетних фондів;

- відносини з приводу утворення, розподілу та використання фінансів підприємств, установ, організацій;

- відносини з приводу фінансового контролю в процесі здійснення державою, органами місцевого самоврядування фінансової діяльності;

- відносини з державного і місцевого кредиту у процесі використання для покриття дефіциту бюджетів державних внутрішніх та зовнішніх запозичень, внутрішніх запозичень органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішніх та зовнішніх запозичень органів місцевого самоврядування;

- відносини з приводу використання фондів кредитних ресурсів;

- відносини з приводу утворення, розподілу та використання коштів страхових фондів тощо.

У класифікації за суб'єктним складом можна виділити такі групи фінансових відносин, які складають предмет фінансового права:

- відносини між вищими і місцевими представницькими органами влади з приводу розмежування компетенції у сфері фінансової діяльності, розподілу доходів і видатків між окремими видами бюджетів, порядку їх формування та виконання;

- відносини між вищими і місцевими виконавчими органами влади з приводу здійснення контролю за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів;

- відносини між фінансовими і податковими органами держави та підприємствами, установами, організаціями з приводу виконання перед державою, органами місцевого самоврядування фінансових зобов'язань;

- відносини між органами державного управління і державними, комунальними та іншими підприємствами, установами, організаціями з приводу розподілу та використання у

— 87 —

відповідних галузях економіки, соціальної сфери бюджетних і кредитних ресурсів;

- відносини між фінансово-кредитними органами та їх регіональними органами у зв'язку з утворенням, розподілом та використанням відповідних державних (місцевих) фондів коштів (бюджетних, позабюджетних, кредитних, страхових);

- відносини між фінансово-кредитними органами і юридичними та фізичними особами у зв'язку з утворенням, розподілом, використанням державних (місцевих) кредитних ресурсів та коштів страхових фондів;

- відносини між фінансовими і податковими органами держави та фізичними особами з приводу внесення останніми платежів до державних (місцевих) фондів коштів (бюджетів, позабюджетних цільових фондів);

- відносини між органами управління державними фінансами (між Міністерством фінансів України і Національним банком України; між Державною податковою адміністрацією України і Міністерством фінансів України тощо).

Незважаючи на різноманітність фінансових відносин, які складають предмет фінансового права, вони мають спільні ознаки:

- по-перше, їх основним змістом є спрямованість на утворення, розподіл та використання державних і місцевих фондів коштів;

- по-друге, вони виникають за участю і безпосереднім впливом держави, органів місцевого самоврядування;

- по-третє, для них характерна нерівність сторін: одна сторона, яка завжди представляє публічний фінансовий інтерес, наділена владними повноваженнями щодо другої сторони.

Таким чином, предмет фінансового права - це суспільні відноси­ни, які виникають у процесі діяльності держави, органів місцевого са­моврядування з планомірного утворення, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів для реалізації їх завдань та функцій.

Наявність предмета правового регулювання, не властивого іншим галузям права, свідчить, що фінансове право у системі права є однією з самостійних галузей.

Самостійність фінансового права як галузі права характеризується наявністю власного методу правового регулювання суспільних відно­син, що входять до її предмета.

— 88 —

Під методом правового регулювання у теорії права розуміється сукупність прийомів, способів впливу норм права на суспільні відносини, що складають предмет права. Кожна із галузей права характеризується поєднанням різних правових прийомів регулювання відносин, які виникають у певній сфері людської діяльності.

Методи фінансово-правового регулювання, які викорис­товуються при регулюванні суспільних відносин, - це сукупність прийомів і способів правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозв'язків між ними, які застосовують органи державної влади та місцевого самоврядування під час регулювання цих відносин.

Метод фінансово-правового регулювання - це специфічний спосіб, за допомогою якого держава, орган місцевого самоврядування забезпечують необхідну їм поведінку учасників фінансових правовідносин.

Якщо предмет фінансово-правового регулювання визначає, які суспільні відносини регулюються фінансовим правом, то метод фінансово-правового регулювання пояснює, яким чином здійснюється регулювання цих відносин, за допомогою яких правових прийомів і засобів досягається мета такого регулювання.

Метод фінансово-правового регулювання характеризується такими рисами (ознаками):

- порядком виникнення, зміни, припинення фінансових право­відносин;

- загальним юридичним становищем учасників фінансових правовідносин (правосуб'єктністю);

- характером встановлення прав і засобів забезпечення виконання обов'язків учасників фінансових правовідносин.

Будь-яка галузь права, у тому числі й фінансове право, на усіх етапах розвитку права використовувала такі юридичні можливості впливу на суспільні відносини з метою забезпечення необхідної поведінки учасників цих правовідносин:

- припис (робіть лише так);

- заборона (тільки так не робіть);

- дозвіл (робіть, як вважаєте за потрібне).

Припис та заборона є типовими прийомами владно-автори­тарного, директивного регулювання, побудованого на засадах влади і підпорядкування, яке має назву імперативного. Імперативне регулювання приписує учасникам суспільних відносин певну

— 89 —

поведінку, обмежує їх свободу - воно виражається формулою: «Все, що не дозволено, заборонено».

Припис як спосіб правового регулювання суспільних відносин ви-ражається у покладанні відповідною правовою нормою прямого юри-дичного обов'язку здійснити певні юридично значущі дії в умовах, передбачених цією нормою. Наприклад, відповідно до п. 2 ст. 119 Бюджетного кодексу, у разі нецільового використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов'язковому поверненню до відповідного бюджету.

У приписах виражена переважно активнодіюча примусово зобов'язана сторона правового регулювання, причому, тим, кому адресований припис, ставиться в обов'язок здійснити те, що вони, можливо, і не здійснили або здійснили б в іншому обсязі.

Таким чином, юридична характеристика приписів виражається в тому, що вони опосередковуються правовідносинами, в яких на одну сторону покладений юридичний обов'язок здійснювати активні дії, а інша сторона володіє правом вимагати, а у разі невиконання - можливі­стю забезпечити реальне виконання юридичного обов'язку.

У фінансово-правовому регулюванні суспільних відносин метод приписів використовується дуже широко. Припис може мати характер як загальнонормативної орієнтації, коли затверджується положення про органи, встановлюються чи змінюються їх завдання, повноваження тощо, так і конкретних доручень здійснити ту чи іншу юридично значущу дію (наприклад, виділити кошти, прийняти рішення щодо накладення штрафу).

Сутність заборони як виду правового впливу на фінансові відно­сини полягає в тому, що правова норма покладає на своїх адресатів юридичний обов'язок утримуватися від здійснення певних значущих дій в умовах, які передбачені відповідною нормою (наприклад, нормою ст. 48 Закону України «Про Національний банк України» заборонено використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій резидентам та нерезидентам України).

Юридичні заборони є важливим і необхідним засобом охорони прав та законних інтересів суб'єктів фінансового права, створення пе­решкод для соціально шкідливої поведінки.

Заборона у праві - це юридичний обов'язок особливого виду, що виражається у вимозі утриматися від здійснення певних дій, тобто обов'язок пасивний за змістом. І як будь-який обов'язок, заборона характеризується однозначністю, категоричністю. Одним із способів

— 90 —

установлення юридичної заборони є введення юридичних санкцій за ту чи іншу поведінку. Заборонні норми окреслюють зону можливої неправомірної поведінки, забезпечуючи тим самим захист публічних фінансових інтересів.

Дозвіл - прийом регулювання, побудованого на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їх непідпорядкованості між собою, яке має назву диспозитивного. Диспозитивне регулювання надає значної свободи учасникам суспільних відносин та виражається формулою: «Все, що не заборонено, дозволено».

Дозвіл є суб'єктивним юридичним правом, якому властива міра можливоїповедінки,щозабезпечуєможливістьвибративаріантвласної поведінки. У фінансовому праві цей метод застосовується, наприклад, при визначенні повноважень органів державної влади та місцевого са­моврядування, які здійснюють фінансову діяльність. Його сутністю є можливість суб'єктів діяти на свій розсуд, але у межах наданих їм пов­новажень з метою виконання покладених на них функцій. Наприклад, Державна податкова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань і повноважень має право викликати посадових осіб, громадян для пояснень, але тих, які стосуються джерела отримання доходів, щодо обчислення і сплати податків, інших платежів.⁵⁹ Це означає, що до суб'єктів фінансового права неприйнятний принцип «дозволено усе, що не заборонено законом», який використовують суб'єкти цивільного права. Тут використовується інший правовий принцип - чіткого визначення переліку повноважень, які дозволяють суб'єктам фінансового права здійснювати юридично значущі дії.

