Pound;02

Розділ II

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

придбані - це права, що визначають соціальне буття людини, тоб­то ті, які людина набуде у процесі своєї діяльності, коли бере участь у суспільному житті. Ці права, у свою чергу, поділяються на: права, якими людина наділяється у силу закону (наприклад, право на ім'я) ^х\йті, що людина сама набуває у процесі діяльності (зокрема, право на охорону таємниці нотаріальних дій, відомостей, які станов­лять об'єкт адвокатської, банківської, медичної таємниці). Підстава­ми виникнення названих прав можуть бути: дії самої людини, спрямо­вані на виникнення певного особистого права (так, право на адвокат­ську таємницю виникає у людини тільки після її звернення за кон­сультацією до адвоката); інші юридичні факти. Написання твору літератури, мистецтва наділяє його творця комплексом особистих прав (зокрема, правом вважатися автором зазначеного твору; заборо­ни згадування свого імені, якщо авторство є анонімним; обирати псевдонім; протидіяти перекрученням і змінам твору; оприлюднюва­ти твір).

Особливість даної групи прав полягає у тому, що момент виник­нення і момент реалізації їх збігаються. Так, звертаючись за консуль­тацією у нотаріальну контору і повідомляючи необхідну для надання послуг інформацію, людина одночасно набуває ї реалізує право на додержання таємниці нотаріальних дій.

За ступенем пов'язаності їх з майновими правами на: особисті немайнові права, не пов 'язані з майновими правами, тобто особисті права «у чистому вигляді» - право на ім'я, зовнішній вигляд, честь, гідність тощо; та особисті немайнові права, пов 'язаніз майновими правами - права, що виникають у зв'язку з написанням літературних, наукових творів, творів мистецтва, право на таємницю нотаріальних, банківських відомостей, адвокатську, медичну таємницю тощо. Так, за надання нотаріальних послуг нотаріальні контори одержують пев­ну грошову винагороду від фізичної особи, що звернулася до них. При цьому особисті немайнові права не протистоять майновим пра­вам. Вони не випливають одні з других, а складають єдиний комплекс прав. Наприклад, створивши твір мистецтва, автор набуває особис­тих немайнових прав: право авторства, право на авторське ім'я, право на недоторканність твору тощо. До того ж автор, який уклав договір на створення такого твору, має право на одержання гонорару. Зв'язок особистих і майнових прав яскраво проявляється при захисті зазначе­них прав у разі їх порушення. Виконавши замовлення на написання картини, художник набуде для себе комплекс прав, а саме: має право вимагати передачі йому обумовленої договором винагороди, право доступу до цієї картини тощо.

За їх змістом? особисті права як комплексні права, які є сукуп­ністю певних повноважень (правомочностей) — наприклад, право на охорону особистого життя; та особисті права як окремі повнова-

1 Більш доклад, про це див. главу б даного підручника.)

ження. Повноваженнями, наприклад, є право на охорону недотор­канності особистого життя і право на таємницю особистого життя. Вони становлять комплексне особисте немайнове право - право на охорону особистого життя.

Залежно від структури зв'язку учасників у особистому немайно» вому відношенні поділяються на: абсолютні'права, що належать участ­никам правовідносин, у яких особі, котра володіє особистим немайно-вим правом, протистоїть невизначене коло осіб, що зобов'язані утриму­ватися від порушення її права. Більшість особистих немайнових прав є абсолютними, однак при порушенні абсолютного нрава на порушника покладається цілком визначений обов'язок вчинити дії, спрямовані на відновлення порушеного права; відносні права, що належать учасникам правовідносин у яких уяравомоченій особі протистоять чітко визначені особи (або особа); і вони повинні здійснювати аб& не здійснювати ціл­ком визначені дії. Наприклад, усі вади «таємниць» як особисті права є відносними правами оскільки коло осіб, зобов'язаних не розголошува­ти довірену їм інформацію, відоме. Це—медичтпршрвнши, службовці нотаріальних, адвокатських контор тшида.

За цільовою спрямованістю особисті немайнові права поділяю­
ться на: асобшєті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію
асебиетоежі: право на ім'я, право на індивідуальний вигляд, право
на честь, гідність і ділову репутацію; особисті немайнові права, що
забезпечують фЬичну недоторканність особи: право на охорону
життя, здоров'я, здорове навколишнє середовище, свободу, вибір
місця проживання; особисті немайнові права, спрямовані на забез­
печення недоторканності внутрішнього світу особистості, які
забезпечують її автономне існування: право на додержання таєм­
ниці особистого і сімейного життя, невтручання у сферу особистого
життя; право на дотримання таємниці відомостей, що становлять
предмет адвокатської, нотаріальної, банківської, страхової, медичної
таємниці, таємниці усиновлення; право на таємницю листування, те­
лефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на не­
доторканність житла.;

^с § 2. Окремі види

'- особистих немайнових прав

Зважаючи на те, що перелік особистих прав не є вичерпним і може, бути у подальшому доповнений, недоцільно докладно досліджувати всі права, що названі у ЦК. Зупинимося лише на дослідженні деяких з них.

Права, що забезпечують природне існування фізичної особи, ЦК відносить до них ті, що забезпечують фізичну і психічну ціліс­ність особистості фізичної особи (право на охорону життя, здоров'я, свободи, особистої недоторканності, право на донорство, право на безпечне для життя і здоров'я середовище тощо). Виходячи з того,

Розділ П

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

пщ життя, здоров'я, фізична і психічна недоторканність є тими блага­ми, які належать людині в силу факту народження, вона з моменту своєї появи на світ набуває природного права на охорону і захист за­значених благ. У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. встановлено: ніхто не повинен бути позбавлений свобо­ди інакше як на таких підставах і відповідно до такої процедури, що встановлена законом (ст. 9). Відповідно до ст. 29 Конституції Украї­ни кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; причому кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця про­живання, право вільно залишати територію України, за винятком об­межень, які встановлюються законом (ст. 33 Конституції).

Право на фізичну (тілесну) і психічну недоторканність. Стат­тя 29 Конституції проголошує право кожної людини на особисту не­доторканність. Остання включає фізичну (тілесну) і психічну недо­торканність. Дане право регулюється також Основами законодавства України про охорону здоров'я (далі - Основи)¹. Фізична недоторкан­ність означає автономне вирішення питань про користування і розпо­рядження своїм тілом, органами, тканинами. Психічна недоторкан­ність - це вільне вчинення дій відповідно до своєї свідомості.

Ведучи мову про фізичну (тілесну) цілісність організму людини, необхідно зазначити, що з цим особистим правом тісно пов'язані пи­тання вторгнення у тілесну цілісність організму - пересадження орга­нів і тканин. Відповідно до Закону «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» (далі - Закон) транспланта­ція - спеціальний метод лікування, який полягає у пересадженні ре­ципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини або тварини².3 огляду на це, одні вчені вважають, що органи і ткани­ни є частиною організму і утворюються в результаті природного біо­логічного процесу, а, відтак, не підпадають під поняття речі і не мо­жуть бути предметом цивільно-правових правочинів³. З наведеним слід погодитися, бо навряд чи труп, органи і тканини можна успадко­вувати як звичайне майно. Між тим органи і тканини, відділені від ор­ганізму, потрібно визнати речами, обмеженими у обороті. Відповідно до Закону донором при трансплантації можуть бути жива людина (ех vivo) і труп (ex mortuo). Безумовно, вилучення трансплантата у живої людини порушує тілесну цілісність її організму, заподіює тілесні ушкодження, шкоду здоров'ю, що охороняється законом.

Право на фізичну (тілесну) і психічну недоторканність людини має абсолютний характер. До його змісту входять правомочність лю-

¹ Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. //
ВідомостіВерховноїРадиУкра^;іни.-1993.-Ха4.-Ст. 19.

2 Голос України. - 1999. -Ла 151 (2153). -17 серп.,,,

³ 5оложсЗ.„7.Правонакровь//Вестниксоветскойюстипии.-1928.-К°7.-С.216.,

дини самостійно користуватися і розпоряджатися своїм тілом, окре­мими органами і тканинами, правомочність вільно здійснювати вчин­ки відповідно до своєї свідомості, а також правомочність вимагати, щоб інші суб'єкти утрималися від порушення її права.

Цивільно-правова охорона психічної і тілесної недоторканно­сті людини, її життя та здоров'я не може бути зведена тільки до відшкодування заподіяної шкоди. Сьогодні існує необхідність у наданні людині права вимагати усунення будь-яких обставин, що порушують здорові і безпечні умови її життя. Останнє тісно по­в'язане з правом на безпечне для життя і здоров'я середовище, що є предметом вивчення не тільки цивільного, а й екологічного права. Наявність у ЦК зазначеного права відіграє позитивну роль у створен­ні людині гідних умов життя.

Окремого розгляду заслуговують права, що забезпечують недо­торканність інформації медичного характеру (право на інформа­цію про стан свого здоров'я, право на таємницю про стан свого здо­ров'я тощо). Відносини між пацієнтом і лікарем мають будуватися на довірчих засадах, оскільки чим точніше хворий розповість про свою хворобу, тим успішніше перебігатиме процес лікування. Встановлен­ня відвертих стосунків між медичним працівником і хворим стане не­можливим, якщо останній не буде впевнений, що інтимні подробиці його життя і здоров'я не будуть збережені у таємниці. Тому обов'яз­ком медичних працівників є збереження у таємниці таких відомо­стей. Даний обов'язок складає медичну таємницю, обов'язок дотри­мання якої міститься, навіть, у клятві Гіппократа: «Щоб при ліку­ванні, а також і без лікування, я не побачив, як і не почув стосовно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошувати, я змовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею»¹. Згадування в да­ній клятві про медичну таємницю є не випадковим, оскільки успіх лікування будь-якої хвороби залежить насамперед від того: встанов­ляться чи ні довірчі відносини між пацієнтом і лікарем.

Медична таємниця - це сукупність певної медичної та немедич-ної інформації, яка не підлягає розголошенню. У таємниці повинні зберігатися відомості щодо факту звернення особи до лікувального закладу за медичною допомогою, стану здоров'я, діагнозу її захворю­вання та інші, включаючи інформацію про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров'я родичів, близьких осіб пацієнта. Сукупність відомостей, що становлять медичну таємницю, можна поділити на два види: медичні - відомості про стан здоров'я пацієнта та немедичні - про його інтимне і сімейне життя.

Постає питання: чи поширюється необхідність дотримання медич­ної таємниці щодо самого хворого. Основи у зв'язку з цим містять за­гальне правило: «пацієнт має право знайомитися зі своєю історією

¹ Петров Б. Д. Врачебная тайна // Фельдшер и акушерка. -1974. - Ха 1. - С. 55-57.