ГДР лазерного випромінювання залежно від довжини хвилі

Довжина хвилі, мкм	Нуф, Дж/см2	Довжина хвилі, мкм	Нуф, Дж/см2
0,200 - 0,210	1х10-8	0,290 до 0,300	1х10ˉ5
0,210 - 0,215	1х10-7	0,300 до 0,370	1х10ˉ4
0,215 до 0,290	1х10-6	0,370 до 0,400	1х10ˉ3

Класи лазерів за ступенем небезпеки: 1) безпечні лазери; 2) небезпечні у разі опромінення очей і шкіри цілеспрямованим потоком, безпечні при дифузному віддзеркаленні променів для очей і шкіри; 3) небезпечні у разі цілеспрямованого потоку променів для очей і шкіри, у разі дифузного віддзеркалення – лише для очей; 4) небезпечні лазери для очей і шкіри на відстані 10 см від віддзеркалюючої поверхні, при цілеспрямованому потоку і дифузному віддзеркаленні.

Мета організаційних методів захисту: не дати можливості людям потрапляти до зони роботи лазера. Небезпечна зона чітко обмежена, огороджена непрозори-ми екранами, оператори повинні дотримуватись правил роботи, до якої допуска-ються особи старше 18 років, що пройшли інструктаж і навчання методам безпеч-ної роботи, медичний огляд при прийнятті на роботу, періодично (1 р. в рік). Інженерно-технічні методи направлені на зменшення потужності ЛВ, його екранізацію капітальною, невіддзеркалюючою, вогнестійкою стіною. Повинна бути експлуатаційна документація (інструкції з експлуатації, техніки безпеки, виробничої санітарії (лазери II–IV класів), паспорт (λ, мкм); потужність енергії (Вт, Дж); тривалість імпульсу (с); частота імпульсу (Гц); початковий діаметр (см); росходимість пучка; клас лазера)). Планові методи – умови, щоб лазерний промінь втрачав шкідливу дію на око. Лазер 4 класу – в окремому приміщенні, стіни і стеля повинні мати покриття з високим коефіцієнтом поглинання, в приміщенні не повинно бути предметів віддзеркалювання. ЗІЗ: захисні окуляри із світлофільтрами, маски, щитки, рукавички, спецодяг.

4. ІОНІЗУЮЧЕ ВИПРОМІНЮВАННЯ (ІВ) (радіоактивність) – взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків (при розпаді ядер природних елементів (U, Ra,Th), штучних радіоактивних ізотопів). ЕМВ елементарних частинок, маючи велику енергію, здатне спричиняти іонізацію навколишнього середовища (повітря, матеріалів, живої тканини) – іони, які змінюють фізико-хімічні властивості речовини. Чим більше іонів, тим менший шлях в речовині пройдуть хвилі до повної втрати енергії.

Види іонізуючого випромінювання: альфа-частинки (α, Не²⁺), рухаються зі швидкістю 20 000 км/с, мають велику питому іонізацію, малу проникливість (повітрі 9-11 см, рідких і твердих середовищах – 0,099 мм). Одяг захищає людину від цих променів, небезпечним є їх попадання всередину; бета-частинки (β)– рухаються зі швидкістю світла (300 000 км/с), мають меншу здатність до іонізації, більш проникливі (повітрі 20 м, воді і тілі людини 3 см, металі 1 см). Одяг поглинає 50 %. Небезпечно – безпосереднє попадання цих часточок на шкіру, в очі, всередину організму; нейтронне випромінювання – потік нейтронів з швид-кістю 20000 км/с, легко проникають в живу тканину. Захисні матеріали: поліети-лен, парафін, вода; гамма-випромінювання – ЕМ промені з λ=10^-8-10^{-11 см}, утворюються при α- і β-розпаді атомів. Випромінювання є квантами, розповсюд-жується зі швидкістю світла. Іонізуюча здатність його менша, ніж в α- і β-частках, значно більша проникливість (в повітрі – сотні метрів, воді 23 см, сталі 3 см, дереві 30 см, бетоні 19 см); захист – екрани з важких металів (свинець); рентгенівське випромінювання – ЕМ промені позаядерного походження, мають високу проник-ливу здатність (λ=5-0,004 нм). Природні джерела опромінення: радіоактивні речовини у земній корі, космічні промені безпосередньо і радіонукліди в атмосфе-рі. Штучні джерела: ядерні вибухи, реактори, установки для виробництва енергії, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів зв’язку високої напруги. Техногенні джерела: медичне обладнання.

