Цивілізація Ірану

Ще на початку ІН тис. до н.е. тут було створено власну писемність і оригінальну культуру, яка удосконалювалася протягом кількох тисячоліть. Іранські племена заселяли з II тис. до н.е. великі території Євразії- від Гіндукуша до Північного Причорномор´я, поділяючись на дві основні групи, західну і східну. Східні іранці заселяли райони Середньої Азії - області Ферганської долини, Хорезму, Согдіани, Бактрії, Афганістану і Хорасану. Західні іранці - області на захід від Каспійського моря - Мідії, Атропатени (Азербайджану), Скіфії (частково) і Фарсу (Персії). Досить щільні й різнобічні зв´язки східних і західних іранців ніколи не припинялися, однак місцеві відмінності були значними. Тут під іранцями мається на увазі передусім населення Мідії та Персії. В історії Стародавнього Ірану виділяють такі етапи: час виникнення і розвитку еламської цивілізації (з кінця IV тис. до кінця VII ст. до н.е.); мідійська епоха (VII - середина VI ст. до н.е.); ахе-менідський період (з середини VI ст. до 330 р. до н.е.); парфянський час (середина III ст. до н.е. - 224 р. н.е.).

Одним з провідних релігійно-філософських вчень Стародавнього Ірану, як припускають, в VI ст. до н.е., став зороастризм. Основні його положення викладено у священному збірнику книг - Авесті, яка складається з кількох частин (Вендідад, Вісперед, Ясна, Яшт та ін.) і являє собою зведення законів та приписів, заклинань, молитов. Найдавнішою частиною Авести є Ґати - збірка із 17 молитов. Автором їх вважають безпосередньо самого реформатора давніх іранських культів і засновника "вогнепоклонницької" релігійної культури - давньоіранського релігійного вчителя Заратустру (Заратуштру, Зороастра). Згідно з його вченням, єдиним всемогутнім і всюдисущим богом добра, носієм світла, життя та правди є Ахура-Мазда (Ормузд). Він існував до створення світу і був його творцем. Та споконвічне поряд з ним існував і дух зла -Анґро-Манью (Аґріман), що уособлює морок, смерть і разом з підопічними злими духами - девами - чинить зло світу і людям. Ахура-Мазда весь час бореться з ним. Людину було створено Ахура-Маздою, але вона вільна обирати між добром і злом, і тому може підпадати
під вплив духів зла. Своїми діями, думками та словами людина повинна боротися проти Ангро-Манью та девів.

У Ґатах також розповідається про життя, побут та норми поведінки. Заратустра каже про те, що світ складається з двох початків: земного, реального ("світ речей") та ідеального, потойбічного ("світ душі"). Для пророка більш важливим є земний світ. Він піклується про раціональний устрій цього світу. Зміст Ґат у цілому вкладається у два види повчань: проповіді осілого скотарства та мудрого управління державою. Заратустра виступив проти знищення худоби, проти кривавих жертвоприношень, закликав віруючих зберігати домашніх тварин.

Мистецтво класичного ахеменідського Ірану було, насамперед, придворним. Перські царі Кір II, Камбіз, Дарій І та їх наступники будують грандіозні палацові ансамблі в Пасаргадах, Персеполі, Су-зах. Відомим пам´ятником Пасаргад є гробниця Кіра II, яка збереглася до нашого часу. Сім широких сходин ведуть до поховальної камери. Ця гробниця стала взірцем для будівництва більш пізніх ритуальних споруд (наприклад, гробниці Мавсола у Галікарнасі, від якої пішла назва "мавзолей" і яка вважалася одним із сімох чудес світу).

За часів Дарія І розпочалося будівництво Персеполя та в Сузах. Було зведено кілька пишних палаців, які своїм виглядом затьмарили палаци ассирійських царів. Нововведенням тут стала ападана - тронний зал з багатьма легкими та стрункими колонами 20 м заввишки. Ці колони завершувалися тяжкими капітелями у вигляді фігур биків. Ападана символізувала міць та велич царя і призначалася для важливих державних прийомів.

Ахеменідська держава уславилася не лише архітектурою, але й декоративно-ужитковим мистецтвом: торевтикою (карбування на металі) та гліптикою (різьба по дорогоцінному та напівдорогоцінному каменю). Сюжетами тут були сцени жертвоприношень, боротьби царя-героя з різними фантастичними чудовиськами, воєнних тріумфів і полювання.

Давньоіранська культура певним чином вплинула на розвиток світової культури, її релігійні вчення сприяли розробці філософських поглядів античного світу, виникненню есхатологічних вчень у християнстві та ісламі. Багато іранських літературних творів перекладалося арабською, вірменьською, сирійською мовами, а в епоху Відродження дали сюжети для літературних пам´яток Заходу та Сходу. Твори мистецтва Давнього Ірану (такі як кахлевий фриз із палацу в Сузах, що зображує царських тілохранителів - "безсмертних"), увійшли до скарбниці світової культури.