На вибір методу правового регулювання (імперативний чи диспозитивний) впливають різні фактори: природа відносин, які регулюються цією галуззю права; роль і місце держави у суспільстві; історичні традиції; правова система тощо. Головна роль у визначенні методу регулювання належить природі суспільних відносин (предмету) і ролі держави у суспільстві.

Останнім часом у фінансово-правовому регулюванні викорис­товуються засоби, властиві цивільно-правовому регулюванню, зок­рема укладення договору при наданні підприємству інвестиційного податкового кредиту, цільових податкових пільг, при реструктури-

⁵⁹ Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України: Указ Президента України від 13 липня 2000 року № 886/2000 // Офі-ційний вісник України. - 2000. - № 29. - Ст. 1200.

— 91 —

зації заборгованості підприємств з платежів до державного бюджету. Договірна форма притаманна також для відносин щодо: здійснення Пенсійним фондом окремих банківських операцій, добровільних внесків до державних цільових фондів, державного кредиту.⁶⁰ У цих випадках договір є засобом фінансово-правового регулювання, а не цивільно-правового, оскільки названі відносини виникають у сфері фінансової діяльності, регулюються нормами фінансового права і грунтуються на методиці владних повноважень.⁶¹

Але у цілому для фінансово-правового регулювання суспільних відносин найбільш характерними є приписи і заборони, тобто таке регулювання є владноімперативним. Це пояснюється природою тих суспільних відносин, які регулюються нормами фінансового права. Зміст більшості фінансово-правових норм визначають владні відносини, або відносини влади, у яких одна сторона-орган державної чи місцевої влади наділена юридично владними повноваженнями. Цей суб'єкт діє так у силу того, що він виступає від імені держави, органів місцевого самоврядування і виражає публічний фінансовий інтерес.

Отже, основний метод фінансово-правового регулювання -імперативний - виявляється у владних приписах одним учасникам фінансових правовідносин з боку інших. Останні виступають від імені держави, органів місцевого самоврядування і наділені у зв'язку з цим відповідними владними повноваженнями. Метод фінансово-правового регулювання виражений у категоричній формі, яка не дозволяє зміни припису держави, органів місцевого самоврядування іншою стороною фінансових відносин.

Метод владних приписів («влади і підпорядкування») характерний і для інших галузей публічного права (конституційного, адміністратив­ного), але у фінансовому праві він має специфіку, зумовлену особливос­тями його змісту та колом органів, уповноважених державою, органами місцевого самоврядування, давати владні приписи учасникам фінансо­вих правовідносин. Особливостями основного методу фінансово-правового регулювання є такі:

⁶⁰ Карасева М. В. О предмете финансового права на современном этапе // Го­
сударство и право. - 1997. - № 11. - С. 28.

⁶¹ Международная научно-практическая конференция по проблемам финансо­
вого права // Государство и право. - 1998. - № 10. - С. 12.

— 92 —

а) ним регулюються суспільні відносини, що виникають у
процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого
самоврядування;

б) одним із учасників фінансових правовідносин завжди виступає
держава в особі уповноважених органів, яка дає односторонні
владні приписи іншому учаснику, що зобов'язаний їх
виконати;

в) більшість владних приписів у сфері утворення, розподілу
та використання державних і місцевих фондів коштів
реалізується фінансово-кредитними та податковими органами,
спеціально створеними для здійснення фінансової діяльності,
які їх адресують різним галузевим міністерствам, відомствам,
підприємствам, організаціям, громадянам тощо. У більшості
випадків ці органи не знаходяться з іншими учасниками
фінансових правовідносин, яким адресовані владні приписи,
в адміністративному підпорядкуванні («по вертикалі»).
Учасники фінансових правовідносин взаємопов'язані і
залежні від таких органів лише по лінії функцій фінансової
діяльності.

