Забезпечення екологічної безпеки

Під організаційно-правовими формами забезпечення екологічної безпеки слід розуміти опосередковані правовим регулюванням і організаційно відособлені типи функціональної діяльності спеціально уповноважених організаційних державних структур, інших інституцій, спрямованих на здійснення організації координації, розпорядження, погодження, інформування, ліцензування, сертифікації, контролю, інших функціонально-розпорядчих дій і санкціонування з метою забезпечення дотримання усіма юридичними і фізичними особами, державою вимог, норм і нормативів екологічної безпеки.

Організаційно-правові форми – невід’ємний елемент механізму державно-правового забезпечення екологічної безпеки. Вони передбачають два основні блоки забезпечення екологічної безпеки:

а) наявність узгоджених організаційно-правових структур з реалізації законодавства у сфері екологічної безпеки, тобто, таких, що взаємодіють та узгоджують свої дії, структур органів держави, наділених повноваженнями щодо забезпечення екологічної безпеки на національному, регіональному, місцевому і галузевому рівні у регулятивних та охоронних правовідносинах;

б) організаційно-функціональне забезпечення екологічної безпеки на стадії відвернення (профілактики) екологічного ризику та ліквідації наслідків його прояву як основних напрямів системної і поліфункціональної діяльності сукупності органів держави, скоординованої та спрямованої на забезпечення дотримання усіма можливими суб’єктами нормативно-правових вимог у цій сфері.

Правова організація забезпечення екологічної безпеки є узагальненою й інтегрованою категорією, у якій відбиваються принципи, ознаки та особливості організаційно-структурних і правових засад забезпечення екологічної безпеки, дотримання вимог законодавства у цій сфері.

Забезпечення екологічної безпеки як складової вирішення екологічних проблем у системі екологічних правовідносин найменшою мірою пов’язується з певними межами адміністративно-територіального поділу держави, оскільки має наскрізну, необмежену сферу дії з виходом на транснаціональний рівень, що потребує вдосконалення наявних правових зв’язків на національному і транскордонному рівнях, їх забезпечення.

Це, в свою чергу, обумовлює перегляд існуючої системи організаційного, організаційно-структурного та правового забезпечення екологічної безпеки, чітко пристосованої до централізованої інституційної ієрархії у межах держави на рівні більшості органів як загальної, так і спеціальної компетенції, штучно пристосованої до правової організації забезпечення екологічної безпеки.

Аналіз чинного законодавства України та вивчення практики організації системи забезпечення екологічної безпеки дозволяє з наукових позицій виділити такі основні групи органів держави, форми їхньої правової організації та повноваження у галузі забезпечення екологічної безпеки:

1) органи загальної компетенції, їхні спеціалізовані структури та повноваження у сфері екологічної безпеки;

2) органи спеціальної компетенції та їхні повноваження у цій сфері;

3) органи єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації.