Сфері забезпечення екологічної безпеки

Важливого значення у забезпеченні екологічної безпеки чинне законодавство надає центральним органам спеціальної надвідомчої компетенції у сфері екологічної безпеки. На них покладаються переважно координаційні, організаційні, контрольні та інші виконавчо-розпорядчі функції у сфері екологічної безпеки спеціального надвідомчого характеру, що надає їм прерогативу реалізації цього напряму державної екологічної політики.

До таких організаційно-правових структур можна віднести систему органів Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій, а також Міністерство охорони здоров’я України.

Міністерство екології та природних ресурсів утворено відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573 на базі колишнього Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Комітету з питань геології та використання надр, Комітету України з питань гідрометеорології, Державної адміністрації ядерного регулювання України, Головного управління геодезії, картографії та кадастру та Державної комісії у справах випробувань і реєстрації засобів захисту та регуляторів росту рослин і добрив, які ліквідовано.

Повноваження Міністерства екології та природних ресурсів України у сфері екологічної безпеки визначаються відповідним Положенням, що затверджено Указом Президента України від 29 травня 2000 р. № 724.

Мінекоресурсів України є головним (провідним) органом у системі центральних та інших органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів і, зокрема, екологічної, ядерної, радіаційної безпеки.

Основними завданнями Мінекоресурсів у галузі екологічної безпеки є забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, а також створення екологічних передумов для сталого розвитку України, здійснення комплексного управління та регулювання у цій сфері, державного контролю за додержанням вимог екологічного законодавства, у тому числі законодавства про екологічну безпеку.

Водночас на Мінекоресурсів України покладається реалізація єдиної науково-технічної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, організація та координація, розроблення та реалізація загальнодержавних наукових і науково-технічних програм, спрямованих на планомірне, комплексне вивчення стану навколишнього природного середовища, природних ресурсів і відповідне картографування території України. Воно також бере участь у формуванні національної системи науково-технічної інформації, виступає державним замовником науково-дослідних робіт з питань, що належать до його компетенції.

Важливим напрямом діяльності Мінекоресурсів України є координація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, а також здійснення державного контролю за додержанням норм і правил у вищезазначеній сфері, у тому числі вимог екологічної безпеки. Разом з тим Мінекоресурсів України затверджує в установленому порядку норми і правила з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, аналізує практику їх застосування, здійснює в межах своїх повноважень заходи щодо адаптації законодавства України до екологічного законодавства Європейського Союзу та імплементації в національне законодавство норм відповідних міжнародно-правових актів, стороною яких є Україна.

До повноважень Мінекоресурсів України у сфері екологічної безпеки належить діяльність щодо участі спільно з відповідними органами виконавчої влади у роботі зі стандартизації, сертифікації, акредитації, метрологічного забезпечення, надання в установленому законодавством порядку дозволів (ліцензій) на спеціальне використання природних ресурсів, на викиди і скиди у навколишнє природне середовище забруднювальних речовин, на розміщення, транскордонне перевезення та здійснення інших операцій у сфері поводження з відходами. До його компетенції належить також питання перевезення небезпечних відходів та їх видалення.

У системі наданих функцій Мінекоресурсів України організовує гідрометеорологічне прогнозування та забезпечення в установленому порядку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та населення інформацією про стан і прогнозовані зміни гідрометеорологічних умов, попередженнями про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища, бере участь у плануванні та здійсненні заходів профілактики та реагування на надзвичайні ситуації в частині забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки.

Відповідно до наданих повноважень Мінекоресурсів України здійснює міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, бере участь у підготовці міжнародних договорів України у цій сфері, представляє і захищає національні інтереси України у відповідних міжнародних організаціях, координує діяльність центральних органів виконавчої влади з метою забезпечення виконання зобов’язань, що випливають з участі України в міжнародних організаціях та міжнародних договорах з питань екологічної безпеки, організовує роботу із залученням міжнародної технічної допомоги у сферу охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки.

З метою реалізації зазначених функцій Мінекоресурсів України наділяється правами організаційно-дорадчого, координаційно-контрольного, санкціонуючого та юрисдикційного характеру.

До організаційно-дорадчих повноважень належать:

а) залучення спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їхніми керівниками) до розгляду питань у сфері забезпечення екологічної безпеки;

б) скликання в установленому порядку нарад з питань екологічної безпеки.

Координаційно-контрольні повноваження передбачають:

а) заслуховування відповідних звітів посадових осіб центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також підприємств, установ та організацій з питань забезпечення екологічної безпеки;

б) одержання в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, від власників та органів управління пояснень, доводів, звітів про стан екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, повідомлень про аварії та їхні причини, технічної та іншої документації й інформації, необхідної для ефективного виконання покладених завдань;

в) обмеження підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності на екологічно небезпечні об’єкти з метою забезпечення додержання вимог екологічної безпеки.

Санкціонуючи повноваження включають:

а) надання керівникам підприємств, установ, організацій обов’язкових для виконання приписів щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань екологічної, ядерної та радіаційної безпеки;

б) застосовування у випадках, передбачених чинним законодавством, економічних санкцій до підприємств, установ, організацій за порушення вимог екологічної безпеки;

в) передання правоохоронним органам, у разі наявності підстав, передбачених чинним законодавством, матеріалів про виявлені факти злочинів.

Юрисдикційні повноваження передбачають:

а) обмеження, тимчасову заборону (зупинення) в установленому порядку діяльності підприємств, установ, організацій та об’єктів, незалежно від форми власності, або внесення до Кабінету Міністрів України відповідного подання про припинення екологічно небезпечної діяльності, якщо вона провадиться з порушенням норм, правил та вимог екологічної безпеки;

б) подання позовів до судових інстанцій про відшкодування шкоди і втрат, завданих порушенням законодавства у сфері екологічної безпеки;

в) розгляд справ про адміністративні правопорушення вимог, норм та правил екологічної безпеки.

Мінекоресурсів України здійснює свої повноваження безпосередньо та через спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів в Автономній Республіці Крим, державні управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, інші його територіальні органи, інспекції, а також установи й організації, що належать до його сфери управління в галузі забезпечення екологічної безпеки.

Реалізація вищезазначених функцій та повноважень здійснюється спеціально створеними структурними підрозділами центрального апарату Мінекоресурсів України – Департаментом екологічної безпеки, у складі якого, зокрема, функціонують управління екологічної експертизи та оцінки впливу на довкілля, управління відходів, управління екологічної безпеки хімічних речовин.

Міністр екології та природних ресурсів України погоджує призначення на посаду та звільнення з посади керівника спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у цій сфері в Автономній Республіці Крим, а також призначає на посаду та звільняє в установленому порядку керівників державних управлінь екології та природних ресурсів, інших установ і організацій в областях, містах Києві та Севастополі, укладає і розриває контракти з керівниками підприємств, наукових, навчальних закладів, що належать до сфери його управління.

З метою погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мінекоресурсів України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), заступників міністра за посадою, керівників структурних підрозділів. Члени комісії затверджуються та звільняються від обов’язків Кабінетом Міністрів України.

Для розгляду наукових рекомендацій при Мінекоресурсів України утворюється науково-технічна рада, до роботи якої залучаються провідні вчені, фахівці-практики, представники заінтересованих центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, персональний склад ради і положення про неї затверджує міністр.

Чільне місце у системі організаційно-правового і функціонального забезпечення екологічної безпеки посідає Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій (далі скорочено МНС), Положення про яке затверджено Указом Президента України від 28 жовтня 1996 р. № 1025 (із наступними змінами та доповненнями). Це Міністерство є центральним органом державної виконавчої влади, що забезпечує проведення у життя державної політики щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їм та реагування на них, ліквідації їхніх наслідків і наслідків Чорнобильської катастрофи.

До основних завдань його діяльності належить координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ, організацій усіх форм власності з розв’язання проблем захисту населення та території від надзвичайних ситуацій та ліквідації їхніх наслідків, керівництво діяльністю органів управління, штабів військової, цивільної оборони й підпорядкованих спеціалізованих формувань, а також робіт, пов’язаних із формуванням, реалізацією єдиної науково-технічної політики у сфері створення та впровадження сучасних інформаційних технологій, банків даних з проблем захисту населення, території від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи.

Важливими завданнями МНС є визначення основних напрямів діяльності у сфері захисту населення і території від надзвичайних ситуацій, соціального захисту населення, реабілітації територій, забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи, розроблення і реалізація заходів щодо захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи.

Напрями діяльності МНС у зазначеній сфері можна систематизувати за такими критеріями:

а) організаційні;

б) розпорядчі (оперативно-розпорядчі);

в) координаційні;

г) прогностичні;

д) рекомендаційні;

е) інформаційні;

є) експертно-оцінювальні;

ж) наглядові та контрольні;

з) гарантувальні;

й) установчі;

і) комунікаційні.

До організаційних повноважень МНС можна віднести:

а) організацію розроблення і здійснення заходів цивільної оборони щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації та робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальним захистом потерпілих від неї громадян;

б) здійснення заходів щодо зниження рівня опромінення та забезпечення нормальної життєдіяльності населення на територіях, забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи;

в) організацію надання допомоги населенню України та інших держав, яке потерпіло внаслідок надзвичайної ситуації;

г) організацію створення, підготовки і використання аварійно-рятувальних спеціалізованих формувань у проведенні першочергових робіт з локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

д) організацію робіт у галузі поводження з радіоактивними відходами, крім підприємств, установ, організацій, що належать до управління Міністерства палива та енергетики України;

е) організацію фінансового, матеріального і технічного забезпечення військ цивільної оборони, аварійно-рятувальних та інших підпорядкованих формувань;

є) організацію виконання актів законодавства.

Розпорядчі (оперативно-розпорядчі) функції охоплюють:

а) керівництво роботами, пов’язаними з ліквідацією наслідків великих за масштабами аварій і катастроф техногенного характеру та інших надзвичайних ситуацій;

б) визначення спільно з центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями складу, місця розміщення та оснащення сил і засобів, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, утворення навчальних та реабілітаційних центрів;

в) керівництво усім комплексом робіт у зонах відчуження і безумовного (обов’язкового) відселення, крім об’єктів, що належать до сфери управління Міністерства палива та енергетики України;

г) розпорядження коштами фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення, фінансування витрат міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування на проведення робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і на соціальний захист потерпілих від неї громадян;

д) здійснення у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління об’єктами державної власності, що належать до його сфери.

Координаційні функції МНС передбачають:

а) координацію діяльності центральних органів виконавчої влади щодо проведення пошуку і рятування людей, аварійно-рятувальних робіт, ліквідації наслідків впливу нафтопродуктів, шкідливих хімічних та радіоактивних речовин на довкілля;

б) координацію реалізації науково-технічних зв’язків із підприємствами, установами, організаціями країн світового співтовариства із зазначених питань;

в) координацію здійснення авіаційних робіт іншими органами виконавчої влади, самоврядування, юридичними особами, налагодження взаємодії між ними;

г) спрямування зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади на запобігання надзвичайним ситуаціям на своїх об’єктах.

Складовою діяльності МНС є здійснення інформаційно-реєстраційних функцій, зокрема, сповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації, забезпечення належного функціонування територіальних систем оповіщення, ведення державного реєстру аварійно-рятувальних служб.

Важливим напрямом діяльності є також експертно-оцінювальні функції:

а) участь у проведенні державної експертизи містобудівної документації та проектів будівництва техногенно-небезпечних об’єктів у частині додержання вимог техногенної безпеки;

б) оцінювання радіаційної обстановки на забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територіях.