Ознаки методу фінансово-правового регулювання відображені у загальному становищі суб'єктів фінансових правовідносин, у специфіці юридичних фактів, у імперативному характері фінансово-правових норм, в особливостях фінансово-правових санкцій.

З основним методом фінансово-правового регулювання - методом владних приписів поєднуються інші методи (метод рекомендації, метод субординації, метод узгодження). Ці методи набули широкого застосу­вання у зв'язку з розвитком місцевого самоврядування, підвищенням рівня самостійності підприємств, організацій у здійсненні фінансової діяльності.

2. Принципи та функції фінансового права

Особливості предмета і метода фінансово-правового регулювання конкретизуються у принципах фінансового права.

Термін «принцип» походить від латинського слова «ргіпсір-ішп», яке означає основні найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу і соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості.⁶²

⁶² Колодій А. М. Принципи права України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 17.

— 93 —

Вчені виділяють щонайменше три різних підходи до проблем принципів права: традиційний (зокрема, ісламський), романо-германський та англосаксонський.⁶³

Традиційно під принципами права розуміють вихідні положення, керівні ідеї, які визначають зміст і спрямованість правового регулюван­ня суспільних відносин.

Відповідно, принципи фінансового права - це вихідні, відправні теоретичні положення, керівні ідеї, які визначають зміст, властивості, ознаки і спрямованість правового регулювання фінансових правовідно­син та за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин, що складають предмет фінансового права.

Принципи фінансового права мають важливе значення для ефективного функціонування всієї системи фінансово-правових норм, оскільки вони:

- є основою об'єднання окремих фінансово-правових норм в єдину логічну систему, дають змогу визначити специфічні риси фінансового права України у порівнянні з іншими галузями;

- дають можливість глибше уяснити зміст конкретних фінансово-правових норм та визначити загальну спрямованість і основні тенденції розвитку фінансового права України;

- саме у них відображені характерні риси методу фінансово-правового регулювання;

- за допомогою принципів фінансового права не тільки формулюється сучасний підхід до правового регулювання фінансових правовідносин, але й визначається сутність майбутніх фінансово-правових норм;

- дають можливість правильно розуміти зміст фінансового зако­нодавства та його взаємозв'язок з економікою, політикою, мораллю, правосвідомістю;

- допомагають правильно застосовувати чинні фінансово-правові норми, а також здійснювати правозастосовчу діяльність;

- є основою для здійснення тлумачення фінансово-правових норм.

У загальній теорії права традиційно принципи права за сферою дії поділяють на:

а) загальноправові, які поширюють свою дію (вплив) на правову систему в цілому: принцип верховенства права, справедливості,

⁶³ Гаврилюк Р. О. Джерела фінансового права: Навчально-методичний посібник. - Чернівці: Рута, 2003. - С 15.

— 94 —

рівності, гуманізму, відповідальності, демократизму, законності тощо;

б) міжгалузеві,якіпоширюютьсвоюдію(вплив)надекількагалузей
права. Так, публічні галузі права побудовані на принципах:
влади і підкорення, субординації (правової підпорядкованості
один одному); ієрархії; нерівного правового становища;
імперативності; загальної заборонності («Заборонено
все, що прямо не дозволено законом»); правового захисту
загальносуспільного інтересу та інших. Відносини влади
підкорення, субординації складаються між підпорядкованими
сторонами і потребують правового регулювання, головним
чином, на підставі принципу імперативності.⁶⁴ С.С. Алексеев
називає цей принцип найпростішим прийомом регулювання,
за допомогою якого держава може регламентувати поведінку
учасників суспільних відносин безпосередньо зверху (імпе­
ративне регулювання).⁶⁵ Вказані принципи визначають як
характер юридичного становища учасників (суб' єктів) правових
відносин, їх правовий статус, характер їх суб'єктивних прав
і юридичних обов'язків, так і метод галузі, яка саме завдяки
цьому належить до публічного права;

в) галузеві, які поширюють свою дію (вплив) на окрему конкретну
галузь права.

Розглянемо зміст галузевих принципів фінансового права, до яких належать: пріоритетність публічних інтересів у правовому регулюванні фінансових відносин; соціальна спрямованість фінансово-правового регулювання; самостійність фінансової діяльності органів місцевого самоврядування; принцип розподілу функцій у сфері фінансової діяль­ності між представницькими і виконавчими органами влади; гласність фінансовоїдіяльності держави, органів місцевого самоврядування; пла­новість тощо. Зміст вказаних принципів визначається Конституцією України та конкретизується у нормах фінансового права.

Принцип пріоритетності публічних інтересів у правовому ре­гулюванні фінансових відносин зумовлений публічною суттю як державних і місцевих фінансів, так і фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування. Фінансово-правові норми закріплюють механізм державного впливу на фінансові відносини, що

⁶⁴ Колодій А. М. Принципи права України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 61.

⁶⁵ Аіексеев С. ССтруктура советского права. - М: Юрид.лит., 1975. - С. 178.

— 95 —

виникають у процесі здійснення такої діяльності в цілому і окремих галузях.

Змістом статей 1,3 Конституції України, у яких Україна характе­ризується як соціальна держава, а до найвищих соціальних цінностей віднесено людину, її життя і здоров'я, визначається принцип соціальної спрямованості фінансово-правового регулювання. Фінансово-правове регулювання має бути спрямоване на підвищення добробуту населення, на забезпечення необхідними фінансовими ресурсами найбільш важливих соціальних програм та розв'язання соціальних проблем.

Принцип самостійності фінансової діяльності органів місцево­го самоврядування гарантується Конституцією України (розділ IX) та конкретизується в інших нормативних актах, відповідно до яких тери­торіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених законом. Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм повноважень.

Фінансово-правовому регулюванню властивий принцип розподі­лу функцій у сфері фінансової діяльності між представницькими і виконавчими органами влади, повноваження яких визначені у Конституції України (розділи IV - VI, X, XI). Так, до повноважень представницьких органів віднесено затвердження бюджетів (п. 4 ст. 85; п. 4 ст. 138; ст. 143), встановлення податків і зборів (п. 1 ч. 2 ст. 92; ст. 143). Виконавчі ж органи розробляють проекти бюджетів, забезпечують їх виконання (п. 6 ст. 116; п.п. 4, 5 ст. 119; п. 4 ст. 138; ст. 143) та забезпечують проведення єдиної фінансової і податкової політики (п. З ст. 116; п. 4 ст. 138).

— 96 —

Принцип гласності фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування випливає з конституційних вимог доведення до відома населення змісту законів та інших нормативно-правових актів (ст. 57), їх офіційного оприлюднення (ст. 94), офіційного оприлюднення звіту про виконання Державного бюджету України (ст. 97), регулярних звітів про доходи і видатки Державного бюджету України (ст. 95) тощо.

Принципом фінансового права є також принцип плановості, який обумовлюється: плановим характером фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування з формування, розподілу і використання фінансових ресурсів; існуванням фінансових планів держави, її територіальних утворень, підприємств, установ, організацій.

Отже, фінансове право характеризується як загальноправовими та міжгалузевими, так і галузевими принципами, які виражають його сутність та особливості фінансово-правового регулювання.

Принципи фінансового права можна також класифікувати залежно від форми нормативного вираження на такі, що:

а) закріплені в кодексах;

б) закріплені в інших законах України;

в) закріплені у підзаконних нормативно-правових актах.
Окремо можна виділити за змістом фінансово-правових

інститутів:

а) принципи бюджетного права;

б) податкового права;

в) принципи валютного права тощо.

Так, бюджетне право базується на таких принципах: єдності бюджетної системи України, збалансованості, самостійності; повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, справедливості і неупередженості, публічності та прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу.

Таким чином, у принципах фінансового права в цілому знаходить своє вираження суспільна природа публічних фінансів, вони є своєрід­ними межами форм фінансової нормотворчості держави, основополож­ними напрямами цієї нормотворчості у сфері розподільних та перероз-подільних фінансових відносин.

Активна роль фінансового права виражається в його функціях, тобто основних напрямах правового впливу на суспільні відносини, які регулюються фінансовим правом.

— 97 —

Серед основних функцій фінансового права можна виділити загаль-ноправові функції, властиві багатьом галузям права - регулятивну, охоронну.

Регулятивна функція фінансового права полягає в тому, що переваж­на більшість суспільних відносин, які виникають у сфері фінансової діяльності, підлягають регулюванню з боку норм фінансового права.

Сутністю охоронної функції є охорона правовідносин, які склада­ють предмет фінансово-правового регулювання, прав та інтересів їх учасників.

Фінансове право виконує також соціальну, виховну та захисну функції.

Соціальна функція фінансового права реалізується через соціальне спрямування фінансової діяльності держави, органів місцевого само­врядування.

Сутністю виховної функції фінансового права є здійснення право­вого виховання за допомогою норм фінансового права шляхом переко­нання, стимулювання, контролю за додержанням фінансового законо­давства і державного примусу.

Захисна функція фінансового права полягає в тому, що нормами фінансового права передбачена система заходів, спрямованих назахист прав і законних інтересів суб'єктів фінансового права. Фінансове право не лише регламентує поведінку у процесі фінансової діяльності держа-ви, органів місцевого самоврядування, а й закріплює права їх учасників, установлює гарантії їх реалізації, передбачає механізм захисту цих прав.

3. Система фінансового права

Фінансове право, як будь-яка інша галузь, являє собою складну цілісну систему з певною внутрішньою структурою, разом з тим характеризується внутрішньою розчленованістю, диференціацією на відносно автономні, але пов'язані між собою частини - фінансово-правові норми, які групуються у фінансово-правові інститути та зводяться у підгалузі фінансового права у певній послідовності та взаємозв'язку.

Систему фінансового права можна визначити як внутрішню його структуру, систематизовану сукупність, єдність, взаємозв'язок і диференціацію окремих елементів (фінансово-правових норм,

— 98 —

інститутів, підгалузей), розташованих у певній послідовності та ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою цієї галузі.

Система фінансового права об'єктивно обумовлена особливостями суспільних відносин, які ним регулюються. Вона передбачає таке роз­міщення нормативного матеріалу, яке дає можливість забезпечити єдність та диференціацію фінансово-правових норм, їх логічну послідовність.

Структурними елементами системи фінансового права є:

- фінансово-правові норми;

- фінансово-правові інститути;

- підгалузі фінансового права.

Фінансово-правова норма - це первинний і кінцевий елемент сис­теми фінансового права; вона самостійно регулює якусь одну сторону фінансових відносин.

Сукупність фінансово-правових норм, які регулюють певне коло суспільних відносин у сфері фінансової діяльності конкретного виду і утворюють відокремлену групу, складають фінансово-правовий інститут.

Підгалузь фінансового права - це сукупність інститутів і окремих норм, що охоплюють своїм регулюванням цілісну групу відносин у сфері фінансової діяльності.

Фінансово-правові норми групуються у Загальній та Особливій частинах фінансового права.

До Загальної частини фінансового права належать норми, які регулюють:

- загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування;

- систему органів, які здійснюють фінансову діяльність та їх повноваження;

- правові основи фінансового контролю, його форми і методи тощо.

Особлива частина фінансового права включає підгалузі та інститути, в яких згруповані норми, що регулюють відносини у сфері:

- державного та місцевих бюджетів;

- державних цільових позабюджетних фондів коштів;

- фінансів підприємств, установ, організацій;

- державних і місцевих доходів;

- державного і місцевого кредиту;

— 99 —

- державного страхування;

- державних і місцевих видатків;

- банківського кредитування;

- грошового обігу і розрахунків;

- валютного регулювання тощо.

Загальна та Особлива частини фінансового права являють собою єдине ціле, що дає можливість найбільш правильно і ефективно застосовувати фінансово-правові норми.

Отже, система фінансового права характеризується:

а) єдністю його складових частин, що зумовлюється системою
фінансових відносин, які визначають зміст фінансово-правових
норм;

б) диференціацією фінансового права на відносно відокремлені
складові частини у вигляді об'єднань фінансово-правових
норм - підгалузей та інститутів.

Система фінансового права тісно пов'язана з системою його дже­рел як органічна єдність форми та змісту у праві: у системі джерел певною мірою проявляється система фінансового права.