Дія ІВ. В ураженому організмі атоми, молекули клітин іонізуються, відбува-ються фізико-хімічні процеси, що впливають на характер подальшої життєдіяль-ності людини. Іонізація атомів і молекул може розривати зв’язки у молекулах клітин, що призводить до їх загибелі. При іонізації води (70% маси) утворюються вільні радикали Н⁺ та ОН^–, у присутності кисню – перекисні сполуки – сильні окисники, які атакують молекули білків, руйнуючи їх, утворюються сполуки, не властиві живому організму, порушується обмін речовин. Специфічність дії ІВ: підвищується інтенсивність хімічних реакцій, індуційованих вільними радикалами. Іонізуюча енергія не проявляє впливу на органи чуття, її дози можуть кумулюватись і накопичуватися в організмі (кумулятивний ефект), діяти не тільки на даний організм, і на його нащадків (генетичний ефект).

Зовнішнє радіаційне опромінення – якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його ззовні (рентгенівське, гамма- та нейтронне випромінювання); внутрішнє – якщо іонізуючі частинки знаходяться у повітрі, яким дихає людина, у їжі чи воді і потрапляють в середину організму через ШКТ (природні джерела радіації: ¹⁴С, ⁴⁰К, ²³⁸U, ²³²Th). Із 2000 радіоактивних ізомерів 70 – природні. Радіація спричиняє ураження ділянок шкіри, тіла, органів, загальне захворювання – променеву хворобу (гостра – за короткий проміжок опромінення великими дозами чи хронічна форма – при систематичному опроміненні дозами, якщо перевищують ГДР). Вражаючий ефект залежить від виду опромінення, тривалості дії, індивідуальних особливостей людини. Ефекти дії радіації: соматичний (ушкодження різних органів тіла); соматико-стохастичний (пухлини органів, тканин, злоякісні пухлини); генетичний (мутації хромосом і генів, порушення спадковості). Правила для уникнення небезпечних генетичних ефектів впливу ІВ: до роботі з джерелами випромінювання допускаються особи не молодше 18 років; до 30-літнього віку накопичена доза не повинна перевищувати 12-кратну (ГДД); для жінок до 40 років доза опромінення в тазовій ділянці не повинна переважати 1 бер за будь-які 2 місяці. Дозволене перевищення ГДД при порятунку людей, запобігання аварій та опромінення великої кількості людей: у 2 рази – 1 раз на рік і в 5 разів – 1 раз у житті з компенсацією зменшення опромінення в наступні 5 років.

Технічні заходи захисту: екранування, герметизація, дистанційне керування.

Екрани біля джерел випромінювання знижують дозу опромінення. Розміри, товщина та матеріал екрана залежить від виду: α-частинки: шар повітря товщиною кілька см, одяг, рукавиці, β-частинки – шар повітря товщиною кілька метрів, шар алюмінію товщиною кілька мм; γ - та рентгенівське випромінювання – матеріали з великою атомною масою (свинець, вольфрам) з товщиною від кілька мм до десятків см. Радіоактивні речовини зберігають у спеціальних контейнерах, на яких знак радіоактивної небезпеки. Роботи з ними слід виконувати на віддалі у витяжних шафах, боксах, камерах, застосовуючи спеціальні маніпулятори або дистанційне керування. ЗІЗ (ефективні при впливі α-частинок): халати, комбінезони, шапочки, шоломи, гумові рукавиці, окуляри, респіратори, спеціальні пневмокостюми з подачею повітря. Засоби захисту періодично дезактивуються.