Поряд із вищезазначеними напрямами діяльності МНС здійснює також установчі та комунікаційні функції, зокрема, утворює, реорганізує і ліквідує в установленому порядку підприємства, установи, організації, військові з’єднання і частини, навчальні заклади та налагоджує в установленому порядку міжнародне співробітництво, вивчає, узагальнює та поширює зарубіжний досвід, здійснює зовнішньоекономічну діяльність, бере участь у підготовці міжнародних договорів, укладає їх відповідно до вимог закону.

З метою реалізації наданих МНС повноважень на виконання чинного законодавства приймає відповідні рішення, які є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами та громадянами, які підлягають державній реєстрації.

Очолює МНС міністр, якого призначає Президент України; він здійснює загальне керівництво міністерством, організує роботу його колегії, розпоряджається виділеними коштами, затверджує штатний розпис, положення про структурні підрозділи, присвоює в установленому порядку їхнім працівникам ранги державних службовців, репрезентує міністерство у зовнішніх відносинах та інші повноваження відповідно до функціональної діяльності міністерства.

З метою обговорення найважливіших напрямів діяльності МНС, погодженого вирішення питань у його складі утворюється колегія, до якої входять міністр, його заступники, а також керівні працівники міністерства, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, яких затверджує і звільняє Кабінет Міністрів за поданням міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій з найважливіших проблем МНС утворює науково-технічну раду з учених та висококваліфікованих фахівців, склад якої затверджується міністром, а також можуть утворюватися інші дорадчі та консультативні органи.

МНС є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банку; його граничну чисельність, фонд оплати працівників та структуру центрального апарату затверджує перший віце-прем’єр-міністр України.

На адміністративно-територіальному рівні відповідні повноваження покладаються на управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій і відділи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, які утворюються відповідними головами держадміністрацій і їм підпорядковуються та діють на підставі положень про них, які розробляються і затверджуються відповідно до Типових положень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2000 р. № 1386.

Деякі функції у сфері забезпечення екологічної безпеки реалізуються також Міністерством охорони здоров’я України (далі скорочено МОЗ України), Положення про яке затверджено Указом Президента України від 24 липня 2000 р. № 918/2000. Воно є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОЗ України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення.

Зокрема, МОЗ України вивчає, аналізує і прогнозує показники стану здоров’я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, бере участь у розробці заходів, спрямованих на недопущення шкідливого впливу факторів довкілля на здоров’я людини, а також у розробці та введенні в дію екологічних нормативів і норм радіаційної безпеки, погоджує в установленому законодавством порядку всі державні стандарти, технічні умови, промислові зразки, іншу нормативно-технічну документацію об’єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров’я населення, здійснює організаційно-методичне керівництво та координацію роботами Державної служби медицини катастроф, організує спільно з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування визначення рівня доз опромінення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, бере участь у здійсненні державного регулювання радіаційної безпеки, у складанні експертних висновків щодо визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, підтримує необхідний запас та асортимент лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, медичної техніки, виробів медичного призначення на випадок стихійного лиха, катастроф, епідемічних захворювань та здійснює інші напрями діяльності відповідно до вимог чинного законодавства.

Аналіз напрямів функціональної діяльності цих органів свідчить про доцільність встановлення більш чіткої відповідальності Мінекоресурсів України, МНС України та МОЗ України у разі порушення права громадян на екологічну безпеку, особливо надзвичайними ситуаціями природного характеру, тобто слід встановити їхню персоніфіковану відповідальність за забезпечення дотримання конституційного суб’єктивного права громадян на екологічну безпеку та гарантування дотримання умов національної екологічної безпеки.

Оскільки зазначені органи реалізують спеціальні повноваження в галузі екологічної безпеки, делеговані їм державою, законодавче закріплення персоніфікованої відповідальності у межах регламентованої компетенції створить правові засади і гарантії правового забезпечення вимог екологічної безпеки в Україні.