Розділ IV. лучення майна, яке є пам'яткою історії та культури (а не викупу), від комунального власника і

ПРЛВОШПЛСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА

і

Реквізиція (ст. 353 ЦК) застосовується у випадках, коли мають місце надзвичайні обставини, а саме: стихійні лиха, аварії, епідемії, епізоотії, які обумовлюють вилучення майна як суспільну необхід­ність. Органи, за рішенням яких можлива реквізиція, ЦК не визнача­ються. Виходячи з сутності реквізиції, яка полягає у тому, що її засто­сування можливе лише за надзвичайних обставин, коли слід прий­мати рішення негайно, можна припустити, що цими органами можуть бути органи державної влади, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування, оскільки для звернення до суду і отримання відпо­відного рішення, може не вистачити часу.

Конфіскація згідно зі ст. 354 ЦК визначається як безоплатне вилу­чення у власника належного йому майна за рішенням суду у вигляді санкції за вчинене правопорушення. Відповідно до ст. 41 Конституції право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути проти­правно позбавлений права власності. Проте конституційні норми не виключають конфіскацію майна, про яку зазначається, що вона може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Отже, адміністративний порядок конфіскації майна законодавством не допускається. Чинне законода­вство, зокрема ст. 322 Митного кодексу¹, передбачає конфіскацію як вид стягнення за порушення митних правил.

Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом. Тобто конфіскація в іншому розумінні може розглядатися як різно­вид майнової відповідальності особи. Саме це і відрізняє її від рек­візиції, яка не є санкцією, що застосовується до правопорушника, і яка здійснюється без винесення рішення судом. Однак реквізиція і конфіскація мають схожість, яка полягає у примусовому характері їх застосування.

Припинення юридичної особи та смерть власника - фізичної особи припиняє право власності у цих осіб. При цьому на речі, що бу­ли об'єктами права власності юридичної особи, що припинилася, і фізичної особи, яка померла, як правило, виникає право власності у інших осіб як внаслідок правонаступництва (у спадкоємців або юри­дичних осіб, створених внаслідок злиття, приєднання, поділу, ви­ділу), так і в договірному порядку (коли ліквідаційною комісією про­дається майно юридичної особи - банкрута).

Право власності може припинятися і в інших випадках.

Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 38-39. - Ст. 288.