Психологічні властивості людини

До основнихпсихологічнихвластивостейлюдини, які забезпе­чують її психологічну надійність з точки зору БЖД, належать па­м'ять, емоції, сенсомоторні реакції, увага, мислення, воля, темпе­рамент, почуття обережності тощо [6].

1.5.1. Пам'ять

Пам ять — це комплекс процесів, що відбуваються в цент­ральній нервовій системі і забезпечують накопичення, зберіган­ня та пригадування або актуалізацію того, що збереглося.

Пам'ять — це психофізіологічний процес збереження та відтворення інформації. Виокремлюють короткочасну, оператив­ну та довгочасну пам 'ять.

Короткочасна пам'ять зберігає інформацію під час обмеже­ного, як правило, невеликого, проміжку часу.

Довгочасна пам'ять розрахована на тривалий, заздалегідь не окреслений, термін зберігання шформації.

Оперативна пам'ять займає проміжний стан. Вона розрахо­вана на зберігання матеріалу під час раніше заданого терміну.

Розрізняють також зорову, рухову, емоційну пам'ять, тактиль­ну, нюхову, смакову та ін.

Середній об'єм короткочасної пам'яті обмежений: це 2—7 оди­ниці інтегрованої інформації. Особливістю цієї пам 'яті є зміщен -ня, коли при перенасиченості пам'яті людини інформація, що над­ходить, частково витісняє ту, що там зберігається. Завдяки корот­кочасній пам'яті людина може опрацювати значний обсяг шформації, знищити непотрібну та забезпечити запам'ятовування удовгочасній пам'яті необхідного матеріалу. У довгочасну пам'ять шформація надходить через короткочасну, виступає ніби у ролі

фільтра, який здійснює суворий відбір важливого (з точки зору людини) матеріалу. Властивістю короткочасної пам'яті є мож­ливість за певних умов розширити її часові межі (зосередже-ння волі, розумова активність, безперервне повторювання слів, цифр).

Довгочасна пам 'ять має змістовну організацію. Вона має прак­тично безмежний обсяг, але обмежені можливості довільного зі а-дування повідомлень, які у ній зберігаються.

У операторській діяльності процеси короткочасної та довгочас­ної пам'яті практично відбуваються паралельно та взаємопов'язано.

Пригадування здійснюється у вигляді відтворення і впізна­вання. Відтворення відбувається за відсутності запам'ятовувано­го матеріалу, а впізнавання — при його повторному пред'явленні в нових умовах.

Пам'ять залежить від певних відділів великих півкуль головно­го мозку. Відділи мозку, що відповідають за певний вид пам'яті, пов'язані між собою замкнутими ланцюжками нейронів. Лобові та скроневі ділянки кори головного мозку, уражені травмою, погіршу­ють пам'ять загалом, хворий неспроможний запам'ятовувати, збе­рігати та відтворювати інформацію.

Кількаразове повторення відкладає інформацію в пам'яті. За лежно від того, що людина запам'ятовує, виділяють різні види пам'яті. рухову, образну, емоційну, словесну, слухову, зорову.

Рухова пам 'ять лежить в основі навчання рухам, вироблення побутових, спортивних і трудових навичок, навичок письма.

Образна пам 'ять допомагає запам'ятати і відтворити в уяві обличчя людей, картини природи, запахи, звуки та мелодії.

Емоційна пам'ять зберігає пережиті людиною почуття, це співчуття іншій людині. Запам'ятовуванню сприяють біологічно активні речовини, які виділяються під час емоційного збудження.

Словесна пам'ять полягає у запам'ятовуванні, збереженні і відтворенні прочитаного, почутого або сказаного.

Слухова пам 'ять дає змогу контролювати роботу механізмів і машин, сприймати аварійні звукові сигнали.

Зорова пам'ять забезпечує запам'ятовування технологічних операцій, які вимагають особливої уваги. Пам'ять буває тривала і короткотривала.

Довгочасна пам 'ять використовується для запам'ятовування на довгий час відомостей, пов'язаних з професією і необхідних в побуті.

Короткочасна пам 'ять служить для запам'ятовування на ко­роткий час (запис лекцій).

Довільна (логічна) пам'ять характеризується наявністю спе­ціального завдання: запам'ятати для того, щоб потім відтворити. За пам 'ятовування являє собою спеціальну дію, спрямовану на збе-реження людиною певної інформації в певному вигляді і на певний час. Усі види пам'яті взаємопов'язані.

Обсяг пам'яті—це кількість інформації, яка може бути відтво­рена безпосередньо після одноразового пред'явлення.

Точність відтворення — не ступінь відповідності сприйнятого матеріалу відтвореному.

Забування — закономірний процес, який оберігає пам'ять від надлишкової, непотрібної інформації, звільняє місце для сприйнят­тя нової, необхідної; забування — це не втрата знання, а втрата здат­ності пригадати. Основний засіб проти забування—повторення.

На розвиток і якість пам'яті впливають фізичний і психічний стани.людини. її тренованість, професія, вік. Пам'ять погіршуєть­ся з віком.

До 20—25 років пам'ять поліпшується і до 30—40 років зали­шається на одному рівні, потім здатність запам'ятовувати і згадува­ти поступово спадає. Краще повторювати частіше і потроху, ніж рідше і багато. Найкраще відтворюється матеріал наступного дня. Повторювати слід через 2—3 дні, а не відразу. Краще повторювати двічі уважно, ніждесять разів неуважно. Важливо чергувати склад­ний матеріал з більш доступним, цікавий з менш цікавим.

Новий матеріал слід записувати, повторювати подумки, кра­ще вголос.

Найефективнішим є запам'ятовування перед сном, бо сон за­кріплює результати запам'ятовування. Успішність запам'ятовування залежить від мотивів, зацікавлення, емоційності внутрішнього світа. Вважають, що погана пам'ять - це погано організована пам'ять.

На продуктивність пам'яті впливають як суб'єктивні, так і об'єктивні причини.

Суб'єктивні причини: природна здатність сприймати та запа -м'ятовувати інформацію, метод запам'ятовування, попередній досвід, установка, зацікавлення, емоції, стан організму.

Об'єктивні причини: характер матеріалу (логічність, зв'язність, зрозумілість, наочність, рифмованість) та кількість матеріалу і зовнішні умови.

На запам'ятовування та згадування інформації значно впли­вають емоції.

Існують ефективні методи тренування пам'яті. Одні з цих ме­тодів ґрунтуються на регуляції уваги, другі передбачають удоско­налення сприйняття матеріалу, треті базуються на керуванні уявою, четверті — на розвитку у людини здібностей осмислювати та структуризувати запам'ятовування матеріалу, п'яті — на актив­ному використанні у процесах запам 'ятовування та пригадуван­ня спеціальних методів та дій.

1.5.2. Мислення

Мислення — це процес пізнання. Наслідком мислення є дум­ка. Здатність мислити — властивість людини.

Мислення - процес відтворення загальних властивостей пред­метів і явищ, знаходження закономірних зв'язків і відносин між ними.

Мислення дає змогу пізнавати те, чого ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачити хід подій, результати наших власних дій, прогнозувати розвиток процесу і результати майбутніхдій; це здатність людини правильно і швидко виносити судження і приймати рішення.

Мислительні дії та операції. Мислення (розумові операції) скла­дається з таких процесів, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагу­вання, конкретизація, узагальнення, які взаємозв'язані та існу­ють як система операцій, у якій дія кожної з них є зворотною операцією.

Порівняння визначає подібні і відмінні ознаки, властивості рівних об'єктів. Все в світі пізнається не інакше, як через по­рівняння.

Аналіз— мислене розчленування об'єктів свідомості, виділен­ня окремих їх частин, елементів, ознак і властивостей.

Синтез — мислене об'єднання окремих частин, ознак і влас­тивостей об'єктів у єдине ціле. Аналіз і синтез є протилежними і водночас нерозривно пов'язаними між собою процесами, постій­но чергуються і переплітаються. Це основні операції мислення.

Абстрагування — мислене відокремлення одних ознак та влас­тивостей від інших і від предметів, яким вони притаманні. Абст-рактним є наукове мислення, тому що абстракція відіграє про­відну роль в утворенні тих понять, у яких воно виявляється і яки-

ми оперує; абстракція готує основу для широких і ґрунтовних узагальнень.

Пізнання являє собою рухдумки від конкретного до абстрак-тного і знову до конкретного.

Конкретизація — це перехід від абстрактного до конкретного.

Узагальнення - розкриття загальних властивостей і відношень, що існують в реальній дійсності. Від глибини узагальнень зале­жить і коло передбачені, які може зробити людина.

Форми мислення. Розрізняють три форми мислення: суджен­ня, умовиводи, поняття.

Судження — це рух нашого мислення, ототожнення і розріз­нення його об'єктів, переходи від поодинокого до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки, від причини до наслідку, від частини до цілого.

Судження — форма мисленого відображення об'єктивної дійсності. В судженні ми завжди стверджуємо або заперечуємо наявність у певному об'єкті якихосьознак, властивостей, зв'язків з іншими об'єктами.

Судження є істинним, якщо воно адекватно відображає зв'яз­ки та взаємовідносини, що існують в об'єктивній дійсності, і що перевіряється практично.

Міркування являє собою низку пов'язаних між собою су джень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якої-небудь думки, довести її або заперечити, відстояти її в суперечці.

Умовиводом називають таку розумову дію, або форму мислен­ня, в якій з одного або декількох певним способом зв'язаних су­джень, що відображають взаємовідношення предметів чи явиш об'єктивної дійсності, виводиться нове судження. Умовиводи бу­вають індуктивні, дедуктивні та аналогічні.

Індуктивний умовивід — умовивід, в якому ми йдемо від фактів до узагальнень, від менш загальних—до більш загальних суджень.

Дедуктивний умовивід — умовивід, в якому ми йдемо від за­гальних суджень до часткових і поодиноких.

Індукція і дедукція нерозривно пов'язані між собою в людсь­кому мисленні. За допомогою індукції робляться загальні вис­новки. Шляхом дедукції застосовуємо їх до нових ситуацій.

Аналогія —умовивід, що грунтується на подібності деяких оз­нак об'єктів.

Мислення є логічним, якщо хід думок правильно відображає зв'язок предметів, явищ об'єктивної дійсності.

Поняття формуються у процесі мислення, в судженнях і умо­виводах про предмети і явища об'єктивної дійсності.

Кожне поняття характеризується певним обсягом і змістом. Обсяг поняття — це відображене в ньому коло об'єктів, а зміст -відображена в ньому сукупність їх істотних ознак.

Загальні поняття — поняття, в котрих відображаються істотні властивості класів предметів.

Конкретні поняття — поняття, в котрих відображаються певні предмети, явища чи їх класи з їхніми істотними ознаками, зв'яз­ками і відношеннями.

Абстрактні поняття відображають ті чи інші властивості об'єктів відокремлено від них самих (хоробрість, добро, вартісність), які є завжди загальними.

Різновиди мислення. Мислення відбувається за загальними оз­наками, спільними для всіх людей, водночас набуває відмінних особливостей залежно від змісту задач. Відповідно до цього мис­лення буває технічним, науковим, художнім тощо.

Технічне мислення спрямоване на розв'язання різних техніч­них задач.

Наукове мислення спрямоване на розв'язання теоретичних, наукових задач. Художнє мислення виявляється у виконанні зав­дань художнього зображення особливостей дійсності, зокрема лю­дей, їх життя, суспільних і виробничих відносин.

Індивідуальні відмінності в мисленні людей. Мислення за тих чи інших умов характеризується глибиною, послідовністю, само­стійністю, критичністю, гнучкістю, швидкістю.

Глибина мислення характеризується вмінням людини проник­нути в суть пізнаваних явищ, розкривати їх причини, дошукува-. тися їх основ, всебічно з'ясовувати їх зв'язки з іншими явищами об'єктивної реальності, передбачати хід подій.

Поверховість мислення протилежна глибині мислення. Це вдо­волення частковим з'ясуванням зв'язків тих чи інших явищ, не­достатня диференціація зрозумілого і незрозумілого, доведеного інедоведеного.

Послідовність мислення полягає в умінні людини дотримувати­ся його логічних правил, не суперечити самій собі в своїх міркуван-нях, доводити і обґрунтовувати свої висновки, стежити за тим, щоб думки випливали одна з одної, не відхилялися від теми міркуван-ня, дотримуватися певного плану у викладі думок, контролювати їх хід. Послідовність—істотна властивість правильного мислення.

Самостійність мислення — вміння людини ставити нові про -блеми, знаходити нові підходи до їх розв'язання, виявляти ініціа­тиву в розв'язанні тих завдань, котрі постають у повсякденному житті. Це необхідна передумова новаторства в науці і техніці.

Критичність мислення полягає у здатності переглядати погля­ди, теорії, що вже склалися, змінювати їх, якщо вони вступають у суперечність з новими даними науки і практики.

Гнучкість мислення — вміння змінювати спосіб розв'язання проблеми, знаходити нові шляхи її розв'язання, бути вільним від шаблону в з'ясуванні питань, беручи при цьому до уваги конк­ретні обставини, за яких відбуваються ті чи інші явища, події.

Інертність мислення вимірюється часом, протягом котрого різні люди впорюються з одними і тими самими пізнавальними завданнями, правильно й обгрунтовано їх розв'язуючи.

Розрізняють три види мислення: наочне, діюче, пов'язане з практичною діяльністю; образне, при якому предмети безпосе­редньо не сприймаються, а уявляються в пам'яті (уявлення дея­ких технологічних операцій); абстрактне, коли вивчаються за -гальні поняття і закономірності.

Особливий тип мислення, характерний для оператора — one -ративне мислення, яке здійснюється в ході практичної діяльності та спрямоване на розвязання практичних завдань і характери зується швидкістю.

Властивості мислення, такі як швидкість, винахідливість, кмітливість, точність дії при раптовій зміні ситуації вимагають спеціального тренування як в реальних умовах, так і шляхом мо­делювання складних ситуацій чи окремих їх елементів за допомо­гою тренажерів і спецметодів.

1.5.3. Увага

Увага—це і психологічний стан, який характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності та міру зосередженості на відносно малій (дії, предметі, праці, явищі), який стає усвідомленим та концент­рує на собі психологічні і фізичні зусилля людини протягом певно­го виннику часу.

Увага—це концентрація свідомості на певному об'єкті чи діяль-ності з одночасним відвертанням від всього іншого; фізіологічною основою увага є осередок оптимального збудження певноїділян-ки кори великих півкуль головного мозку.

Людська свідомість постійно спрямована на якісь об'єкти, думки чи діяльність. Увага пов'язана з волею. Залежно від волі увага буває активною і пасивною.

Пасивна увага виникає без свідомого вольового зусилля під впливом зовнішніх подразників і триває доти, поки вони діють (сильний звук, світло тощо). Це низька форма уваги, яка вини­кає за законом орієнтовного рефлексу і є спільною для людини і тварини.

Активна увага — свідома увага, яка вимагає вольового зусилля ізавжди спрямована на сприйняття об'єктів і явищ з наперед по­ставленою метою (праця оператора).

Пасивна й активна увага взаємодіють і доповнюють одна одну.

Активна увага, вимагаючи вольового зусилля і нервового на­пруження, швидше втомлює людину.

Розрізняють і зовнішньоспрямовану (табло приладів) і внутріш-ньоспрямовану (думки, переживання) увагу.

Обсяг уваги — кількість об'єктів, котрі можуть бути сприй­няті одночасно і досить чітко.

Звичайно людина охоплює поглядом 6—8 об'єктів, при вико­нанні певної роботи — 2—3 об'єкта. Обсяг уваги пов'язаний з роз­поділ ом уваги.

Розподіл уваги - це здатність людини зосередити увагу на де­кількох об'єктах чи одночасно виконувати дві і більше дій.

Швидкість переключення уваги — здатність швидко змінювати об'єкти, на яких спрямована увага, швидкість переходу від одно­го виду діяльності до іншого, що вдосконалюється в процесі проф-Діяльності і підвищує надійність робітників в критичній си­туації. Для безпеки праці велике значення має обачність, тобто здатність бачити те, що необхідно у дану мить.

Основа обачності — розподіл і переключення уваї и, що забез­печує своєчасне визначення можливості ускладнення ситуації і правильну послідовність дій, що запобігають аварійним ситуа -ціям. Інтенсивність і стійкість уваги — важливі якості людини.

Інтенсивність уваги — це ступінь її напруження при сприй­нятті об'єкта: із збільшенням інтенсивності уваги сприйняття стає повнішим і чіткішим.

Стійкість уваги — утримання необхідної інтенсивності уваги протягом тривалого часу, що залежить від ступеня тренованості людини.

Неуважність — протилежна стійкості уваги і умовно по­діляється на три ступеня:

- неуважність через слабкість та нестійкість активної уваги як результат неготовності діяти;

- надмірна інтенсивність і трудність переключення уваги я к результат зосередження на певному різновиді діяльності, питан­нях чи проблемах під впливом надмірних особистих переживань;

- слабка інтенсивність уваги при перевтомі, у хворобливому стані чи після вживання алкоголю, що характеризується слабкою концентрацією і ше більш слабким переключенням;

Найчастіше увага знижується при перевтомі. Правила тренування уваги:

- уважно виконувати роботу завжди і в будь-якій ситуації;

- зосереджувати увагу в будь-який момент на певному пред­меті чи діяльності;

- ставитися з зацікавленням до предмета чи роботи, що підви -щує увагу;

- чітка організація праці і здоровий психологічний клімат в колективі;

- дисциплінованість, рішучість і наполегливість;

- постійні вольові зусилля.

1.5.4. Сенсомоторні реакції

Сенсомоторні реакції — зворотні дії людини на усякі відчуття. які сприймаються органами чуттів. Дані реакції бувають прості і складні.

Прості сенсомоторні реакції— це швидка відповідь наперед відо­мим простим рухом на раптовий сигнал, який також наперед відо­мий (швидке натискання кнопки чи реакція на сигнал лампочки).

Складні сенсомоторні реакції — це відповідь на декілька напе­ред відомих сигналів, на кожний з яких слід відповідати певним наперед відомим рухом (послідовне засвічування на табло 2—3 різнокольорових лампочок, які гасять, натискаючи на відповідні кнопки). В кожній сенсомоторній реакції є прихований (латент­ний) і моторний періоди.

Латентний період — це час від моменту появи сигналу до по­чатку руху. Латентний період простої реакції в середньому стано­вить на звуковий сигнал -0,14с, на світло - 0,2 с

Моторний період - час виконання руху..

Час складної реакції значно перевищує час простої і залежить від таких чинників:

- стаж роботи, очікування небезпеки, настрій, заняття спортом (зменшують час реакції);

- хвороба, вживання ліків, алкоголю, радіація сонця, атмосферний тиск, вік, перевтома, рух у темряві, переляк, поганий настрій тощо (збільшують час реакції),

Сенсомоторна реакція характеризується правильністю, точні­стю і своєчасністю. Можна вчасно зреагувати, але вчинити непра-вильно.Час реакції збільшується з віком, хоча з часом досвід у вмінні прогнозувати ситуацію компенсує сповільнену реакціїо. Час реакції' водія — 0,75 с, за містом — 2,5 с, він залежить від швидкості автомо­біля, від віку водія, його професшності (старші за віком мають реак­цію 0,5— 1,5 с, у водіїв з меншим досвідом час реакції — 1—2 с).

1.5.5. Схильність до ризику та обережність

Ризик в контексті психологічних властивостей людини — дія навмання, яка вимагає сміливості, відвага в надії на щасливий ре­зультат.

В системі "людина—машина" людина —слабша ланка. Зрос­тає ціна помилки. 90% усіх травм є наслідком прямої вини потер­пілих (Англія); із 100 загиблих пілотів 90 є жертвами власних по­милок (США).

Обережність є набутою, вихованою психічною властивістю, наслідком свідомого і дисциплінованого ставлення людини до праці.

Необережність — це дії, які виходять за рамки вимог безпеки, правил та інструкцій, режиму праці і відпочинку, через недисцип­лінованість чи незнання технологічних процесів і пов'язаних з ними потенцій них небезпек; наслідок анатомофізіологічних і психічних вад людини або наслідок звикання до небезпеки. Надмірна обе­режність також робить людину незахищеною в екстремальних си­туаціях.

1.5.6. Потреби

За Е.Маслоу (США) існує 5 основних рівнів потреб людини: Фізіологічні; потреба безпеки; потреба спілкування; потреба при­хильності, любові та поваги; потреба самовираження, тобто реалі­зації здібностей.

Потреби поділяються на біологічні, соціальні, ідеальні.

Біологічні потреби покликані забезпечити індивідуальне та ви­дове існування людини (плюс потреби економії сил, які спонука­ють людину шукати простий, легкий шлях реалізації і досягненні своєї мети).

Соціальні потреби — бажання належати до певної соціальної групи і посідати в ній певне становище, користуватися прихиль­ністю оточення, бути об'єктом їх уваги та любові. Це потреба відстоювати свої права, виконувати свої обов'язки по відношен­ню до інших членів суспільства.

Ідеальні потреби — потреби пізнання навколишнього світу і його окремих частин та своєї місії в ньому; пізнання сенсу і при­значення свого існування на Землі.

Кожна група потреб зумовлює відповідні різновиди діяль­ності: виробничу, (матеріальну), духовну, соціально-політичну.

1.5.7. Здібності

Здібності— це істотні психічні властивості людської особис­тості, що виявляються в її цілеспрямованій діяльності і зумовлю­ють її успіх.

Здібності характеризують людину як особистість. Людина тому і є особистістю, оскільки відрізняється від інших людей свої­ми здібностями. Здібності людини — "сплав" природних особли­востей нервової діяльності і прогресивних змін її, зумовлених об­ставинами життя і виховання.

Розрізняють загальні та спеціальні здібності.

Загальні здібності притаманні багатьом людям і, завдячуючи їм, одна і та сама людина може успішно оволодіти різними видами діяльності.

Спеціальні здібності — це такі властивості особистості, якіда-ють змогу досягти вершин у певній вузькій діяльності (спорт,ми-стецтво, наука тощо). Різновиди діяльності мають свої спеціальні вимоги. Утому, як людина задовольняє ці вимоги, виявляються особливості її спеціальних здібностей. Спеціальні здібності тісно пов'язані з загальними, а останні виявляються у тих чи інших спеціальних здібностях.

Талант— видатні здібності в одній або декількох галузях діяль­ності, що виявляється у творчому розв'язанні завдань.

Геніальність — найвищий ступінь розвитку здібностей. Генії залишають глибокий слід в житті суспільства, відкривають нові етапи розвитку науки, техніки, мистецтва.

Задатки — природні можливості розвитку здібностей кожної людини. Задатки є потенцією розвитку здібностей і мають бага­тозначний характер. Здібності — це реалізовані задатки людини.

Обдарованість визначається індивідуальною своєрідністю за­датків кожної людини, тобто здатністю людини до розвитку ії здібностей.

Організаторські здібності сприяють розвитку різних галузей суспільної діяльності і визначаються швидкою орієнтацією в си­туації, спостережливістю, творчою уявою та ініціативністю, сміли­вістю, твердістю, здатністю ризикувати.

Структура здібностей. Основні компоненти здібностей:

- знання — показник розумового та загального духовного розвитку особистості;

- уміння — знання людини в дії;

- спостережливість — здатність людини швидко сприймати і помічати істотне;

- пам'ять — внутрццня умова розвитку здібностей;

- уява, або фантазія;

- мислення — вирішальний структурний компонент здібно­стей при навчанні;

- мовлення — засіб спілкування людей і їх розумової та прак­тичної діяльності;

- мотивація;

- наполегливість, сила волі.

Видатні люди відрізняються від інших тим, що у них ці влас­тивості особливо розвинені, а їх поєднання виявляється дуже сприятливим для успіху творчої діяльності.

1.5.8. Комунікабельність

Комунікабельний — здатний, схильний до контактування (з'єднання),налагодження контактів і зв'язки. Найважливіший ефект людської діяльності - праця, пізнання, спілкування. Спілку­вання - багатопланове явище, яке містить комплекс компонентів, серед яких домінують три основні:

- комунікабельність — здатність отримувати задоволення від
процесу комунікації;

- соціальна спорідненість — бажання перебувати в су­спільстві, серед інших людей;

- альтруїстські тенденції — прагнення безкорисливо робити добро людям.

Спілкування в найрізноманітніших його проявах — основни й компонент комунікативних здібностей.

Риси комунікабельності. Допитливість породжує увагу, спос­тережливість, пам'ять на все, що стосується оточення. Комуніка­бельна людина не є надзвичайно компанійською, але неперевер­шена у спілкуванні.

Комунікабельна людина дуже спокійна. її супутні риси: відкритість сприйняття, легкість переключення уваги, невиму­шеність у поведінці, деякий авантюризм, душевний спокій.

Комунікабельна люди на сприймає ваш погляд якпогляд ста­рого знайомого. У контакті, у саморегуляції — висока чутливість до змін. Реакція швидка і точна. Вловлює найтонші інтонації у бесіді. Бесіда йде гладко і приємно. Супутні риси: тактовність, кмітливість, дотепність, артистизм. Комунікабельна людина — прекрасний оповідач, імітатор, володіє багатством жестів та інто­націй, легко перевтілюється.

На фонідоброрушностікомунікабельналюдинане позбавлена агресивності, як необхідного у людських стосунках підтексту сили.

Комунікабельній людині притаманні відкритість, відсутність забобонів, несприйняття будь-яких інших думок і поглядів.

Ставлення до людей доброзичливе. Без симпатії не може ви­никнути зацікавлення. Випроміненнядоброзичливості повертаєть­ся відбитим світлом—симпатією. Такий своєрідний комунікабель­ний ідеал людини.

Причини поганої комунікації. Це недостатнє розуміння важли­вості спілкування. Деякі керівники вважають, що підлеглі повинні виконувати їх вимоги без зайвих запитань і їм не обов'язково зна­ти про загальний стан справ. Там підлеглі шукають відповідь, де інформація не завжди вірогідна, не довіряють таким керівникам. 20—30% інформації від адміністрації надходить до робітників, а до керівників — не більше ніж 10% запитів робітників.

Неправильна установка свідомості. Установка свідомості — це ставлення людини до оточення, яке базується на досвіді життя. Дефекти установки свідомості виражаються в стереотипах і мис­лення, упередженості уявлень, неправильних стосунках, нехту­ванні фактами.

1.5.9. Компетентність

Компетентність — наявність певних знань і повноважень у ви­рішенні якоїсь справи, повноважність і повноправність у розв'я­занні певної проблеми.

Право вирішувати і право діяти — наслідок повноти знань, досвідченості, активності. Це глибинний взаємозв'язок знань із правом вирішувати.

Компетентність — запорука підвищення в посаді; компе­тентність повинна винагороджуватись.

Принцип Пітера. В ієрархії кожний індивідуум має здатність підніматись до рівня своєї некомпетентності. За цим принципом для кожної існуючої в світі посади десь є людина, не здатна їй відповідати. При службових змінах цю посаду обійме саме вона; уся корисна праця виконується тими, хто ще не досяг рівня своєї некомпетентності; посісти посаду важче, ніж втриматись на ній.

Теорія розподілу. Коли компетентність працівника не загро­жує існуванню ієрархії, з нею змирюються. Ієрархія створюється для підтримання порядку, а не для ліквідації некомпетентності, і не для того, щоб виявляти і нагороджувати компетентність. Ме­тою створення організації є якась справа, яку треба виконати. При влаштуванні на роботу людина володіє компетентністю, яка не­обхідна на вихідному рівні її службової діяльності. Але надалі з просуванням по службі виявляється тенденція, яку описує теорія розподілу: більшість утворює групу помірно компетентних пра­цівників, а компетентні і некомпетентні виявляються в меншості (рис. 14). Крім того, є ще два типи індивідуумів: надкомпетентні та наднекомпетентні. Надкомпетентним є той, хто знає, як вико­нати роботу найкраще. Нерідко це є підставою для звільнення працівника, оскільки він руйнує ієрархію. Інший тип працівни­ка, який створює загрозу ієрархії і якого також намагаються звільнити —над некомпетентна особистість. За принципом Піте­ра сметана підходить догори, доки не скисне. Для кожної посади є людини не здатна їй відповідати. При службових переміщен­нях цю посаду обійме саме вона; уся корисна праця здійснюється тими, хто ще не досяг рівня своєї некомпетентності; посісти поса­ду важче, ніж втриматися на ній.

Міжієрархічні стрибки. Перейшовші в іншу ієрархію, звільне­ний за некомпетентність, невдаха може досягти успіху, що пояс­нюється міжієрархічним стрибком.

Зламаний щабель. Бувають випадки, коли працівник стає не компетентним, хоча й залишається на досягнутому рівні. Люди, які досягають високого рівня компетентності, можуть стати жерт­вами запізнення. Зникає рівень, на якому вони були компетент­ними.

Рис. 14. Класифікація компетентності

1 — наднекомпетентність; 2 — некомпетентність; З — помірна

компетентність; 4 — компетентність; 5 — надкомпетентність.

Самодостатність — повна зайнятість службовими обов'язка­ми без турбот за кінцевий результат, хоч в ідеалі л юдина оцінюєть­ся за кінцевим результатом її праці. Бюрократія вимагає від пра­цівника підтримки статусу-кво і збереження законів ієрархії.

Незамінні некомпетентні. Декого не висувають на більш ви­сокі посади, вважаючи їх незамінними на теперішній посаді. Коли рівень некомпетентності збігається зрівнем незамінності, вини­кає аномалія — незамінний некомпетентний працівник.

Причини руху до некомпетентності (концепція Е.Маслоу, не­врологічний підхід та застереження за Пітером). Існує ряд причин, за котрими люди прагнуть досягти рівня своєї некомпетентності. В концепції Е.Маслоу, американського психолога, доводиться, що в природі людини закладено просуватися вперед і вище. Л юдина має набір потреб, які шикуються в ієрархічний ряд. Задовольнив­ши первинні потреби підтримання життя, на першому плані по­стає потреба безпеки; потім виникають соціальні потреби, потре­би утвердження престижу або свого «Я», потреба самореалізаціі.

Особисті потреби — це потреби визнання і престижу, самоут­вердження та успіху.

Соціальні потреби пов'язані з визначенням свого стану щодо інших людей. Одвічне прагнення піднятися якнайвище -природ­на потреба людини.

Агресивність і суперництво. Агресивність — це і шляхетний по-щук громадського схвалення, і насильницькі дії, які здійснюються заради утвердження фізичного панування. Суперництво без пра­вил — це бійка і війна, бо ресурс агресивності людини, цей демон зла та насильства, безмежний.

Проте агресивність і суперництво — не обов'язкові риси людської природи.

Неврологічний підхід. Неврологи донедавна людський мозокуяв-ляли у вигляді комп'ютера із сірої вогкої маси, розділеної на дві рівні частини — ліву і праву півкулі зі своїми особливими функ­ціями (ліва керує мовою, права -просторовою образною уявою). Робота лівої півкулі—це свого роду лінійне, аналітичне, дедуктив­не мислення. Права півкуля охоплює всю картину, узагальнює.

Урівноваженість обох півкуль забезпечує здатність логічно мислити, організовувати послідовно свою діяльність, скласти інструкцію і виконувати іншу роботу, яка залежить від лівої пшкулі. Людина з розвиненішою правою частиною мозку охоп­лює всю картину і узагальнює її творчою думкою.

Людина з розвиненішою лівою півкулею на основі аналізу обов'язково виводить правила та закономірності, але і не отримує цілісної уяви про суть справи. Однак вона визначає норми і стан­дарти для суспільства.

Рефлекси заохочення. Прагнення досягти задуманого послідов­но підтримується і стає умовним рефлексом.

Компетентність і управлінський персонал. Керувати -це бачи­ти перспективу. Управляти — стежити за ходом подій. Оцінка чи вимір остаточного результату — єдиний науковий спосіб визна­чити компетентність. До успіху прагнуть усі люди. Людина впер­ше намагається досягти успіху, іти вперед все вище і вище до ща­стя, поваги, добробуту. Іноді це прагнення успіху стає нав'язли­вим, зовнішні прояви успіху цінуються більше, ніж успіх. Піднятись до рівня компетентності — велике досягнення. Досяг­нувши рівня некомпетентності, людина може стати могутньою. Могутність — це сила, яка дає можливість знеособити людину. В Цьому полягає суть застереження за Пітером.

1.5.10. Характер і темперамент

Характер - сукупність найстійкіших психічних рис особис­тості людини, які виявляються у її вчинках та діях.

Це "сплав" вроджених і набутих форм поведінки, вирішаль ну роль в якому відіграє виховання і навчання (І.Сєченов). Ха­рактер в першу чергу залежить від виховання і меншою мірою -від індивідуальності. Стійкі психічні властивості людини, чи риси її характеру, дають нам змогу певним чином предбачити поведін­ку людини у різних життєвих ситуаціях.

Існують чотири групи рис характеру людей:

- перша група — мужність чи боягузство, принциповість чи безпринципність, оптимізм чи песимізм (ставлення людей до суспільних явиш і подій);

- друга група — ставлення людини до людей; товариськість чи замкнутість, довірливість чи підозрілість, ввічливість чи грубість, правдивість чи брехливість тощо;

- третя група виражає ставлення людини до праці: лінощі чи працездатність, недбальство чи акуратність, безвідповідальність чи сумлінність;

- четверта група визначає ставлення людини до себе: висока вимогливість чи самозакоханість, соромливість чи чванство, са­мокритичність чи самовпевненість, егоїзм чи альтруїзм.

Характер людини різнобічний, але він є сумою окремих пси -хічних рис, які перебувають у складному взаємозв'язку.

Темперамент — індивідуальна особливість психіки людини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Виявляєть­ся через силу, швидкість, напруженість та урівноваженість пере­бігу психічних процесів індивіда, яскравість та стійкість його емоцій та настроїв.

Існує кілька типів особистості: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Флегматичний темперамент є найбільш поміркованим. По­чуття оволодівають людиною повільно і повільно розвиваються. Флегматик холоднокровний, не поспішає швидко розв'язувати проблеми. Повільний, статечний, солідний, нетерплячий і напо­легливий; не дратується, не скаржиться, але і байдужий до інших: надійний; неохоче втручається в суть проблеми.

Непомірковані темпераменти — жовчний, сангвінічний і ме­ланхолійний.

Холерик (жовчний темперамент) — сильний, енергійний та на­полегливий під впливом пристрасті, яка швидко спалахує. У нього безмежне честолюбство, ревнощі, мстивість, гординя під гнітю-

чим впливом пристрасті. Мало міркує і швидко діє; завжди вважає себе правим; важко визнає свої помилки. Пристрасть захоплює його і може призвести до загибелі власної, або до загибелі інших.

Сангвінік прагне насолоди, почуття легко збуджуються, але вони нетривалі. Захоплюється всім приємним, симпатизує іншим, то­вариський; проте непостійний, на нього не можна розраховувати у відповідальну хвилину. Легко сердиться і легко кається. Щедрий на обіцянки і легко забуває про обіцяне. Довірливий і легковір­ний. Любить створювати проекти, про які відразу ж забуває. По­блажливий до себе та інших. Легко заспокоюється. Ласкавий, доб­розичливий, товариський, нездатний до егоїстичних розрахунків.

Меланхолік схильний сумувати. Легко збудливий, як і сангвінік. Частіше переважають неприємні почуття. Задоволення виявляється рідко, страждання іншого завойовують його симпатії. Він бояз­кий, нерішучий, недовірливий. Впадає у відчай через перешкоди в житті, позбавляється енергії і стає нездатним подолати труднощі.

Але ці чотири типи не вичерпують усього розмаїття особисто­стей, існують їх різноманітні поєднання і переплетення. Це особ­ливості вищої нервової діяльності за І.Павловим. Вони залежать від сили процесів збудження і гальмування, які визначаються у свою чергу працездатністю нервових клітин, урівноваженістю і рухомістю нервових процесів. Тому І. Павлов характеризує чоти ри основні типи нервової системи таким чином:

- сильний неурівноважений;

- сильний урівноважений рухомий;

- сильний урівноважений інертний;

- слабкий.

В основу типізації особистостей покладено критерій типу мис­лення: теоретичне, інтуїтивне, наочно-образне і практичне; співвідношення мислено-розумових і емоційних компонентів.

Психологічна характеристика цих типів є синтезом кількох типологій. Використані типи темпераменту за Гіпократом (холе­рик, сангвінік, флегматик, меланхолік), типологія характерів за К. Юнгом (екстраверт і інтраверт) і типи вищої нервової діяль­ності за І.П.Павловим (сильний неврівноважений, сильний урів­новажений рухомий, сильний урівноважений інертний і слабкий). Згідно з цією типізацією розрізняють такі типи: мислительно-інтуїивний, інтуїтивно-мислительний, емоційно-інтуїтивний, інтуїтивно-емоційний, мислительно-розумовий, розумово-мис-литтельний, емоційно-розумовий, розумово-емоційний.

1.5.11. Емоції

Емоції — де переживання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає, що робить. Тобто до речей і явищ навколишнього світу, до людей, до їх дій і вчинків, до праці, до самого себе.

Емоційний процес розвивається в такій послідовності: підсвідоме прицінювання — зіставлення — фізіологічне настрою­вання і переживання. Моменти прицінювання, фізіологічного на­строювання і переживання фактично складаються з мікромоментів і наведена вище схема відображає лише послідовність коротко­часних моментів.

Емоції — спонукальний рефлекторний апарат для задоволен­ня потреб людини, бо вони обслуговують потреби, спонукаючи до необхідних для їх задоволення дій.

При зміні умов життя чи діяльності потреби задовольняються -виникають позитивні емоції, при незадоволенні потреб—негативні.

Емоції бувають нижчі і вищі; позитивні і негативні; стенічні і астенічні, емоційні реакції та емоційні стани.

Нижчі і вищі емоції. Нижчі почуття пов'язані з задоволенням чи незадоволенням тих чи інших фізіологічних потреб. Виші емоції виникають на базі задоволення духовних потреб. Вони мають яс­краво виражений суспільний характер і свідчать про ставлення людини до явищ суспільного життя — моральних, інтелектуаль­них, естетичних.

Чіткого поділу на вищі та нижчі почуття немає.

Позитивні і негативні емоції. Позитивні емоції- позитивна оцін­ка об'єкта, явища (радість, любов, захоплення тощо); негативні емоції — негативна оцінка (гнів, страх, огида, жах тощо). Нега­тивні емоції виникають при дефіциті інформіації, нестачі відо­мостей чи вмінь. Виникненню їх сприяють висока відпові­дальність за людей, хворобливий стан і втома.

Стенічні емоції — емоції, які підвищують життєдіяльність (радість).

Астенічні емоції — почуття прагнення, котрі гальмують жит­тєдіяльність, знижують енергію суб'єкта (журба).

Емоційні реакції (процеси) — короткочасні реакції на певний об'єкт, подію, ситуацію.

Емоційні стани—більш статичні, тривалі. Це ефект віддіїсиль-ної емоційної реакції. Емоційний стан, який виник внаслідокдіі

певної емоційної реакції, може означати ставлення людини до різноманітн их явищ дійсності. Вони різні за силою та інтенсив­ністю впливу на людину. Емоції — це власне емоційні реакції середньої сили, які добре контролюються свідомістю.

Емоційна реакція, яка має особливо інтенсивний характер, змушує людину частково втрачати контроль над собою, кричати або робити незапрограмовані чи непродумані вчинки, нази­вається афектом.

Стан афекту найчастіший у людей з нестійкою психікою. При цьому не всі особисті компоненти включаються в регуляцію по­ведінки. Поведінка людини нерегульована, свідомість звужена. Загальмувати стан афекту дуже важко. Потрібно переключати людську увагу (рахувати до 20 чи стискати і розтискати кисті рук 20-30 разів).

Існує велика група емоційних станів, де на першому місці пе­ребуває специфічний компонент попереднього переживання (не­задоволення, тривога, переляк, радість, розчулення, гнів, журба). Коли при цьому компонент збудження слабкий і тривалий, то такий стан називається настроєм.

Стрес (напруга) — сукупність захисних фізіологічних реакцій, які віддзеркалюють дію зовнішніх чинників (стресів). Причини стресів різноманітні: необхідність робити те, що не хочеться, — брак часу; хтось підганяє, не дає зосередитись; внутрішнє хворобливе напруження, сонливість, куріння, алкоголізм, сімейні чи вироб­ничі конфлікти, незадоволення життям, борги, комплекс непов­ноцінності, брак відчуття поваги до себе ні вдома, ні на роботі.

Прикмети стресового напруження: неможливість зосередити­ся, часті помилки в роботі, постійне почуття втоми: дуже швидка мова, біль голови, спини, шлунку; підвищена збудливість, щезає апетит; втрата почуття гумору; постійне відчуття недоїдання.

Емоційні переживання супроводжуються певними змінами Фізіологічного стану організму. При переляку кров відходить від обличчя, а соромлячись, людина червоніє, настає застигла поза ("від страху кинуло в піт", "волосся стає дибки", "ще митьсер-це"). Рухи стають виражальними, змінюється хода, поза, міміка, інтонація. Бо рухи - це мова емоцій. Змінюється пульс, дихання. увага звужується, переключення загальмоване, рухи стають різки -ми, неточними, погано скоординованими, порушується пам'ять; неправильно оцінюється ситуація, допускаються технологічні по-

милки, змінюється поведінка людини. Емоціїзумовлюють пере­будову життєво важливих фізіологічних функцій, мобілізують резервні можливості організму, загострюють зір, слух, настає за­гальна зібраність, підвищується пильність і обережність тощо.