Питання для самостійного опанування.

1. Основні параметри іонізуючого випромінювання та його нормування.

2. Методи дозиметричного контролю іонізуючого випромінювання.

Лекція 7. Санітарно-гігієнічні вимоги до планування і розміщення виробничих і допоміжних приміщень

План лекції

1. Основні санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення підприємства та планування його території.

2. Основні вимоги до виробничих будівель та споруд.

3. Основні вимоги до допоміжних приміщень.

4. Основні вимоги до водопостачання та каналізації.

1. Створення здорових та безпечних умов праці починається з правильного вибору майданчика для розміщення підприємства та раціонального розташування на ньо­му виробничих, допоміжних та інших будівель і споруд.

Вибираючи майданчик для будівництва підприємства, враховують: рельєф місцевості, аерокліматичну характеристику, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів; вплив існуючих джерел викидів та створюваного ними забруднення. Не можна розміщувати підприємства в місцях можливих підтоплень; поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами. При зонуванні (умовний поділ території за функціональним використанням) враховують переважаючий напрямок вітрів та рельєф місцевості. Бажано виробничу зону розташовувати з підвітряного боку відносно підсобної та інших зон. Окремі будівлі та споруди розташовують на май­данчику, щоб у місцях організованого повітрозабору системами венти­ляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не перевищував 30 % ГДК для повітря робочої зони виробництв. При розташуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагнути до створення сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями повинна бути не менше найбіль­шої висоти однієї з протилежних будівель (щоб вони не затіняли одна одну). Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходом виробничого процесу, їх групують з урахуванням спільності санітарних та про­типожежних вимог, споживання електроенергії, руху транспорт­них та людських потоків.

Згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними, біологічними чинниками, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлових будинків санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Розмір СЗЗ визначають безпосередньо від джерел забруднення атмос­ферного повітря до межі житлової забудови. Джерела забруднення повітря: організовані (зосереджені) викиди через труби і шахти; розосереджені – через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані – відкриті склади та підвали, місця завантаження, для зберігання промислових відходів.

Для підприємств–джерел забруднення атмосфери промисловими викидами (залежно від потужності, умов здійснення технологічного процесу, кількісного та якісного складу шкідливих виділень) встановлені розміри СЗЗ відповідно до класу шкідливості підприємств: І клас – 1000 м, II – 500 м, III – 300 м, IV –100 м, V – 50 м. І, II, III класи шкідливості: підприємства хімічної й металургійної промисловості, з видобутку руди, виробництву будівельних матеріалів. IV клас: підприємства хімічної, металургійної, металооброблювальної промисловості з чавунним (до 10000 т/рік) та кольоровим (до 100 т/рік) литвом, підприємства з виробництва будівельних матеріалів, оброблення деревини, текстильної, легкої, харчової промисловості. V клас: виробництва хімічної та металургійної промисловості, підприємства металооброблювальної промисловості з термічним обробленням без ливарних процесів, великі друкарні, меблеві фабрики.

СЗЗ повинні бути озеленені, це захисні бар'єри від виробничого пилу, газів, шуму, випромінювань. На зовнішній межі СЗЗ зверненої до житлових будинків, концентрації та рівні шкідливих чинників не повинні перевищувати їх допустимих норма­тивів (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони 0,8 значення нормативу. Велике значення має благоустрій території – озеленення, обладнання тротуарів, майданчиків для відпочинку, занять спортом. Озеленені ділянки повинні складати не менше 10-15% загальної площі підприємства. Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним під'їздом.

2. Основні вимоги до виробничих будівель та споруд викладені в СНиП 2.09.02-85. При плануванні виробничих приміщень необхідно враховувати санітарну характеристику виробничих процесів, дотримуватись норм корисної площі для працюючих, нормативів площ для розташування устаткування і необхід­ної ширини проходів, що забезпечують безпечну роботу та зручне обслуговування устаткування. Об'єм виробничого приміщення на 1 працівника згідно з сан. нормами повинен складати не менше 15 м³, а площа приміщення – не менше 4,5 м². Якщо в одній будові необхідно розмістити виробничі приміщення, до яких, з точки зору промсанітарії та пожежної профілактики висуваються різні вимоги, то їх належить групувати, щоб вони були ізольованими один від одного. Цехи, відділення і дільниці зі значними шкідливими виділеннями, надлиш­ком тепла та пожежонебезпечні необхідно розташовувати біля зовнішніх стін бу­дівлі і, якщо допустимо за умовами технологічного процесу та потоковістю виробни­цтва – на верхніх поверхах багатоповерхової будівлі. Не можна розташовувати нешкідливі цехи та дільниці (механоскладальні, інструментальні, ЕОМ), конторські приміщення над шкідливими, оскільки при відкриванні вікон гази та пари можуть проникати в ці приміщення. Приміщення, де розташовані електрощитове, вентиляційне, компресорне й ін. обладнання підвищеної небезпеки повинні бути постійно зачиненими, щоб в них не потрапили сторонні працівники.

Для запобігання травматизму у виробничих приміщеннях треба застосовувати попереджувальне пофарбування будівельних конструкцій, устаткування, трубопроводів, електрошин, знаки безпеки відповідно до ГОСТ 12.4.026-76.

Ширина основних проходів всередині цехів та дільниць повинна бути не мен­ше 1,5 м, а ширина проїздів – 2,5 м. Двері та ворота, що ведуть безпосередньо на двір, необхідно обладнати тамбурами або повітряними (тепловими) завісами.

Важливе значення для здорових та безпечних умов праці мають раціональне розташування основного та допоміжного устаткування, виробничих меблів, а також правильна організація робочих місць. Порядок розташування устаткування і відстань між ними визначаються їх розмірами, технологічними вимогами і вимогами охорони праці. До устаткування, що має електропривід, повинен бути вільний підхід з усіх сторін шириною не менше 1 м зі сторони робочої зони і 0,6 м – зі сторони неробочої зони. Виробничі меблі (шафи, стелажі, столи) можна ста­вити впритул до конструктивних елементів будівлі – стін, колон.

Для оброблення та захисту внутрішніх поверхонь конструкцій приміщень від дії шкідливих та агресивних речовин (кислот, лугів, свинцю) та вологи використовують керамічну плитку, кислотостійку штукатурку, олійну фарбу, які перешко­джають сорбції цих речовин та допускають миття поверхонь.

Висота виробничих приміщень має бути не менше 3,2 м, для приміщень енергетич­ного та складського господарства 3 м. Відстань від підлоги до конструктивних елементів перекриття 2,6 м. Галереї, містки, сходи і майданчики повинні бути завширшки не менше 1 м і загороджені поруччями висотою 1 м, внизу повинні мати бортики висотою 0,2 м. Ширина виходів з приміщень має бути не меншою 1 м, висота 2,2 м. При русі транс­порту через двері їх ширина повинна бути на 0,8 м більше з обох боків габариту транспорту. Підлоги виробничих приміщень повинні бути зносостійкими, теплими, неслизькими, щільними, легко очищуватись, а в деяких цехах та дільницях – волого-, кислото- та вогнестійкими. Через підлогу в інші приміщення не повинні проникати вода, мастила, шкідливі речовини, гази. Всі майданчики, які розташовані на висоті понад 260 мм від підлоги, повинні мати поруччя. Металеві сходи для обслуговування обладнання встановлюються під кутом, що не перевищує 45° з відстанню між сходинками 230-260 мм і шириною сходів 250-300 мм. Для обслуговування обладнання, що відвідується 1-2 рази на зміну і яке розташоване на майданчиках з різницею у відмітках не більше 3 м, допускається приймати кут нахилу сходів 60°. Поруччя фарбують у жовтий (червоний) колір, а стояки – у білий. Сходи виготовляють ребристими або із смугастої сталі.