українського народу

Невичерпним джерелом, з якого народжувалася і поступово набувала сталості, узагальненості системи виховання, була життєдіяльність наших пращурів ще в дохристиянські часи. Передача життєвого досвіду, набутих знань, умінь від покоління до покоління складало сутність історичного буття народу. Трудова, насамперед хліборобська діяльність наших предків набувала пріоритетного напрямку в житті і вихованні підростаючих поколінь.

З глибин віків розвивалась сповнена чарівної краси, високої моралі розмаїта народна творчість: пісенна, музична, танцювальна, декоративно-прикладна та ін. Багатогранна за змістом і формою народна творчість була могутнім джерелом поповнення ідей, засобів, методів і прийомів самобутнього виховання.

В основі понять "народ", "нація" лежать стійкі віковічні традиції — трудові, моральні, етичні та ін. Традиції і звичаї бувають родинні, регіональні і загальнонаціональні. Серед численних традицій і звичаїв провідне місце належить культуротворчим і духотворчим. політичним і державотворчим. Традиції, звичаї і обряди об'єднують минуле і майбутнє народу, старші і молодші покоління, інтегрують етнічну спільність людей у високорозвинену сучасну націю. Традиції і звичаї—це своєрідні віковічні духовні устрої розвитку народу, нації, які втілюють у собі кращі досягнення в ідейному, моральному, трудовому і естетичному житті. Практично прилучаючись до традицій, звичаїв і обрядів народу, молодь вбирає в себе їхній філософський, ідейно-моральний, психологічний і етичний зміст, поступово стаючи невід'ємною частиною рідного народу, нації.

Морально-етичне виховання на звичаях і традиціях українського народу забезпечує глибоке осмислення кожним учнем народних моральних та етичних ідей, положень, правил, принципів, поглядів. Народна мораль найкраще засвоюється у процесі безпосереднього включення дітей у працю, побут, виконання традицій, звичаїв, обрядів. Мораль народу (совість правдивість,, гідність, справедливість, чесність тощо) проймає всі грані життя, вона є його сутністю.

Батьки, педагоги враховують те, що народ завжди надає пріоритетності моралі перед усіма іншими сферами, факторами життя. За народною мудрістю кожна людина має визнавати вищість, верховенство моральних знань (ідей, норм, принципів), підпорядкованість їм інших галузей, видів знань (політичних, ідеологічних тощо). Національна система вихованняна на звичаях і традиціях нашого народу реалізує моральні цінності — людяність, доброту, милосердя, співпереживання як найвищі духовні надбання рідного та інших народів. Народна виховна мудрість стверджує, що у всіх справах і вчинках найголовнішим є моральний аспект, критерій. Моральна зрілість юнака чи дівчини є тим найголовнішим критерієм, який дозволяє їм практично реалізовувати, за власним вибором, політичну платформу чи ідеологію певної партії, громадсько-політичної організації. Морально незрілі, але заполітизовані і заідеологізовані представники молоді можуть рути соціальне небезпечні.

Народна етика і етикет охоплюють принципи і норми ставлення не лише до людини, суспільства, а й до живої і неживої природи. Учні захоплюються етноетикою, яка віками утверджувала красу і благородство людських взаємин, дотримання принципів, вимог народного права, правил і норм подружнього, побратимського і товариського життя.

У процесі відродження і утвердження національної системи виховання відновлюються принципи, норми народної моралі, яка за своєю суттю є загальнолюдською.

Особлива увага приділяється концепції "Педагогіка народного календаря".

"Народний календар"— це система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року. Народні традиції і звичаї адекватно відображають сутність, зміст і характер подій та явищ, у природі, житті, зокрема у трудовій діяльності, побуті і дозвіллі людей.

Народний календар — це енциклопедія знань про життя людей праці, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.

За віки свого функціонування народний і церковний календарі настільки злилися воєдино, що нині укладають фактично єдиний народний календар. Дати, свята церковного календаря протягом століть органічно "вплелися" в народний календар, національну духовність. Нехтування церковним календарем, штучне вилучення його в народного життя з боку войовничого атеїзму — справа безперспективна, нічого це, крім збіднення народної культури, духовності, не принесло.

Традиції, звичаї і обряди річного циклу багатогранні і складні. Наповнені великим ідейно-моральним, емоційно-естетичним змістом. Вони відображають етнічне, суспільно-політичне, культурно-історичне життя народу на різних ступенях розвитку, його багатогранну духовність, якості, які формувалися протягом віків (національний характер, психологію, світогляд тощо).

Українські календарні традиції, звичаї і обряди є тим цементуючим матеріалом, який у віках зберігав нашу національну ментальність. Календарні традиції і звичаї (своєю міццю, ідейно-моральним і емоційно-естетичним багатством перемогли чужі ідеї, впливи сил, які протягом століть прагнули зруйнувати єдність нашого народу, його самобутній національний дух. Пізнавально-виховний потенціал календарних традицій і звичаїв —це той найдорожчий скарб, який допоміг вижити нашій нації, зберегтися у віках і нині розвиватися в колі народів світової співдружності.

ВИСНОВКИ

Морально-етичне виховання передбачає становлення у дитини системи домінуючих мотивів, що відповідає морально-етичним нормам і визначають її стосунки з оточуючими людьми.

Морально-етичне обличчя особистості залежить ще й від того, з яких джерел черпала людина свої радощі у роки дитинства. Якщо вони були бездумними, споживацькими, дитина виростає егоїстичною, глухою для людей. Дуже важливо, вихованці зазнали найвищої радості хвилюючих переживань, викликаних піклуванням про людину.

Від того, як у дитинстві людина ставиться до билинки, пташеняти, залежить сердечність, душевність, чуйність її стосунків з батьком і матір'ю, братом і сестрою, дідусем і бабусею, другом.

В. Сухомлинський писав: "До вступу в зрілий вік кожна людина мусить викохати, винести, виплекати своє дерево людяності, щоб перші кроки самостійного життя збігались з цвітінням квітів, з дозріванням плодів на цьому дереві. Хай же зерно людяності проросте і дасть живучі пагони ще у дитинстві, животворними соками землі і яскравим сонячним промінням для цих пагонів є турбота про людину. Добрі почуття потрібні не для того, щоб людина милувалась власною добротою, а щоб була доброю до людей. Ми вважаємо одним із найголовніших завдань своєї виховної роботи те, щоб кожна дитина любила, берегла, плекала життя, щастя і спокій інших людей." Отже, діяльна турбота про життя, щастя, спокій іншої людини - основа душевної краси. Справжнє піклування вихователя про долю дитини починається тоді, коли йому вдається домогтися, щоб вона поділилася часткою своїх духовних сил з іншою людиною, щоб найвищим щастям для неї була турбота про щастя іншої людини, щоб уміла керувати своїми діями, вчинками, поведінкою, намірами. Людиною вона стане тоді, коли в її душі назавжди оселиться лагідність, чуйність, душевність, сердечність.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бабанский Ю.К. Педагогика - М., 1983.- с. 263

2. Берне Р.Развитие Я-концепции и воспитание.М.:Прогресс. 1989.-е. 315

3. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання - К., 1997.- с. 487

4. Бердяева Н.А. Новый мир.-1990-№1. с.256

5. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. - М., 1977. - с. 306

6. Гласе Дж. Статические методи в педагогике и психологии. - М., 1976.-е.
357

7. Гордин Л.Ю. Воспитание и социализация. - М., 1997. №2.-с.243

8. Журавлев В.И. Педагогика в системе наук о человеке. - М., 1990.-е.236

9. Ильина Т.П. Педагогика - А., 1984.-е.378 Ю.Каптерев П.Ф. Педагогика.-
1992.-№3-с.78

11. Коваль Л.Г. Социальная педагогика. - К.: 1997.-е.263

12. Кон И.С. Личность - М.: 1997.-С.410

13. Кон И.С. Социология личности. -М.: 1967.-С.314

14. КрайгГ. Психология развития. С-Петербург., 2000.-е. 158

15. Фіцула М. М. Педагогіка. - К.: Академія, 2000.

16. Сухомлинський В. О. Павлинська середня школа. - К.: Рад. школа,

1977.

17. Стельмахович М. Т. Народна педагогіка. - К.: Рад. школа, 1985.

18. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. - К.: Рад. школа, 1983.

19. Кіліченко Л. М., Лещенко П. Я., Проценко І. М. Українська дитяча

література. - К.: Вища школа, 1979. 2О.Український фольклор: Хрестоматія

/ Упоряд.: О.Ю.Бріцина, Г.В.Довженко, Н. С. Шумада-К.: Освіта, 1997.