Порядок розгляду справ у Європейському суді з прав людини

Процедура розгляду справ у Європейському суді з прав людини регламентована нормами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і Регламенту Суду. Водночас необхідно підкреслити, що Суд може відступати від положень Регламенту при розгляді конкретних справ, коли вважає це доцільним.

Протягом усього процесу розгляду справи сторони. які беруть у ньому участь. мають обов'язок усебічно співпрацювати з Судом і зокрема вжити тих заходів в межах їх повноважень, які Суд вважатиме необхідними для належного адміністрування правосуддям. Цей обов'язок покладається також і на ті Договірні Держави, які не є сторонами у судовому провадженні, коли така співпраця є необхідною.

За загальним правилом, процес у Суді ведеться офі­ційними мовами Суду – англійською або французькою. Проте під час комунікації з заявниками, про яких ідеться у статті 34 Конвенції, до сповіщення Договірної Держави про заяву, все усне та письмове спілкування із заявника­ми або з їхніми представниками може здійснюються або однією з офіційних мов Суду, або однією з офіційних мов Договірних Сторін. Усе спілкування, що здійснюєть­ся в усній або письмовій формі з заявниками або їхніми представниками стосовно слухання чи після сповіщення Договірної Держави про заяву, здійснюються однією з офіційних мов Суду, якщо голова палати не санкціонує продовження використання офіційної мови Договірної Сторони.

Початком провадження вважається, як правило, да­та прийняття заяви, тобто дата першого повідомлення від заявника, в якому було викладено, принаймні у стислій формі, предмет заяви. Проте за наявності достатніх підстав Суд може вирішити, що датою прийняття заяви має вважатися інша дата. Разом із тим далеко не кожне звернення до Страсбурзького суду перетворюється на зареєстровану скаргу або обов'язково завершується ви­несенням рішення по суті.

Згідно з правилом 49 Регламенту Суду якщо матері­али, надані заявником, самі по собі достатні для того, щоб визнати заяву неприйнятною або вилучити її з ре­єстру справ, заява повинна бути розглянута комісією з трьох суддів якщо лише не існують переконливі причи­ни для протилежного.

У роботі комісії з трьох суддів може брати участь су­ддя, обраний від відповідної Договірної Сторони, якщо він не є членом цієї комісії. Комісія може визнати скаргу неприйнятною лише шляхом прийняття одноголосного рішення, яке не підлягає оскарженню.

Але якщо розгляд заяви палатою з семи суддів ви­глядає обґрунтованим, голова секції, до якої передано справу, має призначити суддю-доповідача, який переві­рятиме заяву. При розгляді заяв судді-доповідачі можуть зажадати від сторін подати в межах встановленого стро­ку будь-яку фактичну інформацію, документи чи інші необхідні, на їхню думку, матеріали. Беручи до уваги розпорядження голови секції про те, що справа має бути розглянута палатою, вони вирішують, хто має розгляда­ти заяву – комісія чи палата. Зрештою, судді-доповідачі подають ті доповіді, проекти та інші документи, які мо­жуть допомогти палаті або її голові у виконанні ними своїх функцій.

Згідно з правилом 54А Регламенту Суду палата у складі семи суддів може прийняти рішення про одноча­сний розгляд питання про прийнятність індивідуальної заяви та справи по суті, відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції. Крім того, якщо заява розглядалася комісією, яка втім не ухвалила одноголосного рішення про її не­прийнятність, справа передається для розгляду до пала­ти, яка має повноваження розглянути заяву по суті або, навпаки, визнати її неприйнятною чи вилучити з реєст­ру справ. Скарги, подані Високими Договірними Сторо­нами, одразу передаються на розгляд до палати з семи суддів, яка вирішує питання щодо прийнятності. Ухвала палати про прийнятність (часткову прийнятність або неприйнятність) заяви повинна бути вмотивованою.