1.5.12. Воля

Воля — це здатність людини управляти своїми діями і вчинку -ми. Вона виражається у високому самовладанні в небезпечних ситуаціях, умінні подолати перешкоди, які виникли на шляху до­сягнення мети, здатності підкоряти свої бажання вимогам обо­в'язку, вмінні долати почуття невпевненості, сумнівів і страху.

Щоб виховати волю, слід завжди виконувати прийняте рішен­ня навіть у дрібницях, бути послідовним і вимогливим до себе, критично оцінювати свої дії і вчинки, не чинити імпульсивних дій, переборювати такі недоліки, як невпевненість, запальність, недисциплінованість, нерішучість, легковажність, недбалість, боягузство.

Мотив — це відповідь на запитання, чому людина хоче досяг­ти поставленої мети. Мета досягається через боротьбу мотивів, яка завершується рішенням, а потім відповідною дією.

Вольовими якостями є дисциплінованість, самовладання, рішучість, наполегливість тошо.

Дисциплінованість — підкорення своїх дій вимогам громадсь­кого обов'язку, сумлінне виконання своїх обов'язків. Це якість, що забезпечує моральну спрямованість поведінки, що виявляєть­ся в здатності виконувати всі вимоги моралі і правил співжиття, це готовність докласти всіх зусиль та енергії для своєчасного, точно­го, бездоганного виконання поставленого завдання; це завершен­ня розпочатих справ, виховання навичок належної поведінки; умі­ння спланувати свої дії, організовано діяти за прийнятим планом.

Самовладання — вміння за будь-яких умов управляти своєю розумовою діяльністю, почуттями і вчинками. Це основа сміли­вості, подолання страху в критичній ситуації.

Рішучість — здатність швидко оцінювати ситуацію, прийма­ти рішення і без вагань виконувати їх.

Наполегливість — здатність довго і цілеспрямовано втілювати в життя прийняте рішення.

Терпіння — активне і цілеспрямоване подолання труднощів Від наполегливості слід відрізняти впертість.

Впертість — це необгрунтована настирливість, коли при ви­конанні вольової дії людина не зважає на думку інших людей, на нові обставини, які вимагають нових рішень.

Волю можна розвивати і виховувати.

1.5.13. Моральна свідомість

Моральна свідомість — стрижнева складова формування мо­ральної вихованості людини, яка визначається як відображення в свідомості людини принципів, норм поведінки, що регулюють ставлення людей один до одного й до суспільства.

Моральні знання — основа розвитку моральної свідомості лю­дини, основний її компонент, це засвоєння і формування певно­го ставлення особистості до моральних явищ, до самої себе.

Моральна оцінка і самооцінка — складові моральної свідомості.

Моральні ідеали — специфічне відображення дійсності у ви­гляді завдань, цілей, уявлень про майбутнє. Це ідеальна модель бажаного, критерій оцінки сучасного щодо майбутнього. Ідеал — це не тільки об'єктивна етична категорія, а й емоційно забарвле­ний, внутрішньо сприйнятий особистістю образ, який стає регу­лятором її власної поведінки та критерієм поведінки інших лю­дей; наявність позитивних моральних ідеалів. Це одна з необхідних умов виховного процесу.

Морально свідома людина — самостійна людина, якій прита­манні такі риси: незалежність, творча ініціатива й критичність, трудова активність, ентузіазм, вимогливість до себе.

Рівень сформованості вимогливості — це критерій дієвості кри­тичного ставлення до себе; наявність потреб і мотивів вимогливо­го ставлення до себе без контролю.

1.5.14. Психологія натовпу

• Психологічні закономірності поведінки натовпу дуже мало залежать від освітнього чи культурного рівня людей, що утво­рюють натовп.

їх перетворення у натовп досить, аби сформувалася свого роду колективна душа, що змушує їх відчувати, думати і діяти зовсім інакше, ніж думав би, діяв і відчував кожен з них окремо", — пи-сав Французький соціолог і психолог XIX ст. Г. Лебон.

Натовп - це народ, що вийшов на вулицю, це особлива спільність людей, що розрізняється чотирма основними різновидами: натовп випадковий, експресивний, конвенційний і діючий.

Випадковий натовп — чималий гурт людей, чию увагу привер­нула надзвичайна подія (аварія, вибух тощо).

Експресивний натовп утворюється з людей, згуртованих спільним прагненням висловити свої почуття радості, горя, про­тесту, солідарності тощо (весілля, похорон, мітинг, маніфестація).

Конвенційний натовп — учасники масових розваг, глядачі на стадіоні, що об'єднуються ніби за домовленістю — конвенцією вигуки "Браво", "Слава", "Ганьба"). їх об'єднує не тільки (цікавість до масового дійства, але й готовність реагувати на ньо­го згідно з ритуалами або нормами, що не мають офіційного ха­рактеру.

Спільні риси натовпу:

- натовп — завжди велика група людей.

- натовп існує протягом досить короткого часу.

- люди в натовпі розміщуються дуже щільно на невеликій площі, у безпосередній близькості, що дає можливість підтримувати між собою зоровий і слуховий контакти, постійно отримуючи інформацію про реакції одне одного на слова оратора, який виступає на мітингу.

Натовп живе єдиним настроєм, швидко радикалізується, змінює характер і спрямованість дій. Людська психіка в натовпі швидкозмінна і нестійка, призводить до трагічних наслідків.

Людська психіка в натовпі.

1. У натовпі особистість "розчиняється", нівелюється.

2. Натовп — найчутливіший барометр корінних інтересів на­роду, класів, колективів, проте "глухий" до інтересів окремої осо­бистості.

3. Втрата індивідуальності в натовпі; люди однаково відчува­ють і думають, схильні до однакових рішень і вчинків.

4. "Колективна душа" натовпу владна, авторитетна.

5. Людина з натовпу позбавлена самобутності і незалеж­ності.

V.

6. Натовп — це підсвідомий рівень вчинків, дій, поведінки.

7. Людина натовпу позбавлена індивідуальності, але дістає ту психологічну захищеність, якої їй бракує у звичайному щоден­ному житті. Адже натовп стає силою нездоланною, що несе в собі надійний захист особистості. Принаймі нам так здається.

8. Люди натовпу через те — безвідповідальні, з домінуючим почуттям безкарності і вседозволеності.

Мислення натовпу. Умовою утворення «колективної душі» на­товпу є спрощення всього, що здатне спрощуватись і посилення всього, шо здатне посилюватись.

Запорукою утворення «колективноїдуші» натовпу є одержан­ня людьми інформації про реакції одне одного на певні події чи явища. У цій величезній інформаційній системі виникає безліч збоїв, перешкод, «шумових ефектів».

Спрощення і посилення — дві взаємопов'язані тенденції — визначають психологічний профіль натовпу.

Спрощується інтелект, посилюються емоції, почуття, пере­живання.

Натовп мислить не логічними категоріями, а цілісними обра­зами, шо вільно асоціюються між собою.

Образ, викликаний оратором, котрий виступає перед натов­пом, повинен збуджувати нові емоції, пов'язані з наступними, ще не виголошеними твердженнями, закликами.

Оратори з логічним мислення бездоганні з огляду на формаль­ну логіку (не люмпени, а інтелігенти, як правило, програють нікчемності). Особливості мислення натовпу вимагають також простоти, лаконічності, завершеності висловлювань.

Категоричність оратора-лідера — найважливіше. Натовп не визнає напівтонів, двозначності, нечесності. Натовп любить прямі дороги без перехресть і не визнає стежок до доріг.

Натовп сприймає лише ті орієнтири, що відтворюють цілісний образ якості подій чи явище.

Слід говорити десять разів те, що хоче почути натовп і сказати після цього те, що хоче оратор, хоч один раз; натовп вже підтри­має, хоч це і протилежить його бажанню і піде за промовцем, або відкине, змете його, якщо сказане буде непереконливим. Тому спілкування з натовпом — велике мистецтво. «Натовп не можна вчити мислити», він ні в кого не питає ні дозволу, ні поради.

Навіювання і зараження. Навіювання — спосіб впливу на люди-ну, який, на відміну від переконання, зводиться до засвоєння лю-диною певної інформації на віру, без критичного аналізу.

3.Фрейд вважав, що історичний феномен натовпу завжди ут­ворювався ³ появою ватажка, який має над натовпом нічим не обмежену владу, в якому натовп вбачає мужність, силу, стійкість, волю до боротьби і перемоги, тобто всі найкращі риси, які хотіли

мати собі, володіти ними.

Ватажок — це власне «Я» натовпу, герой натовпу.

З ускладненням суспільних відносин і внутрішнього світу лю­дей на місці ватажків постають знеособлені абстрактні ідеї. І сьо­годні натовп об'єднується саме довкола них.

Навіювання супроводжується процесом зараження. Якщо на­віювання — це цілеспрямований вплив, то зараження — це мимо­вільна, спонтанна передача емоційного стану однієї людини іншій.

Це атрибут повсякденного людського спілкування ізособли-во сприйнятливими умовами в натовпі. Бо люди в натовпі відчу­вають взаємну близькість на підставі однакового ставлення до ідеалу, ідеї. Виникає так звана циркулярна реакція -обопільно спря -моване, зростаюче емоційне зараження, яке посилює навіюван­ня. Найбільш "заразливі" психічні стани — бажання і прагнення. любов і ненависть, довіра і недовіра, надія і страх.

Але найбільше заражають натовп переконаність і сміливість Коли людина опиняється поза натовпом, то за браком власних переконань і за низького рівня самосвідомості натовп може на­довго або назавжди деформувати психіку особистості.

1.5.15.Психологічний склад українського народу

Життєдіяльність людини залежить від соціально-психологі­чного чинника стійкої спільності людей, що історично склалася на базі спільного економічного, соціального, релігійного, куль­турного, побутового життя, території, мови, тобто нації.

При вивченні БЖД не можна не враховувати соціально-психо­логічного чинника, а саме такого його елемента, як психологія нації.

Яким Ярема в 1935 р. на І Українському педагогічному конг­ресі у доповіді "Українська психіка" визначив типи психології окремих націй незалежно від того, що переважає в її проявах: ек­страверсія чи інтраверсія — світ об'єктів чи світ суб'єктів.

Було висловлено думку, що психологія українців ближчало індуїзму (інтраверсія), ніж до американізму (екстраверсія).

Українське православ'я — нейтральне до політики — несе із собі екстраверсивний характер (поєднання зжиттям, пристосу­вання до його потреб).

Ми перейняті більш етичним духом християнства, ніж мож­ливістю утвердження через нього державної влади. За І. Виш-невським релігія — це духовний зміст життя особистості.

Українській нації притаманні такі особливості:

- перевага емоцій над волею й інтелектом;

- легка запальність і швидке заспокоєння;

- сентиментальність, чуттєвість, ліризм, що виражені в есте­тизмі народного життя й обрядовості;

- егоцентризм, прагнення особистої свободи без належних устремлінь до державності (маємо елементи державних імпульсів шляхтичів П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, L Мазепи, І.Виговського, П.Орлика);

- анархічний індивідуалізм - найбільший ворог єднання;

- миролюбність, відсутність схильності до насильницької експансивності, примиренство до чужої експансивності;

- волелюбність особи, яка є умовою демократизму, вільних об'єднань, федералізму.

Г.Ващенко ще в 1945 р. у праці «Виховний ідеал» дав огляд розвитку української розумової культури, за рівнем якої українці вважаються передовим народом у Європі.

Ось його оцінка особливостей українського народу:

- схильність до синтетичного мислення, яке є найвижливі-шою умовою творчості;

- народ багатий на красу і силу почуттів (пісні, музика);

- охайність, чемність, гостинність, високий моральний стан;

- статева моральність.

Причина недолі українців — хиби нашої волі, яка здеформу­валася зусиллями наших поневолювачів.

Українці — індивідуалісти з елементами аристократизму.

У несприятливих умовах політико-суспільного життя індив­ідуалізм українців перетворюється на егоїзм, замикання в собі, нехтування інтересами України. Форми цього егоїзму — кар'є­ризм, ренегатство, амбіціонерство дріб'язкового характеру. Три­вала відсутність державності притупила почуття громадянина, гос­подаря своєї країни.

Нині головне завдання виховання української молоді -вихо­вання волі, характеру, політичної культури, об'єднуючої ідей­ності, громадянства, готовності дбати про благо Вітчизни, віра в Українську ідею.

Благо Вітчизни визначається такими компонентами:

1 Державна незалежність, можливість для українського на­роду вільно творити своє політичне, соціальне, господарське і Релігійне життя.

2. Об'єднання всіх українців, незалежно від їх територіаль­ного походження, церковної приналежності, соціального стану і

таке інше, в одну спільноту, що пройнята єдиними творчими праг­неннями і високим патріотизмом.

З. Справедл ивий державний устрій, яки й п ідтри мував би л ад у суспільстві і водночас забезпечував би особисті права і волю кожного громадянина й сприяв розвиткові й прояву його здібно­стей, спрямованих в бік громадянського добра.

4.Справедливий соціальний устрій, при якому зникала б і не­можлива була б боротьба між окремими групами суспільства.

5.Високий рівень народного господарства й справедлива організація його, що забезпечувало б матеріальний добробут усіх громадян, було позбавлено елементів експлуатації.

6. Розквіт духовної культури українського народу: науки, ми­стецтва, освіти. Піднесення її на вищий розвиток, щоб Україна стала передовою країною в світі.

7. Високий релігійно-моральний рівень українського народу, реалізація в житті вчення Христа.

8. Високий рівень здоров'я українського народу, зведення до мінімуму всіляких хвороб і виродження.

Потрібно усвідомити, які риси української психіки слід розг­лядати як позитивні, а які — як негативні. Позитивні риси муси­мо вперто культивувати, а негативні — щоденно переборювати.

Все, що переймаємо в інших народів, слід пропускати крізь призму чи фільтр інтересів і психології свого народу.

Всі ми вийшли з минулого, всім нам судилося майбутнє.

Велика національна ідея України кличе нас до праці на благо українського народу і Вітчизни.