Розвиток наукової думки

У XIX ст. відбувається бурхливий розвиток науки. її вплив на загальну культуру суспільства виявився у поширенні раціоналіс­тичного, скептичного й атеїстичного світогляду.

В Україні відкривається низка шкіл, які мали високий рівень наукової культури і впливали на загальний умонастрій суспільства. Школа з хімії створюється в Київському університеті. У Харкові М.М. Бекетов створив школу фізичної хімії (його брат О.М. Беке­тов — ботанік, син М.М. Бекетов — відомий харківський архітек­тор). У Києві й Одесі працював один із братів Ковалевських, Олександр Онуфрійович, відомий зоолог; він і його молодший брат, Володимир, зробили великий внесок у розвиток еволюціоністської концепції Ч. Дарвіна.

Світової слави здобув І.І. Мечников, випускник Харківського університету, людина з європейською науковою славою, лауреат Нобелівської премії. Мечников співчував українському національ­ному рухові, був членом одеської Громади. Навіть після переїзду до Пастерівської лабораторії в Парижі він не втрачав зв'язків зі своєю батьківщиною — Україною.

За загальним напрямом думок, інтелектуальний струмінь, що йшов від дослідного природознавства нового типу, був орієнтований на об'єктивність і неупередженість дослідження, активно розви­ваються ідеї позитивізму. На ґрунті еволюціонізму відбувається розробка гуманітарних проблем як на етнографічному, так і на іс-торико-лінгвістичному матеріалі.

Від початку XIX ст. точилися суперечки про роль і значення української мови. її не визнавали навіть за окрему мову — одні вважали українську мову сполонізованим наріччям, інші — зросій-щеним польським наріччям. Пізніше наукова суперечка торкалася вже тільки хронологічних меж виникнення української мови. Так, російські мовознавці М. Погодін та А. Соболєвський, визнаючи само­стійність української мови, висувають гіпотезу про те, що українці прийшли з Галичини тільки в XIII - XIV ст. на землі Київської Русі. І тільки в II пол. XIX ст. такі відомі філологи, як М. Максимович, П. Житецький, І. Ягич, А. Шахматов, А. Кримський довели і на­уково обґрунтували думку про самостійність української мови та її давнє походження.

Виділяються в цьому напрямі праці вчених світового рівня 0. Потебні та Ф. Вовка. О. Потебня започаткував науковий на­прям вивчення мови як втілення «національного духу» народу, сформулював загальну філософію мови, підкреслюючи її творчий характер.

Ф. Вовк займався проблемами етнології та антропології як до-слідник-емпірик. Разом з М. Драгомановим і М. Зібером він працю­вав головним чином у Парижі, де опублікував французькою мовою працю з етнографії українців, що була першою спробою ознайоми­ти європейського читача з українським побутом.

Заслуговують на увагу філософські ідеї П. Д. Юркевича, професо­ра Київської духовної академії. Його філософія була альтернативою атеїстичному позитивізму. П. Юркевич прагнув урівноважити одно­бічний, на його думку, раціоналізм науки цілісним, синтетичним світоглядом, в якому надається перевага «серцю», а не «голові».