Огляд літературних джерел із обліку витрат

Вступ

Формування й використання доходів і витрат має свої особливості в умовах трансформації економіки до ринкових засад господарювання. Сьогодні в економіці України питання одержання доходів і прибутку, підвищення ефективності виробництва вельми актуальні.

В процесі розвитку ринкових відносин підприємства України зіткнулися з рядом проблем, щодо регулювання витрат. Господарювання в умовах вільної конкуренції вимагає від управлінського персоналу прийняття оперативних та вірних рішень стосовно питань управління витратами. Найшвидшим та самим надійним є впливання на витрати на місцях їх виникнення. В зв’язку з цим, проблема організації високоефективної системи обліку та аналізу доходів і витрат, яка буде сприяти надходженню та обробці якісної інформації для потреб управління, постає дуже гостро.

На сьогоднішній день не врегульованими залишається обґрунтування методичних принципів, у відповідності з якими, кожний господарюючий суб’єкт має визначати свою внутрішню облікову політику, щодо обліку витрат з урахуванням особливостей своєї діяльності.

Серйозного удосконалення потребує і існуюча система аналізу витрат для забезпечення користувачів оперативною та достовірною інформацією з питання управління доходами і витратами.

Дослідження вище приведених проблем в питанні створення сучасної методики обліку та аналізу витрат визначили актуальність теми роботи.

В науковій літературі ця проблема досліджена ще недостатньо. Значна кількість праць належить представникам науки соціалістичної доби. Зокрема, це роботи Д.А. Аллахвердяна, Е.О. Вознесенського, Г.В. Базарової, В.К. Сенчагова, А.А. Бірмана, В.М. Родіонової, які відображають економічні умови того часу та мають відповідний ідеологічний відтінок.

Значний внесок у розв’язання проблем розвитку нефінансового сектору економіки, формування та використання витрат в системі забезпечення діяльності підприємницьких структур внесли українські економісти О.Д.Василик, З.С. Варналій, З.М. Васильченко, С.Ф. Голов, М.Я. Коробов, С.С. Осадець, О.І. Пилипченко, А.М. Поддєрьогін, А.А. Пересада, Д.М. Черваньов, В.М. Шелудько, С.І. Юрій та інші. На окрему увагу заслуговують праці І.О. Бланка, в яких розглядаються сучасні методи управління витратами підприємства в процесі його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Все це зумовлює необхідність дослідження системи управління та обліку витратами на прикладі конкретного підприємства.

Метою роботи є визначення економічної сутності і призначення витрат, їх облік та напрямки удосконалення.

У відповідності до поставленої мети необхідно розглянути та вирішити наступні питання:

1. Здійснити огляд літературних джерел із обліку витрат;

2. Дослідити законодавчу та нормативно – правову базу;

3. Обгрунтувати напрямки удосконалення обліку і калькулювання витрат.

Предмет дослідження – облік витрат підприємства.

Інформаційну базу дослідження становлять відповідні законодавчі та нормативні документи, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, дані Міністерства фінансів України, наукові літературні джерела.

Методологія та методика дослідження базуються на системному загальнотеоретичному осмисленні процесів формування витрат підприємства. Для досягнення поставленої в роботі мети використовувались методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, порівняльних характеристик. Теоретичною та методологічною основою даного дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної і зарубіжної науки з проблем ефективності управління витратами у системі фінансового забезпечення розвитку підприємств.

1. Теоретична частина «Шляхи удосконалення обліку витрат і калькулювання собівартості продукції»

Огляд літературних джерел із обліку витрат

У спеціальній літературі використовують різні терміни, пов’язані з обліком витрат: моделі управлінського обліку, системи управлінського обліку витрат, системи обліку витрат на виробництво і калькулювання продукції тощо. Проте в нормативних документах не наведено визначення цих понять, не подано повної класифікації способів обліку витрат і калькулювання. Дійсно між калькулюванням і виробничим обліком існує тісний взаємозв’язок. Передумовою калькулювання є облік витрат виробництва. Виробничий облік передбачає збирання інформації про витрати підприємства, документальне оформлення господарських операцій, які пов’язані з виробничими витратами, їх узагальнення та групування за різними ознаками. Лише на основі інформації, що міститься в системі виробничого обліку, можливе калькулювання. Калькуляційний облік забезпечує групування витрат у такому аналітичному розрізі, який робить можливим процес калькулювання. Ступінь деталізації виробничого обліку залежить від завдань, які стоять перед підприємством у сфері калькулювання. Більшість авторів під методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розуміють сукупність прийомів документування і відображення виробничих витрат, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукції, а також віднесення витрат на одиницю продукції. Іншими словами, це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво по калькуляційних об’єктах і прийомів розрахунку калькуляційних одиниць.

Тобто поняття методу обліку витрат в економічній літературі найчастіше розглядається у нерозривному взаємозв’язку із способами обчислення собівартості продукції. Зрозуміло, що кінцевою метою виробничого обліку є калькулювання собівартості продукції.

На наш погляд слід чіткіше розрізняти методи обліку витрат на виробництво і методи калькулювання собівартості продукції.

Методи обліку витрат визначаються насамперед технологічними й організаційними особливостями виробництва і мають відображувати процес формування витрат в його конкретних умовах. При цьому накопичення витрат має не тільки забезпечити реальне обчислення собівартості продукції, а й слугувати інтересам найефективнішого управління виробництвом.

Організація виробничого обліку передбачає певне групування витрат підприємства. Загалом виробничі витрати слід, по-перше, акумулювати по місцях їх виникнення, по-друге, відносити на конкретну продукцію. Це досягається на рівні аналітичного обліку. При цьому даються різні визначення об’єкта обліку витрат: вид діяльності, продукт, виробничий підрозділ, завдання, поставлені менеджером, на які відносять витрати підприємства ознака, згідно з якою здійснюється групування виробничих витрат для цілей управління початкова одиниця, в розрізі якої ведеться аналітичний облік витрат виробництва предмет або сегмент діяльності, що потребує окремого вимірювання пов’язаних з ним витрат.

Згідно із П(С)БО 16 „Витрати”, затвердженим наказом Міністерством фінансів України від 31.12.99 р. №318, об’єктом обліку витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Носії витрат – види продукції (робіт, послуг) підприємства, які призначені для реалізації на ринку і потребують інформації про собівартість. Нерідко носії витрат ототожнюють з об’єктами калькулювання. При цьому об’єктами калькулювання собівартості є різного ступеню готовності окремі види й одиниці продукції (робіт, послуг) основного і допоміжних підрозділів, технологічних фаз, стадій, переділів виробництва. Об’єкти калькулювання собівартості продукції взаємопов’язані з об’єктами обліку витрат виробництва і можуть збігатися.

На вибір об'єктів обліку витрат істотно впливають: організація виробництва, технологічні особливості, рівень спеціалізації підрозділів, структура управління підприємством; технічні параметри продукції, що виробляється; система контролю за витратами; ступінь освоєння внутрішньогосподарського Тому номенклатуру об'єктів обліку витрат кожне підприємство розробляє самостійно.

Отже, під методом обліку витрат на виробництво слід розуміти сукупність способів побудови аналітичних позицій (аналітичних рахунків) з формування витрат з метою обґрунтованого калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) і управління ними. На наш погляд, вихідною класифікаційною ознакою методів обліку витрат є об'єкти обліку витрат, які слід розподілити па аналітичні та госпрозрахункові позиції. Решта ознак є такими, які поглиблюють характеристику відображуваних витрат і за значущістю є не менш важливими.

Способи обчислення собівартості продукції поєднуються з методами обліку витрат, чітко не виокремлюються. Проте, використовуючи різні способи, можна отримати неоднакову величину собівартості певного виду продукції, хоча загальна сума витрат при цьому залишається незмінною. Тому вибір конкретних методів калькулювання залежить від потреб отримання необхідної інформації для прийняття оперативних, тактичних і стратегічних рішень. Методи калькулювання, які слід застосовувати в господарстві, потрібно обов'язково відображувати в наказі про облікову політику, як правило, цьому питанню зовсім не приділяється увага в ньому важливому внутрішньому нормативно-правовому акті кожного підприємства.

В даній роботі не можна оминути й погляди різних вчених-обліковців щодо системи обліку витрат.

Відомий фахівець з питань обліку Голов С.Ф. у свої працях представляє матеріали з організації обліку за міжнародними стандартами, що дає можливість порівняння з національною практикою. Викладає матеріал з практичної точки зору: з прикладами та проблемними ситуаціями.

Раденок О. в підручнику «Бухгалтерський облік» представляє підбірку нормативних та методичних матеріалів щодо організації бухгалтерського обліку. Цей підручник також має практичні приклади та відповіді на більш проблемні запитання з обліку та зокрема з обліку витрат.

Сопко В.В. в своїх дослідженнях приділяє значну увагу обліку витрат, дослідженню внутрішньогосподарського обліку витрат, управлінню витратами.

Н.М. Ткаченко представляє глибоку методологію обліку витрат:

- види витрат;

- документальне оформлення;

- облік нарахування витрат;

- списання витрат на фінансові результати;

- відображення витрат в звітності.

Таким чином, літературні джерела поділяються на два види:

- перші пропонують практичні рекомендації, які спрямовано переважно на практиків;

- інші – це навчальні посібники.

В своїй роботі зробимо спробу використати практичні рекомендації в межах навчальної дисципліни.