Спадковеправо

383

співвідношенні розподілити частки у спадщині між вказаними у запо­віті спадкоємцями; скласти особливі заповідальні розпорядження у вигляді підпризначення спадкоємця, заповідального відказу, покла­дання; позбавити у заповіті права спадкування (позбавити спадщи­ни) всіх своїх спадкоємців і цим обмежитися тощо, охопити запо­вітом всю спадщину або її частину. Частина спадщини, яка не охоп­лена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять і ті спадкоємці за зако­ном, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1245 ЦК). Заповідач також має право охопити заповітом як май­но, яке йому належить на момент складання заповіту, так і те, яке мо­же належати йому в майбутньому. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у цьому праві власності тільки до її визначення та виділу в натурі (ч. 2 ст. 1226 ЦК).

Невід'ємне право заповідача - у будь-який момент скасувати або змінити раніше складений заповіт. Пізніше складений заповіт скасо­вує раніше складений повністю або у частці, у якій вона суперечить заповіту, складеному пізніше (ст. 1254 ЦК). Заповіт може бути скасо­ваний шляхом подання відповідної заяви нотаріусу або тому органу (посадовій особі), на який покладено здійснення нотаріальних дій. Таким чином, анулювання раніше складеного заповіту може і не суп­роводжуватися складанням нового заповіту або внесенням змін у ра­ніше складений заповіт.

Заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК) може вчинятися для одержання спадщини — майна, яке було їх спільною сумісною власністю, тією особою, яка була обрана за домовленістю між подружжям, а також для того, щоб той з подружжя, який пережив іншого, продовжував жити у звичайному для нього майновому середовищі. Тобто, у разі складання спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власно­сті після смерті одного з подружжя переходить до того, який його пе­режив. Нотаріус накладає заборону відчуження майна, яке зазначило подружжя у заповіті. У разі смерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, зазначені подружжям у заповіті. Нотаріус знімає заборону відчуження майна, і спадкоємці отримують його у власність (якщо приймуть спадщину). Законодавець передбачає за життя чоловіка та дружини право кожного з них на відмову від спіль­ного заповіту. Така відмова нотаріально посвідчується.

Одним із принципових положень є свобода заповіту. ЦК передба­чає право заповідача зазначити у заповіті ті обставини, наявність або відсутність яких є умовою виникнення у осіб, вказаних у заповіті, права на спадкування - заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК). Отже, запо­відач обумовлює виникнення права на спадкування у зазначеної у за­повіті особи тільки за наявності певних умов, як пов'язаних, так і не пов'язаних з її поведінкою. Так, заповідач може, наприклад, зазначи­ти, що його син одержить право на спадкування, якщо на момент від­криття спадщини буде студентом Гарвардського університету. При

цьому не можна вважати ці умови ні обмеженням правоздатності, ні обмеженням суб'єктивних прав. Ніхто не зможе примусити сина нав­чатися там, де він не хоче. Отже, жодні його суб'єктивні права не бу­дуть порушені. Якщо заповідач взагалі може обійти у заповіті свого сина, то він повинен мати й право зробити у заповіті щодо нього певні застереження. Умова має існувати на момент відкриття спадщини. При цьому та обставина, що син не знав про цю умову, або не міг її виконати, або настання умови від нього не залежало, не може мати правового значення і не може слугувати підставою визнання такого правочину недійсним.

§ 3, Форма заповіту

Стаття 3247 ЦК передбачає загальні вимоги до форми заповіту, який має бути:

1) складений письмово, із зазначенням місця та часу його складання;

2) особисто підписаний заповідачем або особами, передбаченими
СТ.207ЦК;

3) посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими
особами, зазначеними у статтях 1251-1252 ЦК.

Порушення зазначених вимог до форми заповіту тягне за собою його нікчемність (ст. 1257 ЦК).

Закон передбачає наступні вимоги щодо посвідчення заповіту но­таріусом:

- нотаріус посвідчує заповіт написаний власноручно заповідачем
або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів;

- нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів влас­
норучно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Та­
кий заповіт має бути прочитаний заповідачем і підписаний ним. Крім
того, у цих випадках вимагається посвідчення заповітів при свідках
(ч. 2 ст. 1248 ЦК). Стаття 1253 ЦК передбачає й інші випадки посвід­
чення заповітів при свідках. Закон вимагає при посвідченні заповіту
присутність не менш як двох свідків. Свідками можуть бути особи з
повною цивільною дієздатністю. Не можуть бути свідками:

нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

спадкоємці за заповітом;

члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки зачитують заповіт вголос та ставлять свої підписи на ньому. Відомості про особу свідків заносяться утекстзаповіту (ст. 1253 ЦК).

Законодавцем вводиться можливість посвідчення секретного за­повіту (ст. 1249 ЦК), яким є заповіт, що посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Заповідач подає його нотаріусу в за­клеєному конверті, на якому має бути особистий підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті напис про посвідчення, скріплює печат­кою і в присутності заповідача вкладає його в інший конверт та one-