Принципове значення на перших етапах розгляду справи в Суді має правило 39 Регламенту Суду, відповід­но до якого палата або, коли це доцільно, її голова може на прохання сторони чи будь-якої іншої зацікавленої особи або з власної ініціативи вказати сторонам, який тимчасовий захід, на її думку, слід вжити в інтересах сторін або в інтересах належного провадження у справі.

Як засвідчують статистичні дані, більшість заяв по­даних до Європейського суду з прав людини визнаються неприйнятними й тільки порівняно невелика їх частина проходить наступні стадії процесу.

Якщо заяву було визнано прийнятною або якщо пи­тання про її прийнятність передано на розгляд палати, починається стадія комунікації або обміну з магальними паперами. Палата або її голова, зазвичай, встановлюють строк для надання сторонами письмових зауважень по суті справи та надання додаткових доказів. Крім того, палата має право за клопотанням сторони або з власної ініціативи вжити будь-який захід розслідування, який, на її думку, може допомогти з'ясуванню фактів у справі, у тому числі вона може делегувати одного чи кількох своїх членів або інших суддів Суду для з'ясування обста­вин і фактів, розслідування на місці чи отримання дока­зів у якийсь інший спосіб.

На цій же стадії Секретар Суду, діючи за вказівками палати або її голови, налагоджує зв'язок зі сторонами з метою забезпечення дружнього врегулювання спору, відповідно до пункту 1 (b) статті 38 Конвенції. Палата вживає заходів, які вважаються доцільними для сприян­ня такому врегулюванню.

Процедура дружнього врегулювання не зупиняє рух справи: хоча справи вирішуються шляхом дружнього врегулювання найчастіше на перших стадіях процесу, у практиці Суду зустрічалися випадки. коли дружнє вре­гулювання було досягнуто після постановлення рішення по суті, але до винесення рішення про справедливу са­тисфакцію. У більшості випадків дружнє врегу­лювання полягає в тому, що держава-відповідач пого­джується сплатити заявникові ту чи іншу суму коштів в якості відшкодування матеріальної чи моральної шкоди. Відповідно до ст. 39 Конвенції та правила 62 Регламенту Суду, коли сторони погодилися на дружнє врегулюван­ня, палата, переконавшись у тому, що врегулювання бу­ло досягнуте на основі поваги до прав людини, як визна­чено в Конвенції та протоколах до неї, вилучає справу з реєстру справ Суду шляхом прийняття відповідного рі­шення, що містить лише стислий виклад фактів і досяг­нутого вирішення.

Слід відзначити, що Страсбурзький суд, враховуючи постійно зростаючу кількість заяв, які надходять до ньо­го, надає процедурі дружнього врегулювання великого значення, оскільки вона є дійовим засобом позасудового вирішення конфлікту між людиною та державою. Тому заявники не повинні ігнорувати спроби уповноважених державних органів досягти дружнього врегулювання, бажаючи в будь-якому випадку довести справу до Суду або заявляючи занадто високі вимоги щодо справедливої компенсації. Так, у справі «Ван Хутен проти Нідерландів» заявник скаржився на порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та вимагав відшкодування моральної шкоди в розмірі 17 000 євро, а також судових витрат у сумі 1 000 євро. Двадцять четвертого лютого 2005 року Суд визнав скаргу пана Хутена прийнятною, після чого почалася процеду­ра дружнього врегулювання. Однак 7 липня 2005 р. уряд Нідерландів направив до Суду односторонню заяву, в якій говорилося: «прямі контакти між сторонами з ме­тою досягнути дружнього врегулювання в справі в останні тижні не привели до успішного результату. Але Уряд бажає виразити за допомогою односторонньої за­яви своє визнання факту необгрунтовано тривалого про­вадження в справі заявника у внутрідержавних інстанці­ях і готовий задовольнити вимоги заявника про виплату йому компенсації за заподіяного моральної шкоди в мак­симальному розмірі 5 000 євро, який є розумним у світлі прецедентної практики Суду, і відшкодувати судові ви­трати як про це просив заявник, в розмірі до 1 000 євро. Уряд пропонує Судові розцінювати наведену інформа­цію як «будь-яку іншу підставу», що виправдовує ви­ключення заяви з реєстру справ на підставі п. 1 (с) ст. 37 Конвенції».

Європейський суд з прав людини погодився з цією пропозицією уряду Нідерландів, зауваживши, що таке вирішення справи не шкодить принципові поваги до прав людини. Таким чином, Суд визнав можливість од­ностороннього врегулювання спору про порушення прав і свобод на основі визнання державою-відповідачем факту порушення нею Конвенції та виплати розумної компенсації, розрахованої нею самою на основі прецеде­нтів Страсбурзького суду.

Важливим принципом діяльності Суду є забезпечен­ня відкритого характеру усіх документів, які надхо­дять до канцелярії у зв'язку із заявою про порушення положень Конвенції (крім документів, поданих у межах процедури дружнього врегулювання), а також відкрито­го характеру судових слухань (правила 33 і 63 Регламен­ту Суду). Однак у деяких випадках голова палати з влас­ної ініціативи або за клопотанням сторони чи іншої за­інтересованої особи може прийняти рішення про обме­ження доступу громадськості до певного документу чи будь-якої його частини або доступу преси та відвідувачів до залу засідань протягом усього слухання або якоїсь йо­го частини, наприклад, в інтересах моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві; якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін чи в разі крайньої необхідності; якщо, на думку голови, в особливих випад­ках публічність доступу може зашкодити інтересам пра­восуддя.

На відміну від обміну змагальними документами, документи, подані під час переговорів стосовно друж­нього врегулювання, є конфіденційними. У змагальному процесі не можна посилатися або розраховувати на жод­ні письмові чи усні повідомлення, на пропозиції чи по­ступки, які було зроблено в рамках спроби досягнення дружнього регулювання.

Значна частина справ розглядається Страсбурзьким судом у порядку письмового провадження, не признача­ючи усне слухання. У стандартній відповіді заявникові про те, що його скарга отримана Судом, зазначається:

«Ваша справа буде розглянута Судом, як тільки це буде можливо. Судовий розгляд здійснюється, головним чином, у письмовій формі, а Ваша особиста участь передбачається лише у випадку, якщо Ви будете запрошені Судом. Ви обов'язково будете проінформовані про рішення Суду».

У процедурі письмового провадження на першому засіданні палати, як правило, відбувається загальне обго­ворення обставин справи, під час якого кожний суддя повинен висловити свою думку щодо основних юридич­них питань і фактів справи. Обов'язково має виступити суддя від держави-відповідача. Наприкінці обговорення палата робить висновки, на яких повинно ґрунтуватися рішення Суду. В остаточному вигляді рішення обгово­рюється та приймається, зазвичай, на наступному засі­данні.

Палата може за клопотанням сторони або з власної ініціативи вирішити провести усне слухання по суті, як­що вона вважає, що цього вимагають її функції згідно з Конвенцією. Як було зазначено вище, слухання прово­дяться у відкритому засіданні, якщо Суд у виняткових випадках не вирішить інакше. Найчастіше публічному слуханню передує коротке підготовче засідання, на яко­му уточнюється, чи нема у суддів будь-яких додаткових пропозицій щодо розгляду даної справи.

Судові слухання організує та спрямовує Голова па­лати. У них беруть участь, як правило, дві сторони – за­явник і Уряд зі своїми адвокатами, представниками та радниками; у деяких випадках до процесу залучається третя сторона (держава-учасник Конвенції, громадяни­ном якої є заявник, якщо заяву подано проти іншої Ви­сокої Договірної Сторони), а також запрошуються експе­рти, свідки або інші особи, котрих необхідно заслухати.

Страсбурзький суд послідовно дотримується прин­ципів змагальності процесу та рівності сторін, якщо тільки останні не зловживають своїми правами. Так, від­повідно до правила 44 D Регламенту Суду, якщо пред­ставник сторони робить образливі, фривольні, бентежні, оманливі або багатослівні заяви, голова палати може ви­ключити цього представника з судових слухань, відмо­витися визнати всі або частину заяв чи зробити будь-який інший наказ, який він або вона вважає відповідни­ми, без шкоди для пункту 3 статті 35 Конвенції.

Під час проведення слухань діє негласний принцип економії часу, що, втім, не шкодить якості розгляду справи. Економія часу є результатом належної підготов­ки слухань, чіткої організації та усталених традицій. Су­ду не відомі багатоденні засідання – тривалість публіч­них засідань палати, зазвичай, не перевищує трьох-чотирьох годин.

По завершенні публічних слухань палата проводить нараду, яка відбувається за закритими дверима. Крім су­ддів, на такому засіданні палати можуть бути присутні­ми Секретар Суду або особа, призначена замість нього, а також інші працівники канцелярії та перекладачі, допо­мога яких вважається необхідною. Присутність жодної іншої особи не допускається без спеціальної ухвали Су­ду.

На першій нараді судді обговорюють усі важливі правові питання, які мають бути відображені в тексті рі­шення. На другому засіданні палати проводиться голо­сування по остаточному тексту рішення. підготовленому редакційною групою суддів. Рішення Суду виносяться більшістю голосів присутніх суддів. За однакової кілько­сті голосів проводиться повторне голосування, а якщо голоси знову поділилися порівну, вирішальним є голос Голови. Рішення підписується Головою палати та секре­тарем.

Коли палата встановила порушення Конвенції або Протоколів до неї, вона вирішує питання щодо справед­ливої сатисфакції відповідно до статті 41 Конвенції, як­що воно готове для вирішення. У протилежному випад­ку палата може відкласти його повністю або частково та призначити подальшу процедуру.

Рішення палати може бути оскарженим до Великої палати упродовж трьох місяців від дати його постановлення. Клопотання про перегляд справи розглядає коле­гія у складі п'яти суддів Великої палати. Якщо колегія з п'яти суддів задовольняє клопотання, Велика палата ви­носить нове рішення після розгляду справи по суті (ст. 43 Конвенції).

Крім того, згідно з положеннями статті 30 Конвенції, палата може в будь-який час до постановлення свого рі­шення відмовитися від своєї юрисдикції на користь Ве­ликої палати, якщо справа, яку вона розглядає, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенції чи про­токолів до неї або якщо вирішення питання, яке вона розглядає, може призвести до результату, несумісного з рішенням, постановленим Судом раніше. У такому ви­падку Велика палата розглядає справу й приймає рі­шення по суті.

Судові рішення палати у складі семи суддів і Великої палати повинні містити:

· імена голови та інших суддів, що входять до складу палати, яка постановила рішення, а також імена секретаря чи заступника секретаря;

· дати постановлення рішення та його проголошення;

· опис сторін;

· імена довірених осіб, адвокатів чи радників сторін;

· виклад перебігу процесу;

· факти у справі;

· стислий виклад подань сторін;

· умотивування з погляду права;

· резолютивні положення рішення;

· ухвалу про відшкодування витрат, якщо така є;

· зазначення кількості суддів, що складають більшість;

· коли це доцільно, зазначення того, який текст є автентичним.

Рішення Великої палати є остаточним, у той час як рішення палати стає остаточним в одному з наступних випадків:

· якщо сторони заявляють про те, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи до Великої палати;

· через три місяці від дати постановлення рішення, якщо клопотання про передання справи до Великої палати не було заявлене;

· якщо колегія Великої палати відхиляє клопотання про передання справи до Великої палати згідно зі статтею 43.

Остаточне рішення Суду надсилається Комітетові